Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №643/23415/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/23415/25

Провадження № 2/643/3044/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

26.06.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого — судді Замікули Б.С.,

за участю секретаря судового засідання — Юшиної К.С.,

представника позивача — адвоката Грищенка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення боргу за договором позики,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Грищенко О.В., звернувся до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі: 4903,15 доларів США, яка складається з 4500,00 доларів США основного боргу та 403,15 доларів США — 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання; 2179,18 грн, яка складається з 2000 грн основного боргу та 179,18 грн — 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Крім того, представник позивача просив стягнути судові витрати: 2087,98 грн зі сплати судового збору та 20000 грн на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначено, що 23, 24 та 28.07.2019 між сторонами були укладені договори позики, оформлені розписками відповідача, які разом із додатково наданою позикою були узагальнені розпискою від 09.07.2022. За цією розпискою ОСОБА_2 отримала в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4500 доларів США та 2000 грн і зобов`язалася повернути їх у повному розмірі готівкою у строк до 30.12.2022. Незважаючи на неодноразові усні звернення позивача, борг у добровільному порядку не повернуто, у зв`язку з чим позивач нарахував три проценти річних за 1090 днів прострочення станом на 26.12.2025.

Ухвалою суду від 14.01.2026 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи та призначено судове засідання.

13.03.2026 до суду надійшла письмова заява ОСОБА_2 , у якій вона, посилаючись на стан здоров`я та відсутність у неї правничої допомоги, просила відкласти розгляд справи. Зазначена заява судом задоволена, розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема, на 06.05.2026 та на 22.06.2026.

Відповідач, належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, у судові засідання не з`явилася, про причини повторної неявки суд не повідомила, доказів поважності таких причин не надала, відзиву не подала, клопотань про розгляд справи за її відсутності або про відкладення розгляду не заявляла. Про обізнаність відповідача щодо предмета спору та руху справи також свідчить подана нею особисто заява від 13.03.2026.

Згідно з ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Положеннями ч. 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Як визначено ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Установивши наявність усіх перелічених умов у сукупності та за відсутності заперечень позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що повністю відповідає положенням

ст. 280 ЦПК України.

У судовому засіданні 22.06.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Дослідивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представника позивача та показання свідка, суд установив такі обставини.

23.07.2019 ОСОБА_2 склала та підписала розписку, згідно з якою вона взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2000 доларів США на строк з 23.07.2019 по 14.08.2019 та зобов`язалася повернути їх у вказаний строк.

24.04.2019 ОСОБА_2 склала та підписала розписку про отримання у борг від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 1000 доларів США на строк з 24.07.2019 по 14.08.2019.

28.07.2019 ОСОБА_2 склала та підписала розписку про отримання у борг від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 1000 доларів США на строк з 28.07.2019 по 21.08.2019.

09.07.2022 ОСОБА_2 склала та підписала розписку, в якій зазначила, що взяла в борг

(«в займ») у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4500 доларів США та 2000 грн за період з 23.07.2019 до 30.12.2022 та зобов`язалася повернути вказану суму в повному розмірі готівковими коштами.

Зі змісту наведених документів у їх сукупності вбачається, що розписка від 09.07.2022 узагальнила (об`єднала) грошові зобов`язання відповідача, які виникли за розписками від 23, 24 та 28.07.2019 на загальну суму 4000 доларів США, а також охопила додатково передані позивачем відповідачу кошти в сумі 500 доларів США та 2000 грн, і визначила єдиний строк повернення всієї заборгованості — до 30.12.2022. Саме ця розписка є документом, який посвідчує спірне грошове зобов`язання відповідача, а розписки 2019 року підтверджують послідовність виникнення позикових правовідносин між тими самими сторонами.

У судовому засіданні досліджено надані позивачем оригінали розписок, які після дослідження повернуто позивачу. Копії розписок від 23.07.2019, 24.07.2019, 28.07.2019 та 09.07.2022 долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні також допитано як свідка позивача ОСОБА_1 , який, будучи приведеним до присяги та попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України, показав, що відповідач є його знайомою, мешкає поруч; у 2019 році вона звернулася до нього з проханням позичити кошти, оскільки їй не вистачало грошей на придбання нерухомості. Спочатку він передав їй 2000 доларів США строком на три тижні, про що було складено розписку, згодом — ще 1000 доларів США, потім ще 1000 доларів США, а надалі — 500 доларів США та 2000 грн, на які окрема розписка не складалася. Усі отримані кошти відповідач визнала розпискою від 09.07.2022. На звернення позивача про повернення боргу відповідач просила зачекати. До суду позивач тривалий час не звертався, оскільки розраховував на добровільне повернення коштів.

Доказів повернення позики повністю або частково, як і доказів того, що кошти за розпискою від 09.07.2022 фактично не передавалися, відповідач суду не надала.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості заявлених вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положенням ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальникові.

Як визначено ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові Верховного Суду від 01.02.2021 у справі № 755/11600/18 зроблено висновок, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Подібних за змістом висновків Верховний Суд дійшов і в постанові від 07.07.2023 у справі

№ 206/501/20, зазначивши про таке.

Тлумачення ст. 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз ч. 2 ст. 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Тлумачення абз. 1 ч. 1 ст. 1046, абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: "зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" (абз. 1 ч. 1 ст. 1046 ЦК України); "позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)" (абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Дослідивши розписку від 09.07.2022, суд установив, що вона складена відповідачем власноруч, містить усі істотні умови договору позики: відомості про позикодавця та позичальника, які дозволяють їх ідентифікувати, вказівку на отримання грошових коштів у борг, їх конкретний розмір і валюту

(4500 доларів США та 2000 грн), а також зобов`язання повернути отримані кошти у визначений строк — до 30.12.2022. Отже, між сторонами виникли договірні правовідносини позики.

Належність відповідачу підпису та рукописного тексту розписок відповідач не заперечувала і не оспорювала.

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки договір позики є реальним договором, а факт передання коштів підтверджений борговою розпискою, саме на відповідача покладається обов`язок довести обставини неотримання нею коштів або належного виконання зобов`язання. Таких доказів відповідач суду не надала.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положенням ч. 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Оригінал боргової розписки від 09.07.2022 знаходиться у позивача та був наданий ним суду для дослідження, що в силу ст. 545 ЦК України додатково свідчить про невиконання відповідачем грошового зобов`язання. Жодних доказів на підтвердження виконання зобов`язання за вказаною розпискою — розписок позикодавця про одержання виконання, квитанцій про грошові перекази чи інших доказів — відповідач суду не надала.

Судом також не встановлено наявності будь-яких перешкод для повернення відповідачем суми боргу у визначений строк, як і обставин прострочення кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України.

Щодо валюти, в якій підлягає стягненню заборгованість, суд виходить із такого.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Згідно зі ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Оскільки за розпискою від 09.07.2022 відповідач отримала кошти в доларах США та гривні і зобов`язалася повернути їх у тому ж розмірі, заборгованість підлягає стягненню саме у валютах зобов`язання — 4500 доларів США та 2000 грн — без визначення гривневого еквівалента суми, вираженої в іноземній валюті.

Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора.

З огляду на наведене суд зазначає, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України три проценти річних за своєю правовою природою не є неустойкою у розумінні ст. 549 ЦК України (як помилково зазначено позивачем у позовній заяві), а мають компенсаційний характер і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Така помилка в найменуванні заявленої до стягнення суми не змінює суті позовної вимоги та не є перешкодою для її вирішення по суті, оскільки суд самостійно здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено спеціальними нормами. При цьому три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення, тобто в разі прострочення виконання зобов`язання, вираженого в іноземній валюті, три проценти річних нараховуються та стягуються саме в цій іноземній валюті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Строк виконання грошового зобов`язання за розпискою від 09.07.2022 сплив 30.12.2022, а відтак з 31.12.2022 відповідач є такою, що прострочила виконання грошового зобов`язання.

Позивачем нараховано три проценти річних за 1090 днів прострочення станом на 26.12.2025, а саме: 4500 доларів США ? 3 % : 365 днів ? 1090 днів = 403,15 доларів США; 2000 грн ? 3 % :

365 днів ? 1090 днів = 179,18 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його арифметично правильним, таким, що відповідає установленим обставинам справи та вимогам

ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому кількість днів прострочення визначена позивачем у меншому розмірі, ніж фактична, що не порушує прав відповідача. Відповідач розрахунку не оспорила, контррозрахунку не надала.

За таких обставин, оцінивши подані докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги — домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За змістом ст. 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами; розмір витрат визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони. За приписами ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Суд враховує послідовну правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22, відповідно до якої саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони, водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо зменшення таких витрат без відповідних дій з боку сторони.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової (правничої) допомоги від 25.12.2025 № 251225, укладений між

ОСОБА_1 та адвокатом Грищенком О.В.; квитанцію про сплату рахунку № 251225 від 25.12.2025 на суму 20000 грн; ордер серії АХ № 1314581 від 26.12.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 002460 від 19.08.2020.

Оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат, суд бере до уваги, що адвокатом фактично надано правничу допомогу у вигляді правового аналізу наданих клієнтом документів, збору доказів, складення та подання позовної заяви з додатками, а також представництва інтересів позивача в судових засіданнях суду першої інстанції. Заперечень щодо розміру таких витрат чи клопотання про їх зменшення з підстав неспівмірності відповідач не заявляла. За таких обставин суд вважає заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу обґрунтованим і таким, що підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 2087,98 грн, що підтверджується квитанцією від 24.12.2025. Оскільки позов задоволено в повному обсязі, вказані витрати, а також витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 76–81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263–265, 268, 273, 274, 280–284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики — задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09.07.2022 в розмірі 4903,15 доларів США (чотири тисячі дев`ятсот три долари 15 центів США), яка складається з: 4500 доларів США основного боргу та 403,15 доларів США трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09.07.2022 в розмірі 2179,18 грн (дві тисячі сто сімдесят дев`ять гривень 18 копійок), яка складається з: 2000 грн основного боргу та 179,18 грн трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2087,98 грн (дві тисячі вісімдесят сім гривень 98 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Суддя Борис ЗАМІКУЛА