Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №521/19777/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

31.08.26

Справа 521/19777/25

2/521/1529/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Роїк Д.Я.,

за участі секретаря судового засідання Каліної П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" (далі ТОВ "ФК"СОЛВЕНТІС") через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за Кредитним договором № 2914093 від 16.11.2019 року у розмірі 28450,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Вказана позовна заява обґрунтована тим, що 16.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» ( далі ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ») та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту № 2914093, на підставі якого відповідач отримав кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 5000,00 грн.

Відповідач не виконав належним чином свої кредитні зобов`язання, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 28455,00 грн.

10.06.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» ( далі ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ») відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №АК-10/06/2025. ( далі "Договір факторингу-1")

07.07.2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» укладений Договір факторингу №ДФ-07072025 (далі «Договір факторингу-2»).

Згідно Договору факторингу-1 від 10.06.2025 року та Договору факторингу-2 від 07.07.2025 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 2914093 від 16.11.2019 року.

Таким чином, сума боргу перед ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» становить 28455,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 23455,00 грн.

Позивач просив позовні вимоги задовольнити та стягнути на користь позивача зазначену заборгованість із відповідача.

Ухвалою судді Хаджибеївського районглшл суду м.Одеси від 30.12.2025 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. В своїй позовній заяві просив суд проводити розгляд справи за його відсутності та не заперечував щодо винесення заочного рішення судом.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Так, у відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до повернутого поштового повідомлення відповідач відсутній за зазначеною адресою, що свідчить про неможливість вручення відповідачу судових повісток.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з неявкою відповідача та не повідомленням ним про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 223 ЦПК України, суд зі згоди позивача вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

В порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Судом по справі встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Так судом встановлено, що 16.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» ( далі ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ») та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту № 2914093, на підставі якого відповідач отримав кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 5000,00 грн.

Відповідач не виконав належним чином свої кредитні зобов`язання, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 28455,00 грн.

10.06.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» ( далі ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ») відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №АК-10/06/2025. ( далі "Договір факторингу-1")

07.07.2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» укладений Договір факторингу №ДФ-07072025 (далі «Договір факторингу-2»).

Згідно Договору факторингу-1 від 10.06.2025 року та Договору факторингу-2 від 07.07.2025 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 2914093 від 16.11.2019 року.

Таким чином, сума боргу перед ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» становить 28455,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 23455,00 грн.

Таким чином дані спірні правовідносини виникли з кредитного договору і позивач доводить в суді, що має місце неналежне виконання зобов`язань боржником.

Дані спірні правовідносини регулюються наступними нормами права.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За нормою ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник зобов`язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно положень статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно положень статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до положень статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з вимогами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Суд, дослідивши надані по справі докази, давши оцінку обґрунтованості заявлених позовних вимог, прийшов до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 уклавши кредитний №2914093 від 16.11.2019 року з ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», прийняв на себе зобов`язання по поверненню грошових коштів, сплаті процентів.

ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» набуло право грошової вимоги до відповідача, на підставі до Договору факторингу №07072025, враховуючи, що відповідач свої зобов`язання не виконав, позивач має підстави для захисту свого права в суді.

До ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» відповідно до укладеного договору факторингу №ДФ-07072025 перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №2914093 від 16.11.2019 року у розмірі 28455,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 5000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 23455,00 грн.

Даний розрахунок боргу, а також його наявність відповідачем не спростовано.

Також, судом встановлено факт невиконання належним чином зобов`язань по поверненню кредитних коштів відповідачем.

Враховуючи, що відповідач свої зобов`язання не виконав, позивач має підстави для захисту свого права в суді.

Тому суд приходить до висновку, що позов ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» підлягає задоволенню.

Отже, встановлення судом факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором вказує на обґрунтованість пред`явлених позовних вимог та необхідність їх задовольнити у повному обсязі.

З боку відповідача суду не наданого жодного належного та допустимого доказу на спростовування доводів, викладених представником позивача.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні. Зокрема, згідно платіжної інструкції № 3161545 від 10.04.2026 року, позивачем було сплачено 2 662,40 гривень судового збору ( при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору), який підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до норм ч.2 ст.141ЦПКУкраїни інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Іншими витратами є зокрема витрати на професійну правничу допомогу ( п. 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України).

Частинами 3-5 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Таким чином, суд вважає, що розмір гонорару адвоката у сумі 6000,00 грн. є неспівмірний зі складністю справи, яка відповідно до положень ЦПК України є малозначною, розглядається у порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних у справі матеріалів, а також часом, необхідним представнику позивача для вчинення відповідних процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Керуючись ст. 525,526,530,1048-1050,1054 ЦК України, ст. 3,11,12 Закону України «Про електронну комерцію»; ст. 4,18,76-81,247,258-259,263-265,281-284,288,289 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , останне відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ: 43657029, 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) заборгованість за Кредитним договором 2914093 від 16.11.2019 року у розмірі 28455,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту 5000,00грн.; заборгованість за відсотками 23455,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , останне відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ: 43657029, 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , останне відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ: 43657029, 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

В іншій частині вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.Я. Роїк