Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №148/1828/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 148/1828/26

Провадження № 22-ц/801/1950/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа № 148/1828/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

за участю секретаря судового засідання: Закерничної А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу 148/1828/26 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Ремша Дмитра Сергійовича на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року про забезпечення позову, постановлену в складі судді Дамчук О.О.,

встановив:

9 червня 2026 року представниця заявниці, адвокат Калачик Наталія Михайлівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Тульчинського районного суду Вінницької області зі заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви.

В обґрунтування заяви зазначила, що заявниця має намір звернутися до суду з позовом про усунення від права на спадкування.

Представниця заявниці вказала, що у заявниці є обґрунтовані сумніви щодо існування інших спадкоємців після смерті спадкодавця. Посилаючись на те, що померлий спадкодавець - ОСОБА_3 за життя у шлюбі не перебував, дітей не мав. Його мати, ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько, ОСОБА_5 , також помер в 1996 році, однак точна дата його смерті заявнику не відома, оскільки ще у 1990 році шлюб між батьками спадкодавця було розірвано. Рідна сестра спадкодавця, ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Починаючи з 2009 року і до дня своєї смерті спадкодавець фактично проживав разом із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Упродовж зазначеного часу саме ОСОБА_1 надавала йому необхідну матеріальну та побутову допомогу, забезпечувала догляд, харчування та підтримку у повсякденному житті.

Після смерті спадкодавця, саме ОСОБА_1 організувала його поховання, здійснила оформлення необхідних документів, а також надала згоду на кремацію тіла померлого, оскільки будь-які інші близькі родичі на той час відсутні та їй не були відомі.

Підставою для звернення до суду з позовом про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування є наявність обґрунтованих сумнівів щодо підстав набуття ним статусу спадкоємця, а також необхідність судової перевірки обставин, які мають істотне значення для вирішення спадкового спору.

За весь період спільного проживання зі спадкодавцем, а також після його смерті, заявниці не було відомо про існування будь-яких інших осіб, які б підтримували зі спадкодавцем сімейні відносини, брали участь у його утриманні, надавали допомогу, здійснювали догляд або претендували на спадкове майно.

Наразі між заявницею та ОСОБА_7 виник реальний спір щодо права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Оскільки ОСОБА_7 подав заяву про прийняття спадщини, а спадкова справа перебуває на розгляді нотаріуса, існує реальна загроза видачі йому свідоцтва про право на спадщину до вирішення спору судом. У разі видачі такого свідоцтва останній набуде можливість зареєструвати за собою право власності на спадкове майно та в подальшому відчужити його третім особам, що істотно ускладнить або зробить неможливим виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позову.

Просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Тульчинській державній нотаріальній конторі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчиняти нотаріальні дії щодо видачі свідоцтва (свідоцтв) про право на спадщину у спадковій справі № 125/2026, заведеній після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , до набрання законної сили рішенням суду в даній справі.

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 , адвоката Калачик Наталії Михайлівни про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Тульчинській державній нотаріальній конторі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчиняти нотаріальні дії щодо видачі свідоцтва (свідоцтв) про право на спадщину у спадковій справі № 125/2026, заведеній після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , до набрання законної сили рішенням суду.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції мотивував тим, що наразі є підстави вважати, що не застосування заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову, через потенційну можливість спадкоємця відчужити майно на користь третіх осіб.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник представника ОСОБА_2 – адвокат Ремша Дмитро Сергійович подала апеляційну скаргу, зазначаючи що оскаржувана ухвала є необ`єктивною, необґрунтованою та винесеною із порушенням матеріального та процесуального законодавства.

Саме посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створить перешкоди для виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

У апеляційній скарзі просить ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2026 року скасувати.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 – адвокат Ремша Д.С. апеляційну скаргу підтримав просив суд її задовольнити.

Також під час розгляду справи адвокат Ремша Д.С. заявив клопотання про долучення доказів.

Представник заявника Калачик Н.М. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення клопотання про долучення доказів. Апеляційну скаргу просила залишити без задоволення постанову суду першої інстанції без змін.

Ухвалою апеляційного суду (із занесенням до протоколу судового засідання без винесення окремого процесуального документа) від 08 вересня 2026 року в задоволені клопотання адвоката Ремша Д.С. про долучення доказів відмовлено, виходячи з того, що неіснування певних доказів на момент постановлення рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції таких додаткових доказів незалежно від інших причин неподання позивачем таких доказів до суду. Навпаки саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Саме такої позиції послідовно дотримується Верховний Суд, яка викладена у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

За змістом частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Пунктом 6 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, визначено, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

На підставі статті 159 ЦПК України у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 155 цього Кодексу підстав або у випадку ухвалення рішення суду щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися. У разі подання відповідного позову про відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням, зазначеним у частині першій цієї статті, відшкодування збитків, заподіяних вжиттям заходів забезпечення позову, здійснюється в першу чергу за рахунок коштів зустрічного забезпечення.

Відповідно до частин першої-третьої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Подібних висновків дійшла Велика Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

У заяві про забезпечення позову заявник вказує, що ОСОБА_1 має намір звернутися до суду із позовом про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

На обґрунтування заяви про забезпечення позову заявниця вказувала, що ОСОБА_7 подав заяву про прийняття спадщини, а спадкова справа перебуває на розгляді нотаріуса, існує реальна загроза видачі йому свідоцтва про право на спадщину до вирішення спору судом. У разі видачі такого свідоцтва останній набуде можливість зареєструвати за собою право власності на спадкове майно та в подальшому відчужити його третім особам, що істотно ускладнить або зробить неможливим виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позову.

Суд першої інстанції, дійшов висновку про задоволення заяви виходячи із того, що невжиття заходів забезпечення позову може нівелювати ефективність судового захисту прав позивача у разі задоволення його позовних вимог, оскільки у разі отримання відповідачем свідоцтва на право на спадщину до розгляду цього спору по суті відповідач може вчинити дії, спрямовані на розпорядження спадковим майном, передачу його третім особами, що ускладнить або унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення вимог позивача.

Проте колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду інстанції, оскільки суд не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати заявник, позовним вимогам, не оцінили рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог.

В ухвалі суду першої інстанції про заборону видавати відповідачу свідоцтво про право на спадщину окрім посилань на загальні норми процесуального права про забезпечення позову, не міститься мотивів співмірності застосованих заходів із предметом позову, підтверджену доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного зазначеного виду забезпечення позову, підстав обмеження прав та інтересів суб`єктів правовідносин.

Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створить перешкоди до виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є обґрунтованими.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосували норми процесуального права, оскаржуване судове рішення не може вважатися законними та обґрунтованими, а тому відповідно до статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Ремша Дмитра Сергійовича задовольнити.

Ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник