Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №731/51/26 — Чернігівський апеляційний суд

Суд: Чернігівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 08 вересня 2026 р.

Справа: №731/51/26

Суддя: Мамонова О. Є.

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 731/51/26

Головуючий у першій інстанції – Савенко А. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1378/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О. Є.,

суддів Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини – доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Позов обґрунтовувала тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який на даний час фактично припинено та вирішується питання щодо його розірвання. Сторони мають спільну дитину – дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , між ним відсутня добровільна домовленість щодо участі відповідача в утриманні їх доньки, яка проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні. Відповідач періодично надає матеріальну допомогу на утримання доньки, проте така допомога не є систематичною, що є неналежним виконанням покладеного на нього обов`язку та не відповідає інтересам їх дитини.

Вказувала, що щомісячні витрати на утримання доньки є значні, адже остання, зважаючи на її вік, стан фізичного здоров`я потребує значних матеріальних витрат, що притаманні дітям даного віку для забезпечення її раціонального харчування, придбання одягу та речей, необхідних для розвитку дитини. У свою чергу, відповідач має можливість забезпечувати матеріальний стан дитини.

Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 16.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 09.02.2026 до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати в сумі 1 331,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині обмеження максимального розміру аліментів десятьма прожитковими мінімумами на дитину відповідного віку скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі й стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.02.2026 до досягнення дитиною повноліття.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, розглядаючи справу у порядку позовного провадження, безпідставно застосував обмеження розміру аліментів на утримання дитини та визначив їх максимальний розмір на рівні десяти прожиткових мінімумів, що є неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема ч. 5 ст. 186 СК України, яка застосовується виключно у наказному провадженні.

Позивачка зазначає, що системний аналіз положень ст. 182 СК України дає підстави для висновку, що законодавець, піклуючись про належне утримання дитини, встановив лише нижню межу аліментних зобов`язань (мінімальний гарантований та мінімальний рекомендований розміри).

Звертає увагу, що чинне законодавство не містить жодних обмежень щодо максимального (граничного) розміру аліментів, які присуджуються судом у прядку позовного провадження.

Указує, що зазначене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.06.2021 у справі №308/9827/19, від 09.10.2019 в справі №760/7045/18.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував аналогію закону та врахував державний орієнтир максимальних базових потреб дитини (10 прожиткових мінімумів). У цивільному та сімейному праві встановлення граничної межі при високих доходах платника є необхідним інструментом для забезпечення балансу інтересів сторін та принципів справедливості і розумності.

Указує, що у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №676/2582/23 суд підтвердив, що якщо стягнуті суми в рази перевищують прожитковий мінімум за відсутності особливих потреб дитини, обмеження загального розміру стягнень є повністю законним задля дотримання засад розумності та справедливості.

Зауважує, що наданий суду висновок щодо стану здоров`я дитини в момент її народження та після цього деякий незначний час ніяким чином не впливає на розмір стягуваних аліментів, тим паче, що цей доказ існував на момент розгляду справи в суді першої інстанції та не був наданий позивачкою своєчасно.

Вважає, що районний суд врахував всі обставини справи і дійшов правильного висновку про встановлення граничного розміру аліментів, що буде достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, з огляду на рівний обов`язок матері також фінансово забезпечувати дитину разом з батьком.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду оскаржується лише в частині обмеження максимального розміру аліментів десятьма прожитковими мінімумами на дитину відповідного віку. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав розумним та справедливим обмежити максимальний розмір аліментів стягнутих з відповідача, а саме не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що буде достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, з огляду на рівний обов`язок матері також фінансово забезпечувати дитину разом з батьком.

Однак погодитись з таким висновком районного суду апеляційний суд не може через його невідповідність нормам матеріального права.

Судом у справі встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Варвинським ВД РАЦС у Прилуцькому районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) 02.02.2022, сторони зареєстрували шлюб 02.02.2022 (а.с. 8).

Сторони не заперечують, що на момент звернення до суду їх шлюбні відносини фактично припинені, вони проживають окремо, спільним побутом не пов`язані та спільне господарство не ведуть.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Варвинським ВД РАЦС у Прилуцькому районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (а.с. 9).

ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5, 10).

ОСОБА_2 з 06.11.2013 працює у СТОВ «Дружба-нова» на посаді керівника економічного відділу. Відповідно до довідок СТОВ «Дружба-нова» та ТОВ «Агрофірма «Семереньки» сукупний дохід ОСОБА_2 за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 склав 3 063 838,01 грн, з яких сума до виплат склала 2 359 155,22 грн. Дохід за період з 01.01.2026 по 31.03.2026 склав 424 691,43 грн, з якого сума до виплати становить 327 012,39 грн. (а.с. 145-147)

З березня 2025 року по лютий 2026 року ОСОБА_2 сплачував позивачці аліменти на утримання дитини у добровільному порядку (а.с. 28-65).

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано.

Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За змістом ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

У ч. 5 ст. 183 СК України вказано, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Аналіз розділу II Наказне провадження ЦПК України підтверджує, що наказне провадження за своєю сутністю призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Тлумачення ч. 1 ст. 182 та ч. 5 ст. 183 СК України свідчить, що обмеження щодо розміру аліментів, передбачене ч. 5 ст. 183 СК України, встановлено виключно для справ, що розглядаються у порядку наказного провадження, яке призначене для стягнення грошових сум незначного розміру.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 09.10.2019 у справі №760/7045/18, від 16.06.2021 у справі №308/9827/19 та від 23.03.2023 у справі №522/8353/21.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги щодо помилкового застосуванням судом першої інстанції до спірних правовідносин обмеження аліментних виплат десятьма прожитковими мінімумами на дитину відповідного віку, яке передбачене положеннями ч. 5 ст. 183 СК України, знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з абзацу другого його резолютивної частини слів «та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку».

Доводи відповідача щодо необхідності застосування максимального обмеження аліментів десятьма прожитковими мінімумами та їх правильне застосування за аналогією закону є необґрунтованими, оскільки застосування аналогії закону в даному випадку є безпідставним, так як спірні правовідносини безпосередньо врегульовані нормами СК України. Розмір аліментів визначається судом з урахуванням обставин, передбачених ст. 182 СК України. При цьому ст. 182 СК України не встановлює верхньої межі аліментів, які можуть бути присуджені судом у позовному провадженні. Частина 1 ст. 183 СК України прямо передбачає, що частка заробітку (доходу) матері або батька, яка стягується як аліменти на дитину, визначається судом. Натомість встановлене ч. 5 ст. 183 СК України правило про те, що аліменти у розмірі 1/4 доходу на одну дитину стягуються «але не більше десяти прожиткових мінімумів», законодавець пов`язав саме із правом звернення із заявою про видачу судового наказу.

Принцип розумності та справедливості, на який посилається відповідач, не може використовуватися як підстава для встановлення судом обмеження, якого закон не передбачає. Принципи справедливості, добросовісності та розумності є засадами цивільного законодавства, однак вони не надають суду повноважень доповнювати закон новою нормою матеріального права або поширювати на позовне провадження обмеження, яке законодавець встановив лише для наказного провадження.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №676/2582/23 є нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки предметом судового розгляду у вказаній справі був позов платника аліментів про зменшення вже встановленого розміру аліментів, а не питання про встановлення судом первісного розміру аліментів у позовному провадженні. У цій справі Верховний Суд не сформулював правового висновку про існування загальної законодавчої верхньої межі аліментів у десять прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2026 року – змінити, виключивши з абзацу другого його резолютивної частини слова «та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку».

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча О. Є.Мамонова

Судді: Н. В. Висоцька

Н. В. Шитченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua