Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №400/1434/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1434/25

Перша інстанція суддя Птичкіна В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Яковлєва О.В.,

суддів Дегтярьової С.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернулась до суду з позовом, у якому заявлено вимоги до Військової частини НОМЕР_1 , а саме:

- визнати протиправні дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та доплати належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2022 року, а саме грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2020, 2021 та 2022 рік з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням;

- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчислені ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;

-зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2022 року та грошову допомогу для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2020, 2021 та 2022 роки, обчисливши таке грошове забезпечення із розмірів посадових окладів 3360,00 грн з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року на місяць та окладу за військовим званням 710,00 грн, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із розмірів посадових окладів 3630,00 грн, окладу за військовим званням 770,00 грн з 01 січня 2022 року по 29 вересня 2022 року із розмірів посадових окладів 3970,00 грн, окладу за військовим званням 840,00 грн на місяць за відповідні періоди, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Закону України «Про Державний бюджет України на 2021» станом на 01 січня 2021 року, Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти;

-зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2022 року, а саме грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2020, 2021 та 2022 роки з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти;

-зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року частково задоволено позовні вимоги, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2022 року основних та додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня відповідного календарного року;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2022 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 основних та додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року із урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення суду.

Вимоги апеляційної скарги відповідача обґрунтовано тим, що факт визнання нечинними положень постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та щорічне підвищення прожиткового мінімуму для працездатних громадян не є підставою для здійснення перерахунку грошового забезпечення відповідній категорії військовослужбовців.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначається про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 05 липня 2019 року по 29 вересня 2022 року.

У період з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2022 року відповідач нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог, так як позивач має право на здійснення перерахунку розміру грошового забезпечення у зв`язку з підвищенням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних громадян у 2020-2022 роках, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі постанова КМУ № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 постанови КМУ № 704, в редакції чинній на час її прийняття, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі постанова КМУ № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.

Згідно п. 6 постанови КМУ № 103 передбачено внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.

Відповідно до пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, які затверджено постановою КМУ № 103, у постанові КМУ № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

При цьому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2021 року, у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

З іншого боку, згідно ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Між тим, згідно ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати позивачу грошового забезпечення та інших одноразових виплат у період з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2022 року з врахуванням положень п. 4 постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції від 30 серпня 2017 року.

В свою чергу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до доводів та вимог апеляційної скарги суб`єкта владних повноважень, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, станом на час прийняття постанови КМУ № 704 та після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, у справі № 826/6453/18, пункт 4 постанови КМУ № 704 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

В даному випадку, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, у справі № 826/6453/18, відновила дію первинна редакція пункту 4 постанови КМУ № 704.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, у справі № 826/6453/18, розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а як наслідок інших виплат, має обраховуватись з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, так як застосування останнього передбачалось скасованими положеннями постанови КМУ № 103.

Тому, колегія суддів вважає, що позивач має право на перерахунок виплаченого йому грошового забезпечення та інших супутніх виплат, зокрема одноразових виплат, отриманих з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2022 року.

З іншого боку, щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строків звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом 14 лютого 2025 року, а тому апелянт вважає, що позивачем пропущено встановлені у ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду.

В свою чергу, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про дотримання строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів виходить з того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з недотриманням законодавства про оплату праці.

Тому, колегія суддів вважає, що строк звернення до суду з даним адміністративним позовом визначено у ст. 233 КЗпП України.

При цьому, з аналізу вищевикладених норм права та хронології їхньої зміни вбачається, що до 19 липня 2022 року право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувалось будь-яким процесуальним строком.

В свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, обмежено право на звернення до суду для вирішення трудового спору тримісячним строком.

Тому, з огляду на принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що поширення дії ч. 1 та ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції ЗУ № 2352-IX від 01 липня 2022 року, можливе тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року, яку залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, у справі № 260/3564/22.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача щодо перерахунку його грошового забезпечення до 19 липня 2022 року не можуть бути залишені без розгляду.

З іншого боку, щодо періоду з 19 липня 2022 року по 29 вересня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку, ОСОБА_2 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 29 вересня 2022 року № 258 вибула до нового місця служби (а.с. 12) та продовжує проходження військової служби (а.с. 21).

Таким чином, до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи ч. 1 ст. 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Водночас, Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував строкове регулювання звернення працівника, який перебуває у трудових відносинах, з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат, і спеціальне регулювання, передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України для спорів про виплату сум, що належать працівникові при звільненні. Неконституційною визнано саме частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги у відповідній частині також не підлягають залишенню без розгляду.

Відповідний висновок колегії суддів відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 09 липня 2026 року (справа № 380/24906/24).

Між тим, судом першої інстанції при прийнятті рішення про часткове задоволення позовних вимог порушень матеріального і процесуального права не допущено, а наведені в скарзі відповідача доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року - без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги, покласти на Військову частини НОМЕР_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Яковлєв

Судді С.В. Дегтярьова А.В. Крусян