Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №320/8375/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/8375/26 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Говоруна О.В.,

Попової О.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України, в якому просив:

1) скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 20.10.2025:

- №1904697-240110-2657-UA80000000000875983,

- №1904696-240110-2657-UA80000000000875983,

- №1904695-240110-2657-UA80000000000875983,

- №1904691-240110-2657-UA80000000000875983,

- №1904687-240110-2657-UA80000000000875983,

- №1904686-240110-2657-UA80000000000875983,

- №1904685-240110-2657-UA80000000000875983,

- №1904429-240110-2657-UA80000000000875983,

- №1904427-240110-2657-UA80000000000336424,

- №1904426-240110-2657-UA80000000000875983,

- №1904424-240110-2657-UA80000000000875983,

- №1904423-240110-2657-UA80000000000336424,

- №0144569-240110-2651-UA80000000000875983,

- №0157226-240110-2657-UA80000000000875983;

2) скасувати рішення ДПС України від 02.01.2026.

При цьому, позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив суд:

- зупинити дії податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у м. Києві від 20.10.2025, що є предметом оскарження у справі №320/8375/26.

- заборонити ГУ ДПС у м. Києві: вчиняти дії щодо стягнення податкового боргу з позивача; вчиняти дії щодо опису майна позивача у податкову заставу; застосовувати заходи примусового стягнення;

- зупинити дії податкової вимоги від 29.01.2026 №0001934-1306-2615;

- зупинити дії рішення про опис майна у податкову заставу від 29.01.2026 №0001934-1306-2615.

Вказана заява обґрунтована тим, що на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень податковий орган уже розпочав процедуру примусового стягнення, а саме винесено податкову вимогу, прийнято рішення про опис майна у податкову заставу. Застосування податкової застави створює реальну загрозу обмеження права власності позивача, у тому числі можливість подальшого опису та реалізації майна.

Вказує, що у разі подальшого виконання зазначених рішень навіть у випадку задоволення позову відновлення порушених прав вимагатиме значних зусиль та може бути ускладненим або неможливим.

Ухвалою Київського окружного адміцністративного суду від 20 квітня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №320/8375/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову - задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки на момент подання заяви про забезпечення позову контролюючим органом вже винесено податкову вимогу та прийнято рішення про опис майна у податкову заставу, тому мова йде не про гіпотетичний ризик, а про реальне та вже розпочате втручання у майнові права позивача.

На думку апелянта, суд першої інстанції фактично застосував пункт 5 частини третьої статті 151 КАС України як підставу для відмови у задоволенні заяви в цілому, втім повинен був оцінити можливість часткового задоволення заяви про забезпечення позову.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову, заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

До того ж, оскільки податкова вимога від 29.01.2026 №0001934-1306-2615 та рішення про опис майна у податкову заставу від 29.01.2026 №0001934-1306-2615, які позивач просить зупинити та заборонити податковому органу вчиняти будь-які дії щодо цих рішень не є предметом оскарження у цій справі, тому суд першої інстанції відмовив у забезпеченні позову у цій частині.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

У відповідності до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

У той же час, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Як свідчать матеріали справи, подаючи заяву про забезпечення позову позивач посилається на те, що на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень податковий орган уже розпочав процедуру примусового стягнення, а саме винесено податкову вимогу, прийнято рішення про опис майна у податкову заставу.

На думку заявника, застосування податкової застави створює реальну загрозу обмеження права власності позивача, у тому числі можливість подальшого опису та реалізації майна.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що обставини, зазначені у заяві про забезпечення позову мають перевірятись саме під час розгляду даної справи по суті, оскільки судом буде зупинення дії податкових повідомлень-рішень від 20.10.2025: №1904697-240110-2657-UA80000000000875983, №1904696-240110-2657-UA80000000000875983, №1904695-240110-2657-UA80000000000875983, №1904691-240110-2657-UA80000000000875983, №1904687-240110-2657-UA80000000000875983, №1904686-240110-2657-UA80000000000875983, №1904685-240110-2657-UA80000000000875983, №1904429-240110-2657-UA80000000000875983, №1904427-240110-2657-UA80000000000336424, №1904426-240110-2657-UA80000000000875983, №1904424-240110-2657-UA80000000000875983, №1904423-240110-2657-UA80000000000336424, №0144569-240110-2651-UA80000000000875983, №0157226-240110-2657-UA80000000000875983 без розгляду самого спору щодо надання оцінки таким податкових повідомленням-рішенням.

Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій ст. 150 КАС України.

Крім того, як вірно відзначено судом першої інстанції, позивачем не наведено конкретних обставин, які, на його переконання, могли б свідчити про неможливість поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, без вжиття судом заходів забезпечення позову.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті/вчинені. Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

У даному випадку, звертаючись до суду із даною заявою заявником не наведено жодної обґрунтованої підстави для вжиття заходів забезпечення майбутнього позову. Крім того, заявником не обґрунтовані причин неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрито у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому.

Так, заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви та докази, з яких можливо встановити порушення прав, свобод та інтересів позивача, а також, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

До того ж, в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів на даній стадії розгляду справи.

Слід відмітити, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження за позовом у цій справі є саме податкові повідомлення рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 20.10.2025 та рішення ДПС України від 02.01.2026.

Водночас, у заяві про забезпечення позову позивач просить, окрім податкових повідомлень-рішень: заборонити ГУ ДПС у м. Києві: вчиняти дії щодо стягнення податкового боргу з позивача; вчиняти дії щодо опису майна позивача у податкову заставу; застосовувати заходи примусового стягнення; зупинити дію податкової вимоги від 29.01.2026 №0001934-1306-2615; зупинити дію рішення про опис майна у податкову заставу від 29.01.2026 №0001934-1306-2615.

З огляду на те, що вищевказані рішення не є предметом оскарження у цій справі, суд не може забезпечити позов шляхом зупинення їй дій та заборони вчиняти дії, що випливають з такого рішення, оскільки вказане буде суперечити пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України.

Отже, вимоги заявника, зазначені в заяві про забезпечення позову в частині зупинення дії податкової вимоги від 29.01.2026 №0001934-1306-2615 та рішення про опис майна у податкову заставу від 29.01.2026 №0001934-1306-2615, та заборони податковому органу вчиняти будь-які дії щодо цих рішень не є предметом оскарження у цій справі, прямо суперечать вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, ураховуючи імперативність норм чинного законодавства, суд вважає, що відповідний захід забезпечення не може бути застосовано в силу прямої заборони, передбаченої пунктом 5 частини третьої статті 151 КАС України.

Відтак, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.В. Говорун

О.Г. Попова