Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №350/1838/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 350/1838/25

Провадження № 22-ц/4808/1598/26

Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів – Девляшевського В.А.,Василишин Л.В.

учасники справи

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України)

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Денис Миколайович,

на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2026 року, ухвалене судом у складі судді Бейко А.М.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначило, що 29.04.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 4082030, згідно з умовами якого відповідач отримав 20 000 грн, у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника зі сплатою процентів за користування кредитом, що передбачені кредитним договором. Строк кредиту 360 днів.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору.

30 листопада 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №30112021, за яким ТОВ «Авентус Україна» відступило права вимоги до позичальників, в тому числі за договором №4082030.

23 травня 2024 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №23/05/24, за яким ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача за вказаним договором.

Сума заборгованості ОСОБА_1 за договором №4082030 від 29.04.2021 становить 65600,00 грн, що складається із: заборгованості за основним зобов`язанням (тіло кредиту) – 20000,00 грн; заборгованості за нарахованими процентами – 45600,00 грн.

У зв`язку з викладеним, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №4082030 від 29.04.2021 становить 65600,00 грн, що складається із: заборгованості за основним зобов`язанням (тіло кредиту) – 20000,00 грн; заборгованості за нарахованими процентами – 45600,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн, та витрати на правничу професійну допомогу в розмірі 16 000 грн.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2026 року позов ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №4082030 від 29.04.2021 року у розмірі 65600 грн, судовий збір у розмірі 2422, 40 грн та витрати на правничу допомогу 16000 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Д.М., звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Факторинг Партнерс».

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд ототожнив наявність роздруківки тексту договору з відміткою про одноразовий ідентифікатор із належним доказом усієї процедури електронного правочину. На переконання скаржника, для висновку про укладення електронного договору суд повинен перевірити не тільки фінальний файл договору, а й усю послідовність електронного волевиявлення: створення заявки, ідентифікацію особи, направлення оферти, акцепт, направлення одноразового ідентифікатора, його введення саме в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, час створення та збереження електронного документа, технічні журнали або інші первинні електронні дані, які дають змогу перевірити незмінність змісту електронного документа.

Суд першої інстанції не встановив, за який саме період нараховано проценти, який строк кредитування було погоджено сторонами, які дні входять до строку кредитування, чи існували юридичні підстави для автопролонгації, чи наявні докази волевиявлення споживача на продовження строку, та чи можна нараховані суми вважати процентами за правомірне користування кредитом

Зазначає, що за умовами договору № 4082030 сума кредиту становить 20 000,00 грн. Пункт 1.4 договору встановлює строк кредиту 30 днів. Графік платежів визначає дату повернення кредиту та сплати процентів 29.05.2021.

Пункт 1.5.1 договору передбачає стандартну процентну ставку 1,90 відсотка на день, яка застосовується у межах строку кредиту, у межах нового строку кредиту у разі пролонгації за ініціативою споживача та у межах нового строку кредиту у разі автопролонгації. Пункт 4.3.1 договору передбачає автопролонгацію кожен раз на один наступний календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль.

Отже, за змістом договору право нараховувати договірні проценти не є безстроковим і не може існувати після завершення погодженого строку кредитування та максимально допустимого договором періоду автопролонгації.

Скаржник наводить розрахунок, згідно якого проценти за 30 днів за процентною ставкою 1,90% становлять 11 400,00 грн, а загальний розмір заборгованості за умови доведення факту отримання коштів і права вимоги становить 31 400,00 грн.

Проте позивач фактично просить 45 600,00 грн процентів, що відповідає 120 дням нарахування за ставкою 380,00 грн на день.

Суд першої інстанції не встановив дату початку автопролонгації, дату її завершення, механізм щоденного продовження, наявність належного волевиявлення споживача на таке продовження, а також не перевірив, чи була така умова індивідуально погоджена із споживачем і чи не створює вона істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін.

Скаржник посилається на те, що у рішенні суду першої інстанції відсутній детальний аналіз договору факторингу № 30112021 від 30.11.2021 року та договору факторингу № 23/05/24 від 23.05.2024, їх істотних умов, обсягу відступленої вимоги, моменту переходу права вимоги, ціни відступлення, порядку оплати, змісту реєстру боржників та належності конкретної сторінки реєстру до саме цього договору.

Для доведення правонаступництва за договором факторингу позивач повинен надати не лише витяг із договору, а й належні та допустимі докази того, що саме вимога до ОСОБА_1 за договором № 4082030 була включена до реєстру, що такий реєстр є невід`ємною частиною договору, що акт приймання передачі реєстру підписаний уповноваженими особами, що право вимоги перейшло саме в тому обсязі, який заявлений у позові, та що фактор виконав власний обов`язок щодо фінансування клієнта, якщо перехід права вимоги за умовами договору пов`язаний з оплатою або підписанням відповідного акта.

Посилається на те, що суд першої інстанції не застосував норми закону про захист прав споживача та справедливість умов договору, оскільки позивач просить стягнути 45 600,00 грн процентів, які більш ніж удвічі перевищують половину тіла кредиту і фактично формують загальну суму 65 600,00 грн, проте суд першої інстанції не оцінки співмірності такого нарахування.

Також скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Крім того вважає необґрунтованим висновок суду про стягнення з відповідача 16 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки справа є типовою справою про стягнення заборгованості, позов поданий за типовим шаблоном, значна частина додатків є стандартним пакетом документів кредитора, справа розглядалася у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Факторинг Партнерс» зазначило, що договір про надання споживчого кредиту було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідно до норм ЗУ «Про електронну комерцію».

Укладений кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки (п. 2.1 Договору), на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти.

Зазначив, що оскільки відповідач здійснив прострочення за договором, то починаючи з 30.05.2021 року по 27.08.2021 року нараховувалися проценти відповідно до узгодженого п.3.1 та п. 4.3.1 кредитного договору не більше 90 днів, за стандартною процентною ставкою 1,9% в день.

До позовної заяви позивачем були надані належним чином завірену копію договору факторингу з додатками (Акт прийому-передачі реєстру боржників, реєстр боржників та додатково надано витяг з реєстру боржників, де зазначена вся інформація щодо боржника ОСОБА_1 ), в тому числі і платіжне доручення на підтвердження проведеної оплати за договором факторингу. Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від первісного кредитодавця до позивача прав вимоги за кредитним договором, укладеним з апелянтом.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 65600 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 грн * 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору №4082030 від 29.04.2021 року, а також отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі, визначеному договором.

Суд встановив, що договори факторингу №30112021 від 30.11.2021 та №23/05/24 від 23.05.2024 у встановленому порядку недійсними не визнані.ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.

Судом встановлено, що відповідач порушив умови укладеного кредитного договору №4082030 від 29.04.2021,у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 65600,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту) – 20000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 45600,00 грн.

Відмовляючи у застосуванні строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що строк, визначений ст. 257 ЦК України, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжувався на строк дії карантину, який тривав з 02.04.2020 року по 30.06.2023 року.

Також, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану перебіг позовної давності зупинено, а законом України №4434-IX від 14.05.2025 (набрав чинності 04.09.2025) виключено п. 19, і з цієї дати починається новий відлік позовної давності. З огляду на зазначене, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено що 29.04.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №4082030.

Згідно з п.п. 1.3, 1.4, 1.5.1, 1.5.2 вказаного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 20 000,00 гривень. Строк кредиту – 30 днів. Стандартна процентна ставка – 1,90% в день; знижена процентна ставка – 0,95% в день.

Відповідно до п. 10.6 договору він вважається укладеним з моменту підписання електронним підписом споживача, що відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора, який направляється споживачу на номер мобільного телефону, вказаний ним у ІТС товариства. Введення споживачем коду одноразового ідентифікатора вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов договору.

Відповідно до п. 2.1 кредитного оговору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.

Відповідно до пункту 3.1 договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Згідно пункту 4.1. кредитного договору строк кредиту може бути продовжено:

- за ініціативою споживача на кількість днів, зазначену в пункті 1.4. договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному підпунктом 4.2. (підпункт 4.2.1.-4.2.4.) договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в пункті 4.3 (підпункт 4.3.1 - 4.3.2) договору.

Пунктом 4.2.1. договору передбачено, що споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до підпункту 4.2.2. Договору.

Пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем. Якщо споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, споживач зобов`язаний повідомити про це товариство в один із вказаних нижче способів:

- перед здійсненням платежу здійснити в Особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в Особистому кабінеті в Розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту»; або

- протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку Товариства info@creditplus.ua (в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень Товариству, що розміщений на Веб-сайті в Розділі «Зворотній зв`язок» вибравши категорію звернення «Часткове погашення без пролонгації») повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов`язковою вказівкою в такому повідомлені номеру та дати цього договору та суми здійсненого платежу. В іншому разі здійснений споживачем платіж буде розцінений товариством як пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом. (пункт 4.2.2. договору).

Пунктом 4.2.4. договору передбачено, що у випадку акцептування товариством пропозиції (оферти) споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення споживачем дій, зазначених в підпункті 4.2.2 цього пункту Договору, та нова дата повернення кредиту відображається в особистому кабінеті.

Пунктом 4.3. договору визначено порядок автопролонгації строку кредиту. Сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до підпункту 4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Згідно пункту 4.3.2.договору споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в підпункті 4.3.1 договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому п.4.2.договору.

Згідно довідки ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 10.11.2025 вих. №7/17461, 29.04.2021 о 22:27 через систему «easypay» здійснено перерахування грошових коштів у сумі 20000,00 грн від ТОВ «Авентус Україна» на картку № НОМЕР_1 (номер замовлення 4082030, номер транзакції 938674910).

Листом АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-260401/70870-БТ від 08.04.2026 підтверджено, що картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ; номер телефону НОМЕР_4 є фінансовим номером телефону ОСОБА_1 та знаходився/знаходиться в його анкетних даних.

З виписки по рахунку № НОМЕР_2 за 29.04.2021 – 10.05.2021, наданої банком, вбачається зарахування 29.04.2021 суми 20000,00 грн.

30 листопада 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ«Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 30112021, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

У відповідності до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 30112021 від 30 листопада 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4082030 у розмірі 20600 грн - заборгованість за основним боргом, 45600 грн - заборгованість за відсотками.

23.05.2024 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу № 23/05/24, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги до позичальників за кредитними договорами.

У відповідності до витягу з реєстру заборгованостей №1 від 23 травня 2024 року ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором 4082030 у розмірі 20600 грн - заборгованість за основним боргом, 45600 грн - заборгованість за відсотками.

Також, на підтвердження переходу права вимоги позивач надав акт приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу №23/05/24 від 23.05.2024 року .

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостоюцієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

З матеріалів справи вбачається, що 29.04.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №4082030, який підписаний позичальником електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора А577357.

Пунктом 1.1. даного договору передбачено, що укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через вебсайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

Особистий кабінет - це захищена частина Вебсайту, яка доступна клієнту для входу через Вебсайт або мобільний додаток після його ідентифікації в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та/або за допомогою паролю до особистого кабінету, в якій споживач має можливість надати Товариству свої ідентифікаційні/персональні дані/доступ до ідентифікації/персональних даних, укладати з товариством кредитні правочини та ін.

Відповідно до п. 10.6 договору він вважається укладеним з моменту підписання електронним підписом споживача, що відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора, який направляється споживачу на номер мобільного телефону, вказаний ним у ІТС товариства. Введення споживачем коду одноразового ідентифікатора вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов договору.

Отже, даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через вебсайт або мобільний додаток, шляхом входу споживача в особистий кабінет, при вході на який здійснюється ідентифікація споживача, передбаченим п. 1.1. договору способом та підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, який надісланий відповідачу на його номер мобільного телефону НОМЕР_5 , який був зазначений ним у ІТС Товариства. Згідно відповіді АТ КБ «ПриватБанк» номер телефону НОМЕР_5 знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 та є фінансовий номер телефону.

Без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства та без отримання відповідного ідентифікатора на номер телефону НОМЕР_5 використання якого було необхідним для підписання договору, укладення договору було б неможливим.

У матеріалах справи відсутні докази того, що надання персональних даних здійснено не ОСОБА_1 , а іншою особою, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором договору, ОСОБА_1 не належить.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 провадження № 61-6066-св 23, де суд погодився з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису А577357, відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, що спростовує доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту підписання відповідачем кредитного договору №4082030 від 29.04.2021 року.

Факт перерахування коштів у розмірі 20 000 грн на картковий рахунок відповідача підтверджується листом АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-260401/70870-БТ від 08.04.2026 та випискою по рахунку № НОМЕР_2 за 29.04.2021 – 10.05.2021, згідно якої 29.04.2021 на картку № НОМЕР_2 було здійснено зарахування грошових коштів в сумі 20000,00 грн.

Отже, ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за кредитним договором від 18.10.2022, виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за вказаним кредитним договором.

Щодо факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

Частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Частиною першою статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Матеріалами справи встановлено, що 30 листопада 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ«Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 30112021, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до п. 1.1. договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно з п. 1.2 договору факторингу сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

У відповідності до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 30112021 від 30 листопада 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 (порядковий номер 238) за кредитним договором № 4082030 у розмірі 20600 грн - заборгованість за основним боргом, 45600 грн - заборгованість за відсотками. Сума заборгованості разом 65600 грн.

23 травня 2024 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу № 23/05/24, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги до позичальників за кредитними договорами.

Пунктом 1.2 даного договору передбачено, що права вимоги, які відступаються клієнтом фактору згідно цього договору, не обмежується лише розміром заборгованості кожного боржника перед клієнтом, що зазначається в реєстрі боржників.

У відповідності до витягу з реєстру заборгованостей №1 від 23 травня 2024 року ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 (порядковий номер 3528) за кредитним договором 4082030 від 29.04.2021 року у розмірі 20600 грн - заборгованість за основним боргом, 45600 грн - заборгованість за відсотками. Сума заборгованості разом 65600 грн.

Також, на підтвердження переходу права вимоги позивач надав акт приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу №23/05/24 від 23.05.2024 року.

Надані суду копії договорів факторингу № 30112021 від 30.11.2021 року та № 23/05/24 від 23 травня 2024 року та реєстри прав вимоги до них, які оформлені належним чином та є додатками до договорів факторингу, підтверджують перехід права грошової вимоги до ОСОБА_1 (порядковий номер 3528) за кредитним договором 4082030 від 29.04.2021 року у розмірі 20600 грн - заборгованість за основним боргом, 45600 грн - заборгованість за відсотками, від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Факторинг Партнерс».

Отже, матеріали справи містять достатні докази переходу до позивач права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, додатки до договору факторингу містять інформацію про кредитний договір, за яким передається право вимоги, дані про особу-боржника, суму заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів, та є належними і допустимими доказами у справі на підтвердження права звернення ТОВ ТОВ «Факторинг Партнерс» із заявленими позовними вимогами.

З огляду на викладене, не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що ТОВ «Факторинг Партнерс» не надало доказів переходу до нього права грошової вимоги до ОСОБА_1 (порядковий номер 3528) за кредитним договором 4082030 від 29.04.2021 року.

Щодо стягнення відсотків за користування кредитом, колегія суддів зазначає наступне.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність (стаття 536 ЦК Україн).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно доп. 1.4, 1.5.1, 1.5.2 строк кредиту – 30 днів. Стандартна процентна ставка – 1,90% в день; знижена процентна ставка – 0,95% в день.

Згідно пункту 4.1. кредитного договору строк кредиту може бути продовжено: - за ініціативою споживача на кількість днів, зазначену в пункті 1.4. Договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному підпунктом 4.2. (підпункт 4.2.1.-4.2.4.) Договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в пункті 4.3 (підпункт 4.3.1 - 4.3.2) Договору.

Пунктом 4.2.1. договору передбачено, що споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до підпункту 4.2.2. Договору.

Пунктом 4.3. договору визначено порядок автопролонгації строку кредиту. Сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою

Тобто, з умов договору вбачається, що кредит видано на 30 днів, однак за ініціативою споживача даний договір може бути пролонговано шляхом сплати нарахованих та несплачених на дату платежу процентів або автопролонговано але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль.

Таким чином, станом на дату закінчення 30-ти денного строку кредиту, передбаченого п.1.4 договору, у відповідача була наявна заборгованість за кредитом, відтак згідно з п.4.3.1 договору відбулася автопролонгація строку кредитування, що збільшило строк кредитування. Загальна кількість автопролонгацій за цим договором не може бути більшою за 90 календарних днів поспіль. Отже, загальний строк кредитування відповідно до положень пункту 1.4 та 4.3.1 договору становить 120 днів.

З розрахунку заборгованості, вбачається, що нарахування відсотків здійснювалося з 29.04.2021 року по 27.08.2021 року за стандартною процентною ставкою – 1,90% в день, протягом 120 календарних днів, в межах строків кредитування, відповідно до положень пункту 1.4 та 4.3.1 договору.

Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість по тілу кредиту в сумі 20 00 грн та по нарахованими процентами – 45600,00 грн ( 20 000 х 1,90% х 120).

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у загальному розмірі 65 600 грн, з урахуванням погоджених сторонами умов кредитування, включно з тілом кредиту, розміром базової відсоткової ставки за кожен день прострочення та періодом кредитування, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо нарахування процентів поза межами строку кредитування.

Враховуючи наведене, обґрунтованим є висновок суду, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 65600,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту) – 20000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами – 45600,00 грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги про обтяжливість і непропорційність нарахованих процентів колегія суддів зазначає наступне.

Перед укладенням договору ОСОБА_1 був ознайомлений з розміром стандартної та зниженої денних процентних ставок, строком кредитування, графіком платежів та орієнтовною загальною вартістю кредиту, погодив ці умови шляхом підписання договору одноразовим ідентифікатором та отримав кредитні кошти на банківську картку.

Нараховані позивачем 45 600 грн процентів визначені відповідно до погодженої сторонами процентної ставки на фактичний залишок кредиту в межах строку кредитування. Після закінчення погодженого строку кредитування проценти, штрафи або пеня позивачем до стягнення не заявлені.

Та обставина, що сума нарахованих процентів перевищує неповернутого тіла кредиту, сама по собі не свідчить про несправедливість умов договору, оскільки проценти є погодженою сторонами платою за користування кредитними коштами, а не неустойкою або компенсацією за порушення зобов`язання.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позов поданий зі спливом строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався та скасований з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 4 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключений.

Таким чином, впродовж строку дії воєнного стану позовна давність була продовжена від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року включно, а 30 січня 2024 року її перебіг зупинився до 3 вересня 2025 року включно.

Якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжений (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився на строк дії воєнного стану до 3 вересня 2025 року включно.

З огляду на встановлені у цій справі обставини щодо початку перебігу позовної давності, а також з урахуванням продовження та зупинення перебігу такого строку на період дії карантину та воєнного стану, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що строк звернення до суду з цим позовом не сплив.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності є правильним та відповідає вимогам законодавства.

Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 16 000 грн з огляду на таке.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000 грн.

Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової (правничої) допомоги № 02-07/2024 від 02 липня 2024 року, який укладений між ТОВ «Факторинг Партнерс» та адвокатським об`єднанням «Лгал Ассістанс», в якому визначено вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього договору; заявку на надання юридичної допомоги №495 від 03.11.2025 , згідно якої вартість послуг становить: надання усної консультації з вивченням документів – 4 000 грн, складання позовної заяви – 12 000 грн; витяг з акту №23 про надання юридичної допомоги від 28.11.2025 року.

Колегія суддів вважає, що позивачем було документально доведено, що ним понесено витрати на правову допомогу у суді першої інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін(додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268)).

На переконання колегії суддів заявлений розмір витрат на правничу допомогу в сумі 16 000 грн є завищеним та необґрунтованим з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, предмет та підстави спору, характер спірних правовідносин, ступінь складності справи.

Зокрема акт №23 про надання юридичної допомоги, включає такі послуги як надання консультації з вивченням документів, які охоплюються складанням позовної заяви. Також колегія суддів звертає увагу на те, що існує сформована правова позиція щодо спірних правовідносин, тому підготовка позовної заяви не потребувало значного часу.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, враховуючи критерії, окреслені в ч. 3 ст. ст. 141 ЦПК України, а саме обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру понесених заявником витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача за розгляд справи в суді першої інстанції до 4000 грн, що відповідає засадам розумності та справедливості.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2026 року слід змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» витрат на правничу допомогу та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Оскільки суд апеляційної інстанції змінює рішення лише в частині розподілу витрат на правничу допомогу, а в іншій частині рішення суду залишено без змін, то суд не здійснює перерозподіл витрат по сплаті судового збору в суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Денис Миколайович, задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2026 року в частини стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000 грн змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ: 42640371, юридична адреса: 03150, м. Київ вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити беззмін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 вересня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Л.В. Василишин