Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №509/3130/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3130/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей, -

ВСТАНОВИВ :

13 травня 2026 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом, в якому просила суд, збільшити розмір аліментів, встановлених рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 23.10.2023 р., залишеним без змін постановою ОАС від 30.05.2024 р., стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 7500 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з дня пред?явлення позову до суду до досягнення дітьми повноліття, мотивуючи це ухиленням відповідача, який є здоровою, працездатною людиною, яка має у своїй власності квартиру від добровільної сплати аліментів, призначених судом, а тому може сплачувати більший розмір аліментів, беручи до уваги стан здоров?я малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно консультаційного висновку спеціаліста від 04.02.2021 р. з приводу вродженого захворювання серця та за необхідності проходження медичного спостереження, виконання рекомендацій лікарів і приймання призначених ліків, що потребує значних матеріальних витрат, які не надає відповідач, ухиляючись від участі у вихованні дітей, чиїм станом здоров?я не цікавиться. Також, позивачка вказує на свою третю дитину- доньку ОСОБА_6 , 2024 р.н., яку народила від іншого чоловіка, що також впливає на її матеріальний стан, проживаючі з дітьми у Німеччині, де вона отримала захист, як біженка від війни в Україні, наводячи у позові розрахунок аліментів, які сплачуються німцями у Німеччині порівнюючи їхній розмір з розміром аліментів, що сплачується відповідачем в Україні.

У визначений ухвалою суду від 15.05.2026 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, відповідач надіслав на адресу суду відзив на позов, який вважав безпідставним і необґрунтованим, в задоволенні якого просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи та додатково надані письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду – є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 6 СК України передбачено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов?язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Цей припис підтверджує довід про підвищений захист прав дитини.

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

ЄКПЛ проголосила принцип верховенства права і зобов`язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Комплекс прав, закріплених ЄКПЛ, можна розділити на дві підсистеми: 1) права, що належать кожній людині від народження (життя, свобода, особиста недоторканність); 2) права, набуті з настанням певного віку (справедливий судовий розгляд у кримінальній справі, вступ до шлюбу). Окремою підсистемою можна розглянути перелік заборон, виконання яких гарантує реалізацію прав, закріплених в ЄКПЛ (заборона дискримінації, катувань, жорстокого поводження, рабської праці). У тексті ЄКПЛ практично відсутні норми, присвячені захисту прав дітей (за винятком, наприклад, положень про особливий статус неповнолітніх у статтях 5-6), однак обсяг більшості наданих нею прав такий, що ними може користуватися будь-яка людина, незалежно від вікових або інших характеристик. У зв`язку з цим ЄСПЛ, розглядаючи справи, де мало місце порушення прав дітей, посилається на норми ЄКПЛ як базовий документ.

На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які пов`язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини. В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту всередині своєї держави.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтями 141,142,150 СК України передбачено - мати, батько мають рівні права та обов?язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов?язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов?язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобов?язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров?я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов?язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов?язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно із ст. 155 СК України - здійснення батьками своїх прав та виконання обов?язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 51 Конституції України передбачає що батьки зобов?язані утримувати дітей до їх повноліття.

Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Одночасно, стаття 183 СК України зазначає – частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Стаття 184 СК України передбачає – суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов?язує їх виключно зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).

З огляду на відсутність імперативної заборони - розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач.

Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно зі ст. 192 СК України - розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров?я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами - першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

Суд встановив, що в період шлюбу сторін, розірваним рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 07.12.2021 р., у сторін народилися малолітні діти : син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розлучення батьків, залишились проживати з матер?ю (позивачкою).

Рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 23.10.2023 р., залишеним без змін постановою ОАС від 30.05.2024 р., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 3800 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 11.05.2023 р. і до досягнення дітьми повноліття.

У зв`язку з введенням на території України воєнного стану, позивачка разом із дітьми виїхала за межі України, до Федеративної Республіки Німеччина, де до сьогодні проживає, отримуючи державну грошову допомогу, що є загально відомим фактом не спростованим позивачкою у позові.

Суд звертає увагу на постанову Одеського апеляційного суду від 30.05.2024 р., якою рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23.10.2023 року залишено без змін, в якій суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач офіційно не працевлаштований, немає постійної роботи та стабільного заробітку; з відповіді наданої ГУ ДПС в Одеській області від 27.06.2023 р. встановлено, що відповідач офіційно не працевлаштований, немає постійної роботи та стабільного заробітку, а розмір аліментів розраховано виходячи з середнього розміру заробітної плати в Одесі за даними з сайту пошуку роботи Work.ua, який складає 15277 грн. та 1/3 від вказаного доходу складає 5092,40 грн., - тобто 2546,17 грн. на кожну дитину, що є меншим ніж той, на який погодився відповідач в судових засіданнях, а саме 3800 грн. на кожну дитину щомісячно. При чому, інших доказів отримання відповідачем доходів у більшому розмірі позивачкою до суду не надано.

Так, консультаційний висновок спеціаліста від 04.02.2021 р., на який позивачка посилається і в даному позові та консультаційний висновок невролога від 19.02.2019 р. надавав рекомендації лікарями щодо приймання необхідних ліків на незначний строк, від одного до декількох місяців та станом на день звернення із позовною заявою відповідні рекомендації втратили свою актуальність, а витрати на онлайн-психотерапію не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Таким чином, суд першої інстанції встановив, а суд апеляційної інстанції підтвердив, що визначений розмір аліментів у сумі 3800 грн. на кожну дитину щомісячно відповідає вимогам законодавства та є необхідним і достатнім для забезпечення належного утримання та гармонійного розвитку дітей — ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд виходить з того, що після набрання судовим рішенням законної сили аідповідач не ухилявся від його виконання, адже докази зворотного не надані позивачкою до даного позову окрім голослівних тверджень, що містяться у позові, які судом до уваги не приймаються.

З відзиву на позову випливає, що маючи намір здійснювати сплату аліментів на офіційні банківські реквізити позивачки та забезпечити належне документальне підтвердження виконання судового рішення, відповідач дочекався звернення позивачки до органу державної виконавчої служби та відкриття виконавчого провадження № 75692818 на підставі постанови від 02.08.2024 року. та 09.08.2024 року, тобто невідкладно після відкриття виконавчого провадження, самостійно звернувся до Київського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що підтверджується відповідною заявою та з цього часу відповідач сумлінно, своєчасно та в повному обсязі сплачує аліменти на користь своїх дітей у розмірі, визначеному судовим рішенням.

При чому, станом на дату подання цього відзиву будь-яка заборгованість відповідача зі сплати аліментів відсутня, доказів зворотного, позивачкою суду не надано.

Також, з відзиву та доданих до нього письмових доказів видно, що виконання відповідачем обов`язку зі сплати аліментів не обмежується виключно сумами, що перераховуються в межах виконавчого провадження, адже, відповідач постійно додатково бере активну участь у житті та розвитку своїх дітей, зокрема : регулярно спілкується з дітьми за допомогою засобів телефонного зв`язку, що випливає з текстів SMS-повідомлень, купує для дітей вартісні подарунки (мобільний телефон, комп`ютерний планшет), одяг, солодощі та інші необхідні речі, які він передає позивачці для дітей у Німеччину через знайомих, перераховує грошові кошти на потреби дітей поза межами виконавчого провадження, що видно з переписки колишнього подружжя.

Як стверджується в позові, на даний час, у зв`язку з об`єктивними обставинами, пов`язаними з введенням на території України воєнного стану, відповідач офіційно не працевлаштований, не має постійного місця роботи та стабільного заробітку, що підтверджується листом Головного управління ДПС в Одеській області.

При цьому вказані обставини не є новими та не виникли після ухвалення попереднього рішення про стягнення аліментів, а існували до нього і були предметом безпосереднього дослідження судами під час розгляду попередньої справи про стягнення аліментів.

Так, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 23.10.2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 30.05.2024 року, було встановлено, що відповідач офіційно не працевлаштований, не має постійної роботи та стабільного заробітку, що не змінилось до сьогодні згідно листа Головного управління ДПС в Одеській області від 05.08.2026 р.

Більше того, зазначена обставина була врахована судом при визначенні розміру аліментів.

Таким чином, позивачка фактично повторно посилається на ту саму обставину, яка вже була встановлена судами під час розгляду попередньої справи, їй була надано відповідна оцінка судами двох інстанцій, та на підставі якої судом і було визначено розмір аліментів у твердій грошовій сумі з врахуванням того що відповідач сам погодився сплачувати аліменти у розмірі 3800 грн.

Позивачка не надає суду жодного належного доказу того, що після ухвалення рішення від 23.10.2023 року матеріальний стан відповідача істотно покращився, або у нього з`явився постійний дохід або будь-які інші джерела доходу, які б свідчили про реальну можливість сплачувати аліменти у заявленому позивачкою розмірі 7500 грн. на кожну дитину щомісячно.

Наявні у справі докази підтверджують відсутність у відповідача стабільного доходу.

Суд зауважує, що сама по собі відсутність у відповідача офіційного працевлаштування не може бути використана позивачкою як аргумент для автоматичного збільшення розміру аліментів.

Відповідно до ст. 195 СК, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу) платника аліментів, а у випадках, коли платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою — підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, — виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У випадку, якщо особа не працевлаштована, суд розраховує розмір аліментів виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Сама позивачка у позові посилається на те, що середня заробітна плата в Одеському регіоні у січні 2026 року становила 22369 грн.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України, при стягненні аліментів у частці від доходу на двох дітей орієнтиром є одна третина заробітку (доходу) платника аліментів.

Виходячи із зазначеного самою позивачкою, та офіційний даних щодо розміру середньої заробітної плати, встановлена законом третина доходу, яка може бути стягнена на користь двох дітей складає : 22369 грн. : 3 = 7456,33 грн. на двох дітей, тобто по 3728,17 грн. на кожну дитину (7456,33 грн. : 2).

Отже, навіть за наведеним самою позивачкою показником середньої заробітної плати та за умови суто математичного порівняння, сума становила б близько 3728,17 грн на кожну дитину, в той час, як відповідач на даний час сплачує 3800 грн. на кожну дитину щомісячно.

Тобто фактичний розмір аліментів, визначений судовим рішенням, уже перевищує орієнтовний розмір, який можна було б отримати шляхом такого розрахунку, що свідчить про відсутність будь-яких очевидних підстав стверджувати, що раніше встановлений судом розмір аліментів є недостатнім для забезпечення дітей.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3512 грн.

Таким чином, встановлений судом розмір аліментів у сумі 3800 грн. на кожну дитину - перевищує прожитковий мінімум, встановлений державою для відповідної вікової категорії.

При цьому, обов`язок щодо утримання дітей відповідно до вимог сімейного законодавства покладається на обох батьків, а не лише на батька дітей – відповідача, тому, витрати на забезпечення дітей не можуть бути перекладені виключно на Відповідача.

Мінімальна заробітна плата в Україні у 2026 році становить 8647 грн. на місяць.

Суд погоджується з твердженнями відповідача у відзиві, про те, що у разі здійснення суто математичного розрахунку від зазначеного доходу одна третина становила б 2882,33 грн. на двох дітей, тобто близько 1441,17 грн. на кожну дитину.

Отже, і в цьому випадку визначений судом розмір аліментів у 3800 грн. на кожну дитину, які регулярно сплачуються відповідачем як аліменти на своїх двох дітей - істотно перевищує суму, яка була б отримана шляхом такого розрахунку.

При цьому саме по собі припущення позивачки про можливе працевлаштування відповідача - не є доказом отримання ним конкретного високого доходу – більшого аніж мінімальна заробітна плата, та не може бути покладене в основу визначення аліментів у розмірі 7500 грн на кожну дитину, з огляду на те, що вказане твердження базується на вигаданих припущеннях позивачки.

Більше того, навіть у випадку офіційного працевлаштування відповідача відсутні будь-які гарантії того, що його фактичний заробіток буде вищим за середню заробітну плату в Одеському регіоні, на яку сама позивачка посилається у позовній заяві.

Таким чином суд вважає, що позивачка фактично просить суд збільшити розмір аліментів не виходячи з доведеного доходу відповідача, а виходячи з хибних припущень щодо його потенційних майбутніх доходів, що суперечить засадам доказування у цивільному процесі, оскільки судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях щодо можливого майбутнього заробітку особи.

Отже, суд вважає, що розмір аліментів у сумі 3800 грн. на кожну дитину - відповідає встановленим судом обставинам, реальному матеріальному становищу відповідача та забезпечує належне виконання ним його батьківського обов`язку.

Окрім цього, до позовної заяви позивачкою додано консультаційний висновок спеціаліста від 04.02.2021 року щодо стану здоров?я сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З позову видно, що відповідач у жодному разі не заперечує та не применшує того факту, що його син ОСОБА_8 має вроджене захворювання серця та за необхідності повинен проходити відповідне медичне спостереження, виконувати рекомендації лікарів і приймати призначені лікарські засоби.

Водночас, як вбачається з консультаційного висновку спеціаліста від 04.02.2021 року, рекомендації лікарів щодо приймання відповідних препаратів були надані ще у 2021 році та мали обмежений строк — від одного до декількох місяців.

Отже, зазначений документ сам по собі не підтверджує наявності у 2026 році постійної необхідності у придбанні відповідних медикаментів, а тим більше — не підтверджує понесення позивачкою відповідних витрат у заявленому нею розмірі.

Більше того, під час перебування ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України - 21.08.2023 року у ТОВ «СВЯТА КАТЕРИНА-ОДЕСА» було проведено дослідження стану його здоров`я.

За результатами огляду дитячим лікарем-кардіоревматологом було складено консультативний висновок спеціаліста, згідно з яким дитині рекомендовано: спостереження у кардіолога один раз на рік; обмеження фізичної активності. При цьому рекомендацій щодо необхідності постійного або періодичного приймання будь-яких медикаментів зазначений висновок не містить.

При цьому особливої уваги заслуговує та обставина, що зазначений консультаційний висновок спеціаліста від 04.02.2021 року вже був предметом оцінки двох попередніх судів 2-х інстанцій під час попереднього спору про стягнення аліментів.

Тобто, позивачка вже надавала цей документ до суду, а суди першої та апеляційної інстанцій надали йому відповідну правову оцінку.

Так, у рішенні Овідіопольського районного суду Одеської області від 23.10.2023 року зазначено: «Суд також бере до уваги, що консультаційний висновок спеціаліста від 04.02.2021 р. та консультаційний висновок невролога від 19.02.2019 р. надавав рекомендації лікарями щодо приймання ОСОБА_8 необхідних ліків на незначний строк, а саме від одного до декількох місяців. Тобто, станом на день звернення із позовною заявою відповідні рекомендації втратили свою актуальність».

Вказаний висновок суду першої інстанції був перевірений судом апеляційної інстанції і постановою Одеського апеляційного суду від 30.05.2024 року було зазначено: «Суд правильно не прийняв до уваги, що консультаційний висновок спеціаліста від 04.02.2021 р. та консультаційний висновок невролога від 19.02.2019 р. надавав рекомендації лікарями щодо приймання ОСОБА_8 необхідних ліків на незначний строк, а саме від одного до декількох місяців. Отже, станом на день звернення із позовною заявою відповідні рекомендації втратили свою актуальність, витрати на онлайн-психотерапію не підтверджуються належними та допустимими доказами».

Отже, позивачка фактично повторно посилається на обставину, яка вже була предметом судового розгляду, що є неприпустимим.

Зазначене має принципове значення, оскільки збільшення розміру аліментів не може обґрунтовуватися документами, які були складені декілька років тому та вже оцінювалися судом при визначенні чинного розміру аліментів.

Таким чином, доводи позивачки про те, що відповідач не бере участі у витратах, пов`язаних із лікуванням сина - є недоведеними, хибними, необґрунтованими та такими, що не підтверджуються актуальними медичними документами.

Суд звертає увагу на той факт, що предметом розгляду даної цивільної справи є збільшення розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки на утримання дітей відповідно до вимог законодавства України.

Відтак при визначенні розміру аліментів суд має виходити із положень Сімейного кодексу України, матеріального становища обох батьків, потреб дітей, їхнього віку, стану здоров`я, наявності інших обставин, передбачених законом, а також фактичних та документально підтверджених витрат.

Сам факт проживання дітей за межами України - не створює автоматичних правових підстав для збільшення розміру аліментів, адже місце проживання дитини саме по собі не може перетворювати обов`язок одного з батьків на необмежений обов`язок фінансувати будь-який рівень витрат, що виникає в іншій державі.

При цьому, розмір аліментів - не може визначатися виключно залежно від того, у якій державі проживають діти, та не може автоматично збільшуватися лише через вищий рівень цін або доходів у відповідній державі.

У цьому контексті заслуговує на увагу правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 08.05.2023 року у справі № 756/9882/19, відповідно до якої при вирішенні питання щодо додаткових витрат на дитину суд повинен враховувати, зокрема, матеріальні можливості батьків, обґрунтованість відповідних витрат та наявність доказів їх необхідності.

Отже, саме по собі перебування дитини за кордоном не є безумовною підставою для збільшення фінансового навантаження на другого з батьків.

Твердження позивачки про розмір аліментів у Німеччині - взагалі не може бути використані національним судом як належне обґрунтування заявленої вимоги, з огляду на те, що позивачка безпідставно порівнює розмір аліментів у Німеччині із розміром аліментів, що сплачується відповідачем (громадянином України) в Україні, повністю ігноруючи принципову різницю між рівнем доходів населення двох держав, системою соціального забезпечення, оподаткуванням, вартістю життя та загальним економічним становищем України, яка перебуває у стані війни з рашистським агресором та Федеративної Республіки Німеччина.

За таких обставин, на думку суду, порівняння суми аліментів в євро, яка може сплачуватися в Німеччині, із сумою аліментів, визначеною судом в Україні – є як мінімум, економічно та юридично некоректним.

Зокрема, згідно офіційної інформації оприлюдненої на теренах інтернету, мінімальна заробітна плата в Німеччині з 01.01.2026 року зросла до €13,90 на годину, та складає 2400 євро за місяць на повний робочий день. Тому, є цілком логічним та передбачуваним, що мінімальні аліменти в Німеччині становлять розмір від 486 до 698 євро в залежності від віку дитини, тобто фактично становлять 1/4 доходу платника аліментів.

Водночас, як було зазначено у попередніх пунктах рівень доходів у громадян України є значно нижчим, а відтак це прямо впливає і на розмір аліментів.

Більше того, позивачка у Німеччині отримує державну допомогу на дітей, що нею не спростовано у відповіді на відзив.

Отже, при визначенні реального матеріального забезпечення дітей необхідно враховувати не лише кошти, які сплачуються відповідачем, а й усі інші джерела їхнього матеріального забезпечення, у тому числі соціальні виплати, які отримуються позивачкою у державі фактичного проживання.

Також, посилання позивачки на перебування у відпустці для догляду за іншою дитиною також не може автоматично покладати на відповідача обов`язок компенсувати будь-яке зменшення її доходів, адже, відповідно до положень сімейного законодавства України обоє батьків мають рівні обов`язки щодо утримання своїх дітей.

При цьому народження у позивачки дитини від іншого шлюбу є обставиною її особистого сімейного життя та не може саме по собі збільшувати обсяг обов`язку відповідача щодо утримання його дітей та не враховується судом в даному конкретному випадку.

У відзив відповідач не заперечує права позивачки створювати нову сім`ю, народжувати інших дітей та здійснювати за ними догляд, що її особистим правом.

Однак такі обставини не можуть автоматично трансформуватися у додатковий фінансовий обов`язок (фінансовий тягар) відповідача щодо компенсації витрат позивачки на утримання її іншої, чужої йому дитини.

Таким чином, посилання позивачки на народження іншої дитини, перебування у відпустці для догляду за нею та проживання дітей у Німеччині - не підтверджують самі по собі необхідності збільшення розміру аліментів, а тим більше не підтверджують обґрунтованості заявленої суми у розмірі 7500 грн. на кожну дитину.

У відзиві вказується, що незважаючи на складні та конфліктні відносини з позивачкою, відповідач підтримує зв`язок із своїми дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , спілкується з ними за допомогою засобів телефонного зв`язку, цікавиться їхнім життям, навчанням, станом здоров`я та потребами, що вбачаєтьсчя з додатків до відзиву.

Відповідач також систематично надає дітям додаткову матеріальну допомогу, яка не входить до суми аліментів, визначеної рішенням суду, а саме, купує дітям одяг, солодощі, вартісні подарунки та інші речі, необхідні або бажані для дітей, що підтверджується світлинами, доданими до відзиву та перепискою сторін, в якій, відповідач попередньо обговорює з позивачкою або самими дітьми потреби дітей, їхні розміри одягу, бажані речі, подарунки та інші питання, пов`язані із забезпеченням дітей, після чого придбані речі передаються дітям через знайомих, які мають можливість доставити їх до місця проживання дітей.

Вказані обставини підтверджуються відповідними переписками між відповідачем та позивачкою у месенджерах, фотографіями, які додаються до цього відзиву (зокрема підтверджується повідомленнями від 18.11.2023 р., 04.08.2024 р., 26.11.2024 р., 27.03.2025 р., 02.06.2025 р., 23.06.2025 р., 02.07.2025 р., 01.12.2025 р., 20.01.2026 р., 06.06.2026 р. та ін.).

З матеріалів справи вбачається, що між фактичною поведінкою позивачки у спілкуванні з відповідачем та її процесуальною позицією у суді існує очевидна та принципова суперечність, яка полягає в тому, що з одного боку, вона вочевидь приймає аліменти, обговорює з відповідачем придбання речей для дітей, повідомляє йому про потреби дітей, отримує від нього одяг, солодощі та подарунки. Крім того, зазначає, що їй не потрібно більше направляти посилки так як відповідач сплачує аліменти, та зазначає, що не буде отримувати або розбирати такі посилки.

З іншого боку, у позові, вона фактично стверджує, що відповідач взагалі не бере участі у житті дітей та не надає їм матеріальної допомоги.

Очевидно, такі взаємовиключні твердження не можуть одночасно відповідати дійсності.

На підтвердження наведених обставин до матеріалів справи (відзиву) відповідачем додані відповідні переписки у месенджерах, фотографії та відеозаписи, з яких вбачається: регулярне спілкування відповідача з дітьми; обговорення з позивачкою поточних потреб дітей; погодження з нею придбання одягу та подарунків; передача дітям одягу, солодощів, подарунків та інших речей; пропозиції відповідача надати дітям додаткову матеріальну допомогу; використання позивачкою переданого для дітей одягу у власних потребах; ставлення позивачки до таких пропозицій та її суперечливу поведінку щодо отримання відповідних речей.

На думку суду, вказані докази у своїй сукупності - підтверджують не лише факт регулярної участі відповідача у матеріальному забезпеченні дітей, а й прямо спростовують категоричні твердження позивачки про повну відсутність з його боку інтересу до життя і виховання дітей.

Суд вважає, що додаткова допомога дітям з боку відповідача, а саме, придбання ним необхідних речей, подарунків, одягу, солодощів, постійне спілкування з дітьми та участь у їхньому житті є об`єктивним свідченням того, що відповідач не самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, як це намагається представити позивачка у своєму позові.Вищенаведені обставини, на думку суду, мають безпосереднє значення для оцінки обґрунтованості позовних вимог, оскільки позивачка намагається обґрунтувати необхідність збільшення аліментів, стверджуючи, що всі витрати на дітей нібито несе виключно вона, тоді як відповідач не бере у них участі, що абсолютно не відповідає фактичним обставинам справи, встановлених судом.

Відповідач у відзиві не заперечує свого обов`язку брати участь в утриманні дітей і належним чином цей обов`язок виконує. Водночас, суд зауважує, що Закон не покладає на відповідача обов`язку компенсувати 100 % витрат на своїх дітей, оскільки обов`язок щодо їх утримання є спільним обов`язком обох батьків, в тому числі матері.

Отже, наведені позивачкою твердження про нібито повну відсутність участі відповідача у житті та матеріальному забезпеченні дітей - є документально спростованими, суперечать фактичній поведінці позивачки і не можуть бути покладені судом в основу висновку про необхідність збільшення розміру аліментів.

Із зазначених матеріалів, наданих відповідачем до відзиву, вбачається, що позивачка навмисно не повідомляє відповідачу адресу свого фактичного проживання разом із дітьми у Німеччині та не надає можливості направляти на цю адресу поштові відправлення для дітей та посилки з дитячими речами, що об`єктивно унеможливлює або щонайменше істотно ускладнює для відповідача можливість надсилати дітям подарунки, речі, а відтак не може свідчити про відсутність з боку відповідача належної уваги до дітей чи його небажання брати участь у їхньому житті, в чому йому штучно створює перепони сама позивачка задля створення штучної картини «поганого і жадібного батька».

Створення позивачкою ситуації, за якої відповідач фактично позбавлений можливості направляти дітям поштові відправлення через ненадання адреси їхнього проживання, а надалі посилання на відсутність таких відправлень як на доказ неналежного виконання батьківських обов`язків, є очевидно суперечливим та свідчить про штучне створення перешкод у спілкуванні відповідача з дітьми.

Таким чином, з наведеного вище у сукупності вбачається, що доводи позивачки щодо наявності підстав для збільшення розміру аліментів є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи, адже позивачкою не доведено суду наявності таких істотних змін у матеріальному чи сімейному стані сторін, стані здоров`я дітей або інших обставинах, які б виникли після визначення судом розміру аліментів та об`єктивно зумовлювали необхідність його збільшення.

Натомість матеріалами справи підтверджується, що відповідач належним чином виконує покладений на нього обов`язок щодо утримання дітей, своєчасно та в повному обсязі сплачує визначені судом аліменти, не має заборгованості з їх сплати, а також додатково бере участь у матеріальному забезпеченні дітей, купуючи для них одяг, подарунки, солодощі та інші необхідні речі.

При цьому значна частина обставин, на які позивачка посилається як на підставу для збільшення аліментів, вже була предметом дослідження судів під час розгляду попередньої справи про стягнення аліментів та була врахована при визначенні їхнього розміру.

Водночас позивачка не надала суду належних доказів того, що після ухвалення попереднього судового рішення відбулися істотні зміни, які б свідчили про необхідність збільшення встановленого розміру аліментів, сплачуваних на регулярній основі відповідачем.

Посилання позивачки на загальне підвищення прожиткового мінімуму, рівень середньої заробітної плати, проживання дітей за межами України, перебування самої позивачки у відпустці для догляду за іншою дитиною, а також на витрати, які вона визначає як необхідні для дітей, самі по собі не підтверджують обґрунтованості заявленого розміру аліментів та не свідчать про наявність передбачених законом підстав для їх збільшення.

Твердження позивачки щодо відсутності участі відповідача у житті та матеріальному забезпеченні дітей прямо спростовуються наявними у справі доказами, у тому числі листуванням сторін, фотографіями, відеозаписами та іншими документами.

Таким чином, позовні вимоги фактично ґрунтуються переважно на припущеннях позивачки та суб`єктивній оцінці нею потреб дітей і матеріального становища сторін, тоді як належних та допустимих доказів необхідності збільшення розміру аліментів до 7500 грн. на кожну дитину суду не надано.

За таких обставин суд вважає, що визначений рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 23.10.2023 р. розмір аліментів у сумі 3800 грн. на кожну дитину щомісячно є на сьогодні (без надання позивачкою вищевказаних суттєвих змін у житті та працевлаштуванні відповідача) достатніми для повного та гармонійного розвитку дітей, належним чином виконується відповідачем та на даний час відсутні належні правові та фактичні підстави для його збільшення, а наведені у позовній заяві доводи не підтверджують наявності передбачених законом підстав для збільшення розміру аліментів, спростовуються матеріалами справи та сукупністю наданих відповідачем доказів, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 3-7, 10-13, 18, 11, 76-83, 95, 133, 141, 174, 213, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273 ЦПК України, ст. ст. 121, 180-185, 191, 192 СК України, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 09.09.2026 р.

Суддя Гандзій Д.М.