Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №420/9775/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9775/26

Головуючий в 1 інстанції: Бабенко Д.А. Дата і місце ухвалення: 27.07.2026р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

при секретарі – Гудзікевич Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

06 червня 2026 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Одеської міської ради, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Одеської міської ради та скасувати рішення від 30.10.2019р. №5417-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,7500 га за адресою: АДРЕСА_1 , присвоєння адреси, та надання її в оренду громадянину Сполучених ОСОБА_3 ».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням Одеської міської ради від 30.10.2019р. №417-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер: 5110137600:26:004:0009), площею 0,7500 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови), за адресою: АДРЕСА_1 ; присвоєно земельній ділянці, площею 0, 7500 га (кадастровий номер:5110137600:26:004:0009), адресу: АДРЕСА_1 ; надано громадянину ОСОБА_3 земельну ділянку, вказану в пункті 1 цього рішення, в оренду на 10 років, до реалізації планувальних рішень території, для експлуатації та обслуговування будівель складського призначення (цільове призначення - В.03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Пунктом 7 вказаного рішення, серед іншого, зобов`язано позивача оформити в порядку, встановленому чинним законодавством, договір оренди землі, а пунктом 8 передбачено, що у разі невиконання пункту 7 цього рішення, Одеська міська рада має право в односторонньому порядку визнати це рішення таким, що втратило чинність без відшкодування замовнику витрат, пов`язаних з розробкою землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки та вимагати від громадянина Сполучених Штатів ОСОБА_4 сплати збитків у розмірі орендної плати з дати прийняття цього рішення. Незважаючи на прийняття оскаржуваного рішення, договір оренди земельної ділянки між Одеською міською радою та позивачем не був укладений, ОСОБА_5 ніколи не користувався земельною ділянкою, так як з 2019 року перебуває за межами України та не мав об`єктивної можливості фізично контролювати або облаштовувати зазначену ділянку. Проте, Одеська міська рада допустила протиправну бездіяльність щодо реалізації пункту 8 рішення від 30.10.2019р. №5417-VII в умовах об`єктивного настання передбаченої в ньому передумови - невиконання пункту 7 цього ж рішення (не укладення договору оренди земельної ділянки). Позивач стверджував, що внаслідок залишення оскаржуваного рішення в силі йому завдається шкода, а саме: відносно позивача нараховується плата за користування земельною ділянкою, яку він фактично не використовує; відповідач звертається до суду з позовами про стягнення з позивача значних грошових сум, обґрунтовуючи їх саме посиланням на рішення №5417-VII від 30.10.2019р.; залишення оскаржуваного рішення в силі унеможливлює відповідача або третіх осіб передати земельну ділянку іншому користувачу або розпорядитися нею інакше.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 27.07.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення – про задоволення його позову у повному обсязі.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції допустив неправильне відтворення змісту пункту 8 рішення Одеської міської ради від 30.10.2019р. №5417-VII. Формулювання «у разі невиконання пункту 2», відтворене судом, дослівно міститься в іншому акті - пункті 3 рішення Одеської міської ради від 19.09.2018р. №3799-VII про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Така помилка суду не є технічною опискою і кваліфікація її як описки не усунула б її наслідків, оскільки зміст пункту 7 (обов`язки позивача, включно з оформленням договору оренди - підпункт 7.3) та обсяг наслідків, передбачених пунктом 8 (включно з правом вимагати сплати збитків у розмірі орендної плати), становлять саму серцевину предмету спору: позов ґрунтувався саме на тому, що передумова пункту 8 — невиконання пункту 7 - об`єктивно настала. Мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить аналізу жодного з підпунктів пункту 7 рішення міської ради №5417-VII, хоча суд відтворив їх в описовій частині. Суд не встановив, чи настала передумова, з якою пункт 8 пов`язує право Ради визнати рішення таким, що втратило чинність, тобто не дослідив обставину, без якої вирішення цього спору неможливе в принципі.

Також, апелянт посилається на застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які не підлягають застосуванню при вирішенні даного спору. Застосовані судом положення статті 118 Земельного кодексу України не мають жодного відношення до спірних правовідносин, оскільки: предметом рішення №5417-VII є надання земельної ділянки в оренду, а не безоплатна передача у власність; вимог, пов`язаних із безоплатним одержанням земельної ділянки у власність, позивач не заявляв; цільове призначення ділянки (В.03.10 — будівлі ринкової інфраструктури) не належить до жодної з категорій, перелічених у частині шостій статті 118 ЗК України.

Посилається апелянт і на те, що суд допустив внутрішню суперечність висновків, наведених в оскаржуваному рішенні від 27.07.2026р., не надав належної правової оцінки всім доводам ОСОБА_5 , зазначеним ним в обґрунтування заявлених позовних вимог. При цьому, в порушення вимог статті 72 КАС України, суд переклав тягар доказування на позивача, звільнивши Одеську міську раду від обов`язку довести правомірність шестирічної бездіяльності щодо реалізації пункту 8 рішення Одеської міської ради №5417-VII від 30.10.2019р. Cуд першої інстанції фактично не розглянув позов у тому вигляді, в якому він був заявлений. Cуд відхилив позов, не розглянувши по суті жодної з його первісних підстав — ані фактичних (пункти 1.2– 1.4 позовної заяви з відповідними доказами), ані правових (пункти 2.2– 2.5 позовної заяви з відповідними нормами).

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано виходив з того, що статус ОСОБА_5 , як фактичного користувача спірної земельної ділянки, встановлено постановою Одеського апеляційного суду від 11.12.2025р. у справі №523/12904/22, яка набрала законної сили 11.12.2025р., що, в силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України, не підлягає доказуванню у цій справі. При цьому, судом не враховано, що у справі №523/12904/22 «фактичне користування» встановлювалось як елемент цивільно-правового складу кондикційного зобов`язання (статті 1212– 1214 ЦК України) через сам факт володіння будівлею, розташованою на ділянці. Питання про те, чи здійснював позивач реальну господарську діяльність на ділянці, чи перебував він фізично в Україні, чи мав об`єктивну можливість користуватися ділянкою, судами в тій справі не досліджувалось. До того ж, предметом спору у справі №523/12904/22 було стягнення коштів за період з 07.10.2019р. по 01.08.2022р. Обставини «фактичного користування», встановлені в мотивувальній частині постанови, стосуються саме цього періоду і не можуть автоматично поширюватися на 2023– 2026 роки, тим більше на період після відчуження ОСОБА_5 нежитлової будівлі (перехід права власності до ОСОБА_6 зареєстровано 09.02.2026р. - обставина, на якій наполягав сам відповідач). Суд першої інстанції застосував преюдицію безстроково, без жодного часового обмеження. Крім того, суд підмінив предмет адміністративного спору преюдиційним фактом з цивільної справи. Навіть якщо прийняти преюдиційний факт «фактичного користування» у встановлених межах - він жодним чином не відповідає на питання, поставлені в адміністративному спорі: чи відповідає збереження рішення в силі критеріям частини другої статті 2 КАС України та чи є правомірною шестирічна нереалізація пункту 8 рішення Одеської міської ради №5417-VII від 30.10.2019р.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що ухвалою від 17.06.2026р. суд сам кваліфікував бездіяльність Одеської міської ради як триваюче правопорушення. Одночасно в рішенні від 27.07.2026р. суд дійшов діаметрально протилежного висновку, зазначивши, що пункт 8 рішення Одеської міської ради №5417-VII від 30.10.2019р. встановлює «лише право», «законодавством не визначено обов`язкові заходи реагування», а «позивач не послався на жодну норму права, яка б встановлювала обов`язок відповідача скасувати оскаржуване рішення». Жодного пояснення відступу від власної кваліфікації, наданої в ухвалі від 17.06.2026р., оскаржуване рішення не містить; ухвала від 17.06.2026р в рішенні згадана лише в переліку процесуальних дій, без відтворення чи спростування її мотивів. Також, судом зроблено взаємовиключні висновки щодо строку звернення до суду, наведені в ухвалах від 17.06.2026р., 19.06.2026р., 27.07.2026р. та в рішенні від 27.07.2026р.

Апелянт зазначає і про те, що суд першої інстанції проігнорував довід про порушення Одеською міською радою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, попри пряме посилання на неї в позовній заяві, недотримання принципу належного урядування.

За твердженнями апелянта, об`єктивна необхідність реалізації пункту 8 рішення Одеської міської ради №5417-VII від 30.10.2019р. в обставинах справи випливала з сукупності обставин, жодна з яких судом не оцінена: (а) договір оренди не укладено протягом понад шести років — умова пункту 8 настала беззаперечно (визнано обома сторонами та зафіксовано в самому оскаржуваному рішенні суду); (б) відповідач сам використовував нереалізоване рішення як підставу мільйонних майнових претензій; (в) позивач не мав жодного правового засобу самостійно припинити дію рішення - пункт 8 може бути реалізований виключно Радою.

Також, апелянт посилається на те, що: повернення заяви ОСОБА_5 про уточнення позовних вимог мало місце у день ухвалення оскаржуваного рішення; клопотання відповідача про залучення Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин ОМР третьою особою, подане 24.04.2026р., також вирішено лише ухвалою від 27.07.2026р., тобто у день ухвалення рішення. Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (стаття 262 КАС України). Водночас, перебіг провадження продемонстрував, що справа об`єктивно не була простою: сторонами подано понад десять процесуальних документів, судом постановлено щонайменше шість окремих ухвал, матеріали справи охоплюють складну систему пов`язаних судових проваджень. У порушення частини першої статті 90 КАС України мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить дослідження та оцінки жодного з таких доказів, доданих до позовної заяви: довідка Державної прикордонної служби України від 06.01.2026р. про не перебування позивача на території України з 2019 року; лист Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин ОМР від 14.01.2026р. №01-19/76, яким офіційно підтверджено, що «договір оренди між Одеською міською радою та ОСОБА_7 станом на дату складання даного листа не укладався», а також визначено дату надання позивачу копії Рішення №5417-VII; лист Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин ОМР від 17.03.2026р. №01-19/674; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого права оренди земельної ділянки 5110137600:26:004:0009, як доказ того, що орендні правовідносини не виникли не лише в договірній, але й у реєстраційній площині.

Одеська міська рада подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін. Відповідач зазначає, що обставини, про які зазначає представник позивача у позовній заяві та в апеляційній скарзі, є ним викривлені, спотворені та є такими, що не відповідають дійсності. Представник позивача свідомо замовчує та жодним словом не згадує про те, що у період з 05.03.2019р. по 09.02.2026р. ОСОБА_2 був власником нежитлової будівлі загальною площею 957,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , та, як особисто так і через адвоката Кешкентія Д.В., вчиняв дії, направлені на отримання в оренду земельної ділянки, на якій розташований належний йому на той час об`єкт, що і стало підставою прийняття оскаржуваного ним рішення. Вказаний об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці площею 7500,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. На ім`я Зеленського Богдана Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради неодноразово направлялись листи від 11.11.2024р. №01-13/2137 та від 22.12.2025р. №01-12/1593 щодо необхідності оформлення договору оренди землі з кадастровим номером 5110137600:26:004:0009, проте вказані листи залишились без реагування і станом на 14.04.2026р. договір оренди землі не укладено. Разом з тим, ОСОБА_5 із заявами щодо оформлення договору оренди земельної ділянки або про відмову від подальших дій та намірів оформлення договірних правовідносин не звертався. Фактично ОСОБА_5 , як власник нежитлової будівлі загальною площею 957,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , здійснював безоплатне користування земельною ділянкою за вказаною адресою для здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку без укладення договору оренди землі, що стало підставою для звернення Одеської міської ради до ОСОБА_5 з позовом про стягнення з останнього безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою (кадастровий номер: 5110137600:26:004:0009), без належних на те правових підстав. Статус позивача, як фактичного користувача земельною ділянкою, незважаючи на відсутність договору оренди, встановлений судовими рішеннями по справах №523/12604/22 та №420/31550/25, які набрали законної сили, у зв`язку з чим Одеська міська рада звільнена від обов`язку додаткового доказування наведених обставини в силу положень ч.4 ст.78 КАС України.

Одеська міська рада наголошує, що наявність в рішенні Одеської міської ради №5417-VII від 30.10.2019р. пункту 8, який залишає за Одеською міською радою право в односторонньому порядку визнати прийняте нею рішення таким, що втратило чинність, є нічим іншим, як реалізацією радою наданих їй законодавцем дискреційних повноважень, тобто можливості обрання з кількох юридично допустимих рішень те, яке Одеська міська рада вважає найкращим за відповідних обставин. При цьому, вказаний пункт в жодному разі не зобов`язує Одеську міську ради його реалізовувати, а лише надає таке право, таку можливість, і не застосування цього пункту в жодному разі не є ознакою протиправної бездіяльності з її боку, як про це помилково та безпідставно зазначає позивач.

Відповідач просить суд апеляційної інстанції врахувати, що метою звернення ОСОБА_5 з позовом до Одеської міської ради у цій справі №420/9775/25 є черговою спробою позивача припинити існування земельної ділянки площею 0,7500 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5110137600:26:004:0009), як об`єкта цивільних прав, та позбавити Одеську міську раду законної можливості вимагати повернення територіальній громаді м. Одеси безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі, що є неприпустимим. До того ж, станом на дату звернення до суду із цим позовом у справі №420/9775/26 у ОСОБА_5 відсутнє речове право на земельну ділянку площею 0,7500 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5110137600:26:004:0009), оскільки позивач вже не є власником об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 957,6 кв.м. майна, розташованої на вказаній земельній ділянці. Набуття особою приватного права у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлю створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України. А відтак, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно від ОСОБА_8 до ОСОБА_6 у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувалась фактична заміна землекористувача, права й обов`язки якого переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

20.08.2026р. до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_5 надійшла відповідь на відзив Одеської міської ради на апеляційну скаргу позивача на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.07.2026р., в якій позивач, серед іншого, зазначає, що відповідач, цитуючи положення статті 124 Земельного кодексу України, визнає, що юридична мета рішення №5417-VII від 30.10.2019р. досягається виключно укладенням договору. Оскільки відповідний договір оренди не укладено – мети не досягнуто, а спірне рішення використовується як підстава платежів у розмірі орендної плати. Саме вказана обставина становила підставу позову, якій суд першої інстанції не надав правової оцінки. Також, позивач стверджує про необґрунтованість посилань Одеської міської ради на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026р. у справі №420/31550/25, оскільки предметом спору у названій справі було державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, в той час як правомірність збереження рішення №5417-VII від 30.10.2019р. у силі та не реалізація пункту 8 вказаного рішення у справі №420/31550/25 не досліджувалося.

Того ж дня представник позивача подав до суду клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої та апеляційної інстанцій. Просить прийняти до розгляду попередній розрахунок судових витрат; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської міської ради на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 498 501,00 грн., з яких: 224 172,00 грн. – витрати понесені в суді першої інстанції, та 274 329,00 грн. – в суді апеляційної інстанції; витрати по сплаті судового збору. Просить врахувати, що докази щодо витрат на підготовку до судового засідання 08.09.2026р. та участь у ньому буде подано додатково в порядку ч.7 ст.139 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 472430269 від 13.04.2026р.), власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 5110137600:26:004:0009, є Одеська міська рада.

У період з 05.03.2019р. по 09.02.2026р. ОСОБА_5 був власником нежитлової будівлі (складське приміщення) загальною площею 957,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , розташованій на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137600:26:004:0009.

З метою одержання у користування земельної ділянки орієнтовною площею 0,75 га за адресою: АДРЕСА_1 , 24.07.2018р. ОСОБА_5 звернувся до Одеської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо її відведення в оренду для експлуатації та обслуговування складського приміщення.

За результатами розгляду вищевказаного клопотання Одеська міська рада прийняла рішення від 19.09.2018р. №3799-VII про надання дозволу гр. ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,7500 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення В.03.10 - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будівель, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності та іншої діяльності пов`язаною з отриманням прибутку), вид використання – для експлуатації та обслуговування будівель складського призначення.

Вказаним рішенням, серед іншого, зобов`язано гр. ОСОБА_5 після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу Одеської міської ради у галузі земельних відносин розроблений та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

15.10.2019р. ОСОБА_5 через свого представника направив до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та просив підготувати проект рішення Одеської міської ради про його затвердження та передати йому в оренду земельну ділянку площею 0,7500 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

За вказаною заявою Одеською міською радою прийнято рішення від 30.10.2019р. №5417-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,7500 га за адресою: АДРЕСА_1 , присвоєння адреси, та надання її в оренду громадянину Сполучених ОСОБА_3 », яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер: 5110137600:26:004:0009), площею 0,7500 га (категорія земель за основним цільовим призначенням – землі житлової та громадської забудови), за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, вказаним рішенням:

присвоєно земельній ділянці, площею 0,7500 га (кадастровий номер: 5110137600:26:004:0009), адресу: АДРЕСА_1 (п.2 рішення);

надано громадянину Сполучених Штатів ОСОБА_4 земельну ділянку, вказану в пункті 1 цього рішення , в оренду на 10 років, до реалізації планувальних рішень території, для експлуатації та обслуговування будівель складського призначення (цільове призначення – В.03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури) (п.3 рішення);

затверджено проект договору землі між Одеською міською радою та громадянином Сполучених Штатів Америки ОСОБА_7 (п.4 рішення);

затверджено орендну плату в розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п.5 рішення);

визначено, що договір оренди земельної ділянки може бути достроково припинений на підставі абзацу 3 частини 1 статті 31 Закону України «Про оренду землі» з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законами України (п.6 рішення).

Пунктом 7 рішення Одеської міської ради від 30.10.2019р. №5417-VII зобов`язано громадянина Сполучених Штатів ОСОБА_4 :

7.1. дотримуватися положень статті 96 Земельного кодексу України;

7.2. виконувати вимоги та умови землекористування, передбачені договором оренди землі, визначені службами й організаціями міста та області. Викладені в проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

7.3. оформити в порядку, встановленому чинним законодавством, договір оренди землі, передбачений пунктом 4 цього рішення;

7.4. протягом двох місяців з дати прийняття цього рішення укласти з КП «Міськзелентрест» охоронний договір на зелені насадження, але не пізніше дати укладання договору оренди землі, або в той же самий термін надати до департаменту комунальної власності Одеської міської ради довідку (інформацію)про відсутність зелених насаджень на земельній ділянці.

Пунктом 8 вказаного рішення Ради встановлено, що у разі невиконання пункту 7 цього рішення, Одеська міська рада має право в односторонньому порядку визнати це рішення таким, що втратило чинність без відшкодування замовнику витрат, пов`язаних з розробкою землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки та вимагати від громадянина Сполучених Штатів ОСОБА_4 сплати збитків у розмірі орендної плати з дати прийняття цього рішення.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами у справі не заперечується, що договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_5 та Одеською міською радою не був укладений.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо реалізації пункту 8 рішення від 30.10.2019р. №5417-VII, у зв`язку з невиконання ним пункту 7 цього ж рішення в частині укладення договору оренди земельної ділянки, у вигляді визнання в односторонньому порядку це рішення таким, що втратило чинність, звернувся з даним позовом до суду.

За позицією ОСОБА_5 , на виконання п.8 рішення від 30.10.2019р. №5417-VII Одеська міська рада зобов`язана була самостійно визнати вказане рішення нечинним, однак таких дій не вчинила, що є протиправною бездіяльністю відповідача.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5 , виходив з того, що пункт 8 рішення Одеської міської ради від 30.10.2019р. №5417-VII встановлює право Одеської міської ради на визнання його нечинним в односторонньому порядку, а не обов`язок здійснити такі дії. Суд звернув увагу, що чинним законодавством не визначено обов`язкові заходи реагування органів місцевого самоврядування відносно фактичних землекористувачів, які не виконали умови рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її в оренду. Позивач не послався на жодну норму права, яка б встановлювала відповідний обов`язок відповідача, що свідчить про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності міської ради.

Суд зазначив, що статус позивача, як фактичного користувача спірної земельної ділянки, встановлено постановою Одеського апеляційного суду від 11.12.2025р. у справі №523/12904/22, яка набрала законної сили 11.12.2025р., та в силу приписів ч.4 ст.78 КАС України, не підлягає доказуванню у цій справі. Суд відхилив доводи ОСОБА_5 про неможливість стягнення орендної плати за відсутності договору та порушення принципу пропорційності в частині нарахування боргів за оренду земельної ділянки, зазначивши, що будь-які нарахування плати за оренду землі не є предметом спору у цій справі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 та відмову в їх задоволенні виходячи з наступного.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно абз.1 ч.3 ст.123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативноправових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 Земельного кодексу України).

При цьому, не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (ч.2 ст.134 Земельного кодексу України).

Як вже зазначалося колегією суддів, земельна ділянка площею 7500,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5110137600:26:004:0009) перебуває у власності територіальної громади м. Одеса.

На вказаній земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля загальною площею 957,6 кв.м., що належала на праві власності позивачу ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.2018р., зареєстрованого в реєстрі за №7256

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5111983672019 від 07.10.2019р. та вимоги Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради №01-13/943 від 06.10.2021р., речові права ОСОБА_5 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 незареєстровані.

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

Так, за частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (частина друга статті 377 ЦК України).

За частиною першою статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України від 05 листопада 2009 року №1702-VI; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У частині другій цієї статті зазначено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Рішення від 30.10.2019р. №5417-VII «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,7500 га за адресою: АДРЕСА_1 , присвоєння адреси, та надання її в оренду громадянину Сполучених Штатів ОСОБА_4 » приймалось Одеською міською радою на підставі особистих заяв ОСОБА_5 , як власника на дату його прийняття об`єкту нерухомого майна та з метою передачі йому земельної ділянки, на якій такий об`єкт розташований, в оренду для здійснення підприємницької діяльності та іншої діяльності, пов`язаною з отриманням прибутку.

Пунктом 7 цього рішення визначено обов`язки громадянина Сполучених Штатів ОСОБА_4 , серед іншого, таким обов`язком визначено оформити в порядку, встановленому чинним законодавством, договір оренди землі, передбачений пунктом 4 цього рішення.

Згідно п.8 рішення від 30.10.2019р. №5417-VII (бездіяльність міської ради щодо виконання якого є предметом спору у даній справі) у разі невиконання пункту 7 цього рішення, Одеська міська рада має право в односторонньому порядку визнати це рішення таким, що втратило чинність без відшкодування замовнику витрат, пов`язаних з розробкою землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки та вимагати від громадянина Сполучених Штатів ОСОБА_4 сплати збитків у розмірі орендної плати з дати прийняття цього рішення.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, вказаним пунктом рішення від 30.10.2019р. №5417-VII встановлено право Одеської міської ради на визнання в односторонньому порядку цього рішення таким, що втратило чинність, у разі невиконання ОСОБА_5 обов`язків, визначених пунктом 7 рішення.

Відповідного обов`язку Одеської міської ради ані пункт 8, а ні жоден інший пункт рішення від 30.10.2019р. №5417-VII не передбачає.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З аналізу зазначених норм належить зробити висновок, що право на захист виникає у випадку порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи, яка звертається за захистом порушеного її права.

При цьому, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли в межах повноважень суб`єкта владних повноважень існує обов`язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.

Велика Палата у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає в неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Органи державної влади та місцевого самоврядування мають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, а також мають можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, передбачених проектом правового акта, кожен з яких є законним (дискреційні повноваження).

Як правильно зазначив суд першої інстанції, чинним законодавством не визначено обов`язкові заходи реагування органів місцевого самоврядування відносно фактичних землекористувачів, які не виконали умови рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її в оренду.

Вказане свідчить про те, що відповідач не має обов`язку визнавати нечинним відповідне рішення в разі невиконання його умов з боку фактичних землекористувачів.

У спірних правовідносинах міська рада була наділена відповідним правом, а не обов`язком, невиконання якого може бути підставою для визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Наявність в оскаржуваному рішенні пункту 8, який залишає за Одеською міською радою право в односторонньому порядку визнати прийняте ним рішення таким, що втратило чинність, є нічим іншим, як реалізацією радою наданих їй законодавцем дискреційних повноважень, тобто можливості обрання з кількох юридично допустимих рішень те, яке Одеська міська рада вважає найкращим за відповідних обставин.

При цьому вказаний пункту в жодному разі не зобов`язує Одеську міську ради його реалізовувати, а лише надає таке право, таку можливість, і не застосування цього пункту в жодному разі не є ознакою протиправної бездіяльності з її боку, як про це помилково та безпідставно зазначає апелянт.

Посилання позивача на те, що «збереження рішення в силі унеможливлює відповідача або третіх осіб передати земельну ділянку іншому користувачу або розпорядитися нею інакше – ділянка «заморожена» у правовому вакуумі» колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ніхто, крім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, адже вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Це є загальним принципом цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Згідно листа Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради від 15.07.2026р. №01-19/863 на ім`я ОСОБА_8 неодноразово направлялись листи від 11.11.2024р. №01-13/2137 та від 22.12.2025р. №01-12/1593 щодо необхідності оформлення договору оренди землі з кадастровим номером 5110137600:26:004:0009, проте вказані листи залишились без реагування і станом на 14.04.2026р. договір оренди землі не укладено.

Департамент, також, зазначив, що ОСОБА_5 із заявами щодо оформлення договору оренди земельної ділянки або про відмову від подальших дій та намірів оформлення договірних правовідносин не звертався.

Таким чином, будучи обізнаним про прийняття Одеською міською радою рішення від 30.10.2019р. №5417-VII, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер: 5110137600:26:004:0009), площею 0,7500 га (категорія земель за основним цільовим призначенням – землі житлової та громадської забудови), за адресою: АДРЕСА_1 , та не маючи наміру укладення договору оренди землі, ОСОБА_5 не вчинив дій щодо повідомлення міської ради про відмову від подальших дій та намірів оформлення договірних правовідносин та протягом шести років являвся фактичним користувачем відповідної земельної ділянки, на якій знаходився належний йому об`єкт нерухомого майна.

Та обставина, що ОСОБА_5 був фактичним користувачем земельної ділянки без оформлення з власником земельної ділянки договору оренди та без сплати орендної плати встановлена постановою Одеського апеляційного суду від 11.12.2025р. у справі №523/12904/22, якою задоволено позов Одеської міської ради до ОСОБА_5 про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 1 508 779,03 грн.

Зокрема, у названій справі суд зазначив, що ОСОБА_5 є власником нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу, при цьому належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою матеріали справи не містять, зокрема і доказів укладення відповідних договорів оренди з Одеською міською радою. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 , як фактичний користувач земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:26:004:0009, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки. Грошові кошти, що є предметом позову у цій справі, є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди у період з 07.10.2019р. по 01.08.2022р., внаслідок чого Одеська міська рада позбавлена можливості отримати дохід від здачі спірної земельної ділянки в оренду.

Посилання апелянта на те, що суд підмінив предмет адміністративного спору преюдиційним фактом з цивільної справи колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються власне змістом оскаржуваного судового рішення, згідно якого у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність Одеської міської ради, а всі інші обґрунтування сторін щодо користування земельною ділянкою без сплати орендної плати, щодо наявності у ОСОБА_5 обов`язку сплати безпідставно збережених коштів у сумі 1 508 779,03 грн., тощо виходить за межі предмету даного спору.

Одночасно, враховуючи у сукупності правовідносини, які виникли між міською радою і позивачем та щодо яких вже наявні інші судові рішення, які набрали законної сили, колегія суддів доходить висновку, що метою звернення ОСОБА_5 з даним позовом до суду про визнання протиправною бездіяльності Одеської міської ради щодо реалізації пункту 8 рішення від 30.10.2019р. №5417-VII у вигляді визнання в односторонньому порядку нечинним вказаного рішення у зв`язку з невиконанням позивачем обов`язків, визначених пунктом 7 цього рішення, є позбавлення Одеської міської ради законної можливості вимагати повернення територіальній громаді м. Одеси безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без укладання договору оренди землі.

Апелянт посилається на застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які не підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, а саме: положень статті 118 Земельного кодексу України. Зазначає, що положення вказаної норми не мають жодного відношення до спірних правовідносин, оскільки: предметом рішення №5417-VII є надання земельної ділянки в оренду, а не безоплатна передача у власність; вимог, пов`язаних із безоплатним одержанням земельної ділянки у власність, позивач не заявляв; цільове призначення ділянки (В.03.10 — будівлі ринкової інфраструктури) не належить до жодної з категорій, перелічених у частині шостій статті 118 ЗК України.

Колегія суддів критично ставиться до таких доводів апелянта, оскільки посилання на недотримання положень ст.118 ЗК України не було підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_5 . Посилання на вказану норму мало місце в якості наведення судом законодавчо встановленого алгоритму щодо безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам та їх передачі у користування за положеннями ст.ст.123, 124 ЗК України, посилання на які також міститься в оскаржуваному рішенні.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта не правильне відтворення судом в оскаржуваному рішенні змісту пункту 8 рішення Одеської міської ради від 30.10.2019р. №5417-VII, оскільки вказане може бути розцінено як описку, враховуючи, що судом в подальшому в оскаржуваному рішенні надано правильну правову оцінку вказаному пункту рішення міської ради та його виконання/невиконання відповідачем.

Варто зазначити, що описка виправляється в порядку статті 253 КАС України - за заявою учасника справи або з ініціативи суду. При цьому, положеннями статті 253 КАС України не встановлено строку, протягом якого може бути вирішено питання про виправлення описки, а тому колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, що наразі відповідні виправлення в судове рішення не внесені.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ухвалою від 17.06.2026р. суд сам кваліфікував бездіяльність Одеської міської ради як триваюче правопорушення. Одночасно в рішенні від 27.07.2026р. суд дійшов діаметрально протилежного висновку, зазначивши, що пункт 8 рішення Одеської міської ради №5417-VII від 30.10.2019р. встановлює «лише право», «законодавством не визначено обов`язкові заходи реагування», а «позивач не послався на жодну норму права, яка б встановлювала обов`язок відповідача скасувати оскаржуване рішення».

Такі доводи апелянта колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в ухвалі від 17.06.2026р. був вирішував питання про дотримання ОСОБА_5 строку звернення з даним позовом до суду щодо оскарження бездіяльності Одеської міської ради.

При цьому, у вказаній ухвалі суд не встановлював наявність/відсутність протиправної бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, а обмежився посиланням на те, що предметом спору є бездіяльність суб`єкта владних повноважень, як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати строк звернення до суду з відповідним позовом пропущеним.

Натомість, рішення від 27.07.2026р. є судовим актом, яким вирішено спір по суті та саме в якому судом надано правову оцінку позовним вимогам ОСОБА_5 по суті спору – наявність/відсутність протиправної бездіяльності Одеської міської ради.

За наведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що в ухвалі від 17.06.2026р. та у рішенні від 27.07.2026р. судом наведено протилежні висновки щодо наявності/відсутності протиправної бездіяльності Одеської міської ради у спірних правовідносинах.

В обґрунтування порушення судом першої інстанції норм процесуального права апелянт, серед іншого, зазначає, що справу необґрунтовано розглянуто судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за правилами статті 262 КАС України. Водночас, перебіг провадження продемонстрував, що справа об`єктивно не була простою: сторонами подано понад десять процесуальних документів, судом постановлено щонайменше шість окремих ухвал, матеріали справи охоплюють складну систему пов`язаних судових проваджень.

Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта.

Статтею 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч.3 ст.257 КАС України суд при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи;6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 2 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частина 4 статті 257, як і частина 4 статті 12 КАС України встановлює перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження.

За приписами ч.9 ст.171 КАС України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа. Таким чином, вказане питання вирішується судом у будь-якому випадку з урахуванням вимог ст.12 КАС України щодо форм судочинства.

З урахуванням критеріїв, визначених ч.3 ст.257 КАС України, а також того, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (ч.4 ст.12 КАС України), суд ухвалою суду від 08.04.2026р. прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи.

Згідно ч.12 ст.171 КАС України якщо суд в ухвалі про відкриття провадження у справі за результатами розгляду відповідного клопотання позивача вирішує розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд визначає строк відповідачу для подання заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, який не може бути меншим п`яти днів з дня вручення ухвали.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або за власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно п.2 ч.6 ст.262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

При визначенні ухвалою суду від 08.04.2026р. порядку розгляду справи - за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом враховані характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі.

Клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні ОСОБА_5 не подавав.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

На думку колегії суддів, судом по даній справі створено учасникам процесу належні умови для реалізації своїх прав щодо ознайомлення з рухом справи. Кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог КАС України.

Бажання сторони у справі викласти під час судових засідань свої аргументи, які висловлені нею у заяві по суті справи, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників або у порядку загального позовного провадження.

Нормами КАС України передбачено перелік справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження і у разі порушення цих вимог, рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.

В даному випадку справа, що розглядається, не підпадає під перелік справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з наведенням відповідного обґрунтування позивач не подавав, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції за вказаними обставинами.

Колегія суддів вважає необґрунтованими також і посилання апелянта на те, шо судом зроблено взаємовиключні висновки щодо строку звернення до суду, наведені в ухвалах від 17.06.2026р., 19.06.2026р., 27.07.2026р. та в рішенні від 27.07.2026р.

Питання щодо дотримання ОСОБА_5 строку звернення з даним позовом до суду вирішено ухвалою від 27.07.2026р., правомірність висновків якої підтверджено в апеляційному порядку.

Інші доводи апеляційної скарги є не суттєвими, на правильність висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 не впливають, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст.316 КАС України, це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 вересня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук