Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №133/596/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/596/26

Провадження № 22-ц/801/1357/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дурач О. А.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа № 133/596/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія" Кредит - Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія" Кредит-Капітал" на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене 02 квітня 2026 року суддею Дурач О. А. у м. Козятин, дата складення повного рішення невідома,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія" Кредит -Капітал" (далі – ТОВ « ФК» Кредит – Капітал») звернулося до суду з вказаним вище позовом до ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 липня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі - ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладений договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761, в електронній формі, відповідно до якого товариство надало відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

21 квітня 2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги № ККЛУ-21042021, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761.

Разом із тим, відповідач належним чином не виконав умов договору, а тому утворилася заборгованість в розмірі 19 671 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту – 6000 грн та заборгованості за процентами – 13 671 грн.

За таких обставин, ТОВ « ФК» Кредит – Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 вказану вище суму заборгованості, а також судові витрати із сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн.

02 квітня 2026 року рішенням Козятинського районного суду Вінницької області вказаний вище позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія" Кредит - Капітал" заборгованість за кредитним договором № 885761 від 14.07.2020 в загальній сумі 5130 (п`ять тисяч дев`ятсот сто тридцять) грн. (тіло кредиту). Також ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія" Кредит - Капітал" витрати на правову допомогу в розмірі 1017 (одна тисяча сімнадцять) грн. та витрати із сплати судового збору в розмірі 694 (шістсот дев`яносто чотири) грн. 33 коп. У решті позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ « ФК» Кредит – Капітал» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача сплачений судовий збір за подання позовної заяви та понесені витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції. Також просить стягнути з відповідача судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що між первісним кредитором та відповідачем було підписано ряд додаткових договорів до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 14.07.2020.

Пунктом 3.1 кожного із додаткових договорів передбачено продовження строку користування кредитом за основним договором на строк, що дорівнює строку, установленому в п. 1.3. договору №885761 від 14.07.2020.

З огляду на викладене, вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в стягненні процентів.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вище вимогам.

Судом установлено, 14.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761, в електронній формі, відповідно до якого товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 6000 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором (а.с.8-11).

Згідно з умовами договору:

1.3. Строк кредиту 15 днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів, що є Додатком №1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору.

1.4. Тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування кредитом залежить від фактичного виконання Клієнтом умов Договору та становить:

1.4.1. Знижена процентна ставка становить 0,01% процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом (3,65 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, якщо в цей строк Клієнт здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою повернення кредиту, що вказана в Графіку платежів.

1.4.2. Стандартна процента ставка складає 1,90% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (693,50 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, якщо Клієнт не виконав умови зазначені в пп.1.4.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки.

2.1.Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про ідентифікацію, ОСОБА_1 на вказаний ним у заявці на отримання кредиту номер отримав одноразовий ідентифікатор Н811 (а.с.38 зворот).

На підтвердження виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язань щодо перерахування коштів за укладеним договором надано Лист про успішне перерахування коштів за кредитним договором №885761 від 14.07.2020 в розмірі 6 000 грн на платіжну картку клієнта № НОМЕР_2 (а.с.11 зворот).

Відповідно до листа Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приват Банк» від 21.03.2026, наданого на запит Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11.03.2026, підтверджено зарахування коштів в сумі 6000 гривень за період 14.07.2020 на картку ОСОБА_1 , емітовану у даному банку (а.с. 94-96).

Між первісним кредитором та ОСОБА_1 також було укладено ряд додаткових договорів до Договору №885761 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 14.07.2020, а саме:

1. Додатковий договір №1 від 29.07.2020 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761 від 14.07.2020 (а.с. 13 зворот,-15).

2. Додатковий договір №2 від 14.08.2020 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761 від 14.07.2020 (а.с. 16 -18).

3. Додатковий договір №3 від 28.08.2020 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761 від 14.07.2020 (а.с. 18 зворот-21).

4. Додатковий договір №4 від 13.09.2020 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761 від 14.07.2020 (а.с. 21 зворот-23).

5. Додатковий договір №5 від 29.09.2020 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761 від 14.07.2020 (а.с. 23 зворот-25 ).

6. Додатковий договір №6 від 15.10.2020 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761 від 14.07.2020 (а.с. 26 -28).

7. Додатковий договір №7 від 27.10.2020 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761 від 14.07.2020 (а.с. 28 зворот -30).

8. Додатковий договір №8 від 09.11.2020 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761 від 14.07.2020 (а.с. 30 -33).

9. Додатковий договір №9 від 25.11.2020 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761 від 14.07.2020 (а.с. 33 зворот-35).

10. Додатковий договір №10 від 10.12.2020 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №885761 від 14.07.2020 (а.с. 36 -38).

Пунктом 3.1 кожного вищезгаданого Додаткового договору передбачено продовження строку користування кредитом за основним Договором на строк, що дорівнює строку, установленого в п. 1.3. Договору №885761 від 14.07.2020, а саме до 26.12.2020

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що 14.07.2020 відповідачу було надано кредит – 6000 грн. З 14.07.2020 по 26.03.2021 - нараховано проценти в розмірі – 28 386 грн, сплачено відповідачем – 14 715 грн процентів (а.с. 40 -44).

21.04.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги № ККЛУ-21042021, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором (а.с.44 зворот -48).

У відповідності до наявних в матеріалах справи витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № ККЛУ-21042021, акта приймання-передачі реєстру боржників від 21.04.2021 до договору відступлення прав вимоги № ККЛУ-21042021, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором від 14.07.2020 № 885761 (а.с.48 зворот -50).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданий товариством розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору та є правильним в частині нарахування тіла кредиту – 6000 грн.

Разом із тим, судом проведено розрахунок процентів за користування кредитними коштами за період дії договору (з 14.07.2020 по 26.12.2020) та встановлено що, відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України, з урахуванням сплачених процентів, в межах строку дії договору, вимоги позивача про стягнення процентів за кредитним договором вже погашені відповідачем.

Сума переплати за процентами: 14 715 грн – 13 845 грн = 870 грн підлягає зарахуванню до суми тіла кредиту, яку просить стягнути позивач та тіло кредиту, яке підлягає до стягнення за даним кредитним договором становить: 6000 грн - 870 грн = 5130 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором підлягають задоволенню частково.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

За приписом ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст.205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частинами першою, другою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб`єкт електронної комерції - суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наданими позивачем доказами підтверджується укладення між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту у письмовій формі у вигляді окремого документа, підписаного обома сторонами в електронній формі, який містить усі істотні умови договору.

ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору в сумі 6 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, що підтверджується інформацією від АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів в обумовлений строк належним чином не виконував, у зв`язку утворилася заборгованість по тілу кредиту.

Доказів, які б спростовували зазначені обставини, відповідач суду не надав.

Наявними у матеріалах справи доказами також підтверджується та сторонами не оспорюється факт переходу права грошової вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за кредитним договором, укладеним між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та відповідачем.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в стягненні процентів за договором, колегія суддів виходить з наступного.

У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення кредиту/позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Із змісту наданих позивачем додаткових договорів до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 14.07.2020 слідує, що відбувалася неодноразова пролонгація даного договору до 26.12.2020.

Разом із тим, із наданого позивачем розрахунку заборгованості, який по суті є одностороннім арифметичним розрахунком, слідує, що відповідачу з 14.07.2020 по 26.03.2021 нараховано проценти в розмірі – 28 386 грн, попри те, що строк дії договору було продовжено до 26.12.2021.

Водночас, згідно з цим же розрахунком, відповідач за період з 14.07.2020 по 26.03.2021 сплатив 14 715 грн на погашення заборгованості за процентами, що не заперечується позивачем.

Ураховуючи наведене, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за період з 14.07.2020 по 26.12.2020 відповідач ОСОБА_1 не лише належним чином виконав зобов`язання зі сплати процентів у розмірі 13 845 грн, а й допустив переплату в сумі 870 грн, яка підлягає зарахуванню в рахунок погашення тіла кредиту.

Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням процесуального права, а спрямовані на переоцінку доказів та зводяться до не згоди із ухваленим рішенням, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія" Кредит-Капітал" залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02 квітня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. С. Панасюк

Т. М. Шемета