Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №521/7961/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/7961/26

Номер провадження № 2/521/6199/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Бобуйка І.А.,

секретаря судового засідання – Наконечна А.В.,

розглянувши у судовому засіданні по суті в приміщенні суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстирації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

15.05.2026 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі еквівалентній 6767 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день виконання судового рішення, а також витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18.06.2026 року відкрито провадження у вищевказаній справі.

18.06.2026 ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси повернена заяву про забезпечення позову заявнику.

23.06.2026 року позивача та відповідач в судове засідання, повідомлялись своєчасно та належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач подав заяву про проведення судового засідання без його участі. Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлялась належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.

Судом встановлено, що 26.02.2026 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, за яким ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі еквівалентному 6767 доларів США.

Відповідачкою було написано власноруч розписку від 26.02.2026 року про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 .

Згідно розписки від 26.02.2026 року ОСОБА_2 була зобов`язана повернути борг в доларовому еквіваленті в сумі 6767 доларів США в строк по 25.03.2026 року в гривні по курсу, встановленому НБУ на день повернення позики.

Станом на день подання позову відповідачка своєї зобов`язання належним чином не виконала.

Згідно з ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, у відповідності до ч. 1 ст. 79 ЦПК України.

Та за ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, згідно ст. 80 ЦПК України.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18; постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, від 13.12.2017 у справі № 6-996цс17).

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільно-правових відносинах.

Однак, у частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Відповідно до статті 525 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір позики за своєю правовою природою є реальним договором і відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України вважається укладеним з моменту передання грошей. На підтвердження укладення договору позики та факту передання коштів може бути представлена розписка позичальника (частина друга статті 1047 ЦК України). За сталою практикою Верховного Суду факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо встановити, що відбулася передача певної грошової суми (постанова КЦС ВС від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц; від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16-ц; від 04.03.2020 у справі № 632/2209/16). Належна фіксація факту передання коштів передбачає, що позичальник власноручно зазначає в розписці факт отримання ним визначеної грошової суми. Практика оформлення таких документів свідчить про доцільність складення розписки у присутності незаінтересованих свідків, які підтверджують факт передачі коштів та ставлять свої підписи, оскільки це підвищує достовірність документа та ускладнює подальше заперечення обставин його складення.

Натомість наявна у справі розписка містить формулювання «позичала», яке не фіксує факту фактичного отримання (одержання) позичальником визначеної грошової суми та не дозволяє встановити момент передання коштів. З огляду на реальний характер договору позики зазначене унеможливлює висновок про укладення між сторонами договору позики та виникнення у ОСОБА_2 обов`язку з повернення коштів.

За загальним правилом статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у зобов`язанні; якщо місце виконання не встановлено, грошове зобов`язання виконується за місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора на момент виникнення зобов`язання.

Хоча чинне законодавство не встановлює вичерпного переліку обов`язкових реквізитів боргової розписки, для встановлення дійсного змісту зобов`язання істотне значення має зазначення в ній місця та дати складення. Дата складення визначає момент виникнення боргових зобов`язань, а зазначення місця у сукупності з іншими реквізитами (сумою, зобов`язанням повернути кошти, підписом позичальника) забезпечує можливість встановити справжню правову природу правовідносин відповідно до статей 1046, 1047 ЦК України.

Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що не було дотримано форми такої розписки, а саме не вказано місце її складання.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

З урахуванням вище зазначеного, суд відмовляє у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю отримання коштів по розписці та порушенні форми розписки.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача в судове засідання, в порядку ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від представника позивача, вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 12-13, 77-81, 83, 89, 137, 141, 191, 223, 247, 263-265, 267, 280-285 ЦПК України, ст.ст. 23, 517, 524, 525-526, 529, 530, 532, 549, 625-626, 638, 1046-1047, 1048-1049 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса реєстирації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Позивачем рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду в загальному порядку в тридцятиденний строк.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно-процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

СУДДЯ: Бобуйок І.А.