Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №420/24237/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/24237/25

Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,

повний текст судового рішення

складено 30.03.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 у справі №420/24237/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У»

У С Т А Н О В И В:

21.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У»;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань (заборгованості) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 49 492грн. 97коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що на час припинення підприємницької діяльності жодної заборгованості зі сплати податків у неї не було. Однак, з невідомих причин, її безпідставно було взято на податковий облік та нараховано штраф і пеню. На думку ОСОБА_1 , усі подальші рішення податкового органу щодо позивачки як платника єдиного внеску є протиправними. Крім того, ОСОБА_1 зауважує про відмінність визначеної в рішенні від 19.01.2022 №0007402403 загальної суми заборгованості у порівнянні із спірною вимогою від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У». До того ж, рішення від 19.01.2022 №0007402403 та вимога про сплату боргу від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У» позивачкою не отримувались. У разі вимоги про сплату боргу контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в особовій картці платника дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Відповідач із позовними вимогами не погоджується з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи, що заборгованість по єдиному внеску в ОСОБА_1 в сумі 49492грн. 97коп. виникла 21.02.2022 за період з 22.10.2013 по 08.10.2021 на підставі рішення від 0007402403 від 19.01.2022 про застосування штрафних санкцій та нарахування пенсі за несвоєчасну сплату єдиного внеску, розрахунку фінансових санкцій пені за несвоєчасну сплату ЄСВ від 19.01.2022 №000347/21-22-24-03/ НОМЕР_1 на суму 49492грн. 97коп. Враховуючи, що згідно даних інтегрованих карток платника ІКС «Податковий блок» по ФОП ОСОБА_2 обліковується заборгованість по єдиному внеску для фізичних осіб-підприємців, то контролюючим органом цілком правомірно сформовано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ від 31.01.2025 №Ф-0269-2122 на суму 49492грн. 97коп. Таку вимогу надіслано на податкову адресу позивачки, однак вона не була отримана адресатом та органом поштового зв`язку повернута на адресу відправника.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 у справі №420/24237/25 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав про правомірність прийняття Головним управлінням ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ від 31.01.2025 №Ф-0269-2122, оскільки за ОСОБА_1 рахується податковий борг. Також, окружний адміністративний суд зауважив, що заборгованість по єдиному внеску у позивачки виникла до припинення підприємницької діяльності.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачкою подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвали нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції суб`єктом владних повноважень не надано жодних доказів на підтвердження правомірності прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ від 31.01.2025 №Ф-0269-2122. На час припинення підприємницької діяльності жодної заборгованості зі сплати податків у неї не було. Однак, з невідомих причин, її безпідставно було взято на податковий облік та нараховано штраф і пеню. На думку ОСОБА_1 , усі подальші рішення податкового органу щодо позивачки як платника єдиного внеску є протиправними. Крім того, ОСОБА_1 зауважує про відмінність визначеної в рішенні від 19.01.2022 №0007402403 загальної суми заборгованості у порівнянні із спірною вимогою від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У». До того ж, рішення від 19.01.2022 №0007402403 та вимога про сплату боргу від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У» позивачкою не отримувались. У разі вимоги про сплату боргу контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в особовій картці платника дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що 19.01.2022 Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі прийнято рішення №0007402403 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Таким індивідуальним актом до ОСОБА_3 застосовано штраф в сумі 448грн. 40коп. за період з 22.10.2013 до 08.10.2021, штраф в сумі 5858грн. 72коп. за період з 10.02.2018 до 08.10.2021 та нараховано пеню в розмірі 43186грн. 22коп. (загальна сума 49493грн. 34коп.).

31.01.2025 Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0269-2122 «У», у якій зазначено, що в ОСОБА_2 наявна заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 49492грн. 97коп., з яких 43186грн. 22коп. – пеня, 6306грн. 75коп. – штраф.

Не погодившись із винесеною суб`єктом владних повноважень вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0269-2122 «У» від 31.01.2025 позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.

Здійснюючи апеляційний перегляд даної справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Абзацом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

У межах даного спору позивачка не вказує, а судом апеляційної інстанції не установлено, що в спірний період вона перебувала в трудових відносинах та єдиний соціальний внесок за неї сплачено роботодавцем.

Згідно фактичних обставин справи, ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець зареєстрована 10.09.2012, а припинено її підприємницьку діяльність 08.10.2021, тобто в межах вказаного періоду вона була платником єдиного внеску.

Як убачається з рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 19.01.2022 №0007402403 за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до ОСОБА_3 застосовано штраф в сумі 448грн. 40коп. за період з 22.10.2013 до 08.10.2021, штраф в сумі 5858грн. 72коп. за період з 10.02.2018 до 08.10.2021 та нараховано пеню в розмірі 43186грн. 22коп. (загальна сума 49493грн. 34коп.).

Доказів оскарження та скасування рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 19.01.2022 №0007402403 матеріали справи не містять.

Відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0269-2122 «У» від 31.01.2025 відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи податкових органів за ОСОБА_2 рахується заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску в розмірі 49492грн. 97коп., з яких 6306грн. 75коп. - штрафи, 43186грн. 22коп. – пеня.

Таку вимогу контролюючим органом скеровано за зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ОСОБА_3 , а саме: АДРЕСА_1 .

Проте, органом поштового зв`язку кореспонденцію було повернуто на адресу відправника.

Відповідно до п. 42.5 ст. 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Суд апеляційної інстанції відмічає, що жодна норма податкового законодавства не зобов`язує податковий орган здійснювати заходи для з`ясування причин невручення відповідних рішень/документів, чи для вжиття додаткових заходів (як-то електронні засоби зв`язку, кур`єрська доставка тощо) щодо вручення відповідних рішень/документів.

Відповідно до пункту 70.7 статті 70 Податкового кодексу України фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно із приписами статті 45 Податкового кодексу України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

Законодавцем встановлено платнику податків обов`язок повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася.

Добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №825/1109/16, від 20.10.2020 у справі №140/30/20, від 21.10.2021 у справі №360/4692/19, від 14.07.2022 у справі № 120/479/21-а, від 26.07.2022 у справі № 640/3437/21, від 09.11.2023 у справі №140/7432/21, від 31.01.2024 у справі № 140/12235/21.

Апеляційний адміністративний суд зазначає, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.10.2020 по справі № 813/3922/17, від 14.07.2022 по справі №120/479/21-а, від 28.02.2023 по справі № 160/27532/21.

Натомість, жодних доказів на підтвердження повідомлення того, що позивачка повідомляла контролюючий орган про зміну податкової адреси матеріали справи не містять.

Означене спростовує довід скаржниці про те, що в період з 18.07.2023 по 25.09.2024 ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

З аналогічних підстав колегія суддів зазначає про безпідставність тверджень скаржниці стосовно неотримання рішення від 19.01.2022 №0007402403 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Не є юридично спроможним також посилання позивачки, що з дня припинення підприємницької діяльності вона звільняється від обов`язку сплати єдиного внеску, т.я. за приписами частини 4 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Згідно фактичних обставин справи, пеню та штраф за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_3 нараховано за період діяльності з 22.10.2013 по 08.10.2021, тобто, яка здійснювалася нею як фізичною особою – підприємцем, а тому припинення підприємницької діяльності не звільняє її від податкового обов`язку зі сплати єдиного внеску.

Відхиляється також припущення скаржниці відносно протиправного взяття її на податковий облік, адже такі дії контролюючого органу не є предметом даного спору та не нівелюють обов`язку позивачки зі сплати єдиного внеску.

Позивачка зазначає, що в спірних правовідносинах контролюючий орган не проводив документальної перевірки, та жодного акта за наслідком проведення перевірки не складав, а тому нарахування штрафу і пені є незаконними.

Наведене є необґрунтованим оскільки за приписами законодавчих приписів контролюючий орган може формувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), у тому числі, на підставі даних інформаційної системи податкових органів.

Стосовно посилання ОСОБА_1 про відмінність визначеної в рішенні від 19.01.2022 №0007402403 загальної суми заборгованості у порівнянні із спірною вимогою від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У», колегія суддів зазначає таке.

Так, згідно із рішенням від 19.01.2022 №0007402403 загальна сума штрафних санкцій становить 49493грн. 34коп., а відповідно до вимоги від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У» сума заборгованості зі сплати єдиного внеску складає 49492грн. 97коп., тобто різниця – 0грн. 37коп.

При цьому, як з`ясовано колегією суддів та вбачається із доданої позивачкою до матеріалів справи роздруківки із кабінету платника податків, за ОСОБА_1 рахувалась переплата в сумі 0грн. 37коп.

Отже, визначаючи в оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У» суму заборгованості (49492грн. 97коп.) контролюючим органом враховано наявність у ОСОБА_1 переплати в розмірі 0грн. 37коп.

З огляду на означене апеляційний адміністративний суд відхиляє припущення позивачки відносно неправильності розрахованої суб`єктом владних повноважень в оскаржуваному індивідуальному акті суми заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Беручи до уваги вищевикладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувану в даній справі вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У» Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі прийнято правомірно.

Згідно із п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Пов`язаними між собою можна уважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.

Апеляційний адміністративний суд зазначає, що в позовній заяві ОСОБА_1 заявлено позовну вимогу та обрано спосіб захисту порушеного права у правовідносинах, які виникли із спільного юридичного факту, тобто мають єдину підставу позову.

У даному випадку, основною позовною вимогою є визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У», похідною - зобов`язання Головного управління ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань (заборгованості) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 49 492грн. 97коп.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність основної позовної вимоги, то похідна позовна вимога також задоволенню не підлягає.

Установлені у межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені позивачкою в апеляційній скарзі доводи.

Відтак, з огляду на наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі слати єдиного внеску апеляційний адміністративний суд уважає правильним висновок суду першої інстанції, що сформована Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі вимога про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У» є цілком правомірною.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачкою в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 у справі №420/24237/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2025 № Ф-0269-2122 «У» – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька