Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №946/4124/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1759/26

Номер справи місцевого суду: 946/4124/26

Головуючий у першій інстанції Караман К. В.

Доповідач Артеменко І. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду – Артеменко І.А.,

за участю: секретаря судового засідання – Подуст Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Кофман Анни Ігорівни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.130 КУпАП

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст протоколу про адміністративне правопорушення

31.05.2026 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №680558 за ч.2 ст.130 КУпАП.

За вказаним протоколом 31.05.2026 о 21:07 по вул. Січових Стрільців, 22, у м. Ізмаїлі, ОСОБА_1 керувала електроскутером марки «Forte», б/н, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та у медичному закладі відмовилася, чим порушила п. 2.5 Правил дорожнього руху.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03.12.2025 (справа № 946/9134/25) ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

З урахуванням наведених обставин, відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.130 КУпАП.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03.08.2026 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 34 000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три року, стягнуто судовий збір в сумі 665,60 грн.

Короткий зміст доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі захисник Кофман А.І. в інтересах ОСОБА_1 просила суд скасувати постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03.08.2026, закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. До скарги додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що 03.08.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст якої виготовлено 06.08.2026, а її копію отримано захисником 11.08.2026.

В обґрунтування скарги захисник зазначила, що:

-процедура зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 здійснена з порушенням (поліцейський після зупинки не з`ясував правових підстав для зупинки та не пред`явив належним чином законних вимог);

- після зупинки ОСОБА_1 погодилась на огляд. На відеозаписі з 01:44 по 03:27 працівник поліції, скориставшись відсутністю відеоконтролю та залишившись із водійкою наодинці, вчинив процесуальну провокацію та здійснив на ОСОБА_1 психологічний тиск. Перебуваючи поза межами фіксації, інспектор умисно дезінформував водійку, створив штучні умови упередженого спілкування та протиправно спонукав її відмовитися від проведення огляду. А вже на 04:01 хв. ОСОБА_1 кардинально та різко змінює свою позицію і відмовляється від огляду, що свідчить про неправомірний вплив поліцейського під час прихованої розмови;

-у даній справі відбулось штучне руйнування безперервності фіксації;

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик та допит поліцейських ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , порушивши право ОСОБА_1 на захист;

- працівники поліції не вручили копію направлення на проходження медогляду, тому відсутні підстави для притягнення водія до відповідальності за ст.130 КУпАП;

- ОСОБА_1 не вручена копія складеного протоколу, не роз`яснені права, що є порушенням її права на захист;

- в матеріалах справи відсутній акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, що свідчить про те, що водія не було відсторонено від керування транспортним засобом;

- зважаючи на те, що недійсний огляд та такий, що був проведений із порушенням порядку, не може бути джерелом допустимих доказів, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази перебування ОСОБА_1 у стані сп`яніння, що свідчить про відсутність події та складу цього правопорушення.

В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 та в її інтересах захисник Кофман А.І., будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явились. Від захисника Кофман А.І. надійшла заява про розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, та захисника в її інтересах. З огляду на положення ч.6 ст.294 КУпАП зазначені обставини не перешкоджають розгляду справи за відсутності вказаних осіб.

Висновки щодо строків на апеляційне оскарження

Відповідно до ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 та ч.1 ст.287 цього Кодексу.

Частина 1 ст.268 КУпАП передбачає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з ч.1 ст.285 КУпАП копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

З матеріалів справи встановлено, що справа розглянута місцевим судом 03.08.2026 за присутності захисника Кофман А.І. в інтересах ОСОБА_1 .

Повний текст постанови суду складено 06.08.2026, про що зазначено у постанові суду.

За інформацією ЄДРСР постанови суду (вступна та резолютивна частини) скерована до Реєстру 03.08.2026 та з 04.08.2026 забезпечено надання загального доступу; повний текст вказаної постанови суду надіслано до Реєстру 06.08.2026 та з 10.08.2026 забезпечено надання загального доступу.

11.08.2026 захисник Кофман А.І. отримала копію постанови суду, про що склала відповідну розписку.

14.08.2026 захисником Кофман А.І. надано до суду апеляційна скарга разом із клопотанням про поновлення строку.

Таким чином, апеляційна скарга подана поза межами встановленого ст.294 КУпАП строку на апеляційне оскарження, а саме з пропуском строку в 1 день.

Конструкція норми, що закріплена в ч.2 ст.294 КУпАП, дає підстави вважати, що у разі подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції після закінчення десятиденного строку з дня її ухвалення, апелянт безумовно повинен заявити клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, належним чином обґрунтувавши його.

Цілісне розуміння положень статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України дає підстави для висновку, що кожному гарантовано право на ефективні засоби юридичного захисту при реалізації права на апеляційний перегляд справи.

У цьому випадку особі має бути забезпечено умови для належного оскарження судового рішення.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine) від 28.03.2006 зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, серія A №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність.

Судом враховано, що для належного обґрунтування апеляційної скарги апелянту необхідно ознайомитись зі змістом оскаржуваного судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції по справі про адміністративне правопорушення регламентовано виключно статтею 294 КУпАП, при цьому законом не встановлено конкретних вимог до такої апеляційної скарги.

Разом з тим, слід врахувати, що згідно з положеннями процесуальних кодексів України однією з обов`язкових вимог до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції є наявність в ній обґрунтування незгоди скаржника з висновками оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, для реалізації права на апеляційний перегляд справи особа має подати апеляційну скаргу на постанову судді у справі про адміністративне правопорушення у встановлений законом строк із зазначенням доводів щодо незгоди із встановленими судом обставинами.

Для обґрунтування незгоди з ухваленим судовим рішенням скаржнику повинні бути відомі встановлені судом обставини та висновки суду. Вказане корелює із пунктом 4 ч.2 ст.283 КУпАП, яким передбачено, що постанова суду першої інстанції у справі про адміністративне правопорушення повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що право на судовий захист не повинно бути ілюзорним, а особа має мати реальну можливість оскаржити судове рішення.

У пункті 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04.12.1995 ЄСПЛ зазначив, що для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів своєчасного скерування місцевим судом копії судового рішення у визначений ч.1 ст.285 КУпАП строк, забезпечення загального доступу в ЄДРСР до повного тексту судового рішення з 10.08.2026 та отримання копії постанови лише 11.08.2026, апеляційний суд вважає, що саме з моменту ознайомлення зі змістом судового рішення сторона захисту мала необхідні засоби для реалізації права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. При цьому, приймаються до уваги дата звернення з апеляційною скаргою – 14.08.2026, що свідчить про не зволікання з її подачею. Апеляційна скарга та клопотання про поновлення строку надані суду з незначним пропуском строку (1 день).

На підставі наведеного, з метою забезпечення права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення їй строку на апеляційне оскарження постанови суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП).

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, повністю доведена та підтверджується такими доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №680558 від 31.05.2026, за яким ОСОБА_1 31.05.2026 о 21:07 по вул. Січових Стрільців, 22, у м. Ізмаїлі керувала електроскутером марки «Forte», б/н, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та у медичному закладі відмовилася, чим порушила п. 2.5 Правил дорожнього руху. Вказаний протокол підписано ОСОБА_1 без будь-яких зауважень;

- копією постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03.12.2025 у справі № 946/9134/25, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік;

- відеозаписами наявними в матеріалах справи, якими зокрема зафіксовано факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Після зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , поліцейським під час спілкування виявлено у останньої ознаки алкогольного сп`яніння. На питання поліцейського щодо вживання алкогольних напоїв ОСОБА_1 спочатку заперечила та на пропозицію поліцейського щодо проходження у встановленому порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння висловила згоду. Згодом на уточнююче питання поліцейського щодо вживання алкоголю, ОСОБА_1 визнала факт вживання 1 бокалу пива та на пропозицію поліцейського пройти огляд на місці зупинки змінила свою позицію, надавши чітку однозначну відповідь про відмову, тоді поліцейський запропонував пройти огляд в медзакладі, на що також отримав від ОСОБА_1 відмову. Поліцейський попередив водійку про відповідальність за відмову від проходження огляду і повторно запропонував пройти огляд на місці зупинки чи в медичному закладі, на що ОСОБА_1 надала категоричну відповідь, підтвердивши свою впевненість в ній. Поліцейським складено адміністративні матеріали, ознайомлено з правами ОСОБА_1 , яка проставила власний підпис у складеному протоколі;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння, в якому зазначено виявлені ознаки сп`яніння та факт відмови від проходження огляду, який підписаний ОСОБА_1 ;

- направленням на медогляд, в якому зазначено про виявлені ознаки сп`яніння та відмову від проходження огляду, підписаний ОСОБА_1 та поліцейським;

- довідкою начальника САП Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області від 01.06.2026 про повторність вчиненні правопорушення.

Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції з огляду на таке.

Учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абз.2,4 ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух"). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (ст.52 цього Закону). За положеннями ч.2 ст.14 Закону України "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії.

Особа, яка керує електричним колісним транспортним засобом, є водієм транспортного засобу, у розумінні положень п.1.10 Правил дорожнього руху

За змістом абзаців 3 та 5 ч.2 ст.16 вказаного Закону водій зобов`язаний: виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 ПДР).

Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.

За змістом ч.6 ст.266 КУпАП направлення особи для огляду на стан сп`яніння і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан сп`яніння, оформлення результатів такого огляду, регулюються ст.266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі – Інструкція № 1452/735) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 (далі –Порядок №1103). Приписи Інструкції № 1452/735 та Порядку № 1103 застосовуються у системному зв`язку як між собою, так і з приписами інших нормативних актів.

Згідно зі ст.266 КУпАП, п.2 розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Пунктом 3 розділу І Інструкції визначено ознаки алкогольного сп`яніння. При цьому, за положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані сп`яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських.

Пунктом 6 Порядку №1103 передбачено, що водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

За приписами п.8 Порядку у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду

За диспозицією ч.2 ст.130 КУпАП повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, зокрема відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення.

Відмова від проходження огляду на стан сп`яніння є правопорушенням з формальним складом і є закінченим з моменту висловлення особою відмови від проходження відповідного огляду (активна форма) або ухилення від виконання законних вимог поліцейського щодо вчинення дій, спрямованих на проходження такого огляду (пасивна форма). Мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.

В сенсі положень ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані відеозаписи щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 .

Долучені до матеріалів справи відеозаписи відображають події, по факту яких 31.05.2026 складено адмінматеріали відносно ОСОБА_1 . Зокрема, відеозаписами зафіксовано: факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, виявлення у неї ознак сп`яніння, у зв`язку з чим запропоновано пройти в установленому законом порядку огляд, на що водій ОСОБА_1 , визначившись остаточно, відмовилася від його проходження (фрагмент часу 21:04:56 – 21:05:29).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що попри первинну згоду, водій ОСОБА_1 фактично не виконала законну вимогу працівників поліції щодо проходження огляду на стан сп`яніння, а тому її дії правильно кваліфіковано як відмову від проходження огляду в розумінні ст. 130 КУпАП.

Наявні в матеріалах справи відеоматеріали є взаємно узгодженими, послідовними та не містять ознак монтажу чи вибіркового відтворення подій. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, що мають істотне значення для розгляду справи; він є високоінформативним, об`єктивним та неупередженим. Обсягу наявних відеозаписів достатньо для перевірки встановлених судом обставин відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку. Зафіксовані обставини дозволяють повно та всебічно дослідити подію, а також деталізувати поведінку поліцейських та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. З огляду на це, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати наявні в матеріалах справи відеозаписи неналежними чи недопустимими доказами.

Надані відеозаписи здійснювалися безперервно - від моменту початку виконання поліцейськими службових обов`язків у межах цієї справи й до фактичного ознайомлення зі складеним протоколом про адміністративне правопорушення.

Доводи захисника щодо небезперервності відеозапису є безпідставними та належним чином оцінені судом першої інстанції. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що короткочасна відсутність одного з поліцейських у кадрі або зміна його місцезнаходження при залишенні іншого поліцейського поруч із водієм не порушує вимогу безперервності відеозапису, оскільки сама камера працювала постійно, фіксувала подію в хронологічній послідовності без монтажу, а зміна наміру особи (від погодження до відмови) є її власним волевиявленням, а не наслідком доведеного незаконного впливу, як посилається захисник. Відсутність у матеріалах справи запису з камери другого поліцейського не нівелює доказового значення вже наявного відео.

Оскільки оглянуті відеозаписи узгоджується з іншими даними, що містяться в матеріалах справи, апеляційний суд приймає їх як належний доказ у справі.

Стосовно доводів апеляційної скарги про нібито порушення права на захист через відмову суду першої інстанції у виклику та допиті працівників поліції, апеляційний суд звертає увагу на таке. Відповідно до ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. Матеріали справи містять вичерпну сукупність доказів, які повністю та об`єктивно відображають обставини вчинення правопорушення, оцінивши у встановленому порядку які, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення. За таких умов, у суду першої інстанції була відсутня процесуальна необхідність у допиті поліцейських, оскільки їхні свідчення не могли додати нових фактичних даних, які б не були зафіксовані технічними засобами в момент події. Відмова у задоволенні вказаного клопотання спрямована на недопущення затягування розгляду справи та зловживання процесуальними правами з метою уникнення відповідальності, що повністю узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо дотримання розумних строків розгляду справи.

Доводи апеляційної скарги про незаконність зупинки транспортного засобу не спростовуються правильність висновків суду з таких підстав.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що вказаним доводам місцевий суд надав належну оцінку, зазначивши, що з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, незгода водія з причинами зупинки або ненадання працівниками поліції доказів вчинення правопорушення, не позбавляє водія обов`язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан сп`яніння. Підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи, адже предметом судового розгляду є встановлення факту керування транспортним засобом у стані сп`яніння або відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння відповідно до вимог закону.

Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеною позицією суду першої інстанції.

Крім того, Положення Інструкції №1452/735 пов`язують обов`язок водія пройти огляд на вимогу поліцейського саме з наявністю підстав у поліцейського вважати, що водій знаходиться у стані сп`яніння, а не із зупинкою транспортного засобу, тому у даному випадку відсутні підстави для застосування доктрини «плодів отруйного дерева» та вважати недоведеним факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку через відсутність в матеріалах справи підстав зупинки транспортного засобу такого водія за встановленого факту керування таким транспортним засобом.

Вказані доводи мають формальний характер і не спростовують факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП. Диспозицією ч.1,2 ст.130 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, вчиненою повторно, що є самостійним складом адміністративного правопорушення та не залежить від законності зупинки працівниками поліції транспортного засобу.

Отже, обставини законності зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 працівниками поліції жодним чином не впливають на доведеність факту наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП.

У випадку незгоди з причинами зупинки працівниками поліції ОСОБА_1 мала можливість в порядку визначеному п.п. д) п.2.14 ПДР України оскаржити дії поліцейських у встановленому законом порядку. Разом з тим, матеріали справи не містять даних про оскарження стороною захисту у встановленому порядку дій працівників поліції.

Доводи апеляційної скарги щодо невручення копії направлення на проходження медогляду є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до п. 12 р. ІІ Інструкції № 1452/735 у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Як вбачається з наявних відеозаписів, поліцейський вказані вимоги закону виконав, проте ОСОБА_1 відмовилась від проходження такого огляду.

Крім того, за приписами п. 9 р. ІІ Інструкції № 1452/735 з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Аналогічні положення містяться у п.6-8 Порядку.

Отже, системний аналіз положень ст.266 КУпАП, вищезазначених Інструкції та Порядку дає підстави стверджувати про те, що законодавством не передбачено вручення водію письмового направлення до закладу охорони здоров`я з метою проходження огляду на стан сп`яніння, оскільки такий огляд проводиться у присутності поліцейського, який має забезпечити доставку особу, яка погодилася на проходження відповідного огляду. Слід звернути увагу, що дане направлення є лише підставою для проведення огляду в закладі охорони здоров`я та надається лікарю вказаного закладу. При цьому ОСОБА_1 відмовилась, в тому числі, від слідування до закладу охорони здоров`я для проходження відповідного огляду.

Враховуючи, що огляд водія на визначення стану алкогольного сп`яніння в медичному закладі не проводився у зв`язку з його відмовою, не вручення останньому письмового направлення на медичний огляд не є обставиною, що вказує на відсутність в діях вказаної особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Посилання захисника на постанови апеляційних судів в інших справах не приймаються судом до уваги, оскільки не має преюдиційого значення для суду під час розгляду цієї справи. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в п.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

Доводи апеляційної скарги щодо невручення ОСОБА_1 копії складеного протоколу спростовуються її підписом у протоколі у графі 18 про отримання копії протоколу (а.с.1).

Доводи апелянта про нероз`яснення прав спростовуються оглянутими відеозаписами, наявними в матеріалах справи. Зокрема, відеозапис VID260531-210107F-000000-000000-0003.MOV містить фрагмент часу 21:15:00 – 21:15:09, на якому зафіксовано, як працівник поліції роз`яснив права ОСОБА_1 . Крім того, в графі 13 складеного протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 проставила свій підпис про роз`яснення їй прав та обов`язків, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що водія не було відсторонено від керування транспортного засобу, про що, на думку апелянта, свідчить відсутність в матеріалах справи акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, з огляду на таке.

Насамперед, слід зазначити, що зазначені обставини не стосуються підстав притягнення особи до адміністративної відповідальності і не спростовують їх наявності. Сам по собі факт відсутності тимчасового затримання транспортного засобу або його евакуації на спеціальний майданчик не свідчить про недотримання вимог ст. 266 КУпАП та не впливає на допустимість доказів, отриманих у справі. Відсторонення особи від керування транспортним засобом не є тотожним тимчасовому затриманню транспортного засобу.

За положеннями статті 265-2 КУпАП, на яку посилається апелянт, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, статтею 121-3, частинами третьою, п`ятою, шостою і сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома)), статтями 122-5, 124, 126, статтями 132-1, 206-1 цього Кодексу, працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведеного свідчить, що частиною 1 статті 265-2 КУпАП не передбачено тимчасового затримання транспортного засобу, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачене статтею 130 КУпАП.

Крім того, складення акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу відповідно до Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1102, передбачено у разі прийняття рішення про доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик.

У даній справі, працівниками поліції не складався акт тимчасового затримання транспортного засобу в зв`язку із вчиненням ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, оскільки з положень наведеної статті вбачається, що працівник уповноваженого підрозділу приймає рішення про затримання транспортного засобу виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора.

Таким чином, процесуальних порушень в діях працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 130 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в матеріалах справи акту тимчасового затримання транспортного засобу, апеляційним судом не встановлено, з огляду на те, що таке рішення уповноважений працівник поліції приймає у виключних випадках, а не безумовно при наявності події та складу адміністративного правопорушення, передбачено ст. 130 КУпАП.

Отже, посилання апелянта на не складання поліцейським акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу як на доказ не відсторонення водія від керування є безпідставними та ґрунтуються на помилковому ототожненні різних за своєю правовою природою процедур. За змістом статей 265-2, 266 КУпАП, відсторонення особи від керування транспортним засобом у зв`язку з виявленням ознак сп`яніння є обов`язковим превентивним заходом, який реалізується безпосередньо забороною поліцейським особі продовжувати рух. Водночас тимчасове затримання ТЗ та складання відповідного акта є додатковим заходом забезпечення провадження, виключний перелік підстав для якого визначено ст. 265-2 КУпАП. Враховуючи габарити та технічні характеристики електроскутера, який не потребував обов`язкового примусового переміщення на спеціальний майданчик, не складання акта його затримання свідчить лише про відсутність факту вилучення самого майна, проте жодним чином не спростовує факт законного відсторонення правопорушника від подальшого руху на вказаному транспортному засобі, а тому не може слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Інших переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та були підставою для скасування або зміни оскаржуваної постанови суду, апелянтом не наведено і під час апеляційного розгляду не встановлено.

З урахуванням наведеного у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення та інших письмових доказах, оскільки вони відповідають дійсності та узгоджуються між собою.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14.02.2008 у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Судом встановлено, що дії ОСОБА_1 щодо уникнення від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп`яніння, вчинене повторно, правильно розцінені поліцейськими як відмова від проходження огляду, яку поза розумним сумнівом можна вважати саме відмовою від огляду в розумінні ст.130 КУпАП.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження апелянта з приводу відсутності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді доказів у справі та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення від адміністративної відповідальності.

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодилась нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника, так і для інших учасників дорожнього руху.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд, враховуючи положення статей 251, 252 КУпАП, дійшов висновку, що матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 містять достатньо фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про доведеність вини останньої у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП.

Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги. Застосований місцевим судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення відповідає санкції ч.2 ст.130 КУпАП, є справедливим та достатнім для його виправлення і запобігання вчиненню нею аналогічних правопорушень.

За таких обставин, постанова суду є законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим відсутні підстави для її скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника Кофман Анни Ігорівни про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника Кофман Анни Ігорівни – залишити без задоволення.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.130 КУпАП – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко