Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів
Дата: 08 вересня 2026 р.
Справа: №420/12360/26
Суддя: Осіпов Ю.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12360/26
Головуючий І інстанції: Бутенко А.В.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 18.05.2026р.) у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -
В С Т А Н О В И В:
30.04.2026р. Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову від 03.03.2026р. про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. у виконавчому провадженні №79670243, зупинивши відповідне стягнення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова від 03.03.2026р. про накладення штрафу, яка винесена у межах виконавчого провадження №79670243, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки державним виконавцем не було вчинено всіх дій та не встановлено всіх обставин невиконання рішення суду Одеського окружного адміністративного суду.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року (ухваленим в порядку письмового провадження) у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, позивач 29.05.2026р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2026р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
16.06.2026р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
30.06.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
03.09.2025р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/33555/24 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково та, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок складових його грошового забезпечення з 26.03.2022р. по 19.05.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення відповідних тарифних коефіцієнті на розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами України про Державний бюджет на перше січня 2022р. і перше січня 2023р. відповідно, та провести виплату перерахованих складових його грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане судове рішення оскаржено Військовою частиною НОМЕР_1 в апеляційному порядку.
Однак, 24.10.2025р. ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 було повернуто апелянту.
12.11.2025р. Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №420/33555/24.
24.11.2025р. постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Пхіденка О.С. було відкрито виконавче провадження №79670243 за виконавчим листом №420/33555/24, виданим 12.11.2025р.
Пунктом 2 вказаної Постанови про відкриття виконавчого провадження зобов`язано «боржника» виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
29.01.2026р. до П`ятого апеляційного адміністративного суду повторно надійшла апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення суду від 03.09.2025р.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026р. поновлено Військовій частині НОМЕР_1 строк на апеляційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2025р. у справі №420/33555/24 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 .
03.03.2026р. старшим державним виконавцем Положаєм В.Є. прийнято в межах виконавчого провадження №79670243 постанову про накладення штрафу на Військову частину НОМЕР_1 у розмірі 5100 грн.
05.03.2026р. на адресу відповідача надійшла заява про зупинення виконавчих дій та скасування постанови про накладення штрафу у зв`язку із відкриттям апеляційного провадження на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2025р. у справі №420/33555/24.
10.03.2026р. старшим державним виконавцем Положаєм В.Є. було прийнято постанову про зупинення виконавчого провадження №79670243.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026р. апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишено без задоволення, а рішення суду від 03.09.2025р. - залишено без змін.
У зв`язку із цим, 07.05.2026р. старшим державним виконавцем Положаєм В.Є. було винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій.
Не погоджуючись із вказаними вище діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з відсутності підстав для її задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. №1404-VІІ «Про виконавче провадження»
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).
Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.
У силу вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1,3 ч.3 цієї ж статті регламентовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до Закону №1404-VIII, та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Як передбачено положеннями ч.ч.1,2 ст.63 Закону №1404-VIII, за рішенням, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного у ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Якщо ж рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом 3 робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно із ст.75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачає те, що в разі якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., окрім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або ж кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної у пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділу цього Кодексу для відповідного року.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов`язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі - 5100 грн. (для юридичних осіб), а в разі повторного невиконання рішення без поважних причин у вигляді штрафу у подвійному розмірі - 10200 грн.
Аналізуючи наведені вище положення законодавства в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця та направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов`язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема, належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2019р. у справі №420/70/19 зазначив, що визначальною умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання останнім виконавчого документа без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин та змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Поважність причин невиконання рішення суду оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №537/3986/16-а та від 21.01.2020р. у справі №640/9234/19.
Матеріалами справи підтверджується, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 03.03.2026р. про накладення на боржника штрафу у межах виконавчого провадження №79670243, є встановлення старшим державним виконавцем невиконання Військової частини НОМЕР_1 судового рішення у справі №420/33555/24 без поважних причин протягом встановленого строку.
Обґрунтовуючи відсутність порушень у своїй діях Військова частина НОМЕР_1 наголошує на тому, що старший державний виконавець фактично не мав правових підстав для накладення штрафу з огляду на той факт, що на момент прийняття оскаржуваної постанови судове рішення об`єктивно не набрало законної сили.
Надаючи оцінку діям (рішенню) відповідача стосовно накладення на пенсійний орган штрафу, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що питання зупинення виконавчого провадження у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду врегульоване ст.38 Закону №1404-VIII, ч.1 якої передбачено, що виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або ж прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (окрім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).
Водночас, ч.2 цієї статті встановлено, що про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.
Таким чином, вчиненню виконавцем дій щодо зупинення виконавчого провадження на підставі ч.1 ст.38 Закону №1404-VIII, в обов`язковому порядку має передувати отримання таким виконавцем судового рішення, яким поновлений строк на апеляційне оскарження рішення, та за яким виданий виконавчий документ, або прийнята така апеляційна скарга до розгляду.
Втім, як правильно встановив суд 1-ї інстанції, на момент винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу державному виконавцю не було надано жодних належних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод для виконання рішення суду або ж підстав для зупинення виконавчого провадження. Зокрема, позивач не подав виконавцю копію ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026р., якою Військовій частині НОМЕР_1 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду від 03.09.2025р. у справі №420/33555/24 та відкрито апеляційне провадження за її апеляційною скаргою.
Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на те, що державний виконавець, маючи доступ до Єдиного державного реєстру, зобов`язаний був самостійно перевірити вказані відомості.
При цьому, колегія суддів зазначає про те, що за приписами ст.19 Закону №1404-VIII, сторони виконавчого провадження мають право надавати додаткові матеріал та зобов`язані, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій. Колегія суддів звертає увагу, що поняття «зупинення виконавчих дій» та «зупинення виконавчого провадження» не є тотожними.
Частиною 8 с.т19 Закону №1404-VIII встановлено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Апелянт, як боржник у виконавчому провадженні, який повідомив державного виконавця про відкриття апеляційного провадження лише після прийняття спірної постанови про накладення штрафу, мав би сумлінно користуватись своїми правами і надати державному виконавцю відповідну копію ухвали суду апеляційної інстанції від 23.02.2026р. не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин.
Таким чином, відсутність факту надходження до державного виконавця в межах виконавчого провадження копії ухвали суду апеляційної інстанції від 23.02.2026р. була перешкодою відповідно до ч.2 ст.38 Закону №1404-VIII для винесення постанови про зупинення виконавчого провадження.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що спірна постанова про накладення штрафу від 03.03.2026р., винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 .
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 09.09.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: В.А. Голуб
В.О. Скрипченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua