Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №127/3255/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/3255/26

Провадження № 22-ц/801/1641/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа № 127/3255/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

розглянувши без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 29 квітня 2026 року суддею Медяною Ю. В. у місті Вінниця, дата складення повного тексту рішення невідома,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі – ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 10.03.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір № 529009-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

10.03.2025 ТОВ «Бізнес позика» надіслано ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 529009-КС-001 про надання кредиту.

10.03.2025 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 529009-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес позика» надіслано ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA - 8374, на номер телефону НОМЕР_1 , який зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, котрий боржником було введено (відправлено).

Відповідно до п. 1 договору кредиту ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 26 000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.

ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 26 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника, що підтверджується довідкою про видачу коштів (платіжним дорученням).

Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 , належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, у нього станом на 07.01.2026 утворилась заборгованість за договором № 529009-КС-001 в розмірі 88 140 грн, що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 26 000 грн, суми прострочених платежів по відсотках – 43 940 грн, суми заборгованості по відсотках відповідно до ст.625 ЦПК України - 13 000 грн; суми заборгованості за комісією – 5 200 грн.

За таких обставин, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 529009-КС-001 від 10.03.2025 в розмірі 88 140 грн та судовий збір.

29 квітня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором №529009-КС-001 про надання кредиту від 10.03.2025 у сумі 75 140 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 26 000 грн; суми прострочених платежів по процентах – 43 940 грн; суми заборгованості за комісією – 5 200 грн. Також ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір в розмірі 2 269,72 грн.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповноту судового розгляду, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, він просить скасувати оскаржуване рішення й ухвалити нове про часткове задоволення позову. Зокрема, апелянт просить стягнути з нього на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 26 000 грн, проценти в розмірі 2 000 грн, а також судові витрати - пропорційно до розміру задоволених вимог. У задоволенні решти позовних вимог просить відмовити, а також стягнути з ТОВ «Бізнес Позика» на його користь сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилається на недоведеність факту належного укладення електронного договору, оскільки позивачем не долучено жодного доказу, який б дозволив ідентифікувати електронний цифровий підпис (ідентифікатор) та підтвердив б його належність відповідачу.

Також вказує на те, суд першої інстанції не дослідив питання обґрунтованості нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 43 940 грн та комісії у розмірі 5200 грн при сумі основного боргу 26 000 грн, що суперечить принципам розумності, добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних засад.

Вважає, що судом не в повному обсязі враховано його матеріальне становище, стан здоров`я, наявність ІІ групи інвалідності з дитинства.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Позика» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що 10.03.2025 ОСОБА_1 зайшов в особистий кабінет на сайті https://my.bizpozyka.com та передав ТОВ «Бізнес Позика» інформацію про обрані клієнтом умови кредиту (а.с.85-88).

10.03.2025 ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту (а.с.50-53).

10.03.2025 ТОВ «Бізнес позика» надіслало ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 529009-КС-001 про надання кредиту (а.с. 64,65).

10.03.2025 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 529009-КС-001 про надання кредиту, на умовах, визначених офертою (а.с.75,76 ).

Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес позика» надіслано ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA -8374, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено (відправлено).

10.03.2025 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 529009-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с.54-63).

Відповідно до п. 1 договору кредиту ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 26 000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.

У договорі сторони також погодили розмір відсотків за користування кредитом та за ст.625 ЦК України, а також комісії та порядок їх нарахування.

ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та переказало Тищенку Назару Євгенійовичу грошові кошти в розмірі 26 000 грн на банківську картку позичальника, що підтверджується довідкою про здійснення переказу грошових коштів (а.с. 91).

Отримання ОСОБА_1 кредитних коштів також підтверджується листом АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-260220/78566-БТ від 23.02.2026 (а.с.100) та випискою по картковому рахунку (а. с. 101).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 26 000 грн підтверджений належними, достатніми та допустимими доказами.

Сторони в договорі про надання кредиту погодили розмір відсотків і комісії та порядок їх нарахування.

Відповідач умови договору не виконав, а тому у нього виникла заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом у сумі 43 940 грн та за комісією у сумі 5 200 грн.

Свого розрахунку заборгованості відповідач не надав, аби спростувати розрахунок позивача.

Разом з тим, щодо стягнення з відповідача заборгованості за ст. 625 ЦК України у сумі 13 000 грн, то суд дійшов висновку, що вона нарахована у період дії в Україні воєнного стану, після 24.02.2022, тому підлягає списанню кредитодавцем у зв`язку з чим підстави для її стягнення відсутні.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач отримав кредитні кошти, однак вчасно їх не повернув, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення відповідної заборгованості.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на недоведеність факту належного укладення електронного договору.

Однак, наведені доводи скаржника колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як убачається з матеріалів справи, договір про надання кредиту № 529009-КС-001від 10.03.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису.

Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, електрону адресу, адресу місця реєстрації (проживання), номер телефону, номер банківської картки, на яку необхідно перерахувати кошти.

ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, сфотографувався, після чого позикодавець надіслав останньому за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики.

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору на відповідних умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже, підписанням договору про надання кредиту № 529009-КС-001 від 10.03.2025 ОСОБА_1 підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Без вчинення вказаних вище дій, зокрема надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону та / або та електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.

Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 ТОВ «Бізнес Позика» отримано не від нього та те, що вони були незаконно використані іншими особами для укладення кредитних договорів від його імені, матеріали справи не містять.

Крім того, доказів звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення стосовно нього протиправних дій ОСОБА_1 також не надав.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на певну неузгодженість між доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 та вимогами її прохальної частини.

Так, у доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує на недоведеність укладення між ним та позивачем електронного договору, однак у прохальній частині скарги просить стягнути з нього тіло кредиту в розмірі 26 000 грн та відсотки в розмірі 2 000 грн.

Вказане, на переконання колегії суддів, фактично свідчить про визнання відповідачем факту укладення кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив питання обґрунтованості нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 43 940 грн та комісії у розмірі 5200 грн при сумі основного боргу 26 000 грн, що суперечить принципам розумності, добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних засад, апеляційний суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Згідно з ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною.

Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як убачається з матеріалів справи, укладаючи кредитний договір сторони погодили, що загальна сума отриманого кредиту становить 26 000 грн, які були перераховані на банківську картку позичальника.

У пункті 2.4 договору визначено, що стандартна процентна ставка за кредитом в день - 1 %, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.

Пунктом 4.2.2. договору встановлений графік платежів, який має дотримуватись позичальник при погашенні заборгованості та для належного виконання умов кредитного договору.

Пунктом 2.9. договору встановлена орієнтовна загальна вартість наданого кредиту, яка складала 64 303,81 грн.

Дана вартість є орієнтовною, тобто приблизною, адже розрахована у відповідності із графіком погашення платежів, тобто, при її встановленні, бралося до уваги добросовісне виконання боржником свого грошового обов`язку та внесення на рахунок кредитора періодичних платежів згідно погодженого графіку, що у свою чергу поступово й пропорційно зменшувало б розмір неповернутого тіла кредиту і таке пропорційне зменшення відбувалося б до повного погашення заборгованості.

З огляду на те, що відповідач за весь період дії кредитного договору із обов`язкових дванадцяти платежів розміром по 5 330,00 грн кожен, не здійснив жодного платежу, то розмір неповернутого тіла кредиту залишався незмінним (не зменшувався), а тому і зростала загальна сума неповернутого боргу, адже відсотки, які нараховувалися боржнику щодня, розраховувалися за формулою та множилися на розмір неповернутого тіла кредиту, яке не зменшувалось згідно очікувань по графіку платежів.

Таким чином, чим більше тіло кредиту, то тим більша сума відсотків нараховується, чим менше тіло кредиту, то тим менша сума відсотків нараховується.

Недотримання боржником погодженого сторонами графіку платежів безпосередньо призводить до того, що вартість кредиту для боржника зростатиме, що є цілком очевидним та логічним. Саме тому в кредитному договорі прописано загальну вартість наданого кредиту, як “орієнтовну”, адже вона напряму залежить від того, чи дотримуватиметься позичальник графіку погашень заборгованості (графіку платежів), чи ні.

Отже, нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, яке підтверджується умовами кредитного договору та доказами кредитної заборгованості.

Щодо законності нарахування комісії, то вона передбачена п. 2. 5. укладеного кредитного договору, у якому зазначено, що комісія у розмірі 5 200 грн нараховується одноразово за видачу кредиту та її розмір залишається незмінним.

За приписами частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Надані позивачем розрахунки заборгованості є чіткими, деталізованими та базуються на погоджених сторонами умовах договорів, правильність нарахувань можна перевірити шляхом простих арифметичних операцій, а проста незгода відповідача з розрахунком, згідно з постановою Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №234/3840/15 не може бути підставою для відмови у позові, особливо за відсутності з боку відповідача обґрунтованого контррозрахунку.

Також варто зауважити, що ОСОБА_1 , отримуючи кредитні кошти, усвідомлював ризик настання негативних наслідків у разі несвоєчасного погашення боргу, тому його посилання на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі врахував матеріальне становище, стан здоров`я та наявність ІІ групи інвалідності з дитинства, не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

При цьому, доказів наявності ІІ групи інвалідності з дитинства відповідач до суду першої інстанції не надавав, а копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 на підтвердження цього факту долучив лише до апеляційної скарги.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу спору, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, правильно застосував норми процесуального права, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, у зв`язку із чим підстави для його скасування, з посилань, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

Разом з тим, відповідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Як убачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з дитинства (а.с.125), а тому звільнений від сплати судового збору, однак за подачу апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 3 993 грн 60 коп, що підтверджується квитанцією від 21.05.2026 (а.с. 116).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі закону, тому помилково сплачений ним судовий збір у розмірі 3993 грн 60 коп. може бути повернутий із державного бюджету за його відповідним клопотанням чи заявою.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк