Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №127/34227/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/34227/25

Провадження № 22-ц/801/1550/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа № 127/34227/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

розглянувши без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 07 квітня 2026 року суддею Сичуком М. М. у м. Вінниця, повний текст рішення складено 14 квітня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» (далі – ТОВ «КОШЕЛЬОК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 12.10.2021 ОСОБА_1 та ТОВ «КОШЕЛЬОК» уклали договір № 2609521745-490612 про надання коштів у позику.

Для підписання договору ОСОБА_1 було надано одноразовий ідентифікатор - 2258, шляхом направлення на номер телефону НОМЕР_1 , вказаний нею під час реєстрації в особистому кабінеті, електронного СМС-повідомлення.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «КОШЕЛЬОК» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту становить 5000,00 грн (п. 1.1 договору, р. 3 паспорта кредиту); початковий строк кредитування становив 20 дні (п. 2.1 договору, р. 3, р. 4 паспорта кредиту, п. 1 графіка розрахунків); дисконтна відсоткова ставка за початковий строк кредитування (лояльний період) становила 2,5 % на добу (п. 3.6, п. 3.7 договору, р. 4 паспорта кредиту, п. 1, п. 2 графіка розрахунків); базова процентна ставка за продовжений строк користування кредитом визначена у розмірі 2,2 % на добу (п. 3.5–3.8 договору, р. 4 паспорта кредиту, п. 4 графіка розрахунків).

Кредитодавець взяті на себе зобов`язання виконав в повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та перерахувавши грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_2 , вказану ОСОБА_1 в особистому кабінеті як рахунок для отримання кредитних коштів.

Надалі строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 01.11.2021 по 29.01.2022, за базовою процентною ставкою 2,2 % на добу.

На момент подання позову у ОСОБА_1 виникла заборгованість за кредитом та відсотками у розмірі 17 400 грн 00 коп, яка складається з: заборгованості за сумою кредиту – 5000 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою – 12 400 грн.

За таких підстав позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 17 400 грн 00 коп та понесені судові витрати.

07 квітня 2026 року заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні вказаного вище позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ТОВ «Кошельок» подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповноту судового розгляду, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ «Кошельок» посилається на доведеність укладення кредитного договору № 2609521745-490612 від 12.10.2021 та підписання його відповідачкою ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 2258, шляхом направлення на номер телефону НОМЕР_1 , вказаний нею під час реєстрації в особистому кабінеті, електронного СМС-повідомлення. Вважає, що доказів зворотного відповідачка не надала, у матеріалах справи відсутні відомості про протиправність дій третіх осіб стосовно відповідачки, як і незаконність заволодіння її персональними даними.

Також зазначає, що у справі відсутні відомості про припинення дії договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.

Вказує, що доведенню підлягав факт перерахування кредиту на картку, яку відповідачка вказала при здійсненні намірів отримати кредит, тому саме по собі зарахування відповідної суми кредитних коштів на банківський рахунок іншої особи не свідчить про відсутність волі відповідача на укладення Договору. Перерахування кредиту на зазначену відповідачем банківську карту третьої особи не може розцінюватись як доказ неукладення та/або непідписання вказаного Договору.

В апеляційній скарзі також зазначає про те, що попередній (орієнтовний розмір) судових витрат на проведення розгляду справи, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку розглядом даної апеляційної скарги складає: 7 633, 60 грн, що складається з: 3 633, 60 грн - сума судового збору за подання апеляційної скарги; 4 000 грн - сума витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та 10 000 грн в суді першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що 12.10.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «КОШЕЛЬОК» укладено договір № 2609521745-490612 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, згідно з пунктом 1.1. якого ТОВ «Кошельок» (кредитодавець) зобов`язується надати (позичальник) ОСОБА_1 кредит у сумі 5 000, 00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором; початковий строк кредитування становив 20 дні (п. 2.1 договору, р. 3, р. 4 паспорта кредиту, п. 1 графіка розрахунків); дисконтна відсоткова ставка за початковий строк кредитування (лояльний період) становила 2,5 % на добу (п. 3.6, п. 3.7 договору, р. 4 паспорта кредиту, п. 1, п. 2 графіка розрахунків); базова процентна ставка за продовжений строк користування кредитом визначена у розмірі 2,2 % на добу (п. 3.5–3.8 договору, р. 4 паспорта кредиту, п. 4 графіка розрахунків).

На підтвердження факту видачі кредиту кредитодавець додав до позовної заяви повідомлення про підтвердження платежу, відповідно до якого АТ «ТАСКОМБАНК» надає підтвердження, що в рамках договору з ТОВ “КОШЕЛЬОК” про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам Банком 12.10.2021 було здійснено перекази грошових коштів на рахунки одержувачів до яких емітовані електронні платіжні засоби НОМЕР_3 на суму 5 000 грн. Також позивачем надано повідомлення від 10.12.2021 про успішне зарахування коштів на карту клієнта НОМЕР_3 через платіжну систему ТОВ «ТАС ЛІНК».

31.10.2025 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано від Акціонерного Товариства «УКРГАЗБАНК» інформацію, що містить банківську таємницю, а саме:

- письмовий доказ у вигляді відповідного рішення структурного підрозділу або посадової особи банку, чи у вигляді іншого письмового доказу, який би підтверджував або спростовував факт випуску банківської картки № НОМЕР_2 (та відкриття під неї відповідного банківського рахунку) на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) або на ім`я іншої особи (із зазначенням ПІБ та РНОКПП такої особи);

- письмовий доказ у вигляді виписок про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_2 за період з 11.10.2021 по 13.10.2021 (а.с.13,14).

19.01.2026 до суду першої інстанції надійшов лист від Акціонерного Товариства «УКРГАЗБАНК», відповідно до якого в автоматизованій банківській системі Банку відсутні будь-які відомості про клієнта на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ). Банківська картка № НОМЕР_2 в АБ «УКРГАЗБАНК» не випускалася. Також повідомлено, що платіжні картки з BIN 5354 (Visa) емітувалися іншим банком - «Sportbank» (а.с.26).

23.02.2026 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області витребувано у «Sportbank» (Акціонерного Товариства «ТАСКОМБАНК») інформацію, а саме:

- письмовий доказ у вигляді відповідного рішення структурного підрозділу або посадової особи банку, чи у вигляді іншого письмового доказу, який би підтверджував або спростовував факт випуску банківської картки № НОМЕР_2 (та відкриття під неї відповідного банківського рахунку) на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) або на ім`я іншої особи (із зазначенням ПІБ та РНОКПП такої особи);

- письмовий доказ у вигляді виписок про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_2 за період з 11.10.2021 по 13.10.2021 (а.с.33).

23.03.2026 до суду першої інстанції надійшов лист від Акціонерного Товариства «ТАСКОМБАНК», відповідно до якого фізична особа ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) є клієнтом АТ «ТАСКОМБАНК», картка, номер якої НОМЕР_2 , не емітована (не випущена в обіг) АТ «ТАСКОМБАНК». БІН 535466 - ідентифікатор, в якому зашифрована інформація про банк, не належить АТ «ТАСКОМБАНК». Також повідомлено, що BIN 5354 може належати АТ «Оксі Банк» (а.с. 37).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність доказів відкриття банківського рахунку на ім`я відповідачки, видачі їй платіжної картки та зарахування на такий рахунок кредитних коштів свідчить про те, що позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях, що прямо суперечить положенням статті 89 ЦПК України, яка забороняє суду ухвалювати рішення на підставі недоведених обставин.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами: факту отримання відповідачкою кредитних коштів; існування між сторонами кредитних правовідносин; наявності правових підстав для стягнення заявленої суми заборгованості.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 77 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Положення статті 78 ЦПК України визначає допустимість доказів, згідно якої суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази суду подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст.81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Зазначений висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі № 522/22023/16-ц

При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанова Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17).

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції принципу справедливості розгляду справи судом. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.19 у справі № 342/180/17-ц).

У даній справі обставини укладення кредитного договору 12.10.2021 між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 встановлені судом та не спростовані матеріалами справи.

Разом із тим, кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Апеляційний суд ураховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), у якій зазначено, що згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Отже, у спорах про стягнення кредитної заборгованості саме кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

ТОВ «КОШЕЛЬОК», звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 з вимогою стягнути з неї заборгованість у розмірі 17 400 грн на підтвердження своїх вимог надало: кредитний договір № 2609521745-490612 від 12.10.2021, укладений за допомогою підписання одноразовим ідентифікатором – 2258, повідомлення про підтвердження платежу від АТ «ТАСКОМБАНК» на картку НОМЕР_3 та повідомлення від про успішне зарахування коштів на карту клієнта НОМЕР_3 через платіжну систему ТОВ «ТАС ЛІНК».

Разом із тим, на виконання вимог ухвали суду, якою задоволено клопотання позивача про витребування у АТ «УКРГАЗБАНК» відповідної інформації, яка містить банківську таємницю, банк повідомив, що в автоматизованій банківській системі банку відсутні будь-які відомості про клієнта на ім`я ОСОБА_1 . Банківська картка № НОМЕР_2 в АБ «УКРГАЗБАНК» не випускалася, платіжні картки з BIN 5354 (Visa) емітувалися іншим банком - «Sportbank».

Відповідно до інформації, яка надійшла до суду першої інстанції на виконання ухвали про витребовування у банку-емітента відповідної інформації, яка містить банківську таємницю, АТ «ТАСКОМБАНК» повідомило, що ОСОБА_1 є клієнтом банку, однак картка номер якої НОМЕР_2 не емітована (не випущена в обіг) АТ «ТАСКОМБАНК». БІН 535466 - ідентифікатор, в якому зашифрована інформація про банк, не належить АТ «ТАСКОМБАНК», а може належати АТ «Оксі Банк».

Таким чином, апеляційний суд звертає увагу апелянта на те, що сам по собі механізм укладення договорів в мережі Інтернет та підписання їх одноразовим ідентифікатором не звільняє позивача від доведення юридично значимих обставин (надання кредитних коштів, їх розмір, обставин збільшення чи зменшення кредитного ліміту, обставин користування позичальником кредитними коштами, а також інших істотних умов кредитного договору).

При цьому, установивши, що картка, на яку перераховано кошти, випущена не АТ «ТАСКОМБАНК», а може бути випущена АТ «Оксі Банк», позивач не заявив клопотання про витребування у банку-емітента інформації, що становить банківську таємницю, для встановлення можливої належності цієї картки відповідачці, а лише стверджує, що зарахування кредитних коштів на банківський рахунок іншої особи саме по собі не свідчить про відсутність волі відповідачки на укладення договору.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі № 240/4894/23 указано, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини». Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Зрештою, інші доводи, на які посилається позивач у апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновком суду першої інстанцій щодо їх оцінки.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Розподіл судових витрат в порядку частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснюється у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк