Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №130/195/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/195/26

Провадження № 22-ц/801/1305/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа № 130/195/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

розглянувши без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене 01 квітня 2026 року суддею Порощуком П. П. у м. Жмеринка, дата складення повного тексту рішення невідома,

УСТАНОВИВ:

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (далі – ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 503639353 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, який підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора MNV29DF4.

Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 20 000 грн шляхом перерахування через банк провайдер.

Згодом ОСОБА_1 збільшила суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 22 000 грн.

При цьому, відповідачка умови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертає, внаслідок чого утворилася заборгованість.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі – ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу №28/1118-01, на виконання якого сторони підписали реєстр права вимоги № 175 від 05.05.2022, за яким первісним кредитором ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за договором кредитної лінії у розмірі, зазначеному у реєстрі прав вимоги.

23.02.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі – ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 23/0224-01, на виконання якого сторони підписали реєстр права вимоги № 1 від 23.02.2024 , згідно з яким ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором у розмірі, зазначеному у реєстрі прав вимоги.

15.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за договором кредитної лінії.

Відповідно до реєстру боржників № Б/Н від 15.07.2025 за названим договором факторингу від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 27 246,48 грн.

Позивач зазначив, що ОСОБА_1 належним чином умови договору не виконувала внаслідок чого утворилась прострочена заборгованість, яка на момент подання позовної заяви становила – 27 246,48 грн, із яких: 21 453,82 грн - заборгованість по тілу кредиту; 5792,66 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

За таких обставин, ТОВ «ФК «ЕЙС» просило суд стягнути з відповідачки ОСОБА_1 відповідну заборгованість за договором кредитної лінії № 503639353 від 10.09.2021 та понесені судові витрати.

01 квітня 2026 року рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у задоволенні вказаного вище позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «ФК «ЕЙС» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також просить стягнути з відповідачки судові витрати, а саме: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2662,40 грн; судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3993,60 грн; витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 7000 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 6000 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказує, що на підставі наявних у матеріалах справи доказів позивачем доведено, що він правомірно набув право вимоги до відповідачки за договором кредитної лінії № 503639353 від 10.09.2021.

Звертає увагу на те, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому.

Зокрема, пунктом 1.3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, укладеного між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс», визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, зокрема права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_1 – адвокат Ткаченко Б. Р. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ураховуючи наведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду – змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає вказаним вимогам.

У справі, що переглядається апеляційним судом, установлено, що ТОВ «ФК «ЕЙС» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованості, як правонаступник кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» за договором кредитної лінії №503639353 від 10.09.2021 в розмірі 27 246,48 грн, з яких: 21 453, 82 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5792, 66 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЕЙС», суд першої інстанції виходив із недоведеності права вимоги позивача як правонаступника ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», оскільки договір факторингу № 28/1118-01, за яким первісний кредитор відступив право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28.11.2018, тобто до моменту виникнення самого кредитного зобов`язання ОСОБА_1 .

Відтак, суд першої інстанції вважав, що у первісного кредитора на момент укладення договору факторингу ще не виникло права вимоги, яке він міг би передати наступним кредиторам, зокрема й ТОВ «ФК «ЕЙС».

Разом із тим, колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 зазначив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.02.2018 у справі № 2-127/11 зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги.

Як убачається з матеріалів справи, 28.11.2018 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) був укладений договір факторингу №28/1118-01 (а.с. 43-46).

Відповідно до п. 2.1. договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених Договором.

Згідно п.п. 1.3. договору факторингу під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відтак, договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частиною договору факторингу.

05.05.2022 на виконання п. 2.1. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було складено та підписано реєстр права вимоги №175 за яким передані (відступлені) права вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії від 10.09.2021(а.с.56,57).

Вказані обставини підтверджуються витягом з реєстру права вимоги №175 від 05.05.2022, відповідно до якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 24 457,43 грн. з яких: 21 453,82 грн - заборгованість по тілу кредиту, та 3 003, 61 грн - заборгованість по відсоткам, нарахованим на дату такого відступлення.

Відтак, реєстр права вимоги № 175 за яким передані (відступлені) права вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №503639353 від 10.09.2021 був укладений між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» після укладення кредитного договору та настання строку виконання зобов`язання за ним.

23.02.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №23/0224-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №503639353 від 10.09.2021 (а.с.59-62).

Вказані обставини підтверджуються реєстром права вимоги №1 від 23.02.2024, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 27 246, 48 грн, з яких: 21453,82 грн - заборгованість по тілу кредиту, та 5792, 66 грн - заборгованість по відсоткам, нарахованим на дату такого відступлення (64,65).

15.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» був укладений договір факторингу №15/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЕЙС» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №503639353 від 10.09.2021 (а.с.67-70).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №15/07/25-Е від 15.07.2025 ТОВ «ФК «ЕЙС» передано право грошової вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 27 246, 48 грн, з яких: 21453,82 грн - заборгованість по тілу кредиту, та 5 792, 66 грн - заборгованість по відсоткам (а.с.73, 74).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність ТОВ «ФК «ЕЙС» набуття ним права вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №503639353 від 10.09.2021, з наведених ним мотивів.

Укладення договору факторингу між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин із відповідачкою ОСОБА_1 не свідчить про недійсність відступлення права вимоги, оскільки на момент укладення договору кредитної лінії вказаний вище договір факторингу був чинним, а право передане на користь ТОВ «Таліон Плюс» на підставі реєстру від 05.05.2022.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову з підстав недоведеності ТОВ «ФК «ЕЙС» набуття права вимоги до ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі №910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17 від 24.04.2018 року у справі № 914/868/17.

Водночас викладені у вказаних постановах обставини не є релевантними із обставинами в даній справі, оскільки предметом судового розгляду у вказаних справах були господарські спори про визнання недійсними договорів між суб`єктами господарювання.

Разом із тим, хоча наведені вище висновки суду є неправильними, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом установлено, що у поданому до суду з позові позивач стверджує, що 10.09.2021 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №503639353. Пунктом 4.1. кредитного договору передбачено, що його невід`ємною частиною є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua (а.с.13 зворот -16).

В обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» зазначало, що договір кредитної лінії №503639353 від 10.09.2021 був підписаний відповідачкою ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV29DF4, який був надісланий відповідачці 10.09.2021 о 20: 43:17 год. на номер мобільного телефону, вказаний нею в заявці на отримання грошових коштів – НОМЕР_1 (а.с.16).

Одноразовий персональний ідентифікатор був введений відповідачкою у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора 10.09.2021 в 20:45:00 для підписання договору.

Після чого первісним кредитором були перераховані грошові кошти в розмірі 20 000 грн на банківську карту НОМЕР_2 , вказану відповідачкою, що підтверджено платіжним дорученням від 10.09.2021 (а.с. 35).

26.09.2021 відповідачка збільшила суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 22 000 грн.

Після чого первісним кредитором були перераховані грошові кошти в розмірі 2000 грн на банківську карту НОМЕР_2 , вказану відповідачкою, що підтверджено відповідним платіжним дорученням від 26.09.2021 (а.с. 35 зворот).

Разом з тим, колегія суддів вважає, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не надало суду належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За правилами ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію»(далі - Закону).

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частинами 1-12 ст. 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6, 12 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Матеріалами цивільної справи не підтверджено укладення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 договору кредитної лінії, погодження ними умов кредитування та надання відповідачці кредиту.

Заперечуючи проти задоволення позову та апеляційної скарги, ОСОБА_1 не визнала факту заповнення формуляру заяви або іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти електронний договір.

На підтвердження укладення договору ТОВ «ФК «ЕЙС» надало довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», у якій зазначено, що договір кредитної лінії №503639353 від 10.09.2021 був підписаний відповідачкою ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора MNV29DF4, надісланого їй 10.09.2021 20:43:17, на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , вказаний нею в заявці на отримання грошових коштів (а.с. 32).

Проте вказана довідка не підписана жодною посадовою особою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а її форма та зміст не дають змоги встановити достовірність зазначених у ній обставин.

У матеріалах цивільної справи відсутні докази, з яких можна було б установити, що ОСОБА_1 пройшла ідентифікацію у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» при вході в особистий кабінет у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через номер телефону, який вона нібито сама зазначила.

У даному разі сам по собі механізм укладення договорів в мережі Інтернет та підписання їх одноразовим ідентифікатором не звільняє позивача від доведення юридично значимих обставин (надання кредитних коштів, їх розмір, обставин збільшення чи зменшення кредитного ліміту, обставин користування позичальником кредитними коштами, а також інших істотних умов кредитного договору).

На підтвердження надання кредиту ОСОБА_1 ТОВ «ФК «ЕЙС» також надало копії платіжних доручень від 10.09.2021, 26.09.2021, відповідно до яких ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало відповідачці кошти в розмірі 20 000 грн та в розмірі 2 000 грн на номер картки 4149-62ХХ-ХХХХ-6737.

Разом із тим, із копій вказаних платіжних доручень без отримання інформації з банку-емітента, що становить банківську таємницю, не можливо стверджувати про належність зазначеного номеру картки відповідачці та зарахування на неї коштів.

При цьому, представник відповідачки ОСОБА_1 – адвокат Ткаченко Б. Р. як у відзиві на позовну заяву, так і у відзиві на апеляційну скаргу наголошував, що в договорі кредитної лінії від 10.09.2021 відсутнє посилання на номер банківського рахунку або номер картки, на яку необхідно перерахувати кредитні кошти відповідачці.

Із матеріалів цивільної справи також убачається, що 13.02.2026 ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання позивача про витребування у АТ КБ «Приват Банк» інформації, яка містить банківську таємницю стосовно ОСОБА_1 (а.с.114).

22.02.2026 АТ КБ «Приват Банк» відмовило у наданні такої інформації, пославшись на те, що суд першої інстанції надіслав ухвалу неналежним способом на електронну пошту, а не до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» (а.с.119,120).

Установивши, що банк відмовив у наданні інформації позивач не заявив повторне клопотання про витребування у банку-емітента інформації, що становить банківську таємницю, для встановлення можливої належності цієї картки відповідачці. Більше того, звертаючись із апеляційною скаргою, позивач також не заявив клопотання про витребування цього доказу.

Отже, за умови заперечення відповідачкою самого факту отримання коштів, відсутність належних банківських доказів, які б беззаперечно підтверджували отримання нею кредитних коштів, є самостійною та достатньою підставою для висновку про недоведеність позовних вимог.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі № 240/4894/23 указано, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини». Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами: факту отримання відповідачкою кредитних коштів; існування між сторонами кредитних правовідносин; наявності правових підстав для стягнення заявленої суми заборгованості.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині обґрунтування нових мотивів відмови у задоволенні позову, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а саме з підстав недоведеності укладення договору кредитної лінії між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 та факту надання кредиту.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні лише в частині викладених судом мотивів щодо відмови у задоволенні позову, тому підстав для зміни розподілу судових витрат в такому випадку не має.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. С. Панасюк

Т. М. Шемета