Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №640/1715/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/1715/20 Суддя (судді) першої інстанції: Юхтенко Л.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» в особі ліквідатора представництва акціонерного товариства «Регіональний інвестиційний банк» в Києві Краснолуцької І.В. до Головного управління ДПС у м. Києві, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 27 грудня 2019 року № 0110050606 про нарахування (збільшення) податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 222 883,00 грн за порушення п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 ПК України та застосування штрафних санкцій в сумі 55 721,00 грн на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України.

На обґрунтування вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення – рішення є протиправним. Метою створення представництва АТ «РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» в Києві та інших представництв є виключно провадження для нерезидента діяльності, яка має підготовчий та допоміжний характер і не пов`язана із господарською діяльністю. Позивача зазначив, що представництво від імені Банку господарської діяльності ніколи не здійснювало. Будь-якого прибутку та оплат від доведення співробітниками Представництва інформації про характер послуг, що надаються Банком у Латвії Представництво не отримувало, оскільки банківські послуги материнської компанії – АТ «РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» на території України ніколи не надавалися.

Представник позивача звернув увагу, що 21.02.2019 року у зв`язку із ліквідацією Представництва, відомості про акредитацію були анульовані НБУ та відомості про видачу позивачу ліцензії на здійснення комерційної діяльності у Державному реєстрі Банків відсутні.

Про відсутність здійснення позивачем діяльності свідчить, що на рахунки не надходили кошти від комерційної діяльності та не перераховувалися кошти на користь материнської компанії.

Єдиним джерелом походження грошових коштів на рахунках, було отримання фінансування від Банку для утримання місця діяльності представництва, та усі здійснені представництвом витрати підтверджені на час перевірки первинними документами та вчинені відповідно до цільового призначення, визначеного материнською компанією та пов`язані з утриманням представництва.

Також представник позивача зазначає, що контролюючим органом не було враховано, що АТ «РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» є резидентом Латвії, а отже Представництво в Києві звільнено від оподаткування за приписами Конвенції.

Крім того, представник позивача зазначає, що надання співробітниками представництва консультацій на предмет переваг у послугах АТ «РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» в Латвії, а також умови надання таких послуг відносяться до допоміжної діяльності представництва по відношенню до діяльності головного Банку та не є тотожним діяльності головного Банку з консультування клієнтів з питань фінансового характеру.

Зокрема під час перевірки не було встановлено факту надання представництвом послуг з відкриття чи закриття рахунків на ім`я клієнтів, кредитування, переказу коштів тощо.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року позовну заяву Акціонерного товариства «РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» (місце знаходження: Республіка Латвія, LV-1010, м. Рига, вул. Юрія Алунана, 2) в особі ліквідатора представництва акціонерного товариства «Регіональний інвестиційний банк» в Києві Краснолуцької І.В. (місце знаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 74, оф. 506; адреса для листування: м. Одеса, вул. Краснова, 6/1) до Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, місце знаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 27.12.2019 року № 0110050606 про нарахування (збільшення) податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 222883 грн та застосування штрафних санкцій в сумі 55721 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 року по справі № 640/1715/20; прийняти постанову, якою відмовити повністю у задоволенні позовних заявою АТ «Регіональний інвестиційний банк» по справі № 640/1715/20.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2026 року та від 12 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

17 липня 2026 року позивач подав відзиву на апеляційну скаргу та просить апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 року у справі № 640/1715/20 залишити без задоволення; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 року у справі №640/1715/20 залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, у зв`язку з отриманням інформації про внесення до ЄДР запису про рішення засновників (учасників) припинити юридичну особу в результаті ліквідації (рішення № 1926590600004 від 18.01.2019) та наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 15.11.2019 року № 3359, Головним управлінням ДПС у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка представництва акціонерного товариства "РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" В КИЄВІ.

За результатами перевірки був складено акт від 09.12.2019 № 42/1-26-15-05-06-06 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки представництва акціонерного товариства "РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" В КИЄВІ», податковий номер 26608555, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення АТ «Регіональний інвестиційний банк»:

1) перевіркою пунктів 3.1.1 встановлено порушення: пп. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, в результаті чого занижено представництвом податок на прибуток всього у сумі 222 883 грн, а саме за 2016 рік на суму 95 300 грн, за 2017 рік на суму 63 361 грн, за 2018 рік на суму 60 812 грн та за 2019 рік на суму 3 410 гривень;

2) перевіркою пунктів 3.1.4 встановлено порушення: п. 4 ч. 2 ст. 6 розділу II Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI зі змінами та доповненнями, п. 1 розділу ІІІ Наказу Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 р. № 435 "Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо несвоєчасного подання звіту за червень 2017 року.

Позивач подав на адресу відповідача заперечення до акту перевірки.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у м. Києві від 11.01.2020 року № 3500/10/26-15-05-06-06 «Про розгляд заперечення» висновки акту залишені без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі акту перевірки від 09.12.2019 № 42/1-26-15-05-06-06 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення–рішення від 27 грудня 2019 року № 0110050606 про нарахування (збільшення) податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 222 883,00 грн за порушення п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 ПК України та застосування штрафних санкцій в сумі 55 721,00 грн на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України.

Не погоджуючись з обґрунтованістю вищезазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю спірного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України у апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до положень п.п.141.4.7 п.141.4 ст.141 ПК України суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Тобто, саме від факту визнання представництва нерезидента постійним залежить порядок оподаткування його доходів.

Підпунктом 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакція на час виникнення зазначених правовідносин) визначено, що під постійним представництвом слід розуміти постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар`єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.

З метою оподаткування термін "постійне представництво" включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об`єкт чи пов`язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов`язана з таким майданчиком, об`єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг нерезидентом (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов`язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження: діяти від імені виключно такого нерезидента (проведення переговорів щодо суттєвих умов та/або укладення договорів (контрактів) від імені цього нерезидента), що призводить до виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов`язків; та/або утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу.

Для цілей податкового обліку постійним представництвом не є: використання будівель або споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Об`єктом оподаткування податком на прибуток, згідно із п.п.134.1.2 п.134.1 ст.134 ПК України, є дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі ст. 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

За змістом п.п.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України під доходом з джерелом походження з України розуміється будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, в тому числі, але не виключно, доходу а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Об`єктом оподаткування податком на прибуток, відповідно до п.п.134.1.3 п.134.1 ст.134 ПК України, є, зокрема, дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно з п.141.4 ст.141 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з п.п.141.4.1 п.141.4 ст.141 ПК України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв`язку чи міжнародного інформаційного забезпечення, а з 01.01.2018 у зв`язку із набранням чинності Закону №2176-VIII, також крім субсидій для повернення частини кваліфікованих витрат, передбачених Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні».

Ураховуючи таке правове регулювання, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наведене формулювання «доходи з джерелом походження з України» не вказує напрямок руху коштів, а вказує лише зв`язок між певними доходами і господарською діяльністю в Україні. В цьому сенсі джерелом походження доходів є не резиденція суб`єкта, який здійснює відповідну виплату, а та частина господарської діяльності, яку здійснює представництво, відповідні організаційні, фінансові витрати та участь персоналу.

Як визначено п.141.4.2 п.141.4 ст.141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п.141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у п.п.141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 ПК України суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент провадить свою діяльність в Україні та за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом окремого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з контролюючим органом за місцезнаходженням постійного представництва.

У разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається контролюючим органом як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

Пункт 160.1 статті 160 ПК України передбачає, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв`язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Згідно з п. 160.2 ст. 160 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у п. 160.3 - 160.6 цієї статті, зобов`язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до п.133.2 ст. 133 ПК України платниками податку - нерезидентами є:

юридичні особи, які утворені в будь-якій організаційно-правовій формі та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України;

нерезиденти, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво та/або отримують доходи із джерелом походження з України, та інші нерезиденти, на яких покладено обов`язок сплачувати податок у порядку, встановленому цим розділом.

нерезидент стає на облік у контролюючому органі за місцезнаходженням свого постійного представництва до початку своєї господарської діяльності через таке представництво у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Нерезидент, який розпочав господарську діяльність через своє постійне представництво до реєстрації в контролюючому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

Нерезиденти, що діють відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду "Укриття" в Україні та Угоди про грант (Проект ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно з Грантом з Рахунка ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією, можуть провадити свою господарську діяльність без реєстрації у контролюючому органі.

Законом України № 331/96-ВР від 12.07.96 ратифіковано Конвенцію, укладену між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (далі - Конвенція).

Відповідно до п. 1, 2 ст. 2 Конвенції ця Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її

політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення.

Податками на доход і на майно вважаються всі податки, що справляються від загальної суми доходу та від загальної суми майна або з окремих їх елементів, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна і податки, що справляються з доходів від приросту вартості майна.

Згідно з п. 1 ст. 5 Конвенції, для цілей цієї Конвенції термін "постійне представництво" означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється комерційна діяльність підприємства.

Відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції, незважаючи на попередні положення цієї статті, термін "постійне представництво" не розглядається як такий, що включає:

а) використання споруд виключно з метою зберігання, показу або поставки товарів чи виробів, що належать підприємству;

b) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання, показу або поставки;

с) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства;

e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер;

f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від а) до е), за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

У справі, що розглядається, метою створення представництва АТ «РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» в Києві та інших представництв є виключно провадження для нерезидента діяльності, яка має підготовчий та допоміжний характер і не пов`язана із господарською діяльністю. Представник позивача зазначив, що представництво від імені Банку господарської діяльності ніколи не здійснювало.

Своєю чергою, відповідач, посилаючись на положення представництва АТ «РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» в Києві вважає, що позивач здійснює комерційну діяльність на території України.

Так, згідно з п.1.1 Положення про представництво АТ «РІБ» В КИЄВІ, Представництво заснувало Акціонерне товариство «Регіональний інвестиційний банк» згідно з Статутом Банку.

Представництво не являється самостійною юридичною особою, вона засновано і діє як відокремлений структурний підрозділ Банку. Представництво не вправі здійснювати банківські операції (п.1.2. Положення).

Представництво знаходиться на повному фінансовому забезпеченні Банку, вона не має власного балансу, в господарській діяльності воно використовує печатку з власним найменуванням (п. 1.5.Положення).

Згідно з п. 2.1. Положення, функції Представництва:

- представляти інтереси Банку на території України; - створювати та підтримувати ділові контакти поміж Банком та комерційними структурами України; - створювати та підтримувати ділові контакти з Банками, що здійснюють діяльність в Україні; - представляти інтереси Банку у відношеннях з комерційними банками та комерційними організаціями України; - консультування з питань послуг, що надає Банк; - проводити компанії з реклами Банку в засобах масової інформації; - здійснювати пошук інвестиційних проектів та надавати допомогу в їх реалізації комерсантам як Латвії, так і України; - обмінюватися кореспонденцією поміж Банком та третіми особами у визначених законодавчими актами України межах; - отримувати будь-які документи, що адресовані Банкові, зіставляти їх з оригіналами, копіювати їх, та засвідчувати копії задля потреб Банку та від імені Банку.

Представництво здійснює власну діяльність на підставі кошторису; поквартальні кошториси витрат на утримання Представництва ухвалює Правління Банку, лише на потреби Представництва, без права займатися комерційною діяльністю.

Сукупний аналіз вказаного Положення доводить, що представництво АТ «РІБ» В КИЄВІ створено не з метою комерційної діяльності та дійсно носить допоміжний та підготовчий характер.

Перевіркою встановлено, що представництвом АТ «РІБ» В КИЄВІ в період з 01.01.2016 по 02.12.2019 отримано від Головної компанії фінансування в загальній сумі 64 359,82 дол. США, що становить по курсу НБУ на дату зарахування 4 127 457,00 грн.

Водночас, перевіркою не встановлено отримання позивачем інших коштів, що могло свідчити про здійснення комерційної діяльності як критерій визнання позивача «постійним представництвом» у розумінні Податкового кодексу України та Конвенції.

Жодні документальні докази на підтвердження провадження позивачем видів діяльності головної компанії, наприклад, копій договорів укладених між Представництвом та суб`єктами господарювання, первинних і розрахункових документів до таких договорів, відповідач до суду не подав.

Враховуючи вищенаведене, представництво АТ «РІБ» В КИЄВІ не відповідає поняттю «постійного представництва», викладеного у пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, відтак відповідачем безпідставно віднесено відомості щодо фінансування Представництва на його утримання як отримання доходу Представництвом від комерційної діяльності.

У постановах Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі №826/3191/13-а та від 15 лютого 2024 року у справі №640/35881/21 Суд навів висновки про те, що для розмежування "постійного" представництва від "непостійного" (некомерційного), слід виділити ключові характеристики, які слугують базою для їх розмежування. Насамперед, діяльність некомерційного представництва має виключно підготовчий або допоміжний характер щодо діяльності материнської компанії і має бути відмінною від статутних функцій материнської компанії.

Як наголошено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі №826/7675/18, ідучи від зворотного, постійним представництвом визнається особа, яка загалом здійснює діяльність, аналогічну материнській компанії, або якщо така діяльність є переважною.

Такий висновок узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 березня 2016 року у справі №826/14127/14, відповідно до якої у разі здійснення представництвом нерезидента видів або виду діяльності, яка є тотожною основній діяльності нерезидента, таке представництво набуває статусу постійного представництва, а його діяльність на території України оподатковується в загальному порядку.

Окрім того, у постанові від 24 травня 2019 року у справі №826/3191/13-а Верховний Суд зазначив, що для встановлення того, чи діяльність представництва нерезидента має підготовчий або допоміжний характер для такого нерезидента, їх діяльності необхідно порівняти.

Суд звертає увагу, що на оцінці критеріїв для цілей встановлення відповідності діяльності представництв ознакам постійного представництва, Верховний Суд звертав увагу в постанові від 17 жовтня 2019 року у справі №2а-16434/12/267.

Так, при вирішенні спору щодо характеру діяльності представництва, важливо враховувати:

а) наявність постійного місця діяльності нерезидента в Україні або наявність в Україні особи, яка має і зазвичай використовує повноваження щодо укладання контрактів від імені нерезидента;

б) наявність у нерезидента ділової мети в утриманні відповідного місця діяльності;

в) функціонал представництва, на підставі якого має бути визначено характер взаємовідносин між представництвом і підприємством з погляду принципу окремої податкової правосуб`єктності;

г) оцінку того, наскільки виконувані представництвом функції становлять суттєву або істотну частину діяльності нерезидента;

ґ) визначення того, чи виконує представництво функції виключно відносно підприємства (нерезидента), чи також у відношенні інших осіб.

Найважливішим критерієм, яким характеризується діяльність постійного представництва - комерційна мета діяльності.

Визначення терміну «комерційна мета діяльності» не наведене в Конвенції, а Модельна конвенція визначає термін у невиключний спосіб - лише шляхом згадування, що цей термін включає також і професійні послуги.

З цього приводу пунктом 10.2 Коментарів до ст. 3 зазначено, що цей термін, відповідно до п. 3.2 повинен мати значення, яке надається йому національним законодавством країни, що застосовує відповідну конвенцію.

Таким чином, з`ясування характеру господарської діяльності нерезидента має значення з огляду на визначення постійного представництва. Якщо навіть певний нерезидент і має в Україні місце діяльності, але сама діяльність нерезидента не має характеру господарської діяльності, то відповідне місце діяльності не буде вважатись постійним представництвом.

Термін «господарська діяльність» визначено в ПК України як діяльності особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже господарська діяльність характеризується, насамперед, спрямованістю на отримання доходу, а також певними організаційними зусиллями, які вчиняються у здійсненні відповідної діяльності (зокрема організаційними, фінансовими, людськими тощо). Фактичне отримання доходу у певному податковому періоді не має вирішального значення для визначення діяльності як господарської.

Так, у разі здійснення на території України представництвом господарської діяльності, зокрема, але не виключно, діяльності, направленої на надання послуг третім особам (консультацій, рекламних акцій тощо), та здійснення інших дій, які можуть свідчити про «господарський» чи «комерційний» характер діяльності представництва, представництво набуває ознак постійного та зобов`язане сплачувати податок на прибуток з доходів, отриманих із джерелом походження із України.

Поряд із цим, як зазначено вище, п. 4 ст. 5 Конвенції містить виключення для визнання діяльності як такої, що має ознаки «постійного представництва», це утримання постійного місця діяльності виключно з метою реклами, для надання інформації, для проведення наукового дослідження або здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності підготовчого чи допоміжного характер.

Безпосередньо Модельні конвенції і ОЕСР і ООН вказують, що часто важко відрізнити, яка діяльність відноситься до діяльності підготовчого або допоміжного характеру, а яка - ні. Вважається, що послуги, які надає місце діяльності, є настільки далекими від фактичної реалізації прибутку, що складно віднести будь-який прибуток до відповідного місця діяльності (п. 58 Коментарів до Модельної конвенції ОЕСР 2017 року). Вирішальним критерієм має бути визначення того, чи становить діяльність, яка здійснюється у визначеному місці, суттєву і важливу частину діяльності підприємства в цілому. Кожний випадок має аналізуватись окремо (п. 59 Коментарів до Модельної конвенції ОЕСР 2017 року). Допоміжна діяльність зазвичай є діяльністю, яка здійснюється з метою підтримки чогось, не будучи суттєвою і важливою частиною підприємства в цілому. Малоймовірно, що діяльність, яка вимагає залучення значної частини активів або персоналу, може вважатись діяльністю допоміжного характеру (п. 60 Модельної конвенції ОЕСР 2017 року).

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що для розмежування основної діяльності та підготовчої чи допоміжної діяльності необхідно мати на увазі що:

- підготовча чи допоміжна діяльність здійснювались на користь самої іноземної компанії, а не на рахунок третіх осіб;

- під основною діяльністю зазвичай сприймається діяльність, що є суттєвою і важливою виходячи із змісту комерційних цілей і завдань організації;

- підготовча діяльність передує початку основної діяльності нерезидента на території України;

- допоміжна діяльність забезпечує процес ведення основної господарської діяльності нерезидентом, здійснюється одночасно з основною діяльністю, при цьому до основної не відноситься.

Для того, аби оцінити чи відповідає діяльність представництва підготовчому або допоміжному характеру варто виділити такі критерії та способи оцінки:

- аналіз фактичної діяльності представництва та організації шляхом зокрема перевірки внутрішніх документів організації та представництва, а також шляхом аналізу реально здійснюваних представництвом функцій;

- кількісний та якісний працівників представництва, котрий необхідний розглядати з точки зору для здійснення основної діяльності організації, особливій увазі надається опис їх повноважень та обов`язків в посадових інструкціях, трудових договорах;

- істотність і значимість діяльності підприємства: чим більшу роль відіграє діяльність представництва в загальній діяльності організації, тим більша вірогідність постійного представництва.

Зважаючи на наведені вище критерії та з огляду на матеріали цієї справи, судова колегія вбачає спроможними висновки суду першої інстанції про те, що позивач не здійснює господарську діяльність.

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі №640/10685/20 Верховний Суд зазначив, що «якщо навіть певний нерезидент і має в Україні місце діяльності, але сама діяльність нерезидента не має характеру господарської діяльності, то відповідне місце діяльності не буде вважатися постійним представництвом». Крім того, Верховний Суд зауважив, що «господарська діяльність характеризується, насамперед, спрямованістю на отримання доходу».

Керуючись наведеним, з урахуванням відсутності будь-яких доказів на підтвердження характеру діяльності позивача як постійного представництва нерезидента та отримання ним доходу (прибутку) нерезидента, що оподатковується в загальному порядку, судова колегія погоджує висновки суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 27 грудня 2019 року № 0110050606 про нарахування (збільшення) податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 222 883,00 грн та застосування штрафних санкцій в сумі 55 721,00 грн є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Доводи апелянта щодо дослідження судом доказової бази колегія суддів вбачає абстрактними, оскільки останнім не зазначено доказу, що не враховано судом, або залишено без належної оцінки.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

О.М. Кузьмишина