Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №727/5017/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/5017/26

Провадження № 2/727/2030/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівців у складі

головуючого судді Танасійчук Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Маковійчук В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 181260 від 02.05.2025 року у розмірі 22 556,99 грн, з яких: 13 514,00 грн — тіло кредиту, 8 441,99 грн — проценти за користування кредитними коштами, 601,00 грн — комісія за обслуговування кредиту, а також судові витрати: судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.05.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» (ТОВ «ФК «Кредіплюс», первісний кредитор) та ОСОБА_1 в електронній формі, шляхом приєднання відповідача до Публічної частини договору та підписання Індивідуальної частини договору одноразовими ідентифікаторами через сервіс кваліфікованого електронного підпису «Вчасно», було укладено договір про споживчий кредит № 181260, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 13 514,00 грн строком на 98 днів (з 02.05.2025 по 08.08.2025) зі сплатою процентів за ставкою 360 % річних (0,9033 % за день). Із суми кредиту 10 000,36 грн перераховано на платіжну картку відповідача, а 3 513,64 грн утримано на погашення одноразової комісії за видачу кредиту (пункти 2.2.1, 2.5 Індивідуальної частини договору). Факт перерахування коштів підтверджується довідкою № 205/16-01 та карткою обліку виконання договору № 181260.

10.10.2025 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 10102025, на підставі якого, згідно з Реєстром прав вимоги № 1 від 10.10.2025 та Актом приймання-передачі прав вимоги від 10.10.2025, право вимоги за кредитним договором № 181260 від 02.05.2025, укладеним з ОСОБА_1 , перейшло від ТОВ «ФК «Кредіплюс» до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ».

Відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на дату розрахунку складала 24 656,99 грн (13 514,00 грн тіла кредиту, 8 441,99 грн процентів, 601,00 грн комісії за обслуговування та 2 100,00 грн пені), проте позивач добровільно зменшив позовні вимоги, виключивши з них пеню у розмірі 2 100,00 грн, та просить стягнути 22 556,99 грн.

04.05.2026 відповідач подала відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечила, посилаючись на таке: 1) встановлена договором процентна ставка (360 % річних, реальна річна процентна ставка 31 300,48 %) є несправедливою умовою договору, що підлягає визнанню недійсною на підставі частин 1, 6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; 2) комісія за видачу кредиту в розмірі 3 513,64 грн є прихованою платою за надання кредиту, стягнення якої заборонено частиною 2 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування»; 3) комісія за обслуговування кредиту (601,00 грн) є замаскованим подвійним стягненням поряд із процентами; 4) відповідача не було належним чином повідомлено про відступлення права вимоги, що суперечить статтям 516, 518 Цивільного кодексу України; 5) позивачем не надано належних доказів фактичного перерахування коштів позичальнику (довідка № 205/16-01 є внутрішнім документом позивача, а не банківською випискою). Також відповідач просила зменшити заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу до 1 000–2 000 грн з підстав його неспівмірності, з посиланням на частину 4 статті 137 ЦПК України.

06.05.2026 представник позивача — адвокат Кукса К.О. подала відповідь на відзив, в якій заперечення відповідача відхилила, зазначивши, зокрема, що з суми кредиту фактично на рахунок позичальника перераховано 10 000,36 грн, а 3 513,64 грн спрямовано на погашення заборгованості позичальника за комісією за видачу кредиту; що встановлена договором денна ставка (0,9033 %) не перевищує граничного розміру, встановленого частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (1 % за день); а також що оплата гонорару адвоката за договором про надання правничої допомоги здійснюється після стягнення відповідних коштів з боржника на користь клієнта.

08.05.2026 відповідач подала заперечення на відповідь на відзив, наполягаючи на раніше викладеній позиції та додатково зазначаючи, що визнання позивачем факту зарахування лише 10 000,36 грн на рахунок позичальника підтверджує, що реально відповідачем було одержано саме цю суму; що нікчемність умови договору застосовується судом незалежно від наявності підпису споживача під договором; що позивачем не спростовано доводів про подвійний характер комісії за обслуговування; що, з огляду на визначену в договорі про надання правничої допомоги умову про оплату гонорару лише в разі стягнення коштів на користь клієнта, відповідні витрати не є такими, що фактично понесені або підлягають безумовному несенню у розумінні частини 8 статті 141 ЦПК України, а тому не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

11.05.2026, 12.05.2026 та 15.05.2026 представником позивача подано додаткові пояснення у справі, в яких додатково обґрунтовано правомірність нарахування процентів та комісій з посиланням на практику інших судів першої інстанції, а в поясненнях від 15.05.2026 також заявлено про зловживання відповідачем процесуальними правами шляхом подання численних процесуальних документів з аналогічними доводами, з посиланням на постанови Верховного Суду у справах № 910/12713/22 та № 910/1873/17.

У відповідь на зазначені пояснення відповідач 11.05.2026 та 14.05.2026 подала письмові пояснення, в яких, зокрема, посилалася на постанову Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 648/1236/16-ц щодо неможливості покладення на програвшу сторону витрат на правничу допомогу, розмір яких обумовлено виключно результатом розгляду справи («гонорар успіху»), а також зазначила, що норма частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою прямо встановлено нікчемність несправедливих умов договору, залишена позивачем без уваги. 15.05.2026 року відповідач також подала короткі заперечення проти тверджень позивача про зловживання процесуальними правами, вказавши, що кожна з її заяв була процесуальною реакцією на відповідну заяву позивача, а наведена позивачем практика Верховного Суду стосується господарського, а не цивільного судочинства і не є обов`язковою в розумінні частини 4 статті 263 ЦПК України.

Суд бере до уваги зміст усіх зазначених вище додаткових пояснень сторін по суті спору, оскільки подання таких пояснень з урахуванням послідовної процесуальної поведінки сторін не суперечить принципам змагальності та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13, 43 ЦПК України), і не вбачає підстав для окремого процесуального реагування на взаємні твердження сторін про зловживання процесуальними правами.

Ухвалою суду від 14.04.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 279 ЦПК України.

Оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, рішення суду ухвалюється за наявними у справі матеріалами.

Судом досліджено: заяву на видачу кредиту № 100819052 від 29.04.2025 року, паспорт споживчого кредиту, публічну частину договору про споживчий кредит ТОВ «ФК «Кредіплюс», індивідуальну частину кредитного договору № 181260 від 02.05.2025, графік платежів, довідку № 205/16-01, картку обліку виконання договору № 181260, договір факторингу № 10102025 від 10.10.2025, витяг з реєстру прав вимоги № 1 від 10.10.2025, акт приймання-передачі прав вимоги, договір про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026, додаткову угоду № 25771391795 від 21.01.2026, акт прийому-передачі наданих послуг від 20.02.2026, квитанцію про сплату судового збору, а також усі процесуальні документи сторін, зазначені вище.

На підставі наявних у справі доказів судом встановлено, що 02.05.2025 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 181260, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 13 514,00 грн строком на 98 днів зі сплатою процентів за фіксованою ставкою 360 % річних (пункти 2.2.1, 2.3, 2.6 Індивідуальної частини договору). Договір підписано відповідачем шляхом накладення одноразових ідентифікаторів, отриманих на номер мобільного телефону, вказаний відповідачем у заяві на видачу кредиту, що відповідає вимогам статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та статті 207 Цивільного кодексу України щодо письмової форми електронного правочину. Належних доказів на спростування факту підписання договору саме відповідачем матеріали справи не містять і відповідачем таких доказів не надано; факт отримання кредитних коштів відповідач по суті не заперечує, оспорюючи лише їх розмір.

Судом встановлено, що з визначеної договором суми кредиту 13 514,00 грн фактично на платіжну картку відповідача перераховано лише 10 000,36 грн, а решту суми — 3 513,64 грн — утримано (зараховано) позивачем (його правопопередником) в рахунок сплати одноразової комісії за видачу кредиту згідно з пунктом 2.5 Індивідуальної частини договору. Ця обставина підтверджується як самим текстом пункту 2.2.1 Індивідуальної частини договору, так і прямим визнанням представника позивача у відповіді на відзив від 06.05.2026 («у розмірі 10 000,36 грн на … рахунку Позичальника; у розмірі 3 513,64 грн шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією»), а також довідкою № 205/16-01 і карткою обліку виконання договору № 181260. Отже, попри формальне визначення в договорі суми кредиту як 13 514,00 грн, реально одержаною відповідачем сумою кредитних коштів є 10 000,36 грн.

10.10.2025 року право вимоги за кредитним договором № 181260 від 02.05.2025 року передано ТОВ «ФК «Кредіплюс» на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на підставі договору факторингу № 10102025 від 10.10.2025 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 10.10.2025 (запис № 390 щодо боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та актом приймання-передачі прав вимоги від 10.10.2025. Заперечення відповідача щодо неповідомлення її про відступлення права вимоги суд відхиляє з підстав, викладених у пункті 5.2 цього рішення.

Відповідач взяті на себе зобов`язання зі своєчасного погашення кредиту виконувала неналежно, внаслідок чого станом на дату розрахунку заборгованості утворилася заборгованість у складі, зазначеному позивачем; водночас позивач самостійно виключив зі складу позовних вимог нараховану пеню в розмірі 2 100,00 грн, а тому предметом судового розгляду є лише вимоги про стягнення тіла кредиту, процентів та комісії за обслуговування на загальну суму 22 556,99 грн.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Суд встановив, що кредитний договір № 181260 від 02.05.2025 року укладено відповідно до вимог законодавства про електронну комерцію та електронний документообіг, з дотриманням письмової форми правочину; доказів на спростування дійсності договору в частині факту його укладення та отримання кредитних коштів (у фактично перерахованому розмірі) відповідачем не надано. Відтак кредитний договір є дійсним правочином, який породжує права та обов`язки сторін, а факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів є встановленим.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Пунктом 3.8.1(г) Публічної частини договору про споживчий кредит ТОВ «ФК «Кредіплюс» прямо передбачено право кредитора відступити право вимоги за договором третій особі, у тому числі за договором факторингу, без окремої згоди позичальника. Відповідно до частини 1 статті 512 та статті 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Доводи відповідача про недійсність чи неможливість застосування наслідків заміни кредитора у зв`язку з неповідомленням її про відступлення права вимоги суд відхиляє, оскільки відповідно до частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України недодержання правила про повідомлення боржника про заміну кредитора не є підставою для визнання заміни кредитора недійсною, а лише надає боржнику право на невиконання свого обов`язку первісному кредиторові у разі пред`явлення до нього вимоги новим кредитором (частина 2 статті 516, стаття 518 Цивільного кодексу України) або на висунення заперечень, які він мав проти первісного кредитора. У цій справі відповідач станом на дату ухвалення рішення обізнана про заміну кредитора з матеріалів справи (зокрема, з позовної заяви), жодних платежів на користь первісного кредитора після відступлення права вимоги не здійснювала та на існування таких платежів не посилалася, а тому неповідомлення саме по собі не спростовує права ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на звернення до суду з цим позовом.

Щодо доводів відповідача про недостатність доказів фактичного перерахування коштів (пункт 5 відзиву), суд зазначає, що довідка № 205/16-01 та картка обліку виконання договору № 181260 є первинними обліковими документами кредитора, зміст яких узгоджується між собою та з умовами кредитного договору (сумою, датою видачі, графіком платежів), а відповідачем не надано жодних доказів на спростування факту одержання нею коштів у розмірі 10 000,36 грн на картковий рахунок (сама відповідач у своїх поясненнях не заперечує факту одержання коштів, а лише оспорює розмір, у якому кредит слід вважати наданим). За таких обставин суд вважає встановленим факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 10 000,36 грн, а посилання відповідача на розбіжність у зазначенні маски картки в адвокатському запиті не спростовує цього висновку, оскільки не стосується первинного обліку кредитора.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (з урахуванням перехідних положень, внесених Законом України № 3498-IX від 22.11.2023) з 21.09.2024 сукупна денна ставка за договором про споживчий кредит не може перевищувати 1 відсоток від суми виданого споживчого кредиту за кожен день користування кредитом. Кредитний договір № 181260 укладено 02.05.2025, тобто в період дії зазначеного граничного розміру. Пунктом 2.7.1 Індивідуальної частини договору встановлено денну ставку в розмірі 0,9033 %, що не перевищує встановленого законом граничного розміру.

Розмір процентів (360 % річних, реальна річна процентна ставка 31 300,48 %) та порядок їх нарахування були розкриті відповідачу до укладення договору в паспорті споживчого кредиту та заяві на видачу кредиту, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» щодо переддоговірного розкриття інформації. Погодження відповідачем цих умов підтверджується накладенням електронного підпису на відповідні документи. Оскільки встановлена договором денна ставка не перевищує законодавчо визначеного граничного розміру, а інформація про вартість кредиту була належним чином розкрита позичальнику до укладення договору, суд не вбачає підстав для визнання умови договору про розмір процентів несправедливою чи такою, що підлягає визнанню недійсною (нікчемною) на підставі статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відхиляючи відповідний довід відповідача.

Нарахована за період користування кредитом сума процентів становить 8 441,99 грн, що підтверджується графіком платежів та карткою обліку виконання договору і не спростовано відповідачем шляхом надання альтернативного розрахунку. Оскільки умова договору про проценти є чинною, а розрахунок процентів відповідачем по суті не оспорено, вимога про стягнення процентів у розмірі 8 441,99 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо комісії за видачу кредиту то відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору, що визнаються несправедливими згідно з цією статтею, є нікчемними, тобто недійсними з моменту укладення договору незалежно від того, чи визнані вони такими судом; наслідки нікчемності правочину (його частини) застосовуються судом за власною ініціативою (стаття 216, частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України). До несправедливих умов, зокрема, належать умови, які встановлюють обов`язки споживача, виконання яких неможливо забезпечити, або які надають продавцю (виконавцю, виробнику) можливість не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, а також умови, що покладають на споживача виконання зобов`язань, які не мають самостійної майнової цінності для нього та не є оплатою за окрему, реально надану послугу.

Судом встановлено, що комісія за видачу кредиту в розмірі 3 513,64 грн, передбачена пунктом 2.5 Індивідуальної частини договору, є одноразовим платежем, що становить 26 % від номінальної суми кредиту (13 514,00 грн), утримується кредитором безпосередньо із суми кредитних коштів у момент їх видачі та не є платою за будь-яку окрему послугу, що має самостійну споживчу цінність для позичальника, а по суті є додатковою платою за сам факт надання кредиту, встановленою з метою уникнення обмежень щодо граничного розміру процентів. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, які саме дії чи послуги, що мають самостійну цінність для споживача, були вчинені (надані) кредитором в обмін на встановлену плату за видачу кредиту. За таких обставин, з огляду на одноразовий характер, непропорційно великий розмір (26 % від суми кредиту) та відсутність зустрічного економічного надання, суд дійшов висновку, що умова пункту 2.5 Індивідуальної частини договору про сплату комісії за видачу кредиту є несправедливою умовою договору споживчого кредитування в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є нікчемною.

Оскільки нікчемний правочин (його частина) не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України), утримана позивачем (його правопопередником) сума 3 513,64 грн не може розглядатися ані як правомірно нарахована комісія, ані як частина суми кредиту, підставою повернення якої є її фактичне надання позичальнику. Оскільки судом встановлено, що реально на користь відповідача було перераховано лише 10 000,36 грн, а решта номінальної суми кредиту (3 513,64 грн) фактично не вибувала з майна кредитора на користь позичальника, а була одразу утримана на виконання нікчемної умови договору, суд дійшов висновку, що зобов`язання відповідача з повернення тіла кредиту обмежується сумою фактично одержаних та використаних нею кредитних коштів, тобто 10 000,36 грн. У задоволенні позовних вимог у частині, що еквівалентна нікчемній комісії за видачу кредиту (3 513,64 грн), надалі вирахуваної зі складу заявленого позивачем тіла кредиту в розмірі 13 514,00 грн, слід відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Суд враховує, що умова договору щодо процентів (пункт 2.3) та умова щодо комісії за видачу кредиту (пункт 2.5) є самостійними, відокремлюваними одна від одної умовами договору, а тому визнання нікчемною останньої не впливає на дійсність та обсяг зобов`язань відповідача щодо сплати процентів, розглянутих у пункті 5.3 цього рішення.

Щодо комісії за обслуговування кредиту то відповідач також заперечує проти стягнення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 601,00 грн, посилаючись на її подвійний, штрафний характер. Суд з цими доводами не погоджується з огляду на таке.

На відміну від комісії за видачу кредиту, яка є одноразовим платежем, що утримується кредитором у момент видачі кредиту, комісія за обслуговування, передбачена пунктом 2.4 Індивідуальної частини договору, є періодичним платежем, що нараховується за кожен розрахунковий період дії договору за диференційованим тарифом (1,00 грн — пільговий тариф, 100,00 грн — стандартний тариф). Як убачається з картки обліку виконання договору № 181260, фактично нарахована сума комісії за весь строк дії договору (601,00 грн) становить лише 4,4 % від суми кредиту, тобто є суттєво меншою за суму комісії за видачу кредиту, і формувалася зі змінних (пільгового та стандартного) тарифів залежно від дотримання відповідачем графіка платежів, що свідчить про її зв`язок з фактичним обсягом дій кредитора з обслуговування кредитної заборгованості (в тому числі в частині адміністрування прострочення), а не про її встановлення виключно з метою прихованого збільшення вартості кредиту. Розмір та порядок нарахування цієї комісії розкрито відповідачу до укладення договору в паспорті споживчого кредиту, а сума комісії врахована у складі загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки, розкритих позичальнику (пункти 2.7–2.9.1 Індивідуальної частини договору).

З огляду на періодичний характер, незначний розмір, зв`язок з фактичним обслуговуванням кредитної заборгованості та належне розкриття цієї умови позичальнику до укладення договору, суд не вбачає підстав вважати умову договору про комісію за обслуговування кредиту несправедливою чи такою, що підлягає визнанню нікчемною, і вважає позовну вимогу в цій частині обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі — 601,00 грн.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 19 043,35 грн, з яких: 10 000,36 грн — тіло кредиту (сума фактично наданих та не повернутих кредитних коштів), 8 441,99 грн — проценти за користування кредитом, 601,00 грн — комісія за обслуговування кредиту. У решті позовних вимог, а саме в частині стягнення 3 513,64 грн, що становить нікчемну комісію за видачу кредиту, у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат то відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Задоволена частина позовних вимог становить 19 043,35 грн з 22 556,99 грн заявлених, тобто 84,42 % позовних вимог.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжним документом, наявним у матеріалах справи. Пропорційно до задоволеної частини позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 247,69 грн (2 662,40 грн ? 84,42 %).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі 7 000,00 грн суд зазначає таке. Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Відповідач заперечує проти стягнення цих витрат, посилаючись на пункт 3.8 договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026, яким передбачено, що в разі ухвалення судового рішення не на користь клієнта останній звільняється від обов`язку сплати гонорару, вважаючи таку умову ознакою «гонорару успіху», стягнення якого з протилежної сторони суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 12.02.2020 у справі № 648/1236/16-ц.

Суд відхиляє цей довід відповідача з таких підстав. На відміну від справи № 648/1236/16-ц, у якій розмір гонорару адвоката був поставлений у пряму залежність від результату розгляду справи без попереднього визначення вартості та обсягу конкретних наданих послуг, у цій справі вартість та перелік наданих послуг (складання позовної заяви, вивчення матеріалів справи, складання адвокатського запиту, складання клопотання) погоджено сторонами договору про надання правничої допомоги завчасно, а фактичне надання цих послуг у визначеному обсязі підтверджено підписаним сторонами актом прийому-передачі наданих послуг від 20.02.2026, тобто на момент ухвалення цього рішення відповідні послуги є фактично наданими, а їх вартість — визначеною. Пункт 3.8 договору, на переконання суду, регулює порядок та джерело фінансування оплати гонорару (за рахунок стягнутих з боржника коштів) і не змінює правової природи заборгованості клієнта перед адвокатським бюро як такої, що виникла на підставі фактично наданих послуг. Оскільки цим рішенням позовні вимоги ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» задоволено в переважній частині (84,42 %), відповідна умова договору про звільнення клієнта від сплати гonorару у зв`язку з ухваленням рішення не на його користь у цій справі застосуванню не підлягає, а тому суд вважає, що витрати на правничу допомогу є такими, що підлягають компенсації в порядку статті 141 ЦПК України.

Разом з тим суд враховує заперечення відповідача щодо співмірності заявленого розміру витрат (частина 4 статті 137 ЦПК України) та зазначає, що згідно з Додатком № 1 до договору про надання правничої допомоги вартість послуги зі складання позовної заяви визначена сторонами договору в розмірі 2 500,00 грн, тоді як в акті прийому-передачі наданих послуг від 20.02.2026 за цю ж послугу зазначено 5 000,00 грн, тобто вдвічі більше від погодженого сторонами тарифу, без наведення позивачем будь-якого обґрунтування такого перевищення (складності справи, обсягу підготовчої роботи тощо). З огляду на відсутність обґрунтування збільшення вартості цієї послуги порівняно з погодженим сторонами тарифом, а також з урахуванням характеру спору (типова справа про стягнення заборгованості за споживчим кредитом, що не потребувала значного обсягу правничої допомоги), суд вважає за необхідне визначити вартість послуги зі складання позовної заяви на рівні погодженого сторонами тарифу — 2 500,00 грн. Інші складові витрат на правничу допомогу (вивчення матеріалів справи — 1 000,00 грн, адвокatський запит — 500,00 грн, клопотання — 500,00 грн) суд вважає співмірними та документально підтвердженими.

Таким чином, обґрунтований розмір витрат на правничу допомогу становить 4 500,00 грн (2 500,00 + 1 000,00 + 500,00 + 500,00). Пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (84,42 %) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 3 799,05 грн (4 500,00 грн ? 84,42 %).

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 137, 259, 263–265, 268, 279, 354, 355, 357 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 34, офіс 333) заборгованість за кредитним договором № 181260 від 02.05.2025 у загальному розмірі 19 043,35 грн, з яких: 10 000,36 грн — тіло кредиту, 8 441,99 грн — проценти за користування кредитом, 601,00 грн — комісія за обслуговування кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судовий збір у розмірі 2 247,69 грн (дві тисячі двісті сорок сім гривень 69 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 799,05 грн (три тисячі сімсот дев`яносто дев`ять гривень 05 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.М. Танасійчук