Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №580/1487/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/1487/26 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо розгляду рапорту про звільнення з лав Збройних Сил України за станом здоров`я за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту від 29 грудня 2025 року звільнення з лав Збройних Сил України за станом здоров`я за аз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 28.10.2024 призваний на військову службу під час мобілізації у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні. 29.12.2025 звернувся до командира військової частини із рапортом про звільнення з військової служби згідно з підпунктом б пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із наявною інвалідністю. Позивач зазначив, що рапорт надісланий поштою (ідентифікатор 0900100100526), що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси, тому звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) під час розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення зі служби від 29.12.2025.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення зі служби від 29.12.2025, що отриманий 06.01.2026 (згідно із поштовою накладною №0900100100526 / R 090010004615), з дотриманням принципів належного врядування і вимог Закону України «Про адміністративну процедуру» та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд дійшов висновку про допущену протиправність, позаяк відповідач, без прийняття мотивованого рішення (оформленого офіційного документа у формі наказу), діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, недобросовісно/несправедливо, без врахування та необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) з огляду на легітимні очікування військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану та має 3 групу інвалідності.

Також суд вказав про те, що відповідачем не додано доказів, що у спірних правовідносинах діяв з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законодавством про адміністративну процедуру з наданням мотивованого рішення за результатом опрацювання отриманого рапорту замість листа інформаційного характеру та/або реагуванням у формі управлінського рішення, проте суд не може підмінити суб`єкта владних повноважень під час переміщення/звільнення військовослужбовця у період дії режиму воєнного стану, який не довів, що діяв в установлений спосіб (звернувся вчасно по команді).

У задоволенні вимоги щодо зобов`язання прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 29.12.2025 щодо звільнення з лав Збройних Сил України за станом здоров`я за абз. 2 пп. б пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності з урахуванням висновків суд відмовив як передчасній в контексті неналежного розгляду рапорту позивача.

Позаяк суд не підміняє повноваження адміністративного органу в адміністративній процедурі, з метою захисту права позивача бути почутим суд зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 29.12.2025 про звільнення зі служби, з дотриманням принципів належного врядування і вимог Закону України «Про адміністративну процедуру» та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у адміністративній справі № 580/1487/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними, зобов`язання вчинити певні дії скасувати, ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_1 в позовних вимогах відмовити повністю.

Зокрема, апелянт вказує, що не погоджується з прийнятим рішенням, вважає його неправомірним та таким, що прийняте внаслідок неповного з`ясування судом обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права. Наголошує на тому, що суд першої інстанції не з`ясував фактичні обставин, які мають значення для вирішення справи, а саме: застосував до спірних правовідносин Закон України № 2073 «Про адміністративну процедуру», який згідно ст. 2 цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час військової служби; не надав оцінку прийнятому рішенню відповідача на звернення позивача датоване 02.02.2026 року за № 08/К-4/57, яким відповідач повідомив позивача про необхідність прибуття до відповідача (не прибув з лікувального закладу і як наслідок наказом начальника Головного центру від 12 вересня 2025 року № 1300-ОС припинено види забезпечення у зв`язку з самовільним залишенням військової частини) для здачі посади та розрахування за видами забезпечення; не врахував значну судову практику у подібних правовідносинах щодо написання рапорту по команді. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач в супереч Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» не виконує обов`язки військової служби, час проводить на власний розсуд не пов`язаний з служінням народу України в умовах воєнного стану. Не з`ясувавши повно і всебічно всіх обставин справи, які мають значення для її вирішення, за відсутності належних доказів, суд виніс необґрунтоване та незаконне рішення. Тому, з таким висновком суду погодитись неможливо.

Апеляційна скарга мотивована також тим, що суд не надав належної оцінки посиланню позивача на нормативні-правові акти які НЕ РОЗПОВСЮДЖУЮТЬ СВОЮ ДІЮ НА спірні правовідносини, а саме: Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. - Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 року. Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 Зазначені нормативні документи, розповсюджують свою дію лише на ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ. Посилання на них в спірних правовідносинах є помилковим. Тому, нормативне обґрунтування позовних вимог не заслуговує уваги, оскільки їх наведення не має відношення до відносин між позивачем та відповідачем по справі.

Апелянт також повідомляє суд, що рапорт позивача не отримував встановленим порядком. Позивач не заявляв вимог щодо звільнення зі служби перед безпосереднім командиром. Репліки адвоката, що позивач не знає своїх командирів тому і не подав рапорт на звільнення встановленим порядком не заслуговує уваги з позиції порушення позивачем вимог пункту 288 Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, а саме: у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. Враховуючи зазначене, з метою реалізації свого права, позивач повинен особисто подати клопотання щодо звільнення у формі рапорту в порядку підпорядкованості з додаванням всіх необхідних документів для його розгляду по суті. Тому, зі змісту норми процесуального закону випливає, що вимога про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень може бути заявлена в адміністративному позові виключно коли порушені права, свободи або законні інтереси особи, і яка повинна бути спрямована на відновлення порушеного права. З огляду на предмет спору в даній справі, відповідач вважає, що з його сторони права позивача не порушені, оскільки рішення по зверненню позивача прийнято і надано відповідь по суті тому і бездіяльність відповідача відсутня. Чинне законодавство України не передбачає подання рапорту на звільнення оминаючи свого безпосереднього командира.

07.07.2026 позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у зв`язку із наявністю інвалідності, що підтверджувалася рішенням від 01.08.2025 №144/25/3043/P Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП БМР Білоцерківської міської лікарні №1 позивач визначався щодо продовження військової служби, тому звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 29.12.2025, просив звільнити з військової служби відповідно до пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності (долучив фотокопії: витяг із паспорта, картку фізичної особи-платника податків, пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №144/25/3043/В, Рекомендації, що є частиною відновлювальної програми реабілітації особи з інвалідністю, номер витягу 144/25/3043/1, виписки №1799 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, виписки №531 із медичної карти, фотокопію направлення на медичний огляд військово-лікарської комісії ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ від 19.07.2025) (а.с.9).

02.02.2026 у відповідь на вказаний рапорт Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що рапорт від 29.12.2025 поданий солдатом ОСОБА_1 не «по команді», форма рапорту складається власноруч, військовослужбовець самоусунувся від виконання службових обов`язків після лікування, матеріали направлені до ДБР, відомості про вчинене кримінальне правопорушення внесені 12.12.2025 до ЄРДР за №62025100140004017 (а.с.24-25).

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, 16.02.2026 позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом №2232-ХІІ.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (Положення №1115/2009). Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням в органах Держприкордонслужби кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ) в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, а Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 "Про загальну мобілізацію" (затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX) постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, строк якої також продовжено.

Згідно з пунктом 270 Положення №1115/2009 звільнення військовослужбовців Держприкордонслужби здійснюється посадовими особами, визначеними цим Положенням, у межах наданих їм повноважень.

Звільнення військовослужбовців, крім Голови Державної прикордонної служби України, здійснюється лише тими посадовими особами, у яких вони перебувають у прямому підпорядкуванні згідно з номенклатурою посад.

Наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою.

У разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.

Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України (пункт 288 Положення №1115/2009).

У справі, що розглядається, позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 із рапортом від 29 грудня 2025 року та просив звільнити з військової служби відповідно до пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

2 лютого 2026 року Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь про те, що рапорт від 29 грудня 2025 року поданий солдатом ОСОБА_1 не «по команді», форма рапорту складається власноруч, військовослужбовець самоусунувся від виконання службових обов`язків після лікування, матеріали направлені до ДБР, відомості про вчинене кримінальне правопорушення внесені 12.12.2025 до ЄРДР за №62025100140004017.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України не є формальними, оскільки рішення відповідача оцінюється, у тому числі, з приводу підстав його прийняття.

Водночас суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в рішенні, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.

При цьому, адміністративний суд не наділений повноваженням змінювати мотиви, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення, тобто втручатися у дискрецію останнього в частині вибору правового обґрунтування прийнятого ними рішення, яке може бути предметом судового оскарження.

Це означає, що адміністративний суд перевіряє рішення суб`єкта владних повноважень виключно в межах тих підстав, обставин і доводів, які зазначені безпосередньо в оскаржуваному рішенні, а не ті, що були виявлені пізніше.

З огляду на відсутність будь-яких управлінських рішень відповідача з питань звільнення ОСОБА_1 , колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції щодо допущення останнім протиправної бездіяльності.

Так, зміст листа від 2 лютого 2026 року не містить роз`яснення щодо належного адресата відповідного письмового звернення військовослужбовця, зокрема в частині висновків щодо помилковості такого звернення до командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 . Інформація щодо безпосереднього керівника/наступного прямого начальника відповідачем не зазначена.

При цьому, відповідачем узагальнено процитовано норми законодавства без висновків щодо їх застосування у контексті порушеного позивачем питання.

Щодо інформації про кримінальне правопорушення від 12 грудня 2025 року №62025100140004017, колегія суддів враховує відсутність мотивування причинно-наслідкового зв`язку між питанням, що порушено позивачем у рапорті та внесенням відомостей до ЄРДР.

За досліджених обставин, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції щодо захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт про звільнення зі служби від 29 грудня 2025 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Колегія суддів враховує помилкове посилання суду першої інстанції на вимоги Закону України «Про адміністративну процедуру», оскільки згідно ст. 2 він не поширюється на відносини, що виникають під час військової служби.

Таким чином, рішення суду підлягає зміні у мотивувальній частині.

Доводи апелянта щодо рішення від 2 лютого 2026 року за № 08/К-4/57 в контексті повідомлення позивача про необхідність прибуття до відповідача для здачі посади та розрахування за видами забезпечення, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі суперечать його фактичному змісту.

З огляду на наведене, суд вбачає безпідставними твердження апелянта про неотримання рапорту позивача, оскільки він надав на нього відповідь.

Щодо невиконання позивачем обов`язків військової служби, проведення часу на власний розсуд не пов`язаного з служінням народу України в умовах воєнного стану, колегія суддів зазначає, що такі не входять до кола обставин, що підлягають з`ясуванню у межах спірних правовідносин.

В частині тверджень апелянта про посилання позивача на нерелевантні нормативно-правові акти, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що Велика Палата Верховного Суду висловила та послідовно застосовує правову позицію, за змістом якої повноваження органів влади, є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»). Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Посилання на висновки апеляційного суду у справі №580/352/25 суд відхиляє, оскільки згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені лише в постановах Верховного Суду.

Щодо здачі позивачем посади суд враховує, що таке здійснюється лише після видання наказу про звільнення, у виданні якого відповідач відмовив.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Відповідно до частини 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що апелянт в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та залишити без задоволення позовні вимоги у оскаржуваній частині, то таку слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

О.М. Кузьмишина