Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №591/11096/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м.Суми

Справа №591/11096/24

Номер провадження 22-ц/816/275/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Замченко А. О. , Черних О. М.

за участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 квітня 2025 року, ухваленого в м. Суми в складі судді Ніколаєнко О.О., повне рішення складене 08 квітня 2025 року,

в с т а н о в и в :

01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення у солідарному порядку 131517 грн компенсації вартості автомобіля, запчастин, ремонтних робіт, зберігання в гаражі та обов`язкового страхування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 січня 2019 року за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_3 за 14000 грн автомобіль Skoda Fabia 1.4, 2008 року випуску. Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 06 грудня 2023 року визнано недійсним вказаний договір купівлі-продажу і визнано автомобіль спільною сумісною власністю відповідачів як подружжя, вартість якого складає 231984,07 грн. За час володіння автомобілем позивач витратив особисті кошти на його ремонт і відновлення на суму 78590 грн та на суму 32800 грн. Крім того, понесені витрати на зберігання автомобіля у гаражному кооперативі на загальну суму 4860 грн, сплачені витрати на обов`язкове страхування на загальну суму 1267 грн. Зазначає, що автомобілем не користувався, оскільки він був придбаний для відновлення і подальшого продажу. Вважає себе добросовісним набувачем, а тому просить компенсувати перелічені витрати за придбання та утримання транспортного засобу.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 128992 грн та судовий збір у розмірі 1289,92 грн.

У іншій частині вимог відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення частково скасувати та ухвалити нове про задоволення позову та стягнення компенсації з обох відповідачів у рівних долях. При цьому погоджується з рішенням суду про часткове задоволення позову та стягнення компенсації на загальну суму 128992 грн, проте вважає що вказана сума компенсації має бути поділена між відповідачами у дольовому порядку, оскільки автомобіль судовим рішенням було визнано спільною власністю подружжя у рівних частках. Висновки суду про покладення вини за продаж автомобіля лише на одного з подружжя є помилковими, так як виручені за продаж кошти були витрачені на потреби сім`ї.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Брайко Ю.В. скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін. Звертає увагу на те, що відповідачка не була стороною недійсного договору купівлі-продажу автомобіля, а тому у неї відсутній обов`язок відшкодовувати заподіяні покупцеві збитки. Автомобіль був проданий без згоди відповідачки, а позивач є недобросовісним набувачем, оскільки йому було відомо, що транспортний засіб є спільною власністю подружжя відповідачів.

У відповіді на відзив ОСОБА_3 звертає увагу на те, що оскаржуваним рішенням не встановлювалась його вина у продажі автомобіля, тобто відсутні правові підстави для покладення витрат за утримання і ремонт автомобіля виключно на одного відповідача. Недобросовісним набувачем визнавався лише ОСОБА_1 . Крім того автомобіль було продано у шлюбі, а кошти використані на потреби сім`ї. заперечує проти компенсації 7000 грн витрат за надану відповідачці правничу допомогу, вважає цю суму завищеною, такою що не відповідає складності і обсягу виконаних адвокатом робіт. Фактично відзив на апеляційну скаргу є копією заперечень на позовну заяву. До того ж, ОСОБА_2 з 2022 року перебуває за межами України, а тому не могла підписати акт виконаних робіт. Доказів сплати адвокату 7000 грн матеріали справи також не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

ОСОБА_2 повідомлена про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилася. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторони, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, її позиція є чіткою і зрозумілою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 - адвоката Брайко Ю.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Зарічного районного суду м. Суми у справі № 591/6138/21.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є братами. Вказані обставини встановлені рішенням Зарічного районного суду м. Суми у справі № 591/1465/21 та визнаються сторонами у справі.

26 січня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5946/2019/1286833, за яким ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 автомобіль Skoda Fabia, 2008 року випуску за ціною 14000 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 грудня 2023 року у справі № 591/1465/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 транспортний засіб Skoda Fabia 1.4, 2008 року випуску, вартість якого складає 231984,70 грн. Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля від 26 січня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

На підтвердження понесених витрат на ремонт автомобіля позивачем надано копії документів, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, зокрема:

- специфікацію на ремонт двигуна автомобіля Skoda Fabia 1.4 2008 року від 22 січня 2019 на суму 99660 грн;

- копії товарних чеків, виданих СПД ОСОБА_4 , щодо придбання запчастин для автомобіля від 05 березня 2019 року на суму 28600 грн, 16800 грн, від 23 травня 2019 року на суму 24500 грн;

- товарні чеки від 10 листопада 2021 року на суму 1900 грн, від 19 жовтня 2021 року на суму 3500 грн щодо придбання килимків у салон автомобіля Skoda, номерних рамок та акумулятора;

- копію товарного чеку СПД Курси щодо придбання товарів для автомобіля на загальну суму 32900 грн від 10 квітня 2019 року.

Відповідно до замовлення-наряду від 06 червня 2019 року, складеного ФОП ОСОБА_5 , замовник ОСОБА_1 , марка та модель транспортного засобу - Skoda Fabia, НОМЕР_1 , визначено перелік робіт з ремонту автомобіля на загальну суму 32800 грн. Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_5 , виданої 20 грудня 2024 року, згідно замовлення-наряду від 06 червня 2019 року були проведені ремонтні роботи автомобіля Skoda Fabia на замовлення ОСОБА_1 . Ремонтні роботи проведені згідно з переліком наряду-замовлення. Оплата за виконання робіт — готівка. Гроші за виконані роботи сплачені ОСОБА_1 після завершення ремонтних робіт у повному обсязі в сумі 32800 грн.

Відповідно до копії членської книжки ОСОБА_1 у АГТ «Автолюбитель» у період з січня 2019 року по грудень 2023 року позивачем сплачено членські внески на суму 2335 грн.

Як вбачається з полісів обов`язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів автомобіль Skoda Fabia 1.4, 2008 року випуску був застрахований позивачем у 2022 та 2023 роках. Страхові платежі склали 507 грн, 152 грн та 609 грн.

07 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 складено акт передачі автомобіля, згідно з яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 прийняв автомобіль Skoda Fabia 1.4, 2008 року випуску згідно з рішенням суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції частково погодився з доводами позивача про понесення витрат на ремонт та утримання придбаного автомобіля. Водночас, сторонами договору купівлі-продажу автомобіля, визнаного судом недійсним, були ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 не була стороною правочину, не здійснювала відчуження транспортного засобу та матеріали справи не містять доказів, що вона отримувала кошти від недійсного правочину. Урахувавши, що обов`язок відшкодування збитків, пов`язаних із вчиненням недійсного правочину покладається саме на винну сторону, суд дійшов до висновку, що такою стороною є продавець за недійсним договором – ОСОБА_3 , тобто у відповідачки ОСОБА_2 не має обов`язку відшкодовувати заподіяні покупцю збитки. Також суд встановив, що визнаним в судовому порядку недійсним договором купівлі-продажу транспортного засобу встановлено вартість придбаного транспортного засобу – 14000 грн, тобто ОСОБА_3 зобов`язаний повернути позивачу отриману від продажу суму. Також відповідач визнав витрачені позивачем витрати на ремонт автомобіля на загальну суму 111390 грн. Суд частково компенсував витрати на зберігання авто в гаражі у сумі 2335 грн, які реально були понесені, а також повністю компенсував витрати на придбання полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на загальну суму 1267 грн. відтак, всього з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача суд стягнув 128992 грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду повністю погодитися не може.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість (ч. 4 ст. 390 ЦК України).

Як зазначалось вище, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 грудня 2023 року у справі № 591/1465/21 визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля від 26 січня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Суд у цій справі дійшов до висновку, що реалізація спірного автомобіля ОСОБА_3 своєму брату ОСОБА_1 , який був обізнаний про те, що автомобіль є спільним майном подружжя, свідчить про недобросовісність набувача. До того ж, вартість спірного автомобіля була значно занижена, що суд встановив з висновку експертизи, за яким вартість авто є суттєво вищою, ніж вартість, вказана в договорі купівлі-продажу.

Отже, позивач ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем, а тому положення ч. 4 ст. 390 ЦК України до спірних правовідносин застосовані бути не можуть.

Частини 3 та 4 ст. 390 ЦК України розмежовують витрати на автомобіль залежно від їхнього цільового призначення.

Необхідні витрати на утримання та збереження автомобіля передбачені ч. 3 ст. 390 ЦК України, а характер таких витрат зводиться до робіт та комплектуючих, без яких автомобіль втратив би свої споживчі властивості, зазнав суттєвого погіршення або прийшов у непридатний для експлуатації стан (поточний ремонт гальмівної системи, заміна мастил і фільтрів, усунення аварійних поломок двигуна, заміна зношеної гуми).

Характер витрат на поліпшення майна за ч. 4 ст. 390 ЦК України зводиться до дій, які підвищують якісні характеристики автомобіля або збільшують його ринкову вартість порівняно зі станом на момент його придбання (встановлення газобалонного обладнання (ГБО), капітальний ремонт двигуна/КПП із заміною на нові оригінальні вузли, повне перефарбування кузова, встановлення супутникової сигналізації чи мультимедіа, тощо).

Якщо поліпшення можна відокремити без завдання шкоди авто (знімний автобагажник, чохли, коврики, мультимедіа), покупець має право вилучити їх і залишити собі. Натомість, якщо поліпшення невідокремлювані (капітальний ремонт, фарбування, встановлення стаціонарного обладнання), покупець має право на компенсацію здійснених витрат або суми, на яку збільшилася вартість автомобіля, проте за умови добросовісного набуття.

Позивач у цій справі не довів добросовісність набуття автомобіля, а у справі № 591/1465/21 недобросовісність набуття автомобіля ОСОБА_1 встановлена судом.

Зазначеного вище суд першої інстанції не врахував та помилково застосував до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 390 ЦК України, компенсувавши позивачу за рахунок відповідача вартість поліпшень транспортного засобу, які полягають у його ремонті на загальну суму 111390 грн (78590 грн вартість автозапчастин + 32800 грн вартість ремонтних робіт).

Зазначене порушення норми матеріального права є наслідком скасування рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 111390 грн компенсації вартості автозапчастин та ремонтних робіт.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційний суд на підставі ч. 4 ст. 367 ЦПК України виходить за межі доводів та вимог апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норму матеріального права.

В частині задоволених позовних вимог про компенсацію 14000 грн вартості придбаного за недійсним правочином автомобіля, 1267 грн витрат позивача на обов`язкове страхування автомобіля та 2335 грн доведених витрат на зберігання автомобіля в автокооперативі колегія суддів апеляційного суду з рішенням суду першої інстанції повністю погоджується, тобто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 всього підлягає стягненню 17602 грн компенсації витрат на утримання і збереження автомобіля.

Доводи апеляційної скарги щодо компенсації понесених позивачем витрат за рахунок обох відповідачів вже були предметом розгляду суду першої інстанції, який належним чином мотивував рішення про компенсацію витрат за рахунок ОСОБА_3 та відмову у задоволенні відповідних вимог до ОСОБА_2 . Апеляційний суд погоджується з висновками та мотивами місцевого суду та не вдається до додаткової аргументації відсутності юридичного обов`язку ОСОБА_2 відповідати за наслідки правочину, визнаного судом недійсним.

На підставі ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат підлягає зміні.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду судового рішення позов задовольняється частково (на 13 %), тому за рахунок ОСОБА_3 позивачу слід компенсувати 170,97 грн (13% від 1315,17 грн) судового збору за подання позовної заяви, а 251,53 грн судового збору за подання апеляційної скарги необхідно компенсувати ОСОБА_3 за рахунок ОСОБА_1 . Понесені відповідачем ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають компенсації в розмірі 1300 грн. При цьому апеляційний суд враховує складність справи, обсяг наданої допомоги останній адвокатом Брайко Ю.В., що відповідає вимогам ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_2 понесла витрати за надану адвокатом Брайко Ю.В. правничу допомогу у сумі 7000 грн (а.с. 105-107), які підлягають частковій компенсації з наступних підстав.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 заперечує заявлену суму витрат, а також сам факт їх оплати адвокату. Вважає заявлену суму завищеною, неспівмірною складності та виконаних адвокатом робіт.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У цій постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5, ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19); від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

В акті виконаних робіт (зворот а.с. 107) зазначено, що адвокатом надавались наступні послуги: ознайомлення з матеріалами справи, надання правової консультації за апеляційною скарго (1000 грн), складання відзиву на апеляційну скаргу (4000 грн), участь у судових засіданнях (2000 грн), а всього 7000 грн.

На думку апеляційного суду, понесені ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу саме в розмірі 1500 грн і є співмірними із складністю вирішеного судом питання та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), відповідають критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги.

Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 квітня 2025 року в частині вирішених вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 111390 грн компенсації вартості автозапчастин та ремонтних робіт скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Абзац другий резолютивної частини рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 квітня 2025 року викласти в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 14000 грн компенсації вартості придбаного за недійсним правочином автомобіля, 1267 грн компенсації витрат на обов`язкове страхування автомобіля та 2335 грн компенсації витрат за зберігання автомобіля, а всього 17602 грн компенсації витрат на утримання і збереження автомобіля.»

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 квітня 2025 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 170 грн 97 коп. судового збору за подання позову.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 1300 грн витрат за правничу допомогу.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 251 грн 53 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 1500 грн витрат за надану правничу допомогу в апеляційному суді.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: А. О. Замченко

О. М. Черних