Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №644/1448/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя Зайцева М. С.

Справа № 644/1448/26

Провадження № 2/644/2524/26

08.09.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року Індустріальний районний суд м. Харкова в складі: головуючого - судді Зайцевої М.С., за участю секретаря – Селіхової А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженняу відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою, суми інфляційних втрат, 3% річних та пені від простроченої суми боргу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача за договором позики від 22.06.2020 року суму процентів за користування грошима в розмірі 600,00 грн., інфляційне нарахування 5275,37 грн., 3% річних 1460,14 грн. та пеню (штрафну неустойку) 209160,00 грн. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на сплату судового збору. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що рішенням Харківського апеляційного суду суд частково задовольнив позовні вимоги, а саме стягнув заборгованість по договору позики від 22.06.2020 р. в розмірі 30000,00 грн. та судовий сбір за подачу позову та апеляційної скарги. Вимоги, які були пред`явлені до ОСОБА_2 в первісному позові не забезпечили в повній мірі захист прав позивача, боржник борг не сплатив, рішення суду про стягнення боргу не виконав, вважає за необхідним подати новий позов з іншими вимогами та за інший період нарахувань, а саме про стягнення відсотків за користування позикою за період з 22.06.2020 р. по 22.07.2020 р., 3% річних та інфляційних нарахувань за період з 23.07.2020 р. по 23.02.2022 р., пені (штрафної неустойки) за період з 23.07.2020 р. по 23.07.2022 р. 22.06.2020 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики від 22.06.2020 р., за яким відповідач взяв на підставі розписки гроші у сумі 30000,00 грн. На підставі п.4 договору позики, згідно зі ст. 1048 ЦК України за весь час користування позикою нараховуються проценти щомісяця 2% від суми позики. Дата повернення позики по договору – 22.07.2020 року. В межах строку позики за період часу з 22.06.2020 р. по 22.07.2020 р. сума процентів становить (30000,00 грн. х 2 %) х 1 місяць = 600,00 грн. Тобто в межах строку дії договору позики. Крім того, божнику нараховуються санкції, передбачені ст. 625 ЦК України, а саме: пункт 5 Договору позики від 22.06.2020 року строк повернення грошей 22.07.2020 р., заборгованість: 30600,00 грн. (сума боргу з урахуванням 2% за користування грошима). За період з 23.07.2020 по 23.02.2022 р.р. нараховується 5275,34 грн. інфляційне збільшення та 1460,14 грн. 3% річних. Крім того, на підставі п. 6 вищезгаданого договору позики, згідно зі ст. ст. 256, 258, 266, 549 ЦК України за порушення строків повернення позики встановлюється пеня (штрафна неустойка) у розмірі 1 % за кожен день порушення строків. По договору позики від 22.06.2020 року строк повернення грошей 22.07.2020 р. За період з 23.07.2020 по 23.02.2022 р.р. нараховується пеня (штрафна неустойка), що (складає сума боргу с урахуванням процентів за користування грошима х пеня (штрафна неустойка)) х дні прострочки (36000,00 грн. х 1 %) х 581 днів = 209160,00 грн.

Ухвалою суду від 18.02.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд розглянути справу без її участі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що з позовними вимогами не згоден, посилаючись на п. 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, та на позицію Верховного суду, на період дії карантину та воєнного стану позичальники звільняються від сплати пені/неустойки та від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України. Вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають. В подальшому подав заяву, в якій просив справу розглядати за його відсутністю.

Позивачкою подана відповідь на відзив, в якій зазначила, що аргументи відповідача, а саме посилання на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, є недоречними та неспроможними, тому що: в позовній заяві нараховані санкції за невиконання умов договору позики від 22.06.2020 року за період з 23.07.2020 по 23.02.2022 р.р. (з моменту порушення зобов`язання до початку повномасштабного вторгнення агресора).

Судом встановлено, що згідно договору позики від 22 червня 2020 року, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за умовами якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів в обумовлений у договорі строк. Договір позики вважається укладеним з часу передання грошей. На підтвердження укладення договору позики була надана розписка позичальника. За даним договором позикодавець передає, а позичальник приймає грошову суму у розмірі 30000,00 грн. Позикодавець по даному договору отримує щомісячно 2% від суми займу, сплата процентів здійснюється одним платежем за весь час користування позикою під час повернення основної суми позики. Строк повернення позики 22 липня 2020 року. Позика вважається повернутою після передання позикодавцю грошей, або зарахування грошової суми на його банківський рахунок. У разі порушення строків повернення позики та відсотків за нею позичальнику встановлюється пеня (штрафна неустойка) у розмірі 1% за кожен день порушення строку платежу. У випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються ст. ст.1046-1053 ЦК України.

Також надано копію розписки ОСОБА_2 , від 22 червня 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_2 за договором позики від 22 червня 2020 року отримав від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 30000,00 грн та зобов`язався повернути суму позики та відсотки 22 липня 2020 року.

Постановою Харківського апеляційного суду були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість по договору позики від 22.06.2020 р. в розмірі 30000,00 грн. та судовий сбір за подачу позову та апеляційної скарги.

Станом на день подачі позову постанова Харківського апеляційного суду відповідачем не виконана.

Щодо відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.

Так, сторони в договорі позики від 22 червня 2020 року погодили, що позикодавець по даному договору отримує щомісячно 2% від суми займу, сплата процентів здійснюється одним платежем за весь час користування позикою під час повернення основної суми позики. Тобто, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами.

Як вбачається з умов договору строк повернення позики 22 липня 2020 року.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просила стягнути нараховані проценти, які розраховані за період з 22.06.2020 року по 22.07.2020 року, тобто в межах строку дії договору позики в розмірі 600 грн.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому законодавство визначає різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12636св21), від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Отже, виходячи з того, що строк кредитування за договором позики від 22 червня 2020 року закінчився 22 липня 2020 року, суд вважає вимоги в частині стягнення з відповідача суми процентів за період з 22.06.2020 року по 22.07.2020 року в розмірі 600 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування суми боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржників за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення грошових коштів, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Таким чином, з ухваленням судом рішення у справі № 644/2754/24 про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, зобов`язання не припинилося та триває до моменту фактичного виконання відповідачем грошового зобов`язання. Відтак, позивач має право на стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язання, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 22.06.2020 року по 22.07.2022 року є законною.

Проте суд не погоджується з заявленим розміром трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Так, постановою Харківського апеляційного суду було стягнуто з відповідача заборгованість за договором позики від 22.06.2020 року в розмірі 30000 грн.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_2 за договором позики становить 30000 грн.

За розрахунком 3% річних за користування грошовими коштами за 581 дні прострочення грошового зобов`язання в сумі 30000 грн., розмір 3% річних складає -1431,51 грн., за розрахунком інфляційних втрат за період з 23.07.2020 року по 23.02.2022 року за прострочення грошового зобов`язання в сумі 30000 грн., розмір інфляційних втрат склав -5171,93 грн., а всього 6603,44 грн.

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо вимог позивачки про стягнення з нього інфляційних втрат, та трьох відсотків річних за період з 23.07.2020 року по 23.02.2022 року, які нараховані до дії в Україні воєнного стану, оскільки згідно положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідач звільняється від відповідальності за стягнення таких заходів грошової відповідальності, нарахованих з 24 лютого 2022 року.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена в його постанові від 04 червня 2025 року у справі № 752/30967/21 (провадження № 61-134св25). У зазначеній справі, за позовом фізичної особи до фізичної особи про стягнення боргу за договором позики, 3% річних та інфляційних втрат, касаційний суд дійшов висновку про неправомірне не врахування судами першої та апеляційної інстанцій положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, стягнувши на користь позивача платежі, передбачені статтею 625 ЦК України, а також передбачений умовами договору позики штраф за час дії в Україні воєнного стану.

Щодо вимог про стягнення пені відповідно до п. 6 договору позики за період з 23.07.2020 року по 23.02.2022 року, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи сторони погодили, що у разі порушення строків повернення позики та відсотків за нею позичальнику встановлюється пеня (штрафна неустойка) у розмірі 1% за кожен день порушення строку платежу.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Тлумачення статті 549 свідчить, що пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року та яким внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».

Отже, Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

У подальшому відповідними постановами Кабінету Міністрів України встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 неодноразово пролонгувалися і лише 27 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, а також усталену практику Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені за час прострочення повернення позики з 23 липня 2020 року до 23 лютого 2022 року, тобто, за період який мав місце під час карантину, встановленого постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22, ід 01 серпня 2024 року у справі № 751/6006/21 (провадження № 61-11475св23), від 14 серпня 2023 року у справі № 709/1320/21 (провадження № 61-7203св22), від 17 грудня 2024 року у справі № 759/8814/23 (провадження № 61-9883св24).

Розподіл судових витрат, суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1 п. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача.

В зв`язку з викладеним, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені позивачем судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме стягує судовий збір в розмірі 74,56 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивачки, суму процентів за користування грошима в розмірі 600,00 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 5171,93 грн., 3% річних в розмірі 1431,51 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 74,56 грн.

Керуючись ст. ст. 5,10-13, 81, 83, 141, 264-265, 354 ЦПК України, - суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму процентів за користування грошима в розмірі 600,00 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 5171,93 грн., 3% річних в розмірі 1431,51 грн., а всього 7203,44 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 74,56 грн.

В іншій частині позовних вимог- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів.

Суддя: М. С. Зайцева