Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №756/7255/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 756/7255/25

Перша інстанція: суддя Шенцева О.П.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Ступакова І.Г.,

при секретарі судового засідання Худика С.А.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в місті Києві на рішення Приморського районного суд м. Одеси від 13 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в місті Києві про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И Л А:

21 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 46775884, винесену Управлінням патрульної поліції в м. Києві 07.05.2025 року, якою на нього накладено штраф у розмірі 425 грн за правопорушення ч.1 ст.126 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , зазначив, що його безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки він не вчиняв порушень ПДР України.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року дану адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 передано для розгляду за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Рішенням Приморського районного суд м. Одеси від 13 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт наголошує, що ним не отримано копії позовної заяви, у зв`язку із чим він був позбавлений права на подачу відзиву по справі. Крім того, апелянт наголосив, що він є неналежним відповідачем по справі, у зв`язку з чим просив задовольнити апеляційну скаргу та ухвалити постанову про відмову у позові.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 07 травня 2025 року інспектором УПП в м.Києві винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4677584, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.

Зазначеною постановою встановлено, що 07.05.2025 року об 23:05:51 у м.Києві по вул.Героїв Дніпра 67, позивач, керуючи транспортним засобом, перетнув подвійну суцільну дорожню розмітку 1.3, при цьому після зупинки автомобілю не надав для перевірки посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, чим порушив п.2.4.а ПДР, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.126 КУпАП.

Позивач, не погоджуючись з постановою по справі про адміністративне правопорушення, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення. При цьому суд виходив з належності відповідача у справі.

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності діям та рішенням органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.23 Закону України “Про Національну поліцію” поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (ПДР України), згідно з п.1.9 яких особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 2.1 «а» ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

За приписами ч.1 ст.126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За положеннями статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП. Так, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.

Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУпАП.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, надаючи оцінку обставинам справи, не звернув увагу на відсутність в них копії оскаржуваної постанови серії ЕНА № 46775884 від 07.05.2025 року. Зазначена постанова витребувана від відповідача ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду та долучена до матеріалів справи.

З оскаржуваної постанови вбачається, що 07.05.2025 року об 23:05:51 у м.Києві по вул.Героїв Дніпра 67, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mitsubishi Galant, днз НОМЕР_1 , перетнув подвійну суцільну дорожню розмітку 1.3, при цьому після зупинки автомобілю не надав для перевірки посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, а також поліс обов`язкового страхування цивільної відповідальності, чим порушив п.2.4.а ПДР, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.126 КУпАП.

Обставини вчинення правопорушення підтверджуються відеофіксацією з нагрудних камер №№ 472847, 230810, про що зазначено у п.7 оскаржуваної постанови.

Вказані обставини не досліджені судом першої інстанції, їм не була надана правова оцінка при прийнятті судового рішення.

Підтвердними є доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки копія позовної заяви ОСОБА_1 на адресу відповідача не надходила, що підтверджується матеріалами справи.

Судова колегія вважає правильними доводи апеляційної скарги про неналежність відповідача у справі.

Так, відповідно до п.1 розділу І Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73, Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій Голови Національної поліції України в установленому законодавством України порядку.

Відповідно до п.4 розділу І Положення про ДПП, Департамент складається із структурних підрозділів апарату Департаменту, його територіальних (відокремлених) підрозділів, інших підрозділів патрульної поліції, у тому числі підрозділів поліції особливого призначення (далі - підрозділи Департаменту).

З матеріалів справи і доводів апеляційної скарги вбачається, що відповідачем у справі позивач визначив Управління патрульної поліції в м. Києві, яке не має коду ЄДРПОУ та є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без створення окремої юридичної особи.

Натомість, при розгляді справ про адміністративні правопорушення управління, яке є

структурним підрозділом відповідного органу, діє не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, а саме - Департаменту патрульної поліції.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Відповідач є територіальним (структурним) підрозділом ДПП та не є окремою юридичної особою, тому відповідно до ст. 43 КАС України не має адміністративної процесуальної правосуб`єктності та не може виступати самостійним відповідачем по справі.

Отже, належним відповідачем, рішення якого оскаржує позивач, у даній справі має бути Департамент патрульної поліції, тобто відповідний суб`єкт владних повноважень, від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, проте останній не був визначений позивачем як відповідач у розгляді цієї адміністративної справи та не був залучений судом першої інстанції, заміну неналежного відповідача або залучення ДПП в якості співвідповідача судом також не проведено.

Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції заміну відповідача у справі не здійснював, Департамент патрульної поліції до участі у справі в якості належного відповідача або співвідповідача не залучав.

Відповідно до частини третьої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (ч. 4 ст. 48 КАС України).

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України.

За правилами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.

Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими Кодексом адміністративного судочинства України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.

Суд першої інстанції наведених вимог процесуального закону не дотримався, та не здійснив заміну неналежного відповідача.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлена можливості в межах наданої їй КАС України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік та приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що позов заявлено до неналежного відповідача.

З огляду на викладене, враховуючи предмет цього позову, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи, не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень, встановлених ст. 48 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі №160/12574/20 постановою від 14 квітня 2022 року, згідно якої колегія суддів зазначила, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення співвідповідача (заміни неналежно відповідача) або скасовувати рішення суду та направляти справу для продовження розгляду судом першої інстанції.

Відповідно до п.п.2-4 ч.1 ст.317 КАС України апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно приписів ч.3 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст.ст.286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 272 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в місті Києві – задовольнити.

Рішення Приморського районного суд м. Одеси від 13 липня 2026 року – скасувати та ухвалити постанову про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: І.Г. Ступакова