Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №620/11396/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/11396/25 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Карпушової О.В., Ключковича В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказу, рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформленого листом від 22.09.2025 вих. № 909/14592 про відмову у виплаті грошового забезпечення, передбаченого для сімей військовослужбовців, захоплених у полон, заручників, інтернованих у нейтральних державах або безвісти зниклих, на користь повнолітньої доньки безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_3 - ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.06.2025 № 2086 про відмову ОСОБА_1 у виплаті належного грошового забезпечення її батька, безвісти зниклого солдата Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення, передбаченого для сімей військовослужбовців, захоплених у полон, заручників, інтернованих у нейтральних Державах або безвісти зниклих, безвісти зниклого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за період з 22 травня 2023 року (дата набуття статусу безвісти зниклого ОСОБА_3 ) по 31 січня 2025 року (день, що передує набранню чинності Законом України № 3995-IX), у розмірі та порядку згідно з редакцією статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла станом на момент звернення до військової частини НОМЕР_1 - 16.01.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати їй, як дочці, грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 , є протиправними.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 20.01.2026 звернулася із апеляційними скаргами (вих.№А/855/2376/26, вих. №2212).

Враховуючи, що апеляційні скарги є ідентичними за змістом, суд вважає за можливе вважати їх однією апеляційною скаргою. Апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що позивачка набула право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_3 до набрання чинності Законом України №3995-IX.

Апелянт стверджує, що не застосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у справі № 620/5059/24 призвело до порушення принципів правової визначеності, єдності судової практики, розумної передбачуваності та очікування від прогнозованого вирішення даного спору з урахуванням підтвердженого Верховним Судом права позивачки на отримання спірного грошового забезпечення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у спірних правовідносинах ні Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні Порядок № 884 не містять вимоги про обов`язковий збіг реєстрації з місцем проживання і єдиною вимогою залишається факт спільного проживання.

Разом із апеляційною скаргою апелянтом подано клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

Колегія суддів, розглянувши подане клопотання вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін), а спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги введення в Україні воєнного стану, керуючись приписами статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Також суд зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання апелянта про виклик свідків, оскільки суд не встановлює юридичний факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Окрім того, суд оцінює правомірність та обґрунтованість висновків відповідача тим документам, що були надані позивачем. Натомість відповідні заяви про виклик свідків військовій частині НОМЕР_1 не направлялися, отже не були предметом оцінки останньої.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2026 та від 10.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 до суду 12.02.2026 надійшли додаткові пояснення, в яких просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Від представника військової частини НОМЕР_1 до суду 20.02.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що ОСОБА_1 та її батько зареєстровані та проживають за різними адресами, а тому ОСОБА_1 не є особою, яка зазначена в пункті 7 Порядку виплати, у зв`язку із чим не має права на отримання грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є дочкою військовослужбовця ОСОБА_3 , який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно сповіщення ОСОБА_4 від 05.07.2023 № 4в/2/1203, ОСОБА_3 зник безвісти 22.05.2023 в районі н.п. село Красногорівка Покровського району Донецької області.

Позивачка 16.01.2024 (вх № 541 від 23.01.2024) звернулася до військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просила виплатити їй нараховане та невиплачене грошове забезпечення, в тому числі додаткові види грошового забезпечення, а також й ті, які нараховуються по теперішній час, належні ОСОБА_3 у розмірі 50%, починаючи з 22.05.2023 і до дня виключення ОСОБА_3 із списків особового складу військової частини (у порядку, визначеному абзацом четвертим пункту 6 Порядку № 884).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.07.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025 у справі № 620/5059/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_3 з дотримання приписів пунктів 5-7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення суду у справі №620/5059/24 військовою частиною НОМЕР_1 повторно розглянуто заяву про нарахування та виплату позивачці грошового забезпечення зникло безвісти батька ОСОБА_3 з урахуванням правової оцінки, викладеної у судовому рішенні у справі №620/5059/24.

Наказом командира військової частини від 22.06.2025 № 2086 відмовлено у виплаті належного грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , зокрема, повнолітній доньці ОСОБА_1 щодо виплат належного грошового забезпечення її батька, безвісті зниклого солдата військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом від 22.09.2025 № 909/14592 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що у результаті повторного розгляду заяви та доданих до неї документів прийняте рішення про відмову у задоволенні звернення на підставі абзацу 4 пункту 5 Порядку (подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку). А саме, не дотримана умова спільного проживання, оскільки позивач зареєстрована за адресою « АДРЕСА_1 », а ОСОБА_3 - за адресою « АДРЕСА_1 »; позивач проживає згідно з наданою позивачем довідкою (виданою для пред`явлення по місцю навчання) старости Коломійцівського старостинського кругу - « АДРЕСА_1 », а ОСОБА_3 - « АДРЕСА_1 ».

Також проінформовано позивачку, що Законом України від 08.10.2024 №3995 IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (Закон №3995-IX), який вступив у дію з 01.02.2025, передбачено вже іншу правову норму щодо розподілу грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців. Відповідно до Закону №3995-IX, яким викладено пункт 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у новій редакції, повнолітнім дітям, якщо військовослужбовець не є їх законним представником, його грошове забезпечення не виплачується.

Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, як повнолітній дитині безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_3 на підставі п.6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , будучи повнолітньою дочкою зниклого безвісти військовослужбовця, не надала доказів спільного проживання з ним, а тому право на виплату відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (в редакції до 01.02.2025) не набула.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що з 01.02.2025 повнолітні діти набувають право на виплату до 20% грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця за умови:

1) відсутності особистого розпорядження;

2) відсутності першої черги виплат;

3) військовослужбовець є законним представником таких повнолітніх дітей. Оскільки ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження того, що зниклий безвісти військовослужбовець є її законним представником, відтак право на виплату позивач не набула.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, яким є Закон України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, в редакції станом на час зникнення військовослужбовця) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на день зникнення безвісті військовослужбовця) встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 «Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (далі - Порядок № 884, у редакції, чинній на день зникнення безвісті військовослужбовця) визначав механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).

Пунктами 4, 5, 6 Порядку № 884 було унормовано, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються:

копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);

довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);

копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);

копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);

копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:

подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;

з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:

військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;

військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації):

до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Згідно з п. 7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Законом України від 08.10.2024 №3995-ІХ «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (далі Закон №3995-ІХ, набрав чинності з 20.01.2015, введено в дію з 01.02.2025) зазначену правову норму викладено в наступній редакції:

«За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення».

З аналізу вищезазначеної норми пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ слідує, що з 01.02.2025 грошове забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців, а також повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець.

При цьому, з 01.02.2025 повнолітніх дітей, законним представником яких є військовослужбовець, незалежно від місця проживання віднесено до другої черги осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців у разі відсутності особистого розпорядження таких військовослужбовців, однак за умови що такий військовослужбовець є законним представником повнолітньої дитини (дітей).

На виконання положень абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону №2011-XII Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15.04.2025 №449, якою вніс зміни, зокрема у Порядок №884, виклавши його у новій редакції.

Згідно з пунктом 1 Порядку він визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - визначені особи).

Відповідно до пункту 2 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 3 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви про виплату грошового забезпечення (далі - заява про виплату) додаються такі документи:

копія паспорта громадянина України або копія тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - копія паспортного документа іноземця або копія документа, що посвідчує особу без громадянства, копія посвідки на постійне/тимчасове проживання, копія посвідчення біженця або копія іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України);

копія документа, що засвідчує реєстрацію заявника у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (картка платника податків), або дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків із зазначеного Реєстру, внесені до паспорта громадянина України (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);

копія свідоцтва про шлюб або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу - для виплати грошового забезпечення дружині (чоловікові);

копія свідоцтва про народження дитини або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців;

копія документа, що підтверджує:

призначення особи опікуном, піклувальником малолітньої (неповнолітньої) дитини військовослужбовця, усиновлення такої дитини, - для виплати грошового забезпечення законним представникам на малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців або дітей військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку);

призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення, - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці;

встановлення інвалідності, - для виплати грошового забезпечення дітям військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам;

копія свідоцтва про народження військовослужбовців або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців;

копія рішення суду про поновлення батьківських прав - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців, які були позбавлені батьківських прав стосовно військовослужбовців;

копія свідоцтва про смерть особи, яка має право на отримання грошового забезпечення (за наявності), - для перерахунку частки виплати грошового забезпечення;

інформація про назву банку та номер поточного банківського рахунка (у форматі IBAN) - для зарахування грошового забезпечення визначеній особі.

Заява про виплату та додані до неї документи подаються у паперовій формі особисто чи на поштову адресу або в електронній формі (за технічної можливості) на адресу електронної пошти чи засобами інформаційно-комунікаційних систем.

Рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам приймається на підставі: документів, визначених у пункті 3 цього Порядку; інформації, отриманої з державних реєстрів; копії особистого розпорядження на випадок полону (за наявності).

Рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення у письмовій формі доводиться до відома заявника протягом 15 календарних днів з дня подання заяви про виплату з обов`язковим зазначенням підстави у разі відмови у такій виплаті.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам у разі:

подання заяви про виплату особами, не передбаченими в пункті 1 цього Порядку, а також визначеними особами, які мають (набули) громадянство Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або постійно проживають на території таких країн, або засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку;

з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон, самовільного залишення ними військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства.

Тобто, Порядком №884 визначені виключні підстави для відмови у виплаті грошового забезпечення зниклого військовослужбовця, такі підстави є визначеними, зрозумілими та такими, що не потребують двоякого тлумачення.

Під час розгляду апеляційної скарги, судом враховано, що зміни до пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ, внесені Законом №3995-ІХ, обов`язковою умовою для виплати грошового забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця, зокрема повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), є умова, що такий військовослужбовець є їх законним представником. Тобто, факт родинних зв`язків не надає права таким родичам на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.

Суд враховує, що представництво за законом врегульовано статтею 242 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що представництво за законом є різновидом представництва, підставою виникнення якого, виступає не воля особи, яку представляють, а вказані у законі юридичні факти. При цьому, підставою виникнення представництва за законом є спеціальна вказівка закону, а підставою втратити для такого представництва є лише втрата правового статусу батьків, опікунів, усиновлювачів, з огляду на що, законні представники мають лише ті повноваження, які для них передбачені спеціальними нормами закону.

У даному випадку апелянтом не доведено, що її батько ОСОБА_3 був її законним представником в силу статті 242 Цивільного кодексу України, як повнолітньої особи.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях сформував висновок про необхідність застосування тієї норми права, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності суб`єктом владних повноважень. У разі, якщо чинна на той час норма визначала такі рішення, дії або бездіяльність як правомірні, то відсутні підстави визнавати їх у судовому порядку протиправними навіть, якщо на момент розгляду справи в суді відбулися зміни в законодавстві і такі рішення суб`єкта владних повноважень вже не відповідають вимогам закону, крім якщо у такому законі зазначено протилежне.

Окремо суд також зауважує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів (актів обстеження житлово-побутових умов, свідчень сусідів, довідок органів місцевого самоврядування про склад сім`ї та спільне проживання), які б беззаперечно підтверджували б факт фактичного проживання повнолітньої позивачки ОСОБА_1 разом із батьком на момент його зникнення безвісти (22.05.2023).

Згідно довідки Калинівського старостинського округу Макіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області від 10.11.2023 № 382 ОСОБА_1 зареєстрована і проживає за поштовою адресою АДРЕСА_1 , а її батько ОСОБА_3 зареєстрований і проживав до 07.03.2022 року (до мобілізації в ЗСУ) за адресою АДРЕСА_1 , це є фактично один будинок на два входи. З 22.07.2024 місце проживання позивача зареєстровано по АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 29.09.2025.

Слід також зазначити, що навіть у разі оцінки спірних правовідносин за редакцією Закону України № 2011-XII, чинною на 26 квітня 2024 року (на чому наполягає сторона позивача), позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачка є повнолітньою дитиною, обов`язковою нормативно визначеною умовою для виникнення у неї права на виплату грошового забезпечення є факт спільного проживання із безвісно відсутнім батьком, що в порушення вимог статей 77, 79 Кодексу адміністративного судочинства України, не було підтверджено належними доказами. Додатково слід зазначити, що реєстрація місця проживання за однією адресою є лише адміністративним актом фіксації адреси і не є беззаперечним доказом фактичного спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності єдиного побуту.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що Закон №3995-IX від 08.10.2024 прийнятий на виконання Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.

Проект Закону розроблено на виконання доручення Віце-прем`єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 №8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).

Нова редакція повністю узгоджується із Конституцією України та правовим висновкам Конституційного Суду, адже завдяки цьому законопроекту після повернення зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50 % чи 80 % належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Зазначений закон прийнято саме згідно вимог принципу соціальної справедливості, так як 50 % чи 20 % його грошового забезпечення повністю розподіляється між найближчими родичами зниклого безвісти військовослужбовця та 50 % чи 80 % залишається на його рахунках з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Так як у разі виплати 100 % грошового забезпечення його найближчим родичам, військовослужбовець залишається ні з чим по поверненню додому. Водночас, родичі та сім`я зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошові кошти у разі визнання його загиблим. А отже, жодного звуження прав позивача не відбулося.

Крім того, Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-IX від 08.10.2024 не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, є чинним, а отже, обов`язковим до виконання на всій території України.

Колегія суддів зауважує, що дія нормативно-правових актів у часі є, як правило, перспективною, тобто розрахованою на поведінку суб`єктів права, що виникає після набрання чинності актом.

Позицію щодо дії законів та інших нормативно-правових актів в часі неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, апеляційний суд враховує, що у рішенні від 12 липня 2019 року №5-р (I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Відтак, колегія суддів зазначає, що правовідносини, які виникли раніше і тривали на момент набрання чинності Законом України від 08.10.2024 №3995-IX, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

Колегія суддів звертає увагу, що є чинними положення статті 9 Закону №2011-XII в редакції з 01.02.2025 року, через набрання чинності Законом України від 08.10.2024 №3995-IX, а отже вони не дозволяють застосовувати положення статті 9 Закону №2011-XII у попередній редакції.

Суд наголошує, що в даному випадку звуження прав позивача Законом №3995-IX відсутнє, оскільки апеляційний суд враховує, що у змісті рішення від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі №554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Велика Палата Верховного Суду також наголошувала, що законодавець формує єдину систему законодавства у сфері публічних правовідносин, в якій презюмується конституційність кожного схваленого парламентом закону до моменту спростування цієї презумпції рішенням Конституційного Суду України.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 11 грудня 2025 року в справі №990/244/23 та від 19 лютого 2026 року в справі №240/7215/24.

Отже, апеляційний суд зазначає, що правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, які виникли до внесення змін до Закону №2011-XII Законом №3995-IX, після набрання чинності таких змін, тобто з 01.02.2025, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки позивачкою не доведено порушення її суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу (у розумінні ст. 5 КАС України та Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо посилання апелянта на рішення Верховного Суду від 17.06.2025 у справі №620/5059/24, слід зазначити, що у вказаній постанові суд зазначив про те, що призначення позивачці грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень військової частини НОМЕР_1 , відтак суд першої інстанції правомірно зобов`язав військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву позивачки із документами про призначення їй грошового забезпечення у зв`язку із зникненням безвісті її батька ОСОБА_3 та прийняти по ній обґрунтоване рішення з дотриманням положень пунктів 5-7 Порядку №884 і з урахуванням правових висновків, викладених у цьому судовому рішенні.

Суди першої та апеляційної інстанції у справі №620/5059/24 не досліджували питання віднесення позивача до кола осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення, а Шостий апеляційний адміністративний суд, зокрема, вказав, що у ході повторного розгляду заяви позивача, відповідачу слід перевірити чи віднесена позивач до кола осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення, наведені у пункті 7 Порядку №884; чи подані нею в повному обсязі документи, зазначені у пункті 4 цього Порядку, якщо ні, то зазначити, які саме документи не подані; чи подана заяви з дотриманням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; у тому числі, і щодо дотримання прав, свобод і інтересів таких осіб, та прийняти відповідне рішення з дотриманням вимог пунктів 5-7 Порядку №884, а також з урахуванням правової оцінки, наведеної у даному судовому рішенні згідно до вимог абзацу 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Більше того, судова колегія зазначає, що у вказаній постанові Верховного Суду від 17.06.2025 надавалася оцінка протиправності дій військової частини НОМЕР_1 при наданні відповіді №34 від 25.01.2024 щодо недотриманні процедури відмови у виплаті грошового забезпечення. Водночас підстави для виплати грошового забезпечення не були предметом судового розгляду.

Таким чином, посилання апелянта на вищевказану постанову не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Тож, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі №620/11396/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді О.В.Карпушова

В.Ю.Ключкович