Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №280/10733/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/10733/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Головко О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року

у справі №280/10733/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби військовослужбовця за контрактом на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оформлену листом від 08.11.2025 № 1060/10836;

- зобов`язати командування відповідача ухвалити рішення про звільнення військовослужбовця за контрактом позивача з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абз.16 п.3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з тим, що син позивача — ОСОБА_2 — пропав безвісти під час безпосередньої участі у відсічі збройної агресії проти України);

- зобов`язати відповідача видати відповідний наказ про звільнення позивача з військової служби (по стройовій частині).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 . Позивачу стало відомо, що його син, ОСОБА_2 , зник безвісти за особливих обставин. На підтвердження цього факту позивачем отримані офіційні документи від уповноважених органів державної влади: витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та виписку з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора. На подані відповідачу рапорти про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. «г» п. 3 ч.5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», командир військової частини НОМЕР_1 листом від 08.11.2025 № 1060/10836 відмовив у звільненні позивача з військової служби із посиланням на те, що поняття «зниклий безвісти» та «перебуває у полоні» не є тотожними. Факт перебування сина у полоні підтверджено Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, тому він втрачає статус «зниклого безвісти» у розумінні статті 26 Закону №2232-XII. На думку позивача така позиція відповідача є хибною, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», статус зниклої безвісти особи припиняється виключно за рішенням уповноваженого державного органу України після встановлення її долі. На момент звернення позивача жоден орган державної влади України не ухвалював рішення про припинення розшуку або втрату статусу зниклого безвісти його сина. До тих пір поки запис у Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин активний, особа вважається зниклою безвісти, отже така аргументація з боку військової частини є некоректною та юридично необґрунтованою, оскільки призводить до неправомірного ігнорування статусу, який офіційно присвоєний державою та продовжує свою дію до цього часу.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом №1060/10836 від 08.11.2025, у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до положень підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до положень підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 та абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд першої інстанції виходив з того, що в спірному випадку наявні дві офіційні довідки: витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (що підтверджує правовий статус сина позивача як зниклого безвісти за особливих обставин) та виписка з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні (що підтверджує факт перебування сина позивача у полоні). Застосовуючи до спірних відносин норми Закону України від 12.07.2018 № 2505-VIII «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», суд зазначив, що особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин, допоки до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин не внесено відомостей про припинення розшуку особи. При цьому жодна норма законодавства не встановлює, що підтвердження полону автоматично скасовує статус зниклого безвісти за особливих обставин. Навпаки, до вирішення питання про звільнення з полону чи інший остаточний результат, особа залишається у правовому полі як зникла за особливих обставин. Судом не встановлено відомостей про припинення розшуку ОСОБА_2 , а отже такий на момент розгляду справи вважається особою, зниклою безвісти за особливих обставин, тому суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у задоволенні рапорту від 23.10.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 8 статті 26 та абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що син позивача перебуває у полоні, що засвідчено відповідною інформацією, у тому числі повідомленнями міжнародних організацій. Факт перебування особи у полоні означає встановлення її місцеперебування та підтвердження того, що особа є живою. За своєю суттю поняття «пропав безвісти» передбачає відсутність будь-яких відомостей про місцеперебування особи та невизначеність її долі.

Наявність підтвердженої інформації про перебування у полоні виключає стан невідомості щодо місцеперебування та не може бути кваліфікована як пропажа безвісти в розумінні статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідач вважає, що суд першої інстанції, посилаючись на положення законодавства щодо осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, фактично змішав предмет правового регулювання різних законів. Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» регулює питання соціального статусу, гарантій та обліку таких осіб, однак не змінює та не доповнює перелік підстав для звільнення з військової служби, визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Крім того, відповідач вказує, шо суд не надав належної правової оцінки тому, що для застосування абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону необхідним є встановлення саме юридичного факту загибелі або пропажі безвісти під час безпосередньої участі у відсічі збройної агресії. Наявність інформації про перебування у полоні свідчить про іншу правову ситуацію, яка не передбачена зазначеною нормою як підстава для звільнення. Окрім того, відповідач зауважує, що суд вийшов за межі повноважень, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Визнавши відмову протиправною, суд не обмежився зобов`язанням повторно розглянути питання з урахуванням правової оцінки, а прямо зобов`язав військову частину ухвалити рішення про звільнення позивача та видати відповідний наказ.

Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за контрактом, що сторонами не заперечується.

Згідно із записами свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 18.06.2025 року, позивач є батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250721-3919 від 21.07.2025 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин з 10.01.2024.

Одночасно згідно із випискою з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора №06-04/27211 від 14.08.2025, наданою Державним підприємством «Український національний центр розбудови миру», ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в полоні, що підтверджено через Міжнародний комітет Червоного Хреста державою-агресором.

23 жовтня 2025 року позивач засобами поштового зв`язку направив відповідачу рапорт про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, оскільки син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 має статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин.

За результатами розгляду поданого позивачем рапорту, відповідач листом №1060/10836 від 08.11.2025 повідомив позивачу, що з огляду на факт перебування – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - у полоні, що підтверджено Міжнародним Комітетом Червоного Хреста відсутні правові підстави для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у звільненні з військової служби військовослужбовця за контрактом на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992

№ 2232-XII, як зазначено в його преамбулі, здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (ч.1).

Згідно приписів ч.3 ст.1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону № 2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців (п. «а» ч.1 ст.26 Закону).

Частиною 5 статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: п.3 - під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: пп. «г» - через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, відповідно до п.3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану, зокрема: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану (абз.16).

Відповідно до ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

За приписами п. 233 Положення № 1153/2008 в редакції на час виникнення спірних відносин, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Додатком 19 до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Підпункт 30 пункту 5 вказаного Переліку визначає документи, які надаються при звільненні через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а саме:

документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження тощо), або копія посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці, або копія посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни;

копія свідоцтва про смерть особи;

документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, або копія рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин або рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.

Виходячи з аналізу наведених норм, суд апеляційної інстанції погоджується з відповідачем, що правовою підставою для звільнення з військової служби є: (1) загибель або (2) зникнення безвісти близького родича військовослужбовця (чоловіка, дружини, сини, доньки, батька, матері або рідних (повнорідних, неповнорідних) брата чи сестри) під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Документами, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у випадку зникнення безвісті близького родича військовослужбовця, є документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження тощо); витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин або рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.

В спірному випадку, як з`ясовано судом, позивач разом із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», подав копію паспорту НОМЕР_4 та РНОКПП на ім`я ОСОБА_1 ; копію військового квитка НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_1 ; виписку з Реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора № 06-04/27211; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин № 20250721-3919; нотаріально посвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250721-3919 від 21.07.2025, виданого станом на 21.07.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, з 10.01.2024.

Виписка з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора видана Державним підприємством «Український національний центр розбудови миру» станом на 14.08.2025, містить інформацію, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в полоні, що підтверджено через Міжнародний комітет Червоного Хреста державою-агресором.

Отже, позивачем в установленому порядку поданий рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII із доданням відповідних, законодавчо визначених, документів.

Підставою для відмови позивачу у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби відповідачем у прийнятому ним рішенні (лист від 08.11.2025 № 1060/10836) вказаний той факт, що син позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у полоні, що підтверджено Міжнародним комітетом Червоного Хреста.

При цьому відповідач посилається на те, що чинне законодавство України відокремлює правовий статус військовослужбовця, який зник безвісті, та військовослужбовця, який захоплений у полон. Також відповідач зауважує, що судова практика не містить прикладів, коли судами за умови встановлення факту перебування військовослужбовця у полоні, одночасно ухвалювалось рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, адже терміни «зниклий безвісті» і «захоплений у полон» нетотожні за змістом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про помилковість такої аргументації відповідача.

Правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей, визначає Закон України від 12.07.2018 № 2505-VIII «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин».

Відповідно до наведених в ст.1 цього Закону № 2505-VIII термінів: особа, зникла безвісти, - фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук;

особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру;

За правилами ст.4 Закону № 2505-VIII особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.

Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 12 Закону № 2505-VIII Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (далі - Реєстр), створюється для накопичення та централізації відомостей та даних про таких осіб, а також обліку інформації, необхідної для їх ефективного розшуку.

Відомості в Реєстрі накопичуються та зберігаються з метою обліку інформації, необхідної для розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Держателем Реєстру є Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно ст.20 Закону №2505-VIII розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, припиняється не пізніше ніж через три дні з дня встановлення місця перебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи з повідомленням про це її близьких родичів та членів сім`ї, а також заявника, якщо заявник не є близьким родичем та членом сім`ї. Про припинення розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідкладно робиться відмітка в Реєстрі.

Рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою не є підставою для припинення її розшуку.

Якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.

За наведеного правового регулювання суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зауважити, що норми ані вказаного Закону №2505-VIII, ані іншого діючого законодавства України не визначають в якості підстави для припинення розшуку особи та внесення відповідних даних до Реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, встановлення факту перебування цієї особи в полоні. З цього приводу суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що до фактичного повернення (звільнення) особи з полону або офіційного встановлення її точного місцеперебування така особа в розумінні Закону №2505-VIII вважається зниклою безвісті за особливих обставин.

Відповідно до наявних у справі доказів розшук ОСОБА_2 у встановленому порядку не припинений.

Інформація про офіційне встановлення точного місцеперебування сина позивача ОСОБА_2 , зокрема, в Реєстрі оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, відсутня, до того ж відомості з цього Реєстру не є законодавчо встановленою підставою для зміни статусу ОСОБА_2 з метою вирішення питання наявності обставин для звільнення позивача з військової служби підпункту «г» пункту 3 частини 8 статті 26 та абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

З цих обставин суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про протиправну відмову позивачу у задоволенні його рапорту від 23.10.2025.

Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлену протиправність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби та враховуючи необхідність повного та ефективного захисту прав позивача, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих ним документів з дотриманням певної процедури їх розгляду відповідними посадовими особами.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Відповідно до частини 4 статті 245 цього Кодексу у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Оскільки позивачем подано належні та допустимі докази, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби, відповідач під час розгляду рапорту від 23 жовтня 2025 року мав достатні правові підстави для прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби з урахуванням поданих документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби є протиправною.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі №280/10733/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя О.В. Головко

суддя Я.В. Семененко