Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №643/20804/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/20804/25

Провадження № 2/643/2458/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Замікули Б.С.,

секретаря судового засідання – Юшиної К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення компенсації сплачених комунальних платежів,

УСТАНОВИВ:

23.11.2025 ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Чехової О.О., звернувся до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення компенсації сплачених комунальних платежів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 14.04.2010 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 . За цією ж адресою зареєстрований його дядько – відповідач ОСОБА_2 . Рішенням виконавчого комітету Московської районної в місті Харкові ради від 27.11.2007 № 372/6 наймачем зазначеної квартири визнано

ОСОБА_3 зі складом сім`ї чотири особи, до якої включено, зокрема, і відповідача. Постановою Харківського апеляційного суду від 14.10.2025 у справі № 643/14298/21 встановлено, що відповідач не втратив право користування спірною квартирою. Позивач зазначає, що всі витрати на оплату житлово-комунальних послуг за квартиру він несе одноосібно, за період 2022–2025 років ним сплачено

41038,69 грн, тоді як відповідач як зареєстрований співкористувач і член сім`ї наймача участі в цих витратах не бере. Посилаючись на ст. 64, 150, 156 ЖК України, ст. 322, 544, 1212–1214 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача 20519,35 грн – 1/2 частину сплачених ним сум, а також судові витрати.

Ухвалою судді від 03.12.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам встановлено строк для надання заяв по суті справи.

03.02.2026 представник відповідача – адвокат Миронова С.В. подала клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, проти задоволення якого представник позивача висловила письмові заперечення.

Водночас, у заяві від 04.02.2026 представник відповідача просила не розглядати вказане клопотання, у зв`язку з чим воно судом по суті не вирішувалось.

06.04.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву разом із клопотанням про поновлення строку на його подання. Позивач проти поновлення строку заперечував.

Вирішуючи клопотання про поновлення строку для подання відзиву, судом враховано, що правнича допомога надається відповідачу безоплатно на підставі доручення Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги від 16.12.2025 № 5931/2025-4143974, а розділом I п. 8 Стандартів якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 21.12.2017 № 4125/5, для підготовки процесуальних документів адвокату відведено 30 днів з моменту отримання копій документів. З огляду на це, а також на те, що відповідач має бути забезпечений реальною, а не формальною можливістю заперечувати проти позову (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 12, 13 ЦПК України), суд визнає причини пропуску строку поважними і поновлює його.

У відзиві та письмових поясненнях від 13.05.2026 відповідач позов не визнав. Зазначив, що квартира не приватизована; що станом на 08.12.2025 за спірною адресою, крім сторін, були зареєстровані також ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які визнані такими, що втратили право користування житлом, лише з набранням законної сили постановою апеляційного суду 14.10.2025, а отже протягом усього спірного періоду коло солідарних боржників не обмежувалося двома особами; що частина поданих квитанцій (за нумерацією таблиці позивача № 1, 2, 3, 4, 6, 12, 13, 18, 20, 23, 28, 29, 59, 62, 64) містить платником « ОСОБА_6 », а у квитанціях № 8, 9, 31, 39, 46 прізвище платника взагалі не зазначене, у зв`язку з чим ці докази не підтверджують несення витрат саме позивачем; що житлово-комунальні послуги надаються не квартирі як об`єкту, а конкретному споживачеві, який ними користується, тоді як доказів користування відповідачем послугами не надано. З наведених підстав представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив від 07.04.2026 та письмових поясненнях від 13.05.2026 і 22.06.2026 позивач наполягав на задоволенні позову, посилаючись на те, що обов`язок оплати житлово-комунальних послуг випливає з наявності права користування житлом, а не з факту проживання; що згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 30.04.2026 за спірною адресою зареєстровані лише дві особи – сторони у справі; що фактично у квартирі перебуває мати позивача – ОСОБА_7 , якій позивач видав довіреність на користування квартирою та оплату житлово-комунальних послуг; що наймач ОСОБА_3 помер у березні 2022 року.

Представник відповідача подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Представник позивача подала заяву участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у задоволенні якої судом відмовлено з підстав недотримання порядку її подачі. Відтак розгляд справи здійснювався за відсутності сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Як визначено ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, наведене положення слід розуміти так, що у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, коли його проголошення не відбувається, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення, навіть якщо фактичне вирішення справи відбулось у судовому засіданні, яким завершено її розгляд; при цьому незбіг дати судового засідання та дати ухвалення (складення повного) судового рішення не є порушенням прав учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Квартира АДРЕСА_1 є об`єктом комунальної власності та не приватизована. Рішенням виконавчого комітету Московської районної в місті Харкові ради від 27.11.2007 № 372/6 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_8 наймачем цієї квартири визнано ОСОБА_3 зі складом сім`ї чотири особи: ОСОБА_3 (наймач),

ОСОБА_2 (брат), ОСОБА_4 (сестра), ОСОБА_5 (племінник). Позивач ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі з 14.04.2010 як син наймача.

Постановою Харківського апеляційного суду від 14.10.2025 у справі № 643/14298/21 рішення Московського районного суду м. Харкова від 28.03.2025 у частині задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, скасовано та у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено; рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 залишено без змін. Тим самим судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено, що право користування спірною квартирою виникло у ОСОБА_2 на законних підставах і не припинилося, а причини його непроживання у квартирі не можуть вважатися неповажними, оскільки зумовлені конфліктними стосунками сторін та перешкодами у користуванні житлом (зміною позивачем замків), при цьому іншого житла відповідач не має.

У тій самій справі суди встановили, що фактично у спірній квартирі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не проживають; ці обставини доводилися саме позивачем ОСОБА_1 за допомогою акта про непроживання особи за місцем реєстрації від 02.06.2021 та акта державного виконавця від 02.07.2021, згідно з якими речей відповідача у квартирі не виявлено. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України зазначені обставини повторному доказуванню у цій справі не підлягають.

У поясненнях від 22.06.2026 позивач визнав, що сам він з 2022 року перебуває за межами України (отримав дозвіл на перебування на території Німеччини у зв`язку з тимчасовим захистом), а квартирою фактично користується його мати – ОСОБА_7 , якій він видав довіреність, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. ОСОБА_7 до складу сім`ї наймача за рішенням від 27.11.2007

№ 372/6 не включена і за спірною адресою не зареєстрована.

Наймач ОСОБА_3 помер у березні 2022 року, що визнано позивачем у поясненнях від 22.06.2026 та не заперечувалося відповідачем.

Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 08.12.2025, поданою відповідачем, за спірною адресою, крім сторін, були зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Рішення Московського районного суду м. Харкова від 28.03.2025 в частині визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою, в апеляційному порядку не оскаржувалося і набрало законної сили 14.10.2025. Довідка від 30.04.2026, надана позивачем, відображає стан реєстрації станом на квітень 2026 року, тобто вже після зняття зазначених осіб з реєстрації, а тому не спростовує складу користувачів житла у спірний період.

На підтвердження понесених витрат позивач подав таблицю оплат на 64 позиції на загальну суму 41038,69 грн та копії квитанцій до платіжних інструкцій АТ КБ «ПриватБанк» за період з 30.08.2022 по 19.04.2025.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 64 ЖК України (яка була чинною на момент спірних правовідносин) члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення; повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Згідно зі ст. 162 ЖК України (яка була чинною на момент спірних правовідносин) строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

За змістом ч. 1 ст. 541, ч. 1, 4 ст. 543 ЦК України солідарний обов`язок виникає у випадках, встановлених договором або законом; виконання солідарного обов`язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Положенням ч. 1 ст. 544 ЦК України встановлено, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту, а саме: регресна вимога до співборжника – відповідає вимогам закону та способам захисту прав. Подібний за змістом висновок щодо права особи, яка понесла витрати на утримання житла, вимагати їх відшкодування від інших зобов`язаних осіб викладено у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц (провадження № 61-7289св20).

Водночас підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 1212–1214 ЦК України немає, оскільки положення про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави застосовуються субсидіарно і не підлягають застосуванню, якщо відносини сторін врегульовані спеціальною нормою, якою у цьому випадку є ст. 544 ЦК України. Не підлягають застосуванню і ст. 322, 360 ЦК України, на які посилалися обидві сторони, оскільки спірна квартира перебуває у комунальній, а не у спільній частковій власності сторін, і сторони не є її власниками.

Оскільки постановою Харківського апеляційного суду від 14.10.2025 встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не втратив право користування спірним житлом, він залишається повнолітнім членом сім`ї наймача і, відповідно, солідарним боржником за зобов`язаннями, що випливають з договору найму. Доводи відповідача про те, що він не є належним боржником, суперечать цьому судовому рішенню і відхиляються. Сам по собі факт непроживання особи у житлі не звільняє її від обов`язку нести витрати на його утримання.

Разом з тим обсяг цього обов`язку не є однаковим щодо всіх видів житлово-комунальних послуг.

Згідно з п. 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, у разі коли між мешканцями квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг, плата розподіляється: за електроенергію при загальному лічильнику – пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача; за газ, водопостачання та водовідведення – за чисельністю членів сім`ї, що проживають у квартирі, та осіб, які проживають у квартирі більше ніж місяць; за послуги з централізованого опалення, утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій – за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення.

З наведеного випливає, що плата за послуги, які нараховуються за фактом споживання або за кількістю осіб, які фактично проживають у квартирі (електропостачання, постачання гарячої та холодної води, водовідведення, вивезення побутових відходів), покладається на тих осіб, які цими послугами фактично користувалися. Натомість плата за послуги, які нараховуються за встановленими тарифами відповідно до площі приміщення і не залежать від фактичного проживання (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій – «квартплата», централізоване опалення (теплопостачання), абонентське обслуговування та обслуговування внутрішньобудинкових систем водопостачання і водовідведення), покладається на всіх осіб, які мають право користування житлом, незалежно від того, хто в ньому фактично проживає. На такому ж розмежуванні наполягав і сам відповідач у відзиві на позовну заяву.

Стосовно послуг, що нараховуються за фактом споживання, суд враховує, що обставина непроживання відповідача у спірній квартирі протягом усього заявленого періоду є встановленою і доведена вона була саме позивачем у справі № 643/14298/21. Крім того, позивач сам зазначив, що з 2022 року перебуває за кордоном, а квартирою фактично користується його мати ОСОБА_7 . За таких умов спожиті у квартирі електроенергія, гаряча і холодна вода, послуги водовідведення та вивезення побутових відходів були спожиті не відповідачем. Покладення на відповідача обов`язку компенсувати вартість послуг, спожитих іншими особами, у тому числі особою, яка не входить до складу сім`ї наймача, суперечило б ч. 3 ст. 13 ЦК України, яка забороняє дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також іншим формам зловживання правом. Суд також не може не враховувати, що непроживання відповідача, як встановлено апеляційним судом, було зумовлене саме перешкодами у користуванні житлом з боку позивача; ніхто не може отримувати перевагу з власної недобросовісної поведінки.

Отже, у частині компенсації вартості послуг, що нараховуються за фактом споживання, позов задоволенню не підлягає.

Стосовно доведеності розміру понесених витрат суд зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Дослідивши подані позивачем квитанції, суд встановив, що у 15 з них платником (відправником) зазначено «ЛАРИН Л Н» (квитанції до платіжних інструкцій № 0.0.2798607678.1, 0.0.2698805587.1, 0.0.2658387923.1, 0.0.2821392979.1, 0.0.2945028623.1, 0.0.2821392975.1, 0.0.2945028622.1, 0.0.2899188776.1, 0.0.3044424194.1, 0.0.2945028624.1, 0.0.3044424195.1, 0.0.2985947551.1, 0.0.2985947544.1, 0.0.3044424196.1, 0.0.2985947546.1) на загальну суму 7361,98 грн, а ще у 5 квитанціях (№ 0.0.2947416939.1, 0.0.3245024023.1, 0.0.2945028625.1, 0.0.2985947548.1, 0.0.3044424204.1) на загальну суму 5083,89 грн прізвище платника не зазначене. Відповідач прямо посилався на цю обставину у відзиві, проте позивач її не спростував і жодних доказів того, що ці платежі здійснені за його рахунок, не надав. Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи. Зазначені 20 квитанцій на загальну суму 12445,87 грн не підтверджують несення витрат саме позивачем, а тому до розрахунку не включаються.

Таким чином, доведеними є витрати позивача на загальну суму 28592,82 грн, з яких на послуги, що нараховуються незалежно від фактичного проживання, припадає 16770,26 грн, а саме: квартплата (утримання будинку і прибудинкової території, КП «Жилкомсервіс») – 12484,01 грн (18 платежів); теплопостачання (КП «ХТМ») – 3500,00 грн (4 платежі); абонентське обслуговування водопостачання/водовідведення та ремонт внутрішньобудинкових систем водопостачання (КП «Харківводоканал») – 786,25 грн (2 платежі). Решта доведених витрат у сумі 11822,56 грн (електропостачання – 5122,56 грн, гаряча вода – 4700,00 грн, водопостачання та водовідведення за фактом – 1000,00 грн, вивезення побутових відходів – 1000,00 грн) стосується послуг, що нараховуються за фактом споживання, і з наведених вище мотивів на відповідача покладена бути не може.

Визначаючи частку відповідача, суд виходить із того, що за ч. 1 ст. 544 ЦК України регресна вимога заявляється до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці за вирахуванням частки, яка припадає на самого позивача. Протягом усього періоду, за який заявлено вимоги (з серпня 2022 року по квітень 2025 року), право користування спірною квартирою мали і були в ній зареєстровані чотири повнолітні особи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (наймач ОСОБА_3 помер у березні 2022 року, тобто до початку спірного періоду; ОСОБА_4 та ОСОБА_5 втратили право користування житлом лише з 14.10.2025, тобто після його закінчення). Договору чи іншої домовленості про інший розподіл витрат між користувачами житла не укладалося, порядок користування квартирою не визначався, а тому їхні частки є рівними і становлять по 1/4.

Доводи позивача про те, що коло зобов`язаних осіб обмежується двома особами, спростовуються довідкою від 08.12.2025 та змістом судових рішень у справі № 643/14298/21, а посилання на довідку від 30.04.2026 є безпідставним, оскільки вона підтверджує склад зареєстрованих осіб станом на квітень 2026 року, а не у спірний період. Водночас та обставина, що позивач скористався правом, передбаченим ч. 1 ст. 49 ЦПК України, і пред`явив позов лише до одного зі співборжників, не позбавляє його права звернутися з відповідними вимогами до інших осіб і не є підставою для покладення на відповідача чужих часток.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1/4 частина доведених витрат на оплату житлово-комунальних послуг, що нараховуються незалежно від фактичного проживання, тобто 4192,57 грн (16770,26 грн : 4). У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Посилання відповідача на рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 08.06.2022 № 163 щодо припинення стягнення плати за житлово-комунальні послуги за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 на результат вирішення спору не впливають, оскільки жоден з платежів, включених судом до розрахунку, за цей період не здійснювався і його не стосується.

Доводи відповідача про ненадання позивачем доказів того, що він є наймачем або власником особового рахунку, судом відхиляються, оскільки предметом позову є не стягнення плати за житлово-комунальні послуги на користь їх виконавця, а регресна вимога особи, яка фактично виконала частину солідарного обов`язку; для такої вимоги юридично значущим є факт здійснення платежу, а не наявність у платника статусу власника особового рахунку.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, за якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1212,00 грн. Позов задоволено на 20,43 % заявлених вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 247,64 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що в позовній заяві позивач навів лише орієнтовний розрахунок таких витрат у сумі 8000,00 грн. Доказів фактичного понесення цих витрат (договору про надання правничої допомоги, детального опису робіт, актів наданих послуг, платіжних документів) до закінчення судових дебатів не подано, заяви про подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України не заявлено. За таких обставин підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу немає.

Відповідачу правнича допомога надавалася безоплатно за рахунок держави, тому питання про розподіл його витрат на правничу допомогу не вирішується.

Керуючись ст. 12, 13, 76–81, 89, 141, 259, 263–265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації сплачених комунальних платежів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію сплачених житлово-комунальних платежів в розмірі 4192,57 грн.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 247,64 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Повне судове рішення складено та підписано 09.09.2026.

Суддя Борис ЗАМІКУЛА