Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №521/3805/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4513/26

Справа № 521/3805/24

Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Мазун І.А. 18 червня 2025 року у м. Одеса, -

встановила:

У березні 2024 року до суду першої інстанції звернулася ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з березня 2021 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 18 березня 2011 року сторони перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2016 року. Від цього шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач в добровільному порядку відмовляється надавати кошти на утримання спільної із позивачкою дитини, досудове врегулювання спору не можливе. Крім того, дитина самостійно пише смс-повідомлення батьку з проханням надати кошти, проте відповідач відмовляє або взагалі не відповідає на повідомлення дитини. В 2021 році ОСОБА_2 вже зверталась до суду із позовними заявами до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, проте вимоги останньої було залишено без розгляду.

3 огляду на зазначені обставини, з метою захисту свого права на отримання аліментів, а також захисту права малолітньої доньки, ОСОБА_2 змушена була звернутись до суду із позовною заявою про стягнення аліментів на утримання дитини до досягнення нею повноліття, проте вимога заявлена не з дня звернення до суду, а за три роки до звернення до суду, адже весь цей час позивачка просила відповідача сплачувати аліменти на утримання їх спільної доньки. Розмір аліментів на утримання дитини позивачка вважала за необхідне визначити у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18 червня 2025 року позов ОСОБА_2 було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не з`ясував та не врахував ті обставини, що з моменту розлучення відповідач завжди турбувався про свою дитину ОСОБА_4 , якій допомагає матеріально, зокрема, грошовими переводами на ім`я матері, а також шляхом покупки одягу для дитини та інших необхідних речей. Дані обставини підтверджуються копіями банківських перерахунків з особистого фінансового кабінету відповідача.

Крім того, судом не було прийнято до уваги, що на утриманні апелянта повністю перебувають ще двоє дітей, які народжені від різних шлюбів, однак проживають разом із батьком.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п.п. 1-3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач перебували в шлюбі, який відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2016 року у справі № 521/9026/16-ц було розірвано (а.с. 15-16).

У подружжя народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , видано Першим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 727 (а.с. 9).

Згідно витягів з реєстру територіальної громади від 23 лютого 2024 року № 2024/001921179 та № 2024/001921489, ОСОБА_2 разом із донькою ОСОБА_3 значаться зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1 .

Донька проживає з матір`ю та перебуває на її утриманні. Причиною звернення до суду з дійсним позовом став факт відсутності домовленості між батьками щодо розміру матеріального утримання з боку батька, надання ним повноцінної матеріальної допомоги на утримання доньки, маючи на те відповідну змогу.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Положеннями ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція) передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно роз`яснень, що містяться у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківська, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Оскільки позивач сама утримує малолітню дитину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути аліменти на утримання їхньої спільної дитини.

Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини разом з яким проживає дитина.

Згідно ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Оскільки позивачем заявлено про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання їхніх спільної дитини у частці від доходів відповідача, суд правильно вважав за необхідне стягнути їх саме у вказаний спосіб.

Згідно ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів, суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та не рухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають значення.

Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що відповідач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому у відповідності до закону повинен нести обов`язок матеріального забезпечення дитини.

Згідно актового запису № 648, зареєстрованого Першим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_1 також є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.88).

Крім того, згідно актового запису № 4113, зареєстрованого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 90).

Згідно з ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50% заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування з заробітної плати у разі стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%.

ОСОБА_1 , будучи батьком трьох неповнолітніх дітей, зобов`язаний в силу закону (ст. 180 СК України) їх утримувати, незалежно від наявності чи відсутності судового рішення.

Вказані обставини у повному обсязі спростовують доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що судом не було прийнято до уваги, що на утриманні апелянта повністю перебувають ще двоє дітей, які народжені від різних шлюбів, однак проживають разом із батьком.

Також колегія суддів роз`яснює апелянту, що наявність у платника аліментів інших дітей не може бути правовою підставою для відмови у стягненні аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 .

В судовому засіданні 05 травня 2025 року свідок ОСОБА_7 , яка є матір`ю позивача, пояснила наступні обставини. Що з того часу як сторони розлучилися, а саме з 2016 року, відповідач участі у вихованні дитини не приймає, зокрема не надає фінансової допомоги. Зазначила, що вона дзвонила відповідачу з проханням про фінансову допомогу для онуки, одного разу він перерахував 1000 грн. та один раз зробив невелику покупку, після чого заблокував її номер телефону. Вказувала, що знає про те, що відповідач працює далекобійником і гроші на карту отримає його теперішня жінка. Підтвердила, що позивач зверталася неодноразово за матеріальною допомогою до відповідача та сама дитина також писала батьку з проханнями, після чого він її заблокував.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила, що вона є двоюрідною сестрою відповідача. Пояснила, що відповідач не допомагає ні своїй першій дитині, ні другій і взагалі доньку ігнорує. Також вказала, що у відповідача є рідний брат, який є хрещеним дитини ОСОБА_3 та саме він купував одяг та взуття дитині. Підтвердила, що позивач просила у відповідача про матеріальну допомогу для дитини, однак відповідач відмовив їй. Зазначила, що їй відомо про те, що відповідач працює далекобійником не офіційно у свого тестя та отримує зарплату його теперішня дружина.

Таким чином, враховуючи інтереси дитини, матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів ще двох дітей, а також відсутність будь-яких відомостей про наявність у відповідача захворювань, які потребували б додаткових витрат, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини та зазначив, що з ОСОБА_1 слід стягувати аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення нею повноліття.

Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не з`ясував та не врахував ті обставини, що з моменту розлучення відповідач завжди турбувався про свою дитину ОСОБА_4 , якій допомагає матеріально, зокрема, грошовими переводами на ім`я матері, а також шляхом покупки одягу для дитини та інших необхідних речей.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що добровільне виконання апелянтом своїх батьківських обов`язків щодо матеріального забезпечення дитини, яке до того ж має вкрай мінливий та періодичний характер, жодним чином не може звільнити останнього від передбаченого законом обов`язку щодо сплати аліментів на утримання доньки.

Судом також роз`яснено сторонам, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів (ч. 1 ст. 192 СК України).

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів за минулий час.

Згідно ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: 1) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; 2) ухилення відповідача від надання утримання дитині. Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 травня 2020 року (справа №215/5867/17).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що ч. 2 ст. 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Стягнення аліментів за час, що передує пред`явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов`язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати. Заходи, що вживав позивач щодо одержання аліментів можуть бути різноманітними, наприклад, він звертався до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, щоб той платив аліменти на дитину або направляв йому листи з такою вимогою чи на адресу його місця роботи тощо). Ухилення може виражатися у тому, що зобов`язана особа - відповідач ухилявся від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховував своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи) та інші подібні дії. Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема в постановах від 19 грудня 2019 року у справі № 635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18. Присудження аліментів за минулий час являється правом, а не обов`язком суду, з позовом до якого звернувся позивач (постанова Верховного Суду від 09 квітня 2020 року (справа №199/3429/18)).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення аліментів з 15 березня 2021 року, тобто за три роки до звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що з переписки в мобільному додатку «VIBER» вбачається, що донька ОСОБА_3 протягом 25-28 серпня 2023 року надсилала батьку повідомлення з проханням про фінансову допомогу (а.с. 17-19), однак, вказана переписка не містить доказів, що позивач або дитина звертались до відповідача з проханням про допомогу, починаючи з 15 березня 2021 року, і відповідачем було відмовлено у наданні такої допомоги.

Доводи суду про те, що у травні та липні 2021 році ОСОБА_2 вже зверталась до суду із позовними заявами до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 травня 2021 року та ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 19 липня 2021 року позовні заяви було повернуто позивачу з тих підстав, що позовні заяви не відповідали вимогам законодавства (а.с. 20-21, 22-23). Тобто, позовні заяви були повернуті, оскільки саме ОСОБА_2 не усунула їх недоліки, що свідчить про свідоме нехтування позивача своїми процесуальними правами.

При цьому, жодних доказів ухилення відповідача від сплати аліментів в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини, матеріали справи не містять.

За загальним правилом, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви (ч. 1 ст. 191 СК України).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не у повному обсязі визначився з характером спірних правовідносин в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів за минулий час, у зв`язку із чим резолютивна частина рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18 червня 2025 року підлягає зміні шляхом викладення її абзацу другого у редакції цієї постанови.

Керуючись ст. 367, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18 червня 2025 року - змінити.

Викласти абзац другий резолютивної частини рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18 червня 2025 року в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована: АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 (однієї шостої) частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 березня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 08 вересня 2026 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе