Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №144/1690/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 144/1690/25

Провадження № 22-ц/801/1484/2026

Категорія: 8

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа № 144/1690/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання Канахівської М. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави до Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання недійсним та скасування рішення та витребування земельної ділянки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником – адвокатом Гаморею Мариною Вікторівною, на рішення Теплицького районного суду Вінницької області, ухвалене 08 квітня 2026 року суддею Германом О. С. у с-щі Теплик, дата складення повного рішення невідома,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави звернувся до суду з вказаним вище позовом до Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області та ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 11-1419/14-17-СГ від 13.02.2017 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 3520355400:02:000:5329 площею 1,9890 га, що розташована на території Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, право власності на яку 14.03.2017 зареєстровано за ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом із тим, на підставі клопотання ОСОБА_1 наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9914/15-18-СГ від 25.07.2018, йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Теплицької селищної ради Теплицького району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області №449 від 20.08.2021 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами населеного пункту із земель комунальної власності Теплицької селищної ради» затверджено відповідний проект та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0594 площею 1,75 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Теплицької селищної ради.

Водночас, при поданні клопотань про надання дозволу на розробку проектів землеустрою, затвердження проектів землеустрою та надання земельних ділянок у власність, що розташовані на території Теплицької селищної ради Теплицького (на даний час Гайсинського) району Вінницької області, ОСОБА_1 повідомив, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду цільового призначення не скористався.

Право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2021.

Таким чином, керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області вважав, що ОСОБА_1 всупереч вимогам земельного законодавства повторно безкоштовно отримано у власність (у порядку приватизації) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

З огляду на викладене, керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області просив суд визнати недійсним та скасувати рішення 10 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області №449 від 20.08.2021 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами населеного пункту із земель комунальної власності Теплицької селищної ради» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та надання йому у власність земельної ділянки площею 1,75 га з кадастровим номером 0523755100:02:000:0594 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

А також витребувати у ОСОБА_1 на користь Теплицької територіальної громади в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельну ділянку площею 1,75 га з кадастровим номером 0523755100:02:000:0594, що розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області та стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати.

08 квітня 2026 року рішенням Теплицького районного суду Вінницької області вказаний вище позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Гаморю М. В. подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

У доводах апеляційної скарги посилається на те, що судом проіґноровано заяви його представника від 31 березня 2026 року про відкладення судового засідання, ознайомлення з матеріалами справи, надання доступу до електронної справи чим порушено його право на захист.

Вказує про те, що в матеріалах справи наявні відзив на позовну заяву та пояснення третьої особи, однак жодних доказів надсилання та вручення вказаних документів відповідачу ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Судом залишено поза увагою заяву ОСОБА_1 , подану до Гайсинської окружної прокуратури, про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до якої невідомі особи використали підроблені документи для оформлення права власності на земельну ділянку на території колишнього Теплицького району Вінницької області.

Також суд залишив поза увагою заяву ОСОБА_1 , яка знаходиться в матеріалах справи, про те, що він не оформлював земельну ділянку у Вінницькій області та не вчиняв жодних дій, спрямованих на її набуття.

Вважає, що судом не встановлено чи належать ОСОБА_1 підписи у документах, на підставі яких оформлено право власності, чи проходили відповідні документи перевірку на предмет їх достовірності, чи був наявний реальний намір та волевиявлення відповідача на набуття права власності на спірну земельну ділянку. З огляду на викладене, суд дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 повторно реалізував право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та умисно вів в оману органи державної влади.

У відзиві на апеляційну скаргу Гайсинська окружна прокуратура Вінницької області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду змінити, виключивши нього посилання на те, що позов подано керівником Гайсинської оружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, оскільки позов подано прокурором виключно в інтересах держави як самостійним позивачем

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в цілому відповідає.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Тобто, вказаною нормою передбачено можливість передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом – лише один раз по кожному виду використання.

Передача безоплатно у власність другої земельної ділянки у трактуванні ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України є незаконною, позаяк, право на безоплатне отримання земельної ділянки громадянином було використане в момент приватизації першої земельної ділянки. Зазначена позиції відображена у постанові Верховного суду від 20.05.2020 у справі № 706/1685/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі 525/1225/15-ц дійшла висновку, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

У справі, що переглядається судом, установлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 11-1419/14-17-СГ від 13.02.2017 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 3520355400:02:000:5329 площею 1,9890 га, що розташована на території Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, право власності на яку 14.03.2017 зареєстровано за ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 21).

Надалі на підставі клопотання ОСОБА_1 наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9914/15-18-СГ від 25.07.2018 йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Теплицької селищної ради Теплицького району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а. с. 23, 30).

Рішенням Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області №449 від 20.08.2021 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами населеного пункту із земель комунальної власності Теплицької селищної ради» затверджено відповідний проект та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0594 площею 1,75 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Теплицької селищної ради (а. с. 27).

Згідно з інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на жовтень 2025 року земельна ділянка з кадастровим номером 0523755100:02:000:0594 належить ОСОБА_1 . Відомості про передачу у користування (оренду, сервітут, емфітевзис) відсутні (а. с. 31).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про витребування земельної ділянки у власність держави є обґрунтованою, оскільки ОСОБА_1 при зверненні до ГУ Держгеокадастру із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та його затвердження, не повідомив, що правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства вже скористався, тому вимога про витребування земельної ділянки у власність держави є обґрунтованою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті вирішеного спору.

Разом із тим, у тексті оскаржуваного рішення судом зазначено обставини, які не відповідають фактичним обставинам справи та допущено суперечності, які підлягають виключенню із нього.

Так, в оскаржуваному рішенні судом зазначено про те, що керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до ОСОБА_1 .

При цьому, у подальшому у рішенні зазначено про те, що від представника відповідача Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області надійшов відзив на позовну заяву.

Натомість із змісту позовної заяви керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області слідує, що він звертався до суду в інтересах держави з позовом як до Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, так і до ОСОБА_1 . При цьому, у поданому позові прокурор з посиланням на відповідне законодавство та судову практику належним чином обґрунтував чому він звертається з цим позовом саме в інтересах держави, а не Теплицької селищної ради.

У вимозі до селищної ради прокурор просив суд визнати недійсним та скасувати рішення 10 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області №449 від 20.08.2021 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами населеного пункту із земель комунальної власності Теплицької селищної ради» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

А у вимозі до Дрока М. І. прокурор просив витребувати спірну земельну ділянку на користь Теплицької територіальної громади в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Таким чином, зазначивши про звернення керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, суд першої інстанції зазначив обставини, які не відповідають фактичним обставинам справи, та допустив логічні суперечності у судовому рішенні, а також залишив поза увагою, що у визначених законом випадках прокурор набуває статусу позивача та здійснює представництво в суді безпосередньо в інтересах держави.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21) зазначено, що:

«8.9. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

8.11. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого - коло відповідачів. При цьому слід мати на увазі, що вимогу про визнання недійсним договору може заявити як його сторона, так й інша заінтересована особа. Крім того, якщо земельна ділянка має одночасно декілька цільових призначень (наприклад, належить і до земель водного фонду як прибережна захисна смуга, і до земель природно-заповідного фонду, будучи частиною території чи об`єкта такого фонду), то залежно від підстав позову повноваження захищати інтерес держави у використанні такої ділянки за відповідним призначенням може належати різним суб`єктам (як органам державної влади, так і місцевого самоврядування)».

Фактично, звертаючись до суду з позовом у цій справі, керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади селищної ради та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування (Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області) всупереч інтересам територіальної громади прийняла незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок.

Таким чином, Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області є відповідачем у даній справі.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом проіґноровано заяви його представника від 31 березня 2026 року про відкладення судового засідання, ознайомлення з матеріалами справи, надання доступу до електронної справи чим порушено право на захист, колегія суддів виходить з наступного.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що у ній відсутні заяви представника ОСОБА_1 – адвоката Гаморі М. В. від 31 березня 2026 року про відкладення судового розгляду, надання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді, а також про ознайомлення з матеріалами справи.

Вказані заяви також відсутні в електронному кабінеті у підсистемі “Електронний суд”.

При цьому, про судовий розгляд 01 квітня 2026 року відповідач ОСОБА_1 був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.162).

Із протоколу судового засідання від 01 квітня 2026 року також слідує, що головуючий суддя Герман О. С. виніс на обговорення питання щодо можливості розгляду справи за відсутності належним чином повідомленого відповідача ОСОБА_1 . Заперечень від учасників справи, які з`явилися в судове засідання, не надходило, тому судовий розгляду було закінчено за його відсутності та суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, яке було проголошено 08 квітня 2026 року (а.с.165).

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає порушень права відповідача ОСОБА_1 та його представника – адвоката Гаморі М. В. на участь у судовому розгляді, наданні пояснень та ознайомлення з матеріалами справи, оскільки про призначення Дроку М. І. адвоката 18 березня 2026 року Південним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги для надання безоплатної правничої допомоги на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду не було відомо.

У той же час, із долучених представником відповідача до апеляційної скарги роздруківок про ймовірне надсилання 31 березня 2026 року до суду першої інстанції заяви про відкладення судового засідання, заяви про ознайомлення з матеріалами справи та заяви про надання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді, вбачається, що вказані заяви могли бути надіслані з електронної пошти представника на електронну пошту Теплицького районного суду Вінниццької області.

Статтею 14 ЦПК України, зокрема, передбачено, що у судах функціонує Єдина судова Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.

Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Частинами п`ятою, шостою статті 43 ЦПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до пунктів 24, 25 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, який затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення про ЄСІТС) підсистема «Електронний суд» (далі - Електронний суд) - це підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов`язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням.

Відповідно до пункту 10 Положення про ЄСІТС адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС у добровільному порядку.

Отже, із долучених роздруківок до апеляційної скарги слідує, що заяви від 31 березня 2026 року могли бути надіслані представником ОСОБА_1 - адвокатом Гаморею М. В. на електронну пошту суду першої інстанції. Таким чином, у разі надіслання заяви від 31 березня 2026 року електронною поштою, а не за допомогою підсистеми «Електронний суд», адвокат Гаморя М. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , використала спосіб звернення до суду, не передбачений чинним процесуальним законодавством.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання ОСОБА_1 та отримання ним відзиву на позовну заяву.

Із матеріалів справи вбачається, що Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області виконала свій процесуальний обов`язок та надіслала відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , що підтверджується описом вкладення поштового відправлення від 14 листопада 2025 року, засвідченим відтиском поштового штемпеля АТ «Укрпошта» та підписом працівника зв`язку (а.с. 99).

З огляду на це, ризик неотримання поштової кореспонденції, яка була надіслана на офіційну або зазначену в матеріалах справи адресу, покладається на адресата, оскільки Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області вчинила усі необхідні процесуальні дії для належного повідомлення ОСОБА_1 .

Разом із тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що письмові пояснення третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області не були надіслані ОСОБА_1 .

Однак, зазначене процесуальне порушення не є істотним і не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки пояснення третьої особи фактично дублювали позицію керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області, викладену у позовній заяві, підтримували задоволення позову і ґрунтувалися на загальнодоступних нормах закону, не містили нових обставин, які могли б докорінно змінити хід розгляду справи. Зрештою, ОСОБА_1 не був позбавлений права на ознайомлення з матеріалами справи та права висловити свої заперечення стосовно поданих пояснень, однак вказаним правом з власної волі не скористався.

Що стосується узагальнених доводів апеляційної скарги, які зводяться до того, що ОСОБА_1 не оформлював земельну ділянку у Вінницькій області та не вчиняв жодних дій, спрямованих на її набуття, то колегія суддів звертає увагу на таке.

У матеріалах справи дійсно є заява ОСОБА_1 , зареєстрована судом першої інстанції 18 лютого 2026 року, відповідно до якої відповідач повідомляє, що не причетний до оформлення земельної ділянки та не подавав жодних документів до органів місцевого самоврядування у Вінницькій області, оскільки отримав земельну ділянку в Щасливецькій громаді Генічеського району Херсонської області, що підтверджується розпорядженням голови Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області від 04 грудня 2020 року (а.с.148,149).

У той же час долучене до неї розпорядженням голови Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області стосується розроблення проекту землеустрою щодо надання безоплатно у власність ОСОБА_1 та іншим особам земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва із земель рекреаційного призначення.

У даному разі відповідач ОСОБА_1 помилково ототожнює процедуру отримання земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва із приватизацією земельної ділянки для сільськогосподарських потреб, оскільки вказані ділянки належать до різних категорій земель, визначених ст. 9 ЗК України. Таким чином, подання вказаної заяви ОСОБА_1 не спростовує отримання ним земельної ділянки для сільськогосподарських потреб на території Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області та земельної ділянки для сільськогосподарських потреб на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, із приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У даному разі суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення на підставі тих доказів, які були надані сторонами та містилися в матеріалах справи. Достовірність, належність та допустимість цих доказів не були спростовані відповідачем ОСОБА_1 у встановленому законом порядку під час розгляду справи по суті.

Зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що судом не встановлено чи належать ОСОБА_1 підписи у документах, на підставі яких оформлено право власності, чи проходили відповідні документи перевірку на предмет їх достовірності, чи був наявний реальний намір та волевиявлення відповідача на набуття права власності на спірну земельну ділянку, апелянт залишає поза увагою те, що вказані питання відповідачем не ставилися на розгляд суду першої інстанції із заявленням відповідних клопотань.

Ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не є органом досудового розслідування і не повинен самостійно встановлювати вказані вище обставини, якщо сторона процесу не вчинила для цього необхідних дій.

Подання ОСОБА_1 до суду першої інстанції вказаної вище письмової заяви не є доказом підробки документів іншими особами для отримання земельної ділянки та не свідчить про відсутність реального наміру та волевиявлення відповідача на набуття права власності на спірну земельну ділянку.

Відповідачем ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не заявлялося клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для встановлення факту підробки його підпису у документах на отримання земельної ділянки на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Окрім того, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудового розслідування за заявою ОСОБА_1 про ймовірну підробку документів невідомими особами від його імені також не доводить відсутність у нього реального наміру та волевиявлення на набуття права власності на спірну земельну ділянку, а лише свідчить про початок досудового розслідування кримінального провадження.

Відповідно до презумпції невинуватості та правил доказування, сам факт реєстрації кримінального провадження не доводить факт підробки, тому не має наперед встановленої сили до ухвалення вироку.

При цьому, нелогічною та суперечливою є позиція відповідача, оскільки він одночасно заперечує факт реалізації права на безоплатну приватизацію спірної земельної ділянки та просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення, ухваливши нове, яким відмовити у задоволенні позову, чим фактично залишити за ним право на спірну земельну ділянку.

Зрештою інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про задоволення позову, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення шляхом виключення з його тексту посилання на те, що керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, оскільки позов подано прокурором виключно в інтересах держави як самостійним позивачем, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване рішення підлягає зміні лише в частині виключення із тесту посилання на неправильне зазначення судом першої інстанції в чиїх інтересах прокурором подано позов, а не вирішення спору по суті, тому відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

До того ж, представником ОСОБА_1 – адвокатом Гаморею М. В. на виконання ухвали Вінницького апеляційного суду від 26 червня 2026 року про залишення апеляційної скарги без руху долучено копію пенсійного посвідчення про отримання пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з наявністю ІІ групи інвалідності, а тому він є звільненим від сплати судового збору. При цьому, апеляційна скарга взагалі не містить доводів щодо незаконності рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, тобто апелянт в цій частині рішення фактично не оскаржив, тому апеляційний суд його в цій частині не переглядав.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Гаморею Мариною Вікторівною, задовольнити частково.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 08 квітня 2026 року змінити, виключивши із тексту рішення посилання на подання позову керівником Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк