Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №199/15063/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 199/15063/25

Провадження № 2/645/909/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Лисенко О.О.,

за участі секретаря судового засідання Кузьменко Т.К.,

представника позивача адвоката Савченка С.А.(в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу №199/15063/25 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Савченко Сергій Анатолійович, до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики, –

в с т а н о в и в :

06.11.2025 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Савченко Сергій Анатолійович, звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра шляхом подання через електронний кабінет ЄСІТС позову до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 10.11.2025 матеріали цивільної справи направлено для розгляду за підсудністю до Немишлянського районного суду м. Харкова.

08.12.2025 матеріали цивільної справи надійшли до Немишлянського районного суду міста Харкова

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, 08.12.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Лисенко О.О.

Ухвалою судді від 10.12.2025 позовну заяву залишено без руху.

16.12.2025 позивачем було виконано вимоги ухвали суду від 10.12.2025 про залишення позовної заяви без руху, подано до суду позовну заяву в новій редакції, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_1 виданий Жовтневим РОВД від 11.02.2005 року) на користь позивача ОСОБА_1 (АК НОМЕР_2 виданий Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській обл. від 12.10.1999 року):

– суму основного боргу у розмірі 45 000 доларів США;

– нараховані відсотки, передбачені борговою розпискою від 16.02.2024 року у розмірі 30 000 доларів США;

– інфляційні втрати у розмірі 345 060,02 грн;

– 3% річних у розмірі 96 728,97 грн;

– стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 12 112,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн.

– судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача.

Позов обґрунтовано тим, що позивач ОСОБА_1 , 28.02.2021 за усною угодою позики передав позичальнику ОСОБА_2 (відповідачу) у борг валютні цінності у вигляді 50 000 доларів США. На підтвердження усної угоди позики відповідач надав боргову розписку від 23.08.2021. Відповідно до умов боргової розписки від 23.08.2021 року відповідач ОСОБА_2 зобов`язувалась повернути окрім основного боргу, нараховані відсотки у розмірі 60 000 доларів США як узгоджену плату (відсотки) за користування позикою.

Згідно з борговою розпискою від 23.08.2021, основний борг та нараховані відсотки повинні були повернуті до 30.09.2021.

Починаючи з 30.09.2021 року позивач постійно в усній формі вимагав повернення боргу, але відповідач не виконував взяті на себе зобов`язання. До теперішнього часу відповідач борг не повернув, чим взяті на себе зобов`язання не виконав. Відповідач систематично ухилявся від повернення боргу, просив відстрочення. Позивач за усною домовленістю надав Відповідачу час для розстрочення виконання зобов`язання. У зв`язку з чим строк дії першої розписки закінчився.

16.02.2024 підтвердження існуючого боргу було визнано відповідачем у новій борговій розписці від 16.02.2024 з обіцянкою повернути борг до кінця лютого 2024 року.

Також відповідно до умов нової боргової розписки від 16.02.2024 сторони домовились зменшити розмір основного боргу до 45 000,00 доларів США, а розмір нарахованих відсотків до 30 000,00 доларів США.

Умовами боргової розписки від 16.02.2024 відповідач підтвердила зобов`язання повернути окрім основного боргу у розмірі 45 000 доларів США, нараховані відсотки як узгоджену плату (відсотки) за користування позикою у розмірі 30 000 доларів США протягом 3-х місяців, тобто до 16.05.2024. Проте, після цього відповідач перестав виходити на зв`язок.

Надання відповідачем боргової розписки від 16.02.2024 є визнанням боргу відповідно до ст. 264 ЦК України, що перервало строк позовної давності.

Однак відповідач свої зобов`язання згідно усного договору у вказані в борговій розписці строки не виконав. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути гроші, однак відповідач гроші не повернув.

Станом на день подання позову (31.10.2025 року), курс НБУ складає 41,9701 грн за 1 долар США.

Сума основного боргу у розмірі 45 000 доларів США, які еквівалентні за курсом НБУ станом на 31.10.2025 року 1 888 654 грн 50 коп.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції становить 345 060,02 грн.

Три проценти річних простроченої суми становить 96 728,97 грн.

Представник позивача зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати нараховані на основну суму боргу.

Сума нарахованих відсотків передбачена розпискою від 16.02.2024 у розмірі 30 000 доларів США - це договірна плата за користування позикою.

Сума нарахованих відсотків передбачена розпискою від 16.02.2024 становить 30 000 доларів США, які еквівалентні за курсом НБУ станом на 31.10.2025 року 1 259 103,00 грн.

Згідно з борговою розпискою від 16.02.2024 сума основного боргу та нарахованих відсотків складає 75 000 доларів США, які еквівалентні за курсом НБУ станом на 31.10.2025 року 3 147 757, 50 грн.

Загальна ціна позову, яка еквівалентна за курсом НБУ станом на 31.10.2025 складає 3 589 546,49 грн.

Ухвалою суду від 10.12.2025 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Савченко Сергій Анатолійович, до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою судді від 19.12.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 13.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 31.08.2026 в режимі відеоконференції приймав участь представник позивача – адвокат Савченко С.А.

Позивач ОСОБА_1 будучи повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання 31.08.2026 не з`явився, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення судового засідання до суду не подавав.

Відповідач ОСОБА_2 будучи повідомленою належним чином про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання 31.08.2026 не з`явилась, причини неявки суду не повідомила, судова кореспонденція направлялась на адресу реєстрації (а.с.80,84,97) та адресу фактичного проживання відповідача (а.с.75,96), шляхом розміщення оголошення на веб-сайті «Судова влада України», жодних процесуальних клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Представник позивача – адвокат Савченко С.А. у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові.

За наслідками судового засідання 31.08.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та визначив дату та час його проголошення 09.09.2026 о 16:00 годині

Відповідно до ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику)учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи вищенаведене, дата ухвалення рішення у справі є дата складення повного судового рішення.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З копії рукописної боргової розписки від 23.08.2021 судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 передав позичальнику ОСОБА_2 у борг грошові кошти у вигляді 50 000,00 доларів США. На підтвердження усної угоди позики відповідач надав боргову розписку від 23.08.2021. Відповідно до умов боргової розписки від 23.08.2021 відповідач зобов`язалась повернути окрім основного боргу 50000,00 доларів США, нараховані відсотки у розмірі 60000,00 доларів США, як узгоджену плату (відсотки) за користування позикою. Згідно з борговою розпискою від 23.08.2021, основний борг та нараховані відсотки повинні були повернуті відповідачем позивачу у строк до 30.09.2021 (а.с.48).

У визначений борговою розпискою від 23.08.2021 строк відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, позивач за усною домовленістю надав відповідачу час для розстрочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим строк дії першої розписки закінчився.

З оригіналу рукописної розписки від 16.02.2024 судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 визнано існуючий борг та надано зобов`язання повернути борг до кінця лютого 2024 року. Відповідно до умов нової боргової розписки від 16.02.2024 сторони домовились зменшити розмір основного боргу до 45 000,00 доларів США, а розмір нарахованих відсотків до 30 000,00 доларів США. Умовами боргової розписки від 16.02.2024 відповідач підтвердила зобов`язання повернути окрім основного боргу у розмірі 45 000 доларів США, нараховані відсотки як узгоджену плату (відсотки) за користування позикою у розмірі 30 000 доларів США протягом 3-х місяців, тобто до 16.05.2024 (а.с.79).

У визначений борговою розпискою від 16.02.2024 строк відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позика не виконав, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача за договором позики у загальному розмірі становить 75 000,00 доларів США, які еквівалентні за курсом НБУ станом на 31.10.2025 – 3 147 757,50 грн, яка складається із суми основного боргу у розмірі 45 000,00 доларів США, які еквівалентні за курсом НБУ станом на 31.10.2025 –1 888 654,50 грн та суми нарахованих відсотків у розмірі 30 000,00 доларів, які еквівалентні за курсом НБУ станом на 31.10.2025 – 1 259 103,00 грн.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних і встановив, що він здійснений відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України.

Згідно з поданим розрахунком інфляційні втрати за період прострочення нараховані за період з 16.02.2024 - 31.10.2025 становлять 345 060,02 грн, а три проценти річних, нараховані за період з 16.02.2024 – 31.12.2024 становлять 96 728,97 грн.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви , а відповідач - разом з поданням відзиву.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та до суду сторонами по справі не подавалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача в засіданні, дослідивши письмові пояснення викладені у позовній заяві та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11.06.2021 у справі № 753/11670/17, від 14.07.2021 у справі № 750/2316/19, від 23.12.2021 у справі № 501/1243/20, від 26.04.2022 у справі № 753/1349/20, від 16.11.2022 у справі № 301/2052/18, від 06.01.2025 у справі № 569/8833/20, від 04.06.2025 у справі № 552/5712/23.

Аналізуючи зміст боргових розписок, суд прийшов висновку, що розписки власноручно складена відповідачем, містить відомості про сторони, суму отриманих у позику коштів, строк їх повернення та особистий підпис позичальника, а тому є належним і допустимим доказом укладення договору позики та передачі відповідачу грошових коштів.

Таким чином, сторони дотрималися письмової форми договору позики відповідно до вимог цивільного законодавства.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 05.09.2018 у справі № 756/8630/14-ц, від 08.04.2021 у справі № 500/1755/17, від 05.10.2022 у справі № 463/9914/20.

Судом враховано, що сам факт підписання розписки відповідачем свідчить про укладення сторонами договору позики на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів у розмірі визначеному у розписці, враховуючи при цьому відсутність належних та допустимих доказів на спростування цього факту.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 3 та ч. 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

У відповідності до ст. 203 ЦК України, судом встановлено, що зміст договору позики не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідачка на момент укладення договору позики мала необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину на момент його укладення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Воля сторін правочину на момент його укладення полягала в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки за договором, що й було здійснено позивачкою та відповідачкою. Ця воля була взаємною і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вчинено у формі, встановленій законом і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Протилежного матеріали справи не містять.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Суд звертає увагу на те, що правомірність правочину презюмується.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з умов договору позики від 23.08.2021, відповідач отримала позику, яку зобов`язалась повернути до 30.09.2021.

У визначений борговою розпискою від 23.08.2021 строк відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, позивач за усною домовленістю надав відповідачу час для розстрочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим строк дії першої розписки закінчився.

У розписці від 16.02.2024 відповідач визнала існуючий борг, зменшеної заборгованості та умови сплати боргу, надала зобов`язання повернути борг до кінця лютого 2024 року.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, яка міститься в матеріалах справи, свідчить про те, що відповідачем грошові кошти не повернуто позивачу (а.с.79).

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27.03.2024 у справі № 596/1123/19, від 05.06.2024 у справі № 640/15157/16-ц, від 04.06.2025 у справі № 552/5712/23.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач могла б викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористалась. Відповідачем не оспорювався факт отримання нею позики, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Отже, судом встановлено, що взяте на себе зобов`язання відповідач не виконала, грошові кошти, отримані в позику, позивачу не повернула. Доказів протилежного суду відповідачем не надано.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором позики від 16.02.2024 у загальному розмірі 75 000,00 доларів США, яка складається із суми основного боргу у розмірі 45 000,00 доларів США та суми нарахованих відсотків у розмірі 30 000,00 доларів.

Разом із тим суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Разом з тим пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного чи надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Судом встановлено, що строк виконання відповідачем зобов`язання настав 16 лютого 2024 року, прострочення виконання грошового зобов`язання виникло під час дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у зв`язку з чим відповідач звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України. Отже, підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 345 060,02 грн та трьох процентів річних у розмірі 96 728,97 грн відсутні.

Оцінивши докази у їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основна сума боргу за договором позики у загальному розмірі 75 000,00 доларів США, які еквівалентні за курсом НБУ станом на 31.10.2025 – 3 147 757,50 грн, яка складається із суми основного боргу у розмірі 45 000,00 доларів США та суми нарахованих відсотків у розмірі 30 000,00 доларів, в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних слід відмовити.

З приводу вимоги позивача про стягнення на його користь сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 12 112,00 грн.

Крім того, позивачем сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 484,48 грн.

Таким чином, загальна сума сплаченого судового збору становить 12 596,48 грн.

Згідно позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 3 589 546,49 грн.

Суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги у розмірі 3 147 757,50 грн.

Таким чином, пропорційність задоволених вимог становить 87,69 % (3147757,50х100:3589546,49) = 87,69 %.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 11045,85 грн (12 596,48 х 87,69% =11045,85).

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн, суд виходить з такого.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи також належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі N910/15944/17).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, N 33210/07 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, N 37246/04).

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі N211/3113/16-ц (провадження N61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі N760/11145/18(провадження N 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд у справі N922/3812/19висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

В постанові N908/2702/21від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду копію договору про надання юридичних послуг б/н від 27.10.2025, копію ордеру про надання правничої допомоги серії АЕ №від 1452121, копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю №2242 від 24.01.2011, копію квитанції платіжної інструкції про переказ готівки 0.0.4601839431.1 від 27.10.2025 на суму 12000,00 грн.

Згідно акту прийманні-передачі наданих послуг до договору про надання юридичних послуг б/н від 27.10.2025, датованого 31.08.2026, надані послуги: правовий аналіз наданих замовником документів, вивчення матеріалів та формування правової позиції у справі, розрахунок суми основного боргу, інфляційних нарахувань та 3% річних, складання та оформлення позовної заяви, формування пакету документів, направлення копії позовної заяви відповідачу, направлення позову до суду, подання до суду уточненої позовної заяви, представництво інтересів у судових засіданнях першої інстанції, підготовка та процесуальне оформлення всіх необхідних інших процесуальних документів в справі, загальна вартість наданих послуг 12000,00 грн.

Надані представником позивача докази у своїй сукупності підтверджують фактичність, необхідність та зв`язок заявлених витрат із розглядом цієї справи.

Клопотання про зменшення судових витрат на правову допомогу до суду не надходило.

З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд відповідно до статті 141 ЦПК України вважає за можливе стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (87,69 %), що становить 10 522,80 грн (12000,00 х 87,69% =10522,80).

Постановою Харківського апеляційного суду від 26.02.2026 заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. У порядку забезпечення позову у межах суми 3589546 грн 49 коп накладено арешт на належні ОСОБА_2 нерухоме, рухоме майно та грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках ОСОБА_2 в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України, окрім коштів, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

За приписами ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Виходячи з вищевикладеного, суд вказує, що вжиті на час розгляду судом справи заходи забезпечення позову підлягають скасуванню по завершенню дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89,141, 247, 259, 263, 264-265, 279, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив :

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Савченко Сергій Анатолійович, до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 16 лютого 2024 року у загальному розмірі 75 000,00 доларів США (сімдесят п`ять тисяч доларів США), яка складається із суми основного боргу у розмірі 45 000,00 доларів США та суми нарахованих відсотків у розмірі 30 000,00 доларів.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 11 045,85 грн (одинадцять тисяч сорок п`ять гривень 85 копійок).

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 522,80 грн (десять тисяч п`ятсот двадцять дві гривні 80 копійок).

Відповідно до частини сьомої статті 158 ЦПК України, застосовані постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 09.09.2026.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_4 , зареєстрований електронний кабінет в ЄСІТС відсутній;

представник позивача – ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел. НОМЕР_6 , зареєстрований електронний кабінет в ЄСІТС;

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_4 , тел. НОМЕР_8 , зареєстрований електронний кабінет в ЄСІТС відсутній.

Суддя О.О. Лисенко