Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №420/7231/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7231/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

16.03.2026р. ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 , як про особу, яка виключена з військового обліку військовозобов`язаних;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про ОСОБА_1 , як про особу, яка виключена з військового обліку військовозобов`язаних.

На обґрунтування позову зазначено, що 05.03.2024р. ОСОБА_1 був виключений ІНФОРМАЦІЯ_2 з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) як особа, яка засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочинів. Подальше взяття позивача на облік як військовозобов`язаного є протиправною та порушує права ОСОБА_1 .

Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін ухвалою від 23.03.2026р.

ІНФОРМАЦІЯ_2 відзив на позовну заяву до суду не надав.

Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволені позову рішенням від 11.06.2026р.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою до П`ятого апеляційного адміністративного суду, в якій просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 р. та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження ухвалами від 30.06.2026р.

Обставини справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після відбування покарання у виправних закладах за вчинення тяжкого злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (крадіжка), та особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною 3 статті 152 Кримінального кодексу України (зґвалтування), 05.03.2024р. виключений з військового обліку як особа, що раніше була засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину.

Зазначене рішення прийнято відповідно до статті 14 і пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, яка була чинною станом на 05.03.2024р. та передбачала обов`язкове виключення таких осіб з військового обліку.

Станом на 16.07.2024р. відомості про виключення позивача з військового обліку відображалися у витягу з мобільного застосунку «Резерв+», де в графі про підставу виключення було зазначено «інше».

17.12.2025р. під час чергового оновлення облікових даних у мобільному застосунку «Резерв+» позивачу було згенеровано новий електронний військово-обліковий документ, у якому в графі «Категорія обліку» замість статусу виключеного було відображено запис: «військовозобов`язаний».

18.02.2026р. позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву, в якій просив уточнити облікові дані в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (системі «Оберіг») та відобразити факт його виключення з військового обліку від 05.03.2024р.

ІНФОРМАЦІЯ_2 листом №1255/858 від 24.02.2026р. повідомив, що 10 жовтня 2025р. ОСОБА_1 повторно взятий на військовий облік як військовозобов`язаний.

Згідно з листом №1255/858 від 24.02.2026р. ОСОБА_1 взятий на військовий облік як військовозобов`язаний на підставі підпункту 11 пункту 2 частини першої статті 37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» в чинній редакції (зміни набрали чинності 18.05.2024 р.), який передбачає взяття на облік осіб, що прибули з установ виконання покарань.

Вважаючи порушеним право на виключення з військового обліку, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов таких висновків.

З набранням чинності 18 травня 2024 р. Законом України від 11.04.2024р. №3633-IX частину 6 статті 37 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено в новій редакції, яка виключила засудження за вчинення тяжкого злочину як підставу для виключення громадян з військового обліку.

Метою цих законодавчих змін у період дії правового режиму воєнного стану є розширення мобілізаційного ресурсу держави за рахунок осіб, які раніше були засуджені до позбавлення волі (що додатково підтверджується пунктом 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. № 560), при цьому приписи щодо граничного віку перебування в запасі (60 років) залишилися незмінними.

Також суд першої інстанції вказав на хибність доводів позивача, що внесені до Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» зміни погіршують його стан, тому не може розцінюватися як звуження його прав чи ретроактивне погіршення правового становища, оскільки статус захисника Батьківщини є загальнонаціональним обов`язком, який поширюється на всіх військовозобов`язаних громадян, що не досягли граничного віку перебування в запасі.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку, що районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки діяв виключно в межах повноважень та на законних підставах поновив позивача на обліку, у зв`язку з чим підстави для визнання бездіяльності районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки протиправною та внесення даних про виключення з обліку до застосунку «Резерв+» відсутні.

Доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 на обґрунтування вимог апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення вказав, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Скаржник, зокрема, наголошує на помилковості висновків суду з приводу того, що зміна в законодавстві створює автоматичні підстави для повторного взяття особи на військовий облік. На його переконання, нове нормативне регулювання стосується підстав для зняття особи з військового обліку та не може бути застосовано у відношенні особи, яка вже знята з такого військового обліку. Суд першої інстанції не здійснив перевірку законності повторного взяття ОСОБА_1 на військовий облік.

В апеляційній скарзі наведені цитати з низки судових рішень адміністративних судів, які використані для обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Позиція відповідача у справі на заявлену апеляційну скаргу

ІНФОРМАЦІЯ_4 , будучи належно повідомленим про розгляд даної справи у суді апеляційної інстанції, своїм правом на подання відзиву не скористався.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до частини другої статті 65 Конституції України громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України від 25.03.1992р. №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з частиною восьмою статті 1 Закону №2232-XII положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23.02.2022 №154 затвердив Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі – Положення №154).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до абзацу першого частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 2 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу тринадцятого частини першої статті 1 Закону України від 06.12.1991р. № 1932-XII «Про оборону України» особливий період – це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Президент України оголосив часткову мобілізацію Указом від 17.03.2014 р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію», який було затверджено Законом України від 17.03.2014р. №1126-VII, який набув чинності 18.03.2014р.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і триває на час розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції.

Також у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022р. № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

У подальшому строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався і триває на час розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.03.2024р. року ОСОБА_1 виключений з військового обліку на підставі підпункту 6 частини шостої статті 37 Закону№ 2232-XII.

Згідно з підпунктом 6 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, зокрема підлягали громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Проте Законом України від 11.04.2024р. №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024р., статтю 37 Закону №2232-ХІІ, включно з частиною шостою, викладено в новій редакції.

Згідно зі змінами до частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ

«Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку».

Водночас з набранням чинності змінами до Закону №2232-XII, внесеними Законом України від 11.04.2024р. №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», ОСОБА_1 підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки як особа, яка прибула після відбування покарання з установ виконання покарань (пункт 2 частини першої статті 37 Закону №2232-XII).

Також 18.05.2024р. набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560 (далі – Порядок №560).

Відповідно до пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Отже, з набранням чинності змінами до Закону №2232-XII, внесеними Законом України від 11.04.2024р. №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», ОСОБА_1 є таким, що підпадає під його дію як особа, що може бути призвана на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Переглядаючи справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, за яким районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки діяв виключно в межах повноважень та на законних підставах поновив позивача на обліку, у зв`язку з чим підстави для визнання бездіяльності районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки протиправною та внесення даних про виключення з обліку до застосунку «Резерв+» відсутні.

Надаючи правову оцінку викладеним в апеляційні скарзі доводам ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо зворотної дії в часі суд у складі колегії суддів зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні від 05.04.2001 р. № 3-рп/2001 у справі справа про податки, «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи» (абзаци перший-другий пункту 4 мотивувальної частини).

Так само у Рішенні від 02.07.2002 р. № 13-рп/2002 у справі про оспорювання актів у господарському суді Конституційний Суд України, зазначив, що «суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, на яке посилався Вищий арбітражний суд України, полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності …, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності …» (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Суд у складі колегії суддів зазначає, що зворотна дія нормативно-правового акта у часі є реалізацією нормативно-правового акта з дня набрання ним чинності щодо суспільних відносин, що виникли та припинилися до дня набрання ним чинності, правове регулювання яких змінюється таким нормативно-правовим актом.

Натомість пряма дія нормативно-правового акта у часі є реалізацією нормативно-правового акта з дня набрання ним чинності щодо суспільних відносин, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, а також щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

З огляду на наведене, суд у складі колегії суддів доходить висновку про хибність тверджень ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо зворотної дії в часі.

Тому суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, за яким особи, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, згідно з чинними приписами статті 37 Закону №2232-XII, які не мають зворотної дії, виключенню з військового обліку не підлягають та є військовозобов`язаними.

Суд у складі колегії суддів також вважає підставним погодитися з висновком суду першої інстанції, за яким внесені до Закону № 2232-XII зміни не можуть розцінюватися як звуження прав позивача чи ретроактивне погіршення правового становища, оскільки статус захисника Батьківщини є загальнонаціональним обов`язком, який поширюється на всіх військовозобов`язаних громадян, що не досягли граничного віку перебування в запасі.

Надаючи правову оцінку викладеним в апеляційні скарзі цитатам з низки судових рішень адміністративних судів, які використані для обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог позивача, суд у складі колегії суддів зазначає таке.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд у складі колегії суддів не встановив підстав для скасування судового рішення повністю або частково або зміни рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні фактичних обставин, норм матеріального й процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду та відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат зміні не підлягає.

З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії незначної складності й розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 – відмовити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2026р. у справі № 420/7231/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, які передбачені в пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С.Терлецький

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: О.О.Димерлій