Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №487/4907/26 — Миколаївський апеляційний суд

09.09.26

22-ц/812/1660/26

Справа № 487/4907/26 Головуючий у 1-й інстанції Лагода А. А.

Провадження № 22ц/812/1660/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

9 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Коломієць В. В., Крамаренко Т. В.,

із секретарем: Колосовою О. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Військової частини НОМЕР_1

на ухвалу судді Заводського районного суду міста Миколаєва Лагоди А. А., постановлену 23 червня 2026 року у приміщенні суду у місті Миколаєві зі складанням повного судового рішення, у справі за позовом

Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1

про стягнення майнової шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

19 червня 2026 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення переплаченого грошового забезпечення за період з 7 серпня по 17 жовтня 2025 року, у зв`язку з самовільним залишення колишнім військовослужбовцем військової служби.

Ухвалою судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 червня 2026 року у відкритті провадження за позовом Військової частини НОМЕР_1 відмовлено.

Суддя мотивував своє рішення тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки він має вирішуватися адміністративним судом в порядку КАС України.

В апеляційній скарзі позивач Військова частина НОМЕР_1 , від імені якого діє представник, просить скасувати ухвалу судді про відмову у відкритті провадження та повернути справу до суду для продовження розгляду, з огляду на те, що спір не стосується суб`єкта владних повноважень, а вимоги про стягнення шкоди в порядку статей 1166, 1212, 1215 ЦК України за позовами до колишніх військовослужбовців повинні розглядатися за правилами цивільної юрисдикції, так як не підвідомчі суду адміністративної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення із наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суддя керувався пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України з тих підстав, що справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, так як спір, що виник між сторонами, належить до юрисдикції адміністративного суду.

З такими висновком слід погодитися, враховуючи наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Отже, судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Тому Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) при розгляді справи №524/8406/17 у своїй постанові від 29 травня 2019 року проаналізовала вищенаведені положення закону та визначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто за передбачених законом умов, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Отже, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З матеріалів справи вбачається, що солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 за наказом від 31 липня 2025 року, де відповідач з цього часу проходив військову службу.

Під час проходження служби за службовим розслідуванням Військової частини НОМЕР_1 від 13 листопада 2025 року встановлено факт самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 військової служби в умовах воєнного стану.

Іншим службовим розслідуванням від 18 травня 2026 року встановлена переплата грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 за час самовільного залишення служби в період з 7 серпня по 17 жовтня 2025 року.

Зазначаючи про те, що переплата грошового забезпечення відбулася внаслідок неправомірних та зловмисних дій відповідача, чим заподіяна майнова шкода військовій частині, позивач просив про стягнення з відповідача ОСОБА_1 шкоди, заподіяної ним під час проходження військової служби та її залишення в умовах воєнного часу .

З огляду на викладені обставини, приймаючи рішення про підвідомчість спору суду відповідної юрисдикції, слід керуватися цими підставами у їх сукупності: суб`єктним складом правовідносин, предметом спору та характером спірних матеріальних правовідносин.

Так, за змістом статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

В той же час статтею 2 і пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

В даному випадку, суб`єктами спірних правовідносин, а отже і відповідачем (або позивачем) у спорах, є особи, що перебувають або перебували на публічній службі, де позивачем (або відповідачем) має бути орган, з яким службовець перебував у відповідних публічних відносинах.

За змістом пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України, статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» до публічної служби відноситься військова служба громадян України, яка зараховується до державної служби .

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Як убачається із позовної заяви, спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з нарахуванням грошового забезпечення відповідачу, як військовослужбовцю, що був зарахований до списків особового складу військової частини, але самовільно залишив військову службу в умовах воєнного часу, внаслідок чого виплатою такого забезпечення без належних до того підстав заподіяв позивачу шкоду.

Отже, між сторонами виник спір щодо порядку проходження ОСОБА_1 військової служби та пов`язаною з цим виплатою грошового забезпечення, а також підстав для його повернення під час самовільного залишення відповідачем військової служби, що виключає розгляд зазначеного спору в порядку цивільного судочинства.

Тому суддею в порядку частини 4 статті 263 ЦПК України правильно застосовані правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року, висловлені нею під час розгляду справи № 813/1045/18, де судом виснувано, що у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Тому указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Отже, ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у справі щодо відшкодування державі в особі військової частини шкоди, завданої особою шляхом втрати майна під час здійснення нею повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Тобто для вирішення спору про повернення колишнім військовослужбовцем майна у вигляді отриманого грошового забезпечення без належних на те підстав під час проходження ним військової служби та її самовільного залишення, судом перевіряється порядок проходження та припинення військової служби, у відповідності до якого військовослужбовцю було нараховано грошове забезпечення, підстави його нарахування та повернення, у зв`язку з самовільним залишенням служби.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, так як постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи апелянта не спростовують обґрунтовані висновки судді, так як ґрунтуються на помилковому тлумаченні процесуального законодавства, а тому не заслуговують на увагу. Зокрема, посилання представника позивача на відсутність у справі суб`єкта владних повноважень, в той час коли справа стосується виключно проходження та припинення військової служби військовослужбовцем, та пов`язаного з цим нарахування грошового забезпечення.

Отже, подана апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України.

Підстав для розподілу витрат на правову допомогу або судових витрат, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а ухвалу судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, але у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді В. В. Коломієць

Т. В. Крамаренко