Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №400/5531/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5531/25

Перша інстанція: суддя Малих О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух і обставини справи

29.05.2025 р. ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати в період з 29.01.2020р. по 05.11.2022р. грошового забезпечення,, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 05.11.2022р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у видачі оновленої довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати оновлену довідку про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що враховується для перерахунку пенсії заявника, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, ст. 9 Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. № 704, із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, в тому числі процентної надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби), доплати, підвищення) та премії у відсотках, встановлених станом на день звільнення за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом за 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня відповідного календарного року) на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку з дня звільнення пенсії та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України вказану довідку.

На обґрунтування позову вказано, що військова частина НОМЕР_1 у 2020-2022 рр. протиправно не здійснювала нарахування та виплату усіх належних видів грошового забезпечення у повному обсязі, оскільки застосовував як обрахункову величину розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 р. (1 762 грн).

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про поновлення строку. У заяві зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини друга статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, отже, строк звернення позивача до суду підлягає поновленню. Початок перебігу строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося після отримання відповіді на адвокатський запит

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, у якому заперечувала проти задоволення позову і зазначила, що грошове забезпечення позивача обраховувалось на підставі чинного на час виплати законодавства та підстави для перерахунку грошового забезпечення відсутні.

Миколаївський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково рішенням від 05.05.2026р.

Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 р. по 05.11.2022 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 05.11.2022р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44, з урахуванням виплачених сум.

У решті позовних вимог – відмовив.

Не погодившись з прийнятим рішенням у частині задоволених позовних вимог, військова частина НОМЕР_1 (далі – скаржник) подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту встановлених обставин у справі, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

П`ятий апеляційний адміністративний суд залишив без руху апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ухвалою від 22.05.2026р.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження ухвалами від 01.06.2026р.

П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29.07.2026р. запропонував ОСОБА_1 надати до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій навести обґрунтування та докази на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом. Витребував у військової частини НОМЕР_1 докази ознайомлення ОСОБА_1 з розміром посадового окладу та окладу за військове звання.

З 03.08.2026р. по 28.08.2026р. судді, які входять до колегії суддів, що розглядає цю справу, перебували у щорічній відпустці.

Обставини справи

ОСОБА_1 проходив військову службу та з 05.11.2022 р звільнений у відставку за підпунктом «а» (за віком) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» наказом командира військової частини НОМЕР_1 №315 від 06.10.2022р.

Представник позивача подала заяву від 13 грудня 2024р. про перерахунок грошового забезпечення та адвокатський запит від 13 грудня 2024р. про надання інформації про грошове забезпечення позивача (а.с. 15, 16).

Військова частина НОМЕР_1 на адвокатський запит листом за №154/54/23/1/28 від 05.01.2025р. повідомила, що з 29.01.2020р. по 05.11.2022р. грошове забезпечення позивачу нараховувалось відповідно до вимог чинного законодавства та вказала на відсутність підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача (а.с.17).

Також військова частина НОМЕР_1 надала довідку №154/54/23/1/65/77 від 21.01.2025р.про розмір грошового забезпечення позивача, у якій вказала, що при визначені розміру складових грошового забезпечення позивача застосований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018р. у сумі 1762,00 грн (а.с.18 зв. бік).

Вважаючи протиправними дії відповідача, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов таких висновків.

Військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення за спірний період з 29.01.2020 р. до 05.11.2022р. без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України на рік станом на 01 січня календарного року, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог щодо видачі оновленої довідки, суд вказав на відсутність у відповідача такого обов`язку, оскільки довідки видають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Доводи апеляційної скарги

На обґрунтування апеляційної скарги вказано, що військова частина НОМЕР_1 правомірно здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. до 05.11.2022р., а також за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, премії, які були розраховані з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2018 р.

Також скаржник твердить, що позивач порушив строк звернення до адміністративного суду. Позивач звільнений з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 №315 від 06.10.2022 р., а до суду за захистом своїх прав звернувся у травні 2025 року, тобто поза межами строку, визначеного статтею 233 КЗпП України

Позиція позивача у справі на заявлену апеляційну скаргу

Позивач, належно повідомлений про апеляційний розгляд справи, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.

Щодо доводів скаржника з приводу порушення позивачем строку звернення до суду

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, згідно з наведеними нормативними приписами передбачена можливість встановлення в КАС України та інших законах спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 КАС України.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Проте у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що врегульовували б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати в разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022р. №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, початковою точку відліку є дата коли особа дізналась або повинна був дізнатися про порушення свого права, зокрема після одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд у складі колегії суддів, з метою встановлення моменту, коли позивач дізнався чи повинен був дізнатись про порушення свого права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, ухвалою від 29.07.2026 р. запропонував ОСОБА_1 надати до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій навести обґрунтування та докази на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом. Також вказаною ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 докази ознайомлення ОСОБА_1 з розміром посадового окладу та окладу за військове звання. Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано надати суду витребувані докази у десятиденний строк.

ОСОБА_1 , який отримав ухвалу від 10.08.2026 р., правом на подання пояснень не скористався.

На виконання вимог ухвали, 06.08.2026 р. військова частина НОМЕР_1 надала письмові пояснення, відповідно до яких визнає, що ОСОБА_1 був ознайомлений з розміром посадового окладу та окладу за військове звання після отримання довідки №154/54/23/1/65/77 від 21 січня 2025р.

Водночас через підсистему «Електронний суд» 03.09.2026р. військова частина НОМЕР_1 надала до суду апеляційної інстанції копію грошового атестату позивача.

У цьому зв`язку суд у складі колегії суддів зазначає, що військова частина НОМЕР_1 не надала копію грошового атестата позивача до суду першої інстанції, не долучила її до апеляційної скарги, а також не надала її протягом строку встановленого ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026р. Натомість копія грошового атестату позивача надана тільки 03.09.2026р., а заява від 03.09.2026р. не містить ані пояснення пропуску встановленого строку, ані клопотання про поновлення строку.

Водночас суд у складі колегії судів, керуючись принципом офіційного з`ясування обставин та з метою повного та всебічного встановлення обставин у цій справі, за результатами огляду копії грошового атестата позивача, який містить підсумкові суми виплат, вважає за підставне зазначити, що він не може слугувати беззастережним доказом того, що позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення прав, за захистом яких звернувся до адміністративного суду після отримання довідки №154/54/23/1/65/77 від 21 січня 2025р.

Отже, військова частина НОМЕР_1 , на яку згідно з частиною другою статті 77 КАС України покладений обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надала доказів того, що позивач дізнався про порушення своїх прав раніше, ніж одержав довідку №154/54/23/1/65/77 від 21 січня 2025р.

З огляду на це суд у складі колегії суддів не вбачає належних підстав, аби погодитися із доводами скаржника про порушення позивачем строку звернення до суду, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Щодо суті спірних правовідносин

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає та встановлює Закон України від 20.12.1991р. №2011 XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (абзац перший пункту 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац перший пункту 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий пункту 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

01.03.2018 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704 (далі – Постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначали шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з-поміж осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу затверджено згідно з додатком 1 до Постанови № 704.

Схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу затверджено згідно з додатком 14 до Постанови № 704.

У примітці 1 додатка 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначають шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Якщо посадовий оклад визначено в гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидають, а від 5 і вище – заокруглюють до десяти гривень.

У примітці додатка 14 до Постанови № 704 зазначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначають шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Якщо розмір окладу визначено в гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидають, а від 5 і вище – заокруглюють до десяти гривень.

21.02.2018 р. до пункту 4 Постанови № 704 були внесені зміни, він викладений в редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103, яка набрала чинності 24.02.2018р. (далі – Постанова № 103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Водночас зміни до додатків 1, 12, 13 і 14, затверджених постановою № 704, не внесли. Так, не змінився текст примітки додатків 1, 14 до Постанови №704 і виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови № 103.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» примітку додатка 1 до постанови № 704 викладено в новій редакції, а саме: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище – заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладено також примітку додатка 14 до Постанови № 704.

Проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови №103, яким внесені зміни до пункту 4 Постанови №704, було визнано протиправним та скасовано.

Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, із 29.01.2020р. – дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 – пункт 4 постанови №704 підлягає застосуванню у редакції, чинній до внесення змін згідно з Постановою №103.

Суд у складі колегії суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд дійшов правового висновку в подібних правовідносинах щодо застосування пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі № 826/6453/18, який викладено, серед іншого, у постановах від 02.08.2022р. у справі № 440/6017/21, від 19.10.2022р. у справі №400/6214/21, від 27.02.2023р. у справі № 640/11131/21, від 05.06.2024р. у справі №420/18318/23, у постанові від 14.11.2024р. у справі № 580/3452/22 тощо.

Водночас згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.11.2024 р. у справі № 580/3452/22, текст примітки додатка 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже зосереджується головним чином на тексті пункту 4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини – прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Суд у складі колегії суддів зазначає, що прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня – 2102 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня – 2270 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня – 2481 грн.

Отже, внаслідок зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшився розмір грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум.

Як встановив суд першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами, протягом періоду часу з 29.01.2020р. по 05.11.2022р. військова частина НОМЕР_2 нараховувала і виплачувала позивачу грошове забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., а також суми в розмірі 1 762 грн, що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 р.

З огляду на це суд у складі колегії суддів доходить висновку, за яким у зв`язку з зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зумовлене цим зростання грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум, наявні підстави на перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 05.11.2022.

Щодо перерахунку інших складових грошового забезпечення позивача а спірний період, колегія суддів враховує, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197, такі розраховуються із місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Отже, у зв`язку із перерахунком місячного грошового забезпечення, також потрібно перерахувати виплати, які обраховуються з урахуванням цієї величини, зокрема, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, які були нараховані та виплачені у спірний період.

Стосовно позовних вимог в частині виплати перерахованого грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд у складі колегії суддів зазначає таке.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначає Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 (надалі - Порядок № 44).

Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби (абзац перший пункту 2 Порядку № 44).

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку № 44).

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення (пункт 4 Порядку № 44).

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).

Суд у складі колегії суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово вказував на те, що аналіз норм Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

З огляду на це позовні вимоги у частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, є правомірними.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені в апеляційній скарзі доводи та міркування не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні фактичних обставин, норм матеріального й процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду та відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії незначної складності й розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 – відмовити, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.05.2026 р. у справі № 400/5531/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, які передбачені в пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С.Терлецький

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: О.О.Димерлій