Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №485/462/26 — Миколаївський апеляційний суд

09.09.26

22-ц/812/1515/26

Справа №485/462/26 Головуючий у 1-й інстанції Соловйов О. В.

Провадження № 22ц/812/1515/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

9 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Коломієць В. В., Крамаренко Т. В.,

за участі: секретаря – Колосової О. М.,

представника відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства (далі ПОСП) «Куйбишевське»

на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 7 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Соловйова О. В. в залі суду в місті Снігурівка Миколаївської області о 10.00 годині зі складенням його повного тексту, по справі

за позовом

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ПОСП «Куйбишевське»

про стягнення плати за договорами емфітевзису, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2026 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися із позовом до ПОСП «Куйбишевське» про стягнення за період з 2022 року по 2025 рік боргу з невиплаченої плати за двома договорами емфітевзису на користь кожного із позивачів, а саме по частині від суми заборгованості за платне користування двома земельними ділянками відповідно у сумах 16 207 грн 86 коп. та 17 932 грн 14 коп., і за несвоєчасне виконання такого зобов`язання пені відповідно в сумах 22 199 грн 10 коп. та 24 560 грн 97 коп.

В обґрунтування позову зазначили, що є співвласниками в рівних частинах двох земельних ділянок площами 4,4057 га та 4,8744 га з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, які розташовані в межах території Куйбишевської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області (нині Снігурівської ОТГ Баштанського району Миколаївської області).

Земельні ділянки передані ними в користування ПОСП «Куйбишевське» згідно з двома окремими договорами емфітевзису від 16 березня 2020 року, укладеними строком до 31 грудня 2025 року.

За умовами договорів, за користування цілою земельною ділянкою площею 4,4057га передбачено плату у грошовій формі у розмірі 8 103 грн 93 коп. та відповідно за користування цілою ділянкою площею 4,8744 га плату у розмірі 8 966 грн 07 коп. за один рік користування, яка вноситься землекористувачем до 31 грудня поточного року користування. Також умовами договорів передбачено сплату підприємством на користь власників пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за порушення строків внесення плати за користування земельними ділянками.

Між тим, починаючи з 2022 року відповідач не виконує своїх зобов`язань за договорами та не виплачує плату за користування земельними ділянками, внаслідок чого позивачі змушені звернутись до суду із цим позовом.

У відзиві на позовну заяву відповідач ПОСП «Куйбишевське» вважало її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з того, що земельні ділянки належні позивачам знаходяться на території Снігурівської територіальної громади, і які в період з 19 березня по 11 листопада 2022 року перебували в окупації та вважалися територією, на якій ведуться активні бойові дії. Тому ці обставини є форс-мажорними, викликаними збройною агресією російської федерації проти України з проведенням бойових дій, що підтверджено листом Торгово-промислової палати від 28 лютого 2022 року та є загальновідомими, а тому не потребують доказування.

Посилався на відомості інтерактивної карти ДСНС, де територія Снігурівської ОТГ досі зазначена місцем, де виявлені або ймовірно знаходяться вибухонебезпечні предмети та зазначав, що зазначене є підставою для визначення суб`єкта господарювання, який користується земельними ділянками розташованими на територіях забруднених вибухонебезпечними предметами, що є безальтернативною підставою для надання податкових пільг.

Тому з 2022 року відповідач не здійснює господарської діяльності, зокрема з підстав неможливості використання земельних ділянок за призначенням, у зв`язку із їх забрудненням вибухонебезпечними предметами, на підтвердження чого надав докази звернення до Горохівської сільської військової адміністрації, Миколаївської обласної військової адміністрації, Снігурівської міської військової адміністрації, ГУ ДСНС у Миколаївській області та інших відповідальних установ з питання визнання земельних ділянок потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами та з проханням проведення обстеження та знешкодження вибухонебезпечних предметів на деокупованих територіях.

Крім того, посилався на те, що в рамках кримінального провадження на підставі ухвал суду накладено арешт на банківські рахунки та грошові кошти підприємства, внаслідок чого відповідач позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність впродовж більш ніж 4 роки.

За сукупності обставин відповідач не провів посівну кампанію у 2022 році та кампанію щодо збору врожаю.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 7 травня 2026 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалено про стягнення на користь ОСОБА_3 з ПОСП «Куйбишевське» по частині боргів та на користь ОСОБА_2 також по частині боргів, які складаються з заборгованості за договорами про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 16 березня 2020 року за ділянкою площею 4,4057 га, кадастровий номер 4825782500:01:000:0032, та за ділянкою площею 4,4057 га, кадастровий номер 4825782500:01:000:0032, за 2022 - 2025 роки у розмірі 12 480 грн 06 коп. на користь кожного та у розмірі 13 807грн 74 коп. на користь кожного. В задоволенні решти вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з доведеності позовних вимог в частині стягнення боргу за користування земельними ділянками з відрахуванням податків та відсутності підстав для стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання через введення в Україні воєнного стану.

Не погоджуючись з судовим рішенням в частині стягнення боргів та судових витрат, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій посилався на його незаконність та необґрунтованість в частині задоволених позовних вимог, а також невідповідність обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, і тому просив рішення суду в цій частині скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову у цій частині відмовити.

В обґрунтування доводів скарги зазначав, що місцевим судом не повно встановлені обставини справи в частині відсутності звернень позивачів до підприємства з виплати плати за користування належними їм ділянками, оскільки така виплата за умовами договорів повинна бути проведена готівкою через касу підприємства або на підставі письмової заяви власника може бути перерахована на банківський рахунок. Між тим, такі звернення позивачів до відповідача відсутні, оскільки земельні ділянки знаходилися в окупації і це є загальновідомим фактом.

Зазначав про неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме не застосування до виниклих між сторонами правовідносин частини 6 статті 762 ЦК України через частину 1 статті 8 ЦК України, оскільки ці умови сторонами у договорі не визначено та вони не врегульовані відповідним законом, що призвело до ухвалення незаконного рішення в цій частині. Оскільки підприємство не володіло та не користувалося належними позивачам земельними ділянками через обставини, за які відповідач не відповідає та які виникли внаслідок окупації території та введення воєнного стану, а отже підприємство повинно бути звільнено від плати на користь власників земель.

Заперечував також щодо стягнення з нього на користь кожного з позивачів витрат на правничу допомогу, за відсутності квитанцій про їх фактичну оплату, та вважав оплату за надання правничих послуг штучно збільшеною у два рази, оскільки витрати кожним з них нараховані за ідентичні позовні вимоги викладені у одному позові, а також завищеним та таким, що не є співмірним зі складністю справи.

В іншій частині рішення суду учасниками справи не оскаржено.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачі, діючи через свого представника, вважали її доводи необґрунтованими, зазначали про відсутність підстав для застосування у даних правовідносинах частини 6 статті 762 ЦК України, оскільки емфітевзис регулюється виключно договором та статтями 407-412 ЦК України, навели обґрунтування на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

У судове засідання суду апеляційної інстанції позивачі та їх представник не з`явилися, повідомлені про розгляд справи належним чином, позивачі заяв та клопотань про відкладення слухання справи до суду апеляційної інстанції не надали.

В той же час представником позивачів – адвокатом Бусахіним О. С. 7 вересня 2026 року на адресу суду направлено клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції, як з порушенням строку, так і з порушенням порядку його подання, внаслідок чого це клопотання повернуто адвокату на підставі ухвали судді-доповідача у справі від 8 вересня 2026 року. Інших заяв та клопотань від представника позивачів до суду апеляційної інстанції не надійшло, усі додані у справу документи під час апеляційного провадження направлено йому до електронного кабінету в належні строки.

Відповідно до статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, які судом належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та до складу яких представник сторони згідно до положень статті 42 ЦПК України не належить, не перешкоджає розгляду справи.

За наведеного, враховуючи належне повідомлення позивачів та їх представника про дату та час розгляду справи, їх обізнаність про її рух та наявні матеріали справи, відсутність будь-яких клопотань про відкладення судового розгляду з поважних причин, реалізацією позивачами та їх представником свого права на викладення відповідних аргументів у відзиву на апеляційну скаргу та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), суд апеляційної інстанції вважає за можливим розглянути справу у відсутності позивачів та їх представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

При вирішенні справи судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є співвласниками в рівних частинах, по кожний, двох земельних ділянок, площею 4,4057 га із кадастровим номером 4825782500:01:000:0032 та площею 4,8744 га із кадастровим номером 4825782500:03:000:0033, що мають цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані у межах території Куйбишевської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області (нині Снігурівської ОТГ Баштанського району Миколаївської області) (а.с.10-17).

16 березня 2020 року між позивачами та ПОСП «Куйбишевське» укладено два окремі договори про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) строком до 31 грудня 2025 року щодо ділянки із кадастровим номером 4825782500:01:000:0032 та ділянки із кадастровим номером 4825782500:03:000:0033 зі сплатою за користування кожному із власників за один рік користування цілою земельною ділянкою у строк до 31 грудня поточного року користування пропорційно його частці у власності: за земельну ділянку площею 4,4057га плати у грошовій формі у розмірі 8 103 грн 93 коп. та за ділянку площею 4,8744га – 8 966 грн 07 коп. (а.с.22-31). З плати за користування земельною ділянкою землекористувач утримує податок з доходів фізичних осіб та інші податки та збори обов`язкові до сплати.

Пунктом 3.2. договорів визначено, що плата за користування земельною ділянкою проводиться готівкою через касу підприємства, та на підставі письмової заяви власника може проводитись шляхом безготівкового перерахування належних власнику грошових коштів на його банківський рахунок.

Отже, між сторонами договорів досягнуто згоди з умов передачі земель у платне користування відповідача задля здійснення господарської діяльності з метою використання ділянок для сільськогосподарських потреб, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Визначено строки користування, внесення плати на користь власників, права та обов`язки сторін з належної передачі та користування земельними ділянками, їх поліпшення та відповідальності винної сторони за заподіяння збитків або несвоєчасну виплату плати та підстави припинення договору.

Ризик псування чи пошкодження земель або неможливості володіння чи користування земельними ділянками умови договорів не містять.

З моменту укладення договорів та передачі у користування земельних ділянок і до 2022 року між сторонами спорів та претензій із належного виконання зобов`язань за укладеним договором емфітевзису не виникало.

Втім, за відомостями Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області оплата за користування спірними земельними ділянками у період з 2022 по 2025 роки не нарахована та не виплачена (а.с. 156-159).

За такого та за спливом строків дії договорів емфітевзисів, позивачами у судовому порядку пред`явлено вимоги до підприємства про стягнення боргу з внесення плати за користування належними їм земельними ділянками та пені відповідно до пункту 6.2 договорів за прострочення терміну внесення плати за користування кожною земельною ділянкою у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

В свою чергу відповідач, не заперечуючи по суті обставин не виплати ним плати за користування земельними ділянками, посилався на введення в країні з 24 лютого 2022 року воєнного стану, окупації та проведення бойових дій на території Снігурівської ОТГ Миколаївської області, внаслідок чого здійснення ним обробітку спірної землі та провадження господарської діяльності в період 2022-2025рр було неможливим за обставинами, що від нього не залежали.

Врахувавши ці заперечення, судом першої інстанції встановлено, що внаслідок введення воєнного стану і окупації територій, вина відповідача у невиконанні зобов`язання відсутня і тому власникам землі відмовлено у стягненні з підприємства пені, але одночасно на їх користь стягнута плата, яка на переконання місцевого суду підлягає сплаті землекористувачем на користь власників за будь-яких обставин, навіть за відсутності можливості користування чужим майном через обставини, за які підприємство не відповідає. За висновками суду емфітевзис є особливим речовим правом, до якого не можуть бути застосовані норми матеріального права в частині звільнення наймача від сплати за найм майна у відповідності до частини 2 статті 762 ЦК України.

Між тим, в частині вирішення питання про стягнення боргу за платою за користування чужим майном з такими висновками суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 395 ЦК України одним з різновидів речових прав на нерухоме майно є право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб .

За змістом положень частин 1, 2 статті 407 ЦК України (в редакції на час укладення договору) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті.

У відповідності до частини 1 статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Тобто речове право на користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб згідно з частиною 1 статті 407 ЦК України та частиною 1 статті 1021 ЗК України встановлюється договором між власником земельної ділянки й особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. А отже, оскільки емфітевзис встановлюється договором, то можна вважати наявними поряд з речовим правом (емфітевзису) й зобов`язання.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм матеріального права та встановлених обставин справи, слід виснувати, що суд першої інстанції в цілому обґрунтовано встановив, що ПОСП «Куйбишевське» не виконано зобов`язання з виплати плати за користування земельними ділянками у період з 2022 по 2025 роки, з огляду на воєнний стан, окупацію та інші обставини, які не залежали від підприємства, але при тому стягнув плату за цей період, виходячи з обов`язковості виконання договору емфітевзису за будь-яких обставин, з чим колегія суддів погодитись не може.

Так, на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався у порядку, передбаченому законодавством України, та діє на даний час.

Після введення на території країни воєнного стану, Торгово – промисловою палатою України усім зацікавленим особам надіслано листа від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1, в якому засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), якими є військова агресія Російської Федерації проти України.

У листі Торгово – промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини, починаючи з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У подальшому, вже 7 жовтня 2022 року Миколаївською обласною радою прийнято рішення №9 «Про наявність обставин непереборної сили та перелік суб`єктів господарювання, що постраждали внаслідок таких дій», якими рада визнала обставини, що склалися на території Миколаївської області, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та стали підставою введення воєнного стану в Україні, обставинами непереборної сили з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення.

До переліку суб`єктів господарювання, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили, включені юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, які є сільськогосподарськими товаровиробниками та місцезнаходження яких станом на 31 грудня 2022 року зареєстровано у межах території Миколаївської області.

За наказом Мінреінтеграції від 22 грудня 2022 року №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Снігурівська міська територіальна громада, в межах якої розташовані спірні земельні ділянки в районі села Калинівка, що входить до складу Снігурівської ОТГ, віднесена до територій, що перебували у тимчасовій окупації у період з 4 березня по 11 листопада 2022 року.

Наступним наказом Міністерства розвитку громад і територій України від 28 лютого 2025 року № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Снігурівську міську територіальну громаду, після деокупації, починаючи 11 листопада 2022 року віднесено до територій можливих бойових дій та територій на яких ведуться ( велися) бойові дії.

Так, постановою Кабінету Міністрів України №740 від 7 червня 2024 року про «Деякі питання про створення, забезпечення функціонування та ведення реєстру територій, забруднених/імовірно забруднених вибухонебезпечними предметами» затверджено Порядок ведення, адміністрування, користування відомостями реєстру територій, забруднених/імовірно забруднених вибухонебезпечними предметами, внаслідок чого введено у дію реєстр територій та геоінформаційна система, якій відповідає Інтерактивна карта територій, яку адмініструє Державна служба надзвичайних ситуацій (далі ДСНС).

За даними Інтерактивної карти ДСНС на її офіційному сайті за посиланням Розмінування України (https://mine.dsns.gov.ua/) територія Снігурівської міської територіальної громади Миколаївської області, в межах якої знаходиться земля, належна позивачу, є досі місцем, де виявлені або ймовірно знаходяться вибухонебезпечні предмети.

Статтями 283?.1 та 283?.2 Податкового Кодексу України, з відсиланням саме на такий порядок, що встановлений Кабінетом Міністрів України, у розрізі прийняття рішень з метою надання суб`єкту господарювання податкових пільг, безальтернативно визначено статус такого об`єкта оподаткування, яким є земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) активні бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, та вказують на період, коли земельні ділянки визнаються забрудненими вибухонебезпечними предметами, який починається з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.

Тому відповідач, посилаючись на введення на усій території України воєнного стану, що унеможливило виконання ним належним чином взятих на себе зобов`язань, починаючи з 24 лютого 2022 року, зазначав про неможливість ним виплати грошових коштів, з огляду на відсутність можливості володіти та користування, а також проводити обробіток земельних ділянок, внаслідок їх окупації та подальшого забруднення вибухонебезпечними предметами, після деокупації і до проведення обстеження та розмінування.

На підтвердження своїх доводів надав звернення до Горохівської сільської військової адміністрації, Миколаївської обласної військової адміністрації, Снігурівскої міської військової адміністрації, ГУ ДСНС у Миколаївській області та інших відповідальних установ з питання визнання земельних ділянок потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами та з проханням проведення обстеження та знешкодження вибухонебезпечних предметів на деокупованих територіях.

За змістом відомостей, що надійшли на адресу Миколаївського апеляційного суду, на направлені відповідачем заяви Державна екологічна інспекція України повідомила відповідачу про відсутність повноважень у сфері очищення земельних ділянок від вибухонебезпечних предметів, а Миколаївська обласна військова адміністрація про відсутність відомостей про результати розгляду зазначених звернень.

Втім, за наслідками розгляду цих заяв, Снігурівською міською військовою адміністрацією Баштанського району Миколаївської області повідомлено, що у листопаді 2025 року операторами протимінної діяльності направлено гарантійний лист про розмінування 28 травня 2025 року земельної ділянки з кадастровим номером 4825782500:01:000:0032 та з цього часу відсутні докази її забруднення вибухонебезпечними предметами. Відомості про розмінування чи вивільнення від забруднення іншої земельної ділянки з кадастровим номером 4825782500:03:000:0033 до міської військової адміністрації від операторів протимінної діяльності досі не надходило (а.с.199).

Таким чином, врахувавши по суті ці обставини, суд першої інстанції відмовив позивачам у стягненні пені за відсутністю вини відповідача у невиплаті плати за користування земельними ділянками, і рішення в цій частині учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржено.

При тому, одночасно стягнув з відповідача на користь позивачів суми плати за договорами емфітевзису, за тих самих обставин, але виходячи з того, що ні договорами, ні нормами цивільного та земельного законодавства не врегульовано питання про звільнення землекористувача від внесення плати за договорами емфітевзису, внаслідок непередбачуваних обставин, які виникли без волі сторін та не з вини емфітенту, оскільки вважав, що до правовідносин, що виникають з договорів емфітевзису, не можуть бути застосовані інші норми матеріального права, які регулюють питання оренди.

Таким чином суд першої інстанції виснував, що плата за користування чужою земельною ділянкою, якою емфітент не користувався та не задовольняв свої потреби не зі своєї вини, підлягає виплаті у будь-якому випадку за його рахунок на користь власників земельних ділянок.

До таких висновків суд дійшов застосувавши правові висновки, викладені Об`єднаною Палатою КЦС в складі ВС у постанові від 20 січня 2025 року під час розгляду справи №390/25/22, які зокрема стосуються того, що емфітевзис - це речове, довгострокове, відчужуване та успадковуване право володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис є правом абсолютним, не просто речовим правом на земельну ділянку, а одним із найбільш міцних прав після права власності. Емфітевзис постає в історії приватного права та цивілістичній доктрині як найбільш повне обмежене речове право на сільськогосподарські землі, поступаючись у цьому аспекті лише праву власності. Емфітевзис як речове право на чуже майно стає відносно самостійним і незалежним від договору, яким він встановлений. Належним способом захисту прав особи у зв`язку з несплатою за користування земельною ділянкою по договору про встановлення емфітевзису є стягнення боргу, тобто примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Тобто до встановлених у цій справі правовідносин, судом застосовано висновки щодо обрання ефективного способу захисту порушеного права, у випадку пред`явлення вимог про припинення договору емфітевзису, у зв`язку з несплатою плати за користування чужим майном.

В той час, як у справі, що знаходиться на перегляді в апеляційному порядку, розглядається питання про стягнення боргу за договорами, строк дії яких сплив, а землекористувачем висловлені обґрунтовані заперечення стосовно відсутності підстав для здійснення ним плати на користь власників, враховуючи воєнний стан, тимчасову окупацію території, де розташовані спірні земельні ділянки, та їх потенційне забруднення, після деокупації, що є загально відомими фактами та підтверджені судом в ухваленому ним рішенні.

Тобто, землекористувач, посилаючись, зокрема, на загально відомі факти, які за частиною 3 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, вказав, що був позбавлений користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення ні по своїй волі та ні зі своєї вини, внаслідок чого відповідно до частини 6 статті 762 ЦК України повинен бути звільнений від плати за те, чим в період 2022-2025рр не міг користуватися за обставинами, які не залежали від його вини.

За наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні вимог про стягнення плати з землекористувача на користь власників земельних ділянок застосовані висновки ОП КЦС ВС, які є неревалентними до спірних правовідносин та обставин справи, які не є аналогічними.

В той же час висновки, висловлені ОП КЦС, зокрема стосуються і того, що емфітевзис як речове право на чуже майно стає відносно самостійним і незалежним від договору, яким він встановлений. Підстави припинення речових прав на чуже майно спеціально визначаються лише законом та є вичерпними для емфітевзису.

Тобто, за наведеного, слід виснувати, якщо законом встановлено та врегульовано право на користування чужим майно, як і його припинення, то застосуванню підлягають, як такий закон, так і договір з власником або особою, якій майно було передано власником (статі 398, 407-412 ЦК України).

В той же час, у даній справі питання неможливості володіння та користування землекористувачем земельними ділянками сільськогосподарського призначення відповідно до умов договору за обставинами, які не залежали від волі сторін договору та виникли не з вини землекористувача, і як наслідок належності виконання сторонами договору, в тому числі щодо порядку проведення плати, за те чим не можливо володіти чи користуватися відповідно до мети укладеного договору, - не врегульовано ні змістом укладених між сторонами договорів, ні відповідними законами.

За такого та на переконання колегії суддів, суду першої інстанції у даному випадку слід було керуватися положеннями частини 1 статті 8 ЦК України, а саме якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У цьому розумінні, найбільш подібними за змістом є цивільні відносини, які регулюють правовідносини найму (оренди). На це вказує не лише сам правовий аспект подібності змісту правовідносин, прав та обов`язків сторін, з деякими виключеннями, з їх врегулюванням шляхом укладання сторонами договорів, де права однієї сторони договору вимагають добросовісного виконання іншою стороною обов`язків, встановлених на підставі закону чи договору, а ще і законодавчою практикою, де при прийнятті тих чи інших законів законодавці, як правило, намагаються одночасно врегулювати правовідносини найму (оренди) та емфітевзису одними і тими же нормами закону. Зокрема, це стосується положень статей 170.1, 170.1.1 Податкового Кодексу України (ПК України), якими визначається оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду, емфітевзис), а також змінами до статті 93 ЗК України, що діяли в період з 28 квітня 2021 року по 2 травня 2023 року та стосувалися права користування (оренди, емфітевзису) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення тощо.

Тому для цього слід було звернути передусім увагу на те, що емфітевзис виник у праві, як довгострокова спадкова оренда землі, яка надає землекористувачу як емфітевту статусу користувача чужої земельної ділянки, що передана її власником саме для задоволення сільськогосподарських потреб.

За такого, частиною 1 статті 409 ЦК України врегульована фактична мета самостійного інституту емфітевзису, заради якої надається в користування чужа земельна ділянка, - для задоволення сільськогосподарських потреб емфітента та використання земельної ділянки власника виключно за її призначенням. Після чого та внаслідок передачі майна у чуже користування власник може одержати плату відповідно до частини 2 статті 409 ЦК України, що встановлюється сторонами виключно у змісті договору, оскільки розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати ЦК України не регулюються.

Тобто поряд з речовим правом (емфітевзису) є й зобов`язання, зокрема, з належного одержання власником плати від землекористувача, що не врегульовано нормами ні ЦК України, ні ЗК України, оскільки розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати повинні встановлюватися сторонами у договорі.

В той же час у спірних договорах власниками та землекористувачем не визначено повні умови, порядок проведення виплати плати, зокрема, у випадку виникнення обставин, які не залежать від сторін договору та виникли не з вини землекористувача у той період, коли він не володів належним власнику майном у виді земельних ділянок сільськогосподарського призначення та якими він не користувався, у зв`язку з окупацією цих територій та визнання цих земельних ділянок потенційно забрудненими.

Тобто належні позивачам земельні ділянки, з незалежних від волі сторін договору та не з вини землекористувача в період з 2022-2025рр не використовувалися, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4825782500:01:000:0032 була розмінована та вивільнена для сільськогосподарської діяльності лише 28 травня 2025 року, про що операторами протимінної діяльності повідомлено 27 листопада 2025 року, а відомості про розмінування та вивільнення земельної ділянки з кадастровим номером 4825782500:03:000:0033 досі відсутні.

А з огляду на строки дії договорів та особливості проведення сільськогосподарських робіт відповідач не володів та не користувався земельними ділянками через обставини, за які він не відповідає.

Таким чином, за обставинами справи вбачається, що позивачі як власники земельних ділянок вимагають від відповідача, який є землекористувачем, плати за період 2022-2025рр, за передані йому у користування земельні ділянки, володіння та користування якими відповідач був позбавлений в період 2022 року, внаслідок їх окупації, та в період 2023-2025рр внаслідок їх потенційного забруднення вибухонебезпечними предметами після деокупації, тобто без досягнення відповідачем мети договору емфітевзису, за відсутністю його вини та волі.

Підпунктом 3 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням такої особливості: власники, користувачі земельних ділянок не несуть відповідальності за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням, що полягає у невикористанні земельної ділянки, право власності, користування якою виникло до введення воєнного стану.

Зміст цього підпункту узгоджується та відповідає положенням частини 6 статті 762 ЦК України, за яким наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

З огляду на це, суду першої інстанції слід було врахувати обставини неможливості володіння та користування відповідачем земельними ділянками, що належать позивачам, та застосувати до даних правовідносин наслідки, визначені частиною 6 статті 762 ЦК України через призму частини 1 статті 8 ЦК України.

За такого, враховуючи наведене та встановлені обставини справи, за відсутністю врегулювання правовідносин, які виникли між сторонами із укладеного договору емфітевзису в частині виконання зобов`язання з плати та які в цій частині не врегульовані ні договором, ні законом, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до них положення частини 1 статті 8, частини 6 статті 762 ЦК України, так як неможливість користування чужими земельними ділянками за обставин, які не залежать від волі сторін і виникли не з вини землекористувача, є підставою для звільнення відповідача, як емфітента, від плати на користь власників землі.

При тому, також слід врахувати, що ризик випадкового пошкодження (псування) майна, за яким воно не могло бути використане землекористувачем задля досягнення мети договору емфітевзису, ні договором, ні законом не встановлено, а отже за положеннями статті 323 ЦК України його покладено на власників.

За наведеного, колегія суддів доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог.

Таким чином рішення суду, в оскарженій відповідачем частині, якою частково задоволено вимоги про стягнення плати, розподілено судовий збір та витрати на правову допомогу, підлягає скасуванню у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з ухваленням в цій частині нового, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення плати слід відмовити. Наслідком чого є відмова у стягненні на користь позивачів судових витрат.

В той же час, відповідно до статті 141 ЦПК України, з позивачів на користь відповідача слід стягнути в рівних частках сплачений підприємством судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції, по 1 966 грн 80 коп. з кожного.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Куйбишевське» задовольнити .

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 7 травня 2026 року в частині вирішення вимог по стягнення плати та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ПОСП «Куйбишевське» про стягнення боргу за договорами емфітевзису.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Куйбишевське» судові витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції по 1 966 грн 80 коп. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді В. В. Коломієць

Т. В. Крамаренко