Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №640/29827/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/29827/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко Н.М.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Будімірової Д.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кудіної Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо клопотання від 26 лютого 2024 року «Про витребування судом у відповідача доказів, які мають важливе значення для розгляду справи № 640/29827/21» у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач/Офіс) про (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 28 лютого 2024 року):

- визнання протиправним та скасування рішення № 3 від 10 серпня 2021 року Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратурі України «Про неуспішне проходження прокурором атестації» стосовно ОСОБА_1 , який не з`явився для проходження іспиту у формі анонімного тестування 02 серпня 2021 року з поважних причин, оскільки положення щодо проходження атестації згідно приписів підпункту 3 пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-XI на нього не поширювалось;

- визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора № 1338ц від 16 вересня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; ?

- зобов`язання Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора органу прокуратури України з якої його було звільнено або на рівнозначній посаді;

- стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу;

- стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача компенсації моральної шкоди у розмірі середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення, спричиненої у наслідок підриву ділової репутації.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Після ухвалення рішення, 08 травня 2026 року позивачем подано до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення щодо клопотання від 26 лютого 2024 року «Про витребування судом у відповідача доказів, які мають важливе значення для розгляду справи № 640/29827/21», із зазначенням всіх мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення суду, в мотивувальній частині якої суд зазначив, що інститут додаткового судового рішення спрямований на усунення неповноти судового рішення у випадках, прямо передбачених частиною першою статті 252 КАС України, зокрема коли судом не вирішено одну із позовних вимог чи клопотань, не визначено способу виконання судового рішення або не вирішено питання про судові витрати. Суд установив, що ОСОБА_1 просив ухвалити додаткове судове рішення щодо поданого ним 26 лютого 2024 року клопотання «Про витребування судом у відповідача доказів, які мають важливе значення для розгляду справи № 640/29827/21», посилаючись на те, що зазначене клопотання не було вирішено судом окремою ухвалою у підготовчому засіданні та відповідні докази не витребувані. Суд вважав, що наведене обґрунтування заяви фактично зводиться до незгоди позивача з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року, яким у задоволенні позову відмовлено, та не свідчить про наявність у цьому рішенні такої неповноти, яка могла б бути усунута в порядку статті 252 КАС України. Доводи позивача стосуються необхідності врахування його суджень і правової позиції при вирішенні спору та самі по собі не утворюють передбачених законом підстав для ухвалення додаткового рішення. Обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони. Оскільки питання, порушені позивачем у заяві про ухвалення додаткового рішення, вирішені під час ухвалення рішення від 15 квітня 2026 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового судового рішення.

В апеляційній скарзі, поданій 19 червня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд», ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу суду та ухвалити нове рішення, яким вимоги заяви задовольнити. Зазначив, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановленою за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам та з порушенням норм процесуального права. Суд першої інстанції безпідставно не розглянув та не вирішив подане ним 26 лютого 2024 року клопотання про витребування в Офісу Генерального прокурора доказів, які мають важливе значення для розгляду справи, не постановив щодо нього відповідної ухвали та не витребував запитувані докази. Зазначає, що цим клопотанням просив витребувати документи щодо підстав визначення його для проходження атестації; документів, на підставі яких видано наказ № 365ц від 16 квітня 2021 року про його поновлення; доказів фактичного допуску до роботи та виконання ним попередніх функціональних обов`язків; посадової інструкції, документів про надання доступу до відповідних інформаційних систем; доказів існування посади та структурних підрозділів, зазначених у наказі про поновлення, а також інформації про причини включення його до графіка атестації за відсутності відповідної заяви та до набрання законної сили судовим рішенням про поновлення на посаді. Також просив зобов`язати відповідача надати ці докази або повідомити причини їх ненадання та встановити порядок їх дослідження у судовому засіданні за участю сторін. Апелянт вважає, що невирішення зазначеного клопотання та недослідження відповідних доказів призвели до неповноти рішення від 15 квітня 2026 року, яка мала бути усунута шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України. Не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що його заява фактично зводиться до незгоди з рішенням по суті спору, та наголошує, що у заяві від 08 травня 2026 року прямо вказував на конкретний недолік рішення - невирішення клопотання від 26 лютого 2024 року, а також на відсутність у рішенні мотивів відхилення його доказів, оцінки наведених аргументів та мотивів незастосування норм права, на які він посилався. На його переконання, такі обставини є суттєвою неповнотою судового рішення та свідчать про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення. Заявлені до витребування докази мали підтвердити, зокрема, відсутність фактичного поновлення його на попередній посаді та допуску до виконання попередніх функціональних обов`язків, а відтак і відсутність правових підстав для проведення щодо нього атестації та подальшого звільнення. Посилається також на те, що рішення суду апеляційної інстанції про його поновлення у справі № 640/23545/19 набрало законної сили лише 04 серпня 2021 року, тоді як факт його неявки на атестацію було зафіксовано 02 серпня 2021 року, що свідчить про передчасність застосування до нього процедури атестації. Крім того, апелянт посилається на істотні порушення норм процесуального права під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, зазначаючи, що суд розглянув її у порядку письмового провадження за відсутності учасників справи, які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також за правилами спрощеного позовного провадження, хоча справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження. Такі порушення відповідно до пунктів 3, 7 частини третьої статті 317 КАС України є безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти викладених у ній доводів, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вирішуючи апеляційну скаргу, колегія суддів враховує такі фактичні обставини та вимоги законодавства.

Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, процесуальний інститут додаткового судового рішення призначений для усунення неповноти судового рішення у випадках, коли певне питання, яке мало бути вирішене судом при ухваленні відповідного судового акта, залишилося невирішеним.

Так, у постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 1540/4122/18 зазначено, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов`язку, зокрема, щодо необхідності надання судом відповідей на всі заявлені позивачем вимоги. Водночас додаткове рішення ухвалюється щодо тих вимог, які залишилися невирішеними основним судовим рішенням, і не є способом перегляду чи зміни вже ухваленого рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 9901/118/19 також виходила з того, що додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

З матеріалів справи слідує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Отже, судом першої інстанції вирішено заявлений між сторонами публічно-правовий спір та надано відповідь щодо всіх позовних вимог, які були предметом судового розгляду.

Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення, ОСОБА_1 посилався на те, що судом не вирішено подане ним 26 лютого 2024 року клопотання «Про витребування судом у Відповідача доказів, які мають важливе значення для розгляду справи № 640/29827/21», та просив ухвалити додаткове судове рішення щодо цього клопотання із зазначенням усіх мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує, що у зазначеному клопотанні просив витребувати в Офісу Генерального прокурора документи щодо визначення його для проходження атестації, підстав видання наказу № 365ц від 16 квітня 2021 року про поновлення на посаді, докази фактичного допуску його до роботи та виконання попередніх функціональних обов`язків, посадову інструкцію та документи щодо надання доступу до відповідних інформаційних систем, документи щодо існування посади та структурних підрозділів, зазначених у наказі про поновлення, а також документи та інформацію щодо підстав включення його до графіка проходження атестації за відсутності відповідної заяви. Крім того, просив зобов`язати відповідача надати зазначені докази або повідомити причини їх ненадання та встановити порядок їх дослідження у судовому засіданні за участю сторін, з їх оглядом, обговоренням та оцінкою. Невирішення цього клопотання свідчить про неповноту рішення суду від 15 квітня 2026 року, яка мала бути усунута шляхом ухвалення додаткового рішення.

Колегія суддів не заперечує, що пункт 1 частини першої статті 252 КАС України поряд із позовними вимогами містить вказівку і на клопотання учасника справи. Водночас для вирішення питання про можливість ухвалення додаткового судового рішення визначальним є не лише сам факт подання відповідного клопотання, а й зміст порушеного у ньому питання та характер недоліку судового рішення, на усунення якого спрямована заява.

У цьому випадку клопотання ОСОБА_1 від 26 лютого 2024 року стосувалося безпосередньо процесу доказування у справі, а саме витребування у відповідача додаткових доказів щодо обставин поновлення позивача на посаді, його фактичного допуску до виконання посадових обов`язків, визначення для проходження атестації та правових і фактичних підстав прийняття оскаржуваних рішень, а також встановлення порядку дослідження цих доказів у судовому засіданні.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів було відмовлено. Отже, наведений апелянтом довід про те, що питання щодо витребування доказів взагалі не було предметом процесуального вирішення суду першої інстанції, не узгоджується з обставинами, відображеними в оскаржуваному судовому рішенні.

Натомість після завершення розгляду справи по суті та ухвалення рішення від 15 квітня 2026 року вимога позивача вирішити таке клопотання шляхом ухвалення додаткового рішення фактично передбачає необхідність повернення суду до питань витребування, дослідження та оцінки доказів, надання додаткової оцінки доводам сторони та, у разі задоволення відповідного клопотання, вчинення процесуальних дій, пов`язаних із подальшим доказуванням у справі.

При цьому, як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_1 , останній просив не лише вирішити клопотання від 26 лютого 2024 року, а й зазначити в додатковому судовому рішенні всі мотиви прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Аналогічну позицію апелянт підтримує й в апеляційній скарзі, зазначаючи про ненадання судом оцінки його доказам та аргументам, відсутність мотивів їх відхилення, а також незазначення мотивів незастосування норм права, на які він посилався.

Зокрема, апелянт наполягає на тому, що витребувані ним докази мали підтвердити відсутність фактичного поновлення його на попередній посаді та реального допуску до виконання попередніх функціональних обов`язків, а відтак відсутність правових підстав для проведення щодо нього атестації та подальшого звільнення. Також позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції про його поновлення на посаді у справі № 640/23545/19 набрало законної сили лише 04 серпня 2021 року, тоді як факт його неявки на атестацію було зафіксовано 02 серпня 2021 року.

Однак зазначені доводи безпосередньо стосуються обставин фактичного виконання рішення про поновлення позивача на посаді, правомірності проведення щодо нього процедури атестації, законності рішення кадрової комісії № 3 від 10 серпня 2021 року та наказу № 1338ц від 16 вересня 2021 року, а також повноти дослідження судом першої інстанції доказів під час вирішення адміністративного спору по суті.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що наведені позивачем підстави для ухвалення додаткового рішення фактично пов`язані з його незгодою з повнотою дослідження судом обставин справи, оцінкою доказів та мотивуванням рішення від 15 квітня 2026 року.

Колегія суддів наголошує, що інститут додаткового судового рішення не призначений для доповнення мотивувальної частини основного рішення новою оцінкою доказів та аргументів сторін або для усунення можливих порушень норм процесуального права, допущених під час розгляду справи.

Доводи про те, що суд першої інстанції не витребував певні докази, не дослідив чи неправильно оцінив надані позивачем докази щодо фактичного поновлення його на посаді, допуску до виконання попередніх функціональних обов`язків та підстав проведення атестації, не навів мотивів відхилення аргументів учасника справи або неналежним чином вирішив відповідне процесуальне клопотання до завершення розгляду справи, можуть бути предметом перевірки суду апеляційної інстанції під час перегляду законності й обґрунтованості рішення, яким вирішено спір по суті, проте самі по собі не зумовлюють необхідності повторного витребування та дослідження доказів судом першої інстанції в порядку статті 252 КАС України.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був шляхом ухвалення додаткового рішення вирішити питання про витребування у Офісу Генерального прокурора документів та інформації щодо фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді, його допуску до роботи, виконання функціональних обов`язків, існування відповідної посади та структурних підрозділів, підстав включення до графіка атестації, а також встановити порядок дослідження цих доказів, не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність передбачених статтею 252 КАС України підстав для задоволення заяви.

Посилання ОСОБА_1 на те, що рішення від 15 квітня 2026 року не містить мотивованої оцінки кожного наведеного ним аргументу, мотивів відхилення доказів та мотивів незастосування окремих норм права, також не свідчить про неправильність оскаржуваної ухвали, оскільки такі доводи стосуються відповідності основного судового рішення вимогам щодо його законності, обґрунтованості та вмотивованості, а не наявності підстав для ухвалення додаткового рішення.

Крім того, як правильно зауважив суд першої інстанції, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покладаючи на суд обов`язок обґрунтовувати свої рішення, не може тлумачитися як такий, що вимагає надання детальної відповіді на кожен аргумент учасника справи, а міра виконання такого обов`язку залежить від характеру відповідного судового рішення, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справах «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України».

Так само посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 420/31235/24 та від 05 жовтня 2023 року у справі № 460/4273/20 не спростовують наведених висновків колегії суддів. Правові позиції Верховного Суду стосуються загального призначення інституту додаткового судового рішення як процесуального засобу усунення неповноти основного судового акта. Водночас вони не свідчать про наявність безумовних підстав для ухвалення додаткового рішення у кожному випадку, коли учасник справи посилається на невирішення певного клопотання, та не спростовують необхідності враховувати зміст такого клопотання, факт його процесуального вирішення та характер питань, які заявник просить вирішити після завершення розгляду справи по суті.

Щодо доводів апеляційної скарги про розгляд заяви ОСОБА_1 у порядку письмового провадження за відсутності учасників справи та без повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною третьою статті 252 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Отже, проведення окремого судового засідання при вирішенні питання про ухвалення додаткового рішення не є безумовною вимогою процесуального закону, а необхідність його проведення визначається судом залежно від обставин конкретної справи.

У цій справі суд першої інстанції визнав за можливе розглянути заяву позивача у порядку письмового провадження, судове засідання для її розгляду не призначав та не проводив. Відтак посилання апелянта на неналежне повідомлення його про дату, час і місце судового засідання є безпідставним, оскільки таке судове засідання фактично не призначалося.

За цих обставин відсутні й підстави для застосування пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України, на який посилається апелянт, оскільки зазначена норма передбачає скасування судового рішення у разі розгляду справи за відсутності учасника, не повідомленого належним чином саме про дату, час і місце судового засідання.

Безпідставними є доводи апелянта про наявність підстав, передбачених пунктом 7 частини третьої статті 317 КАС України, з огляду на розгляд заяви за правилами спрощеного позовного провадження.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року справу № 640/29827/21 прийнято до провадження та визначено її розгляд за правилами загального позовного провадження. Надалі розгляд цієї справи по суті завершено ухваленням рішення від 15 квітня 2026 року.

Розгляд після ухвалення такого рішення заяви про ухвалення додаткового судового рішення є вирішенням окремого процесуального питання в межах уже розглянутої справи та не свідчить про здійснення судом повторного розгляду самого адміністративного спору за правилами спрощеного позовного провадження.

Відтак зазначення в оскаржуваній ухвалі про розгляд заяви у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження не дає підстав для висновку про те, що справа, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, фактично була розглянута судом за правилами спрощеного позовного провадження у розумінні пункту 7 частини третьої статті 317 КАС України.

Наведені апелянтом правові висновки Верховного Суду щодо необхідності належного повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання також не свідчать про наявність у спірному випадку безумовної підстави для скасування ухвали, оскільки ґрунтуються на обставинах проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасника, якого належним чином про таке засідання не повідомлено, тоді як у цій справі питання про ухвалення додаткового рішення вирішувалося без проведення судового засідання.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 640/29827/21.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо клопотання від 26 лютого 2024 року «Про витребування судом у відповідача доказів, які мають важливе значення для розгляду справи № 640/29827/21» у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Тереза Ю.О.

Повний текст постанови виготовлено 09.09.2025.