Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №738/1927/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 738/1927/25

Головуючий у першій інстанції – Волошина Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1283/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н. В.,

суддів Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

із секретарем Зіньковець О. О.

учасники справи:

позивач Фермерське господарство «САМ»,

відповідачі Головне управління Держгеокадастру в Чернігівській області, ОСОБА_1 , Сільськогосподарський кооператив «Миколаївський»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «САМ» на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2026 року за позовною заявою Фермерського господарства «САМ» до Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області, ОСОБА_1 , Сільськогосподарського кооперативу «Миколаївський» про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки.

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року Фермерське господарство «САМ» (далі по тексту – ФГ «САМ») звернулось до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області, ОСОБА_1 , Сільськогосподарського кооперативу «Миколаївський» (далі по тексту – СК «Миколаївський»), в якому просило скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі, земельної ділянки з кадастровим номером 7423086300:11:000:0337, площею 2,0000 га, цільовим призначенням 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, що розміщується: Чернігівська область, Менський район, Локнистенська сільська рада, проведену Відділом у Менському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області 22.09.2016, із закриттям запису у Поземельній книзі з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також просило стягнути на користь позивача з відповідачів солідарно судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 по справі № 927/135/22, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 30.05.2023, задоволено позов ФГ «САМ» до Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, визнано недійсним та скасовано рішення десятої сесії Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області восьмого скликання від 30.07.2021 № 386/10 VIII «Про припинення права постійного користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області». Отже, підтверджено, що ФГ «САМ» є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 38,2 га, що розташована на території Локнистенської сільської ради Менського району, про що 15.05.1997 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЧН № 00111, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 111.

У судових рішеннях у справі № 927/959/22 за позовом ФГ «САМ» про оскарження затвердження проекту землеустрою земельної ділянки: сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 31,6808 га, у т.ч. пасовищ 31,6808 га (кадастровий номер 7423086300:11:000:0423) для громадських пасовищ, розташованої на території Локнистенської сільської ради Менського району Чернігівської області, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ФГ «САМ» про визнання незаконним та скасування Наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-8511/14-19-сг від 05.11.2019 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки з кадастровим номером 7423086300:11:000:0423, площею 31,6808 га, у комунальну власність Локнистенської сільської ради Менського району, правонаступником якої є Березнянська селищна рада Чернігівської області, та припинення права власності Локнистенської сільської ради Менського району, правонаступником якої є Березнянська селищна рада Чернігівської області, на земельну ділянку з кадастровим номером 7423086300:11:000:0423 площею 31,6808 га. - є неналежним способом захисту позивача. Оскільки в межах земельної ділянки площею 38,2 га, яка відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ЧН № 00111 від 15.05.1997, виданого Менською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження № 149 від 21.04.1997, переданої у постійне користуванні позивачу, знаходиться частина земельної ділянки з кадастровим номером 7423086300:11:000:0423, переданої в комунальну власність Локнистенській сільській раді Менського району Чернігівської області згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області № 25-8511/14-19-сг від 05.11.2019 (що підтверджується висновком комісійної судової земельно – технічної експертизи від 19.11.2024 № СЕ-19/125-24/6462-ЗТ), позивач не зможе зареєструвати свою земельну ділянку у Державному земельному кадастрі. Належному способу захисту права позивача відповідає вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки 7423086300:11:000:0423 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки. Відповідний спосіб захисту прав передбачений ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» і у випадку наявності підстав для задоволення таких позовних вимог позивач надалі зможе здійснити державну реєстрацію переданої йому у постійне користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Враховуючи висновки Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/959/22, позивач звернувся до Господарського суду Чернігівської області з вимогою про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки, на підставі ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.06.2025 у справі № 927/243/25 позовні вимоги позивача задоволені, набрало законної сили. Відповідно з Державного земельного кадастру прибрано запис про земельну ділянку площею 31,6808 га з кадастровим номером 7423086300:11:000:0423, передану в комунальну власність Локнистенській сільській раді Менського району Чернігівської області, що сформована та внесена у Державний земельний кадастр за рахунок земельної ділянки площею 38,2 га на території Локнистенської сільської ради Менського району Чернігівської області, яка надана позивачу для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ЧН № 00111, про що в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею зроблено запис за № 111, та припинено право власності Березнянської селищної ради.

Крім земельної ділянки площею 31,6808 га з кадастровим номером 7423086300:11:000:0423, переданої в комунальну власність Локнистенській сільській раді Менського району Чернігівської області, що була сформована та внесена у Державний земельний кадастр за рахунок земельної ділянки площею 38,2 га на території Локнистенської сільської ради Менського району Чернігівської області, яка надана позивачу для ведення селянського (фермерського) господарства, сформовано ще 18 земельних ділянок, серед яких земельна ділянка з кадастровим номером 7423086300:11:000:0337, площею 2,0000 га, цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: Чернігівська область, Менський район, Локнистенська сільська рада, яка внесена до Державного земельного кадастру Відділом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у Менському районі 22.09.2016, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 (надалі відповідач-2) 25.10.2016, номер запису про право власності 17100003, та СК «Миколаївський» (надалі відповідач-3), як орендарем 07.11.2018, номер запису про інше речове право 28860248.

Станом на час проведення державної реєстрації земельної ділянки 7423086300:11:000:0337 в Державному земельному кадастрі було чинне право постійного користування позивача на земельну ділянку, в межах якої формувалася дана земельна ділянка. Нотаріальної згоди позивача на формування оскаржуваної земельної ділянки проект землеустрою не містить, позивача не позбавлено права користування на спірну земельну ділянку, земельна ділянка не вилучалась у нього у встановленому діючим законодавством порядку. Проект землеустрою, відповідно до якого Державним кадастровим реєстратором зареєстровано земельну ділянку, не відповідав вимогам законодавства, у межах земельної ділянки знаходилася земельна ділянка, що перебуває у користуванні позивача, у Державного кадастрового реєстратора не було підстав здійснювати державну реєстрацію земельної ділянки.

Факт накладання земельної ділянки 7423086300:11:000:0337 на земельну ділянку площею 38,2 га, яка надана позивачу для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ЧН № 00111, підтверджується відомостями з Державного земельного кадастру, Технічного звіту по перенесенню в натуру меж земельної ділянки громадянина ОСОБА_2 для розширення селянського/фермерського господарства із земель запасу Локнистенської сільської ради Менського району, складеного Чернігівською філією Інституту землеустрою Української академії аграрних наук в 1997 році, розпорядженням Менської районної державної адміністрації від 21.04.1997 № 149 «Про відведення земельних ділянок для розширення селянських/фермерських господарств із земель районного запасу», Висновком комісійної судової земельно – технічної експертизи від 19.11.2024 № СЕ-19/125-24/6462-ЗТ, Висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23.06.2020 № 2614-2633/20-24, Технічним звітом щодо виконання топографо-геодезичних робіт та дослідження земельних ділянок, які розташовані в Березнянській селищній раді Чернігівського району Чернігівської області від 20.08.2025. Відповідно до відомостей ДЗК та меж ділянки позивача, що встановлювалися та досліджувалися у ході справ № 927/959/22, №927/234/25, земельна ділянка 7423086300:11:000:0337 має перетин 2,0000 га площі земельної ділянки (що становить 100% площі такої ділянки) з земельною площею 38.2 га, що на праві постійного користування перебуває у ФГ «САМ».

Заявлений позивачем спосіб захисту - вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки 7423086300:11:000:0337 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки в повній мірі поновить порушені права позивача. Відповідно до висновків Верховного Суду щодо належного способу захисту у подібних правовідносинах, висловлених у постанові від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 – застосування такого способу захисту як скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі є належним та самостійним способом захисту. Отже, згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 6, 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» - належному способу захисту прав позивача відповідає вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки 7423086300:11:000:0337 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відділ у Менському районі Головного управління Держгеокадастру Чернігівській області (нині відповідач-1), формуючи нову земельну ділянку площею 2 га, якій присвоєно кадастровий номер 7423086300:11:000:0337, та в подальшому передаючи її у власність ОСОБА_1 , знав і повинен був знати про існування права постійного користування позивача та про обов`язковість погодження попередньо з позивачем таких дій. Таким чином, ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області діяло всупереч вимогам ст. ст. 116, 118 ЗК України та ст. 50 Закону «Про землеустрій», ст.24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» (при цьому слід наголосити, що розроблення проекту відведення (дозвіл), надання у власність та реєстрація в ДЗК - все відбувалось в межах повноважень одного органу (ГУ ДГК в Чернігівській області), який володіє повним обсягом інформації щодо землекористувачів в межах області (в тому числі як електронні дані, так і архівні), а отже, саме відповідач-1 знав, міг знати і повинен був знати про наявність постійного користування та знав про пряму заборону закону щодо виділення землі без згоди такого землекористувача. Наявність у Державному земельному кадастрі (ДЗК) відомостей про земельну ділянку відповідача-2 виключає можливість внесення в ДЗК відомостей про земельну ділянку позивача, що створює перешкоду у здійсненні позивачем його права користування. Відповідно до відомостей ДЗК та меж ділянки позивача, що встановлювалися та досліджувалися у ході справ № 927/959/22, №927/234/25, вбачається, що формування земельної ділянки 7423086300:11:000:0337 здійснено з порушенням чинного порядку відведення.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 09.04.2026 у задоволенні позовних вимог ФГ «САМ» до Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області, ОСОБА_1 , СК «Миколаївський» про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки – відмовлено.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що між ФГ «САМ» та ОСОБА_1 відсутні договірні відносини стосовно спірної земельної ділянки, що зумовлює речово-правовий характер спірних правовідносин та використання відповідних способів захисту, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна, таким чином, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов, отже, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ФГ «САМ» з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ФГ «САМ» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Менського районного суду Чернігівської області від 09.04.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ФГ «САМ» задовольнити в повному обсязі та стягнути на користь позивача з відповідачів солідарно судові витрати.

Посилається на те, що рішення є незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту - скасування державної реєстрації земельної ділянки - є неналежним, помилково ототожнивши спірні правовідносини з тими, де обов`язковим є віндикаційний позов. Даний висновок суперечить природі порушеного права позивача та сталій практиці вищих судових інстанцій у подібних справах.

Вказує на те, що суд не врахував специфіку спірних правовідносин. позивач є постійним користувачем земельної ділянки площею 38,2 га на підставі Державного акту від 15.05.1997, і користування цією землею не припиняло (даний факт визнається сторонами та судом).

Зауважує, що належному способу захисту права відповідає вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки 7423086300:11:000:0423 (як основна позовна вимога) з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки (як похідна позовна вимога). Відповідний спосіб захисту прав передбачений ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» і у випадку наявності підстав для задоволення таких позовних вимог позивач надалі зможе здійснити державну реєстрацію переданої йому у постійне користування земельної ділянки на підставітехнічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Зазначає, що ділянки 7423086300:11:000:0423, 7423086300:11:000:0422 сформовані незаконно за рахунок земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні позивача, як і ділянка відповідача, тому реєстрація ділянки ОСОБА_1 в ДЗК проведена помилково та незаконно, є технічною перешкодою, яка блокує право ФГ «САМ» внести свої межі до кадастру, без скасування самої реєстрації об`єкта в ДЗК (видалення його координат) жодна інша вимога не призведе до відновлення стану, який існував до порушення.

Посилається, що заявлений позивачем спосіб захисту за своєю суттю є самостійним способом захисту поряд з іншими визначеними ст.16, 387, 388, 391 ЦК України, а у окремих випадках є безпосереднім способом реалізації способу захисту передбаченого ст.391 ЦК України, адже, якщо суд приходить до висновку, що у позивача присутнє право на земельну ділянку, у ДЗК зареєстровано право на земельну ділянку за відповідачем без врахування існування земельної ділянки – формування земельної ділянки відповідача не може вважатися законним, тому у відповідача не виникає законного права власності на таку земельну ділянку (такі висновки не суперечать практиці Верховного Суду щодо порядку застосування негаторного способу захисту).

Вважає, що суд першої інстанції помилково відкинув преюдиційне значення рішень Господарського суду Чернігівської області, оскільки ним у рішенні встановлено ідентичні обставини справи, як і у справах № 927/959/22, 927/243/25, факт наявності права постійного користування позивача, факт незаконного формування земельної ділянки відповідачами, єдина відмінність між рішеннями те, що суд вказав інший спосіб захисту, який слід застосувати позивачем. Позивач діяв у чіткій відповідності до висновків Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/959/22, де було прямо вказано, що саме скасування державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК є належним та ефективним способом захисту для ФГ «САМ».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду (справи №904/6886/23, №916/1750/22), скасування реєстрації об`єкта в ДЗК є самостійним та дієвим способом захисту, особливо у випадках «паперового накладання» меж.

Оскільки ФГ «САМ» фізично не втрачало володіння землею, віндикація (яка передбачає повернення речі з чужого володіння) є неможливою. Заявлений позов вважається самостійним способом захисту, який за своєю суттю є негаторним (а якщо і не буде ідентифікований судом у конкретній справі таким, не втрачає статусу способу захисту, так як є самостійним способом захисту, що підлягає застосуванню в загальному порядку). Даний спосіб захисту спрямований на ліквідацію незаконно створеного в ДЗК об`єкта-двійника, який блокує позивачу можливість внести відомості про власні межі до кадастру.

Крім того, суд проігнорував обов`язковий до виконання висновок Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу ФГ «САМ» без задоволення, а рішення Менського районного суду від 09.04.2026 без змін.

Вказує, що Висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23.06.2020 № 2614-2633/20-24 та Висновком комісійної судової земельно-технічної експертизи від 19.11.2024 за № СЕ-19/125-24/6462-ЗТ викликають обґрунтовані сумніви щодо їх достовірності та допустимості як доказів, оскільки вказано що межі в натурі земельної ділянки позивача під час проведення експертизи визначено на підставі знайдених залишків гумових шлангів, відведення меж земельної ділянки позивача вказаними гумовими шлангами в натурі не передбачено жодним нормативно-правовим актом. Крім того, в радянські часи на вказаній земельній ділянці здійснювали свою господарську діяльність ряд КСП і як наслідок, залишки гумових шлангів в землі можуть свідчити про здійснення ремонту сільгосптехніки, а не відведення земельної ділянки.

Під час призначення експертизи щодо накладення земельної ділянки ФГ «САМ» на земельну ділянку комунальної власності Локнистенської сільської ради, експерт не визначив факт накладення.

ОСОБА_1 стверджує, що під час розгляду висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23.06.2020 № 2614-2633/20-24 та прийняття судом, в якості доказу у іншій судовій справі № 927/959/22 (рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 по справі № 927/135/22, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 30.05.2023), ОСОБА_1 не залучений у якості сторони процесу, що унеможливило використати право на оскарження даного висновку експертизи, як наслідок, висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23.06.2020 № 2614-2633/20-24 втрачає преюдиційне значення у даній справі та не може бути прийнятий судом.

Вважає, що позивач у своєму позові не правильно вибрав спосіб захисту своїх прав, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом про реєстрацію юридичної особи серії НОМЕР_1 , 26.04.1996 зареєстроване селянське (фермерське) господарство САМ, код ЄДРПОУ 22825267, номер запису: 10601200000000430 (а.с. 12 т. 1).

Відповідно до розпорядження районної державної адміністрації Ради народних депутатів Менського району Чернігівської області від 21.04.1997 № 149, надано селянському / фермерському / господарству ОСОБА_2 у постійне користування для розширення існуючого господарства 38,2 га земель – в т. ч. сіножатей 37,4 га та боліт 0,8 га із земель районного запасу Локнистенської сільської ради (а.с. 16 зворот т. 1).

15.05.1997 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЧН № 00111, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 111. Державний акт включає план зовнішніх меж землекористування (а.с. 13 т. 1).

На замовлення Чернігівського обласного відділення Українського державного фонду підтримки селянських/фермерських господарств, у 1997 році, Чернігівським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук, виготовлений технічний звіт по перенесенню в натурі меж земельної ділянки громадянина ОСОБА_2 для розширення селянського / фермерського / господарства із земель запасу Локнистенської сільської ради Менського району Чернігівської області (а.с. 15-24 т. 1).

Постановою Верховного Суду від 30.05.2023 задоволено касаційну скаргу ФГ «САМ», постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 скасовано, рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 залишено у силі, яким позовні вимоги ФГ «САМ» до Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області визнано недійсним та скасовано рішення Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (десята сесія восьмого скликання) від 30.07.2021 №386/10-VIII «Про припинення права постійного користування земельної ділянки для фермерського господарства за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області» (а.с. 25-33 т. 1).

20.07.2016 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою по відведенню у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Локнистенської сільської ради Менського району Чернігівської області (а.с. 150 т. 1).

Наказом Головного управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області від 03.08.2016 №25-11873/14-16-сг «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Локнистенської сільської ради Менського району Чернігівської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с. 151 т. 1).

На підставі наданого дозволу землевпорядною організацією розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства - 2,000 га (а.с. 167-181 т. 1), який в подальшому поданий для проведення державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 7423086300:11:000:0337, площею 2,0000 га, земельна ділянка сільськогосподарського призначення, вид цільового призначення – 01.03 для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Локнистенської сільської ради Менського району Чернігівської області, зареєстрована в Державному земельному кадастрі 22.09.2016 (а.с. 118-121).

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-16847/14-16-сг від 20.10.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Локнистенської сільської ради Менського району Чернігівської області; надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 7423086300:11:000:0337) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Локнистенської сільської ради Менського району Чернігівської області (а.с. 181 т. 1).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.08.2025, державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Симоненко О. А., 25.10.2016, зареєстроване право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0000 га, з кадастровим номером 7423086300:11:000:0337, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1065920474230. Підстава вчинення реєстраційних дій: наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 20.10.2016 № 25-16847/14-16-сг (а.с. 124-125 т. 1).

Відповідно до Договору оренди землі від 07.11.2018, укладеного між ОСОБА_1 та СК «Миколаївський», земельна ділянка з кадастровим номером 7423086300:11:000:0337 передана в оренду строком на 10 років, про що внесені відомості як про інші речові права, а саме право оренди земельної ділянки, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 189-190 т. 1).

Згідно з Висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23.06.2020 № 2614-2633/20-24, досліджені та визначені межі земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ЧН № 00111 від 15.05.1997, виданого Менською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження № 149 від 21.04.1997, за знайденими межовими знаками у вигляді гумових шлангів; земельна ділянка з кадастровим номером 7423086300:11:000:0337 накладається на земельну ділянку площею 38,2 га, за межами населеного пункту на території Локнистенської сільської ради , що перебуває у користуванні ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ЧН № 00111 від 15.05.1997, виданого Менською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження № 149 від 21.04.1997 (а.с. 69-77 т. 1).

Згідно з Висновком комісійної судової земельно-технічної експертизи від 19.11.2024 за № СЕ-19/125-24/6462-ЗТ, надано відповідь на запитання: «Чи є порушення меж (або накладення) земельної ділянки площею 31,6808 га з кадастровим номером 7423086300:11:000:0423, переданої в комунальну власність Локнистенській сільській раді Менського району Чернігівської області згідно наказу Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області № 25-8511/14-19-сг від 05.11.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у комунальну власність», на земельну ділянку площею 38,2 га, яка згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЧН № 00111 від 15.05.1997, виданого Менською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження №149 від 21.04.1997, передана у постійне користування ОСОБА_2 , який є засновником Фермерського господарства «САМ», відповідно до документації із землеустрою на ці земельні ділянки? Якщо так, то яка площа та координати площини накладання?» - не представляється за можливе, у зв`язку з тим, що у складі документації із землеустрою на земельну ділянку площею 38,2 га відсутній каталог координат всіх поворотних точок меж земельної ділянки.

Водночас, користуючись правом, визначеним статтями 69 та 98 Господарського процесуального кодексу України, експертами надано відповідь про те, що наявне порушення меж та накладання земельної ділянки площею 31,6808 га з кадастровим номером 7423086300:11:000:0423, переданої в комунальну власність Локнистенській сільській раді Менського району Чернігівської області згідно наказу Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області № 25-8511/14-19-сг від 05.11.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у комунальну власність», на земельну ділянку площею 38,2 га, яка згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЧН № 00111 від 15.05.1997, виданого Менською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження № 149 від 21.04.1997, передана у постійне користування ОСОБА_2 , який є засновником ФГ «САМ». Площа накладання становить - 7,5611 га. координати площини накладання наведені у додатку 1 до висновку експерта (а.с. 78 зворот – 93 т. 1).

Згідно з Висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 16.12.2025 №981/25-24, межі земельної ділянки 7423086300:11:000:0337 накладаються на земельну ділянку площею 38,2 га, яка згідно з Державним актом на право постійного користування землею, серії ЧН № 00111, виданого 15.05.1997 Менською райдержадміністрацією на підставі розпорядження №149 від 21.04.1997, передана в постійне користування ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, межі якої були встановлені в ході проведення комісійної судової земельно-технічної експертизи, за результатами якої складено висновок від 19.11.2024 № СЕ-19/125-24/6462-ЗТ у справі №927/959/22, про що наведено в додатку 1 до висновку, де межі земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні у ОСОБА_2 позначені чорним кольором, межі земельних ділянок, що накладаються червоним, площі накладання заштриховані блакитним кольором (а.с. 30-42 т. 2).

Відмовляючи в задоволення позовних вимог ФГ «САМ», суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем ФГ «САМ» обрано неналежний спосіб захисту, оскільки між ФГ «САМ» та ОСОБА_1 відсутні договірні відносини стосовно спірної земельної ділянки, що зумовлює речово-правовий характер спірних правовідносин та використання відповідних способів захисту, також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна, таким чином, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями ч. 1 ст. 4, ст. 12, 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55)).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації Державному земельному кадастрі, земельної ділянки з кадастровим номером 7423086300:11:000:0337, площею 2,0000 га, цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства, що розміщується: Чернігівська область, Менський район, Локнистенська сільська рада, проведену Відділом у Менському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області 22.09.2016, із закриттям запису у Поземельній книзі з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

У цій справі належна позивачу земельна ділянка накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 .

У пункті 145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначено, що «[…] у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається».

Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності особи». Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

При таких обставинах, в контексті обставин справи, що є предметом апеляційного перегляду, та заявлених позовних вимог ФГ «САМ» належним (правомірним) способом захисту є позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування ОСОБА_2 , якому надано земельну ділянку, загальною площею 38,2 га в постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства, за Державним актом серії ЧН №00111, виданим 15.05.1997, та частково накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1 .

Такий позов у цій справі не заявлено.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (пункт 155)).

З врахуванням викладеного, правильним є висновок суду першої інстанції, що у задоволенні позовних вимог ФГ «САМ» про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки із закриттям запису у Поземельній книзі з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, позивачеві належить право на захист від порушень, пов`язаних із володінням земельною ділянкою

Відповідно до статті 126 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2013) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, такі речові права, як право власності, право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60).

З врахуванням викладеного не може бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції доводи, що суд не врахував специфіку спірних правовідносин, позивач є постійним користувачем земельної ділянки площею 38,2 га на підставі Державного акту від 15.05.1997, і користування цією землею не припинялося.

За статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Як було встановлено судом, 25.10.2016 державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Симоненко О. А., зареєстроване право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0000 га, з кадастровим номером 7423086300:11:000:0337, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1065920474230. Підстава вчинення реєстраційних дій: наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 20.10.2016 № 25-16847/14-16-сг, відомості про земельну ділянку містяться в електронній базі Державного земельного кадастру.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].

З врахуванням викладеного, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо неналежності обраного позивачем способу захисту у вигляді скасування державної реєстрації земельної ділянки, помилково ототожнивши спірні правовідносини з правовідносинами, у яких належним способом захисту є віндикаційний позов.

Крім того, належним чином судом першої інстанції обґрунтовано і посилання позивача ФГ «САМ» на рішення Господарського суду Чернігівської області у справах № 927/959/22 та № 927/243/25 як на такі, що мають преюдиційний характер.

Верховний Суд у постанові від 04.06.2020 справа № 522/7758/14-ц (провадження № 61-40927св18) зазначив про наступне.

Преюдиційні факти – це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

ВС зауважив, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення під час розгляду інших справ рішення ухвалені Господарським судом для ОСОБА_1 , СК «Миколаївський», які участі у розгляді вказаної справи не брали.

ВС підкреслив, що обставини, на які посилається позивач, за умов розгляду судом інших справ, зокрема за участю сторін цієї справи, підлягають встановленню на загальних підставах.

З врахуванням викладеного є необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково відкинув преюдиційне значення рішень Господарського суду Чернігівської області, оскільки ним у рішенні встановлено ідентичні обставини справи, як і у справах № 927/959/22, 927/243/25, факт наявності права постійного користування позивача, факт незаконного формування земельної ділянки відповідачами, єдина відмінність між рішеннями те, що суд вказав інший спосіб захисту, який слід застосувати позивачем, а позивач діяв у чіткій відповідності до висновків Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/959/22, де було прямо вказано, що саме скасування державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК є належним та ефективним способом захисту для ФГ «САМ».

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Так посилання на правові позиції Верховного Суду (справи № 904/6886/23, № 916/1750/22), де скасування реєстрації об`єкта в ДЗК є самостійним та дієвим способом захисту, особливо у випадках «паперового накладання», на відміну від цієї справи, спір вирішувався спір про повернення державі земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої за межами населеного пункту.

Натомість заявник жодним чином не обґрунтував, як врахування/неврахування може вплинути на вирішення цього спору по суті заявлених вимог, оскільки в одній з наведених справах, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Хоча під час розгляду цієї господарської справи судами й було встановлено схожі обставини (факт накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення), проте на відміну від вказаних цивільних справ, ухвалюючи оскаржувану постанову в справі №904/6886/23, суд апеляційної інстанції загалом правильно відмовив у задоволенні вимоги негаторного позову (про зобов`язання Селищної ради усунути перешкоди у здійсненні Облдержадміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА), однак помилився з обґрунтуванням такої відмови, оскільки мав би мотивувати її тим, що повернення спірної земельної ділянки в цілому у власність держави порушуватиме право комунальної власності Ради на частину земельної ділянки, а часткове її повернення неможливе у зв`язку з її сформованістю як єдиного об`єкта цивільних прав. Як наслідок, зобов`язати відповідача повернути частину сформованої земельної ділянки на користь Облдержадміністрації, як того вимагає прокурор, у такому випадку буде неправомірним, а здійснити її поділ неможливо (див. пункти 21, 22 цієї постанови). Схожа за обставинними є і справа № 916/1750/22 за позовом заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної військової адміністрації (Херсонської обласної державної адміністрації) до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, Іноземного підприємства "ДРАЙФХОЛМ ФАРМІНГ", Новоолександрівської сільської ради про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди, скасування рішень державного реєстратора, усунення перешкод у здійсненні права власності, зобов`язання повернути земельну ділянку щодо земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 вказано, що "як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав".

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

З врахуванням викладеного необґрунтованими є доводи, що суд проігнорував обов`язковий до виконання висновок Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, що суд був зобов`язаний надати належну інтерпретацію вимогам та застосувати відповідні норми права самостійно, а не залишати порушене право без захисту, оскільки застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «САМ» - залишити без задоволення.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.09.2026.

Головуючий Судді