Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №620/9977/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/9977/24 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Попової О.Г., суддів: Безименної Н.В., Файдюка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного суду м. Чернігова, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в Чернігівський окружний адміністративний суд з позовом до Деснянського районного суду м. Чернігова (далі - відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - відповідач 2), в якому позивач просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.12.2023 №151-кк "Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям" у частині встановлення з 02.02.2024 секретарю судових засідань Деснянського районного суду м. Чернігова ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 28% посадового окладу державного службовця;

- зобов`язати Територіальне управління ДСА України у Чернігівській області з 02.02.2024 здійснити перерахунок та виплачувати надбавку за вислугу років на державній службі секретарю судових засідань Деснянського районного суду м. Чернігова ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України "Про державну службу", а саме на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу;

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Деснянського районного суду м. Чернігова від 20.06.2024 №75-в/к у частині виплати секретарю судових засідань Деснянського районного суду м. Чернігова ОСОБА_1 грошової допомоги до щорічної основної відпустки в розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки;

- зобов`язати Територіальне управління ДСА України у Чернігівській області здійснити позивачу перерахунок та виплату грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до статті 57 Закону України "Про державну службу".

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вище вказане рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач 1 правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідач 2 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів позивача, просив суд апеляційної інстанції залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу не погодився із доводами апеляційної скарги, з огляду на відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції прийнятого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на державній службі та займає посаду секретаря судових засідань Деснянського районного суду м. Чернігова.

Листом ДСА України від 06.02.2024 №8-3621/24 повідомлено відповідача 2 про погодження результатів класифікації посад державної служби, зокрема, Деснянського районного суду м. Чернігова з 25.01.2024 (а.с.53).

Наказом керівника апарату суду Деснянського районного суду міста Чернігова від 12.02.2024 №8-кк встановлено державним службовцям надбавку за вислугу років, зокрема, позивачу у розмірі 28% посадового окладу державного службовця, як такій, стаж державної служби становить 14 років 01 місяць 05 днів (а.с.16).

Вважаючи, що відповідачами порушено норми чинного законодавства при визначенні розміру надбавки за вислугу років, позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з наступних мотивів та керується такими положеннями законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно з ч. 1-5 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, здійснює ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначають окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також загалом щодо апеляційних, місцевих судів.

Згідно із ч. 1 ст. 150 Закону № 1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ДСА України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Правовий статус державного службовця та коло його основних прав, гарантій і обов`язків визначено у Законі України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

У статті 1 цього Закону № 889-VIII визначено поняття «державний службовець», яким є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи (частина перша статті 50 Закону № 889-VIII).

Згідно частини другої статті 50 Закону № 889-VIII заробітна плата державного службовця складається, зокрема, з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Отже, заробітна плата державного службовця має обов`язкову (сталу) складову, яка є фіксованою виплатою та, по суті, основною винагородою за виконання посадових обов`язків, а також факультативну (необов`язкову) складову, яка залежить від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу, є винагородою за ініціативну роботу, своєчасне і якісне виконання завдань, виконання додаткового обсягу завдань.

Надбавка за вислугу років є складовою обов`язкової частини заробітної плати державного службовця та згідно із частини першої статті 46 Закону №889-VIII обумовлена досягненням особою певного стажу державної служби.

Розмір такої надбавки, згідно частини першої статті 52 Закону № 889-VIII, визначається на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Водночас 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX (далі - Закон № 3460-IX), у пункті 10 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

Згідно пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX, у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Грошова допомога, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, визначається у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу в місяці.

Норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів зазначає, що визначальним для вирішення даної справи є визначення того, які норми підлягають застосуванню під час визначення розміру цієї надбавки: законодавства про державну службу чи про державний бюджет.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на розгляді у Верховному Суді перебувала зразкова справа № 240/7215/24, предметом якої було питання правомірності виплати у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 09 листопада 2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який зупинив дію приписів Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу».

Предметом розгляду у Верховному Суді була зразкова справа, яка охоплювала правове регулювання виплати у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який зупинив дію приписів Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу». Питання правового регулювання є тотожним й до 2025 року, адже пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» зупинено дію приписів Закону України «Про державну службу».

Суд апеляційної інстанції керується постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у справі № 240/7215/24, якою скасовано рішення Верховного Суду від 30.05.2025.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 зазначено, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових справ, визначених пунктом 21 частини першої статті 4 КАС України, є такі: позивач - державний службовець місцевого загального суду, якому з 01 січня 2024 року встановлено надбавку за вислугу років на підставі абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу; відповідачі - місцевий загальний суд, наказом якого державному службовцю установлено надбавку за вислугу років з урахуванням правил, передбачених абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX, та ТУ ДСА, відповідальне за забезпечення фінансування та функціонування місцевого загального суду, у якому працює позивач; предмет спору - розмір надбавки за вислугу років на державній службі за 2024 рік; спір виник унаслідок обчислення розміру надбавки за вислугу років на державній службі на підставі приписів абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX; предмет позову - позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про: визнання протиправним і скасування наказу місцевого загального суду в частині встановлення на 2024 рік щомісячної надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу; зобов`язання ТУ ДСА нараховувати та виплачувати щомісячну надбавку за вислугу років у 2024 році відповідно до статті 52 Закону №889-VIII на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Згідно висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2026, нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX, а саме, на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

За наслідком дослідження питання стосовно того, які норми підлягають застосуванню під час визначення розміру надбавки за вислугу років на державній службі: законодавства про державну службу чи про державний бюджет, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак, немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки пізніше прийнятим Законом № 3460-ІХ визначено, що норми раніше прийнятого Закону України «Про державну службу» про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що є пряма норма Закону № 3460-ІХ, яка зупинила дію норми Закону України «Про державну службу» та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців. Тобто, норми Закону України «Про державну службу» щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону № 3460-ІХ.

Беручи до уваги та застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що механізм обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01 січня 2025 року врегульоване винятково Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», була чинною нормою у 2025 році пункт 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким зокрема визначено, що у 2025 році надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Так, норма пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не конституційною не визначалась. До моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання нормативно-правового акта чи його окремих приписів неконституційними такі приписи зберігають чинність і є обов`язковими для всіх суб`єктів правовідносин, зокрема й для органів державної влади та їх посадових осіб.

У Черкаського окружного адміністративного суду, в якому працює позивач, не було підстав не застосовувати приписи пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» під час визначення йому розміру надбавки за вислугу років на державній службі у 2024 році.

Відтак, враховуючи приписи пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», суд, як роботодавець та орган в якому працював позивач, та який видав оскаржуваний наказ про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу станом на 01 січня 2024 року, який проводить нарахування та виплату надбавки за вислугу років відповідно до оскаржуваного наказу, діяв правомірно, відповідно до чинної норми Закону, а тому, заявлені позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не призвели до реального порушення будь-яких прав позивачки як державного службовця, а саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2026 року у зразковій справі № 240/7215/24, розглядаючи питання визначення порядку обчислення надбавки за вислугу років державним службовцям та її максимального розміру, починаючи з 01 січня 2024 року, зазначила таке: «У справі, яка переглядається, пізніше прийнятим Законом №3460-ІХ визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

До того ж у цьому Законі визначено, що норми раніше прийнятого Закону України «Про державну службу» про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону.

З наведеного логічно випливає, що норми Закону України «Про державну службу» щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону № 3460-ІХ.

Таке тлумачення дозволяє зробити висновок, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону № 3460-ІХ, яка зупинила дію норми Закону України «Про державну службу» та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин.

Щодо конкуренції правових норм, яка не пов`язана з колізією у законодавстві, то варто зазначити, що вона існує, втім, вирішуючи її, знову ж таки потрібно враховувати те, що частина перша статті 52 Закону України «Про державну службу» з 01 січня 2024 року з огляду на пряму вказівку в пункті 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-ІХ не застосовується на період чинності останнього. Тобто дія однієї конкуруючої норми фактично зупинена, а інша норма, запроваджена новішим законом, діє та регулює спірні відносини.

Тож, визначення механізму обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01 січня 2024 року врегульоване винятково Законом № 3460-ІХ, а ситуації, за якої одні й ті ж правовідносини по-різному впорядковуються окремими нормами права, не спостерігається.

Регулювання спірних суспільних відносин є однозначним, передбачуваним і чітким, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності в питанні нарахування та виплати державним службовцям надбавки за вислугу років.».

У цій зразковій справі Велика Палата Верховного Суду виклала наступний висновок: «Нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX - на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не є проявом очевидного свавілля та в кінцевому результаті не призвели до реального порушення будь-яких прав позивачки як державного службовця. Саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби.».

Справа, яка переглядається зараз в апеляційному порядку, є типовою, адже відповідає ознакам типової справи, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду, тому при вирішенні справи відповідно до частини третьої статті 291 КАС України суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Тож, висновок суду першої інстанції про те, що приймаючи оскаржуваний наказ в частині встановлення позивачу надбавки за вислугу років, відповідач 1 діяв на підставі та відповідно до приписів пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з урахуванням проведення класифікації посад державної служби є правильним.

Враховуючи викладене та застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2026 у справі 240/7215/24, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Підсумовуючи вищевикладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного суду м. Чернігова, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Судді: Н.В. Безименна

В.В. Файдюк