Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №751/6086/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 751/6086/26

Провадження № 2/750/3780/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

судді – Рахманкулової І.П.,

секретаря – Левченка К.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

у червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 9397 грн. 90 коп.

Обґрунтовано позов тим, що 06 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 74728282, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 3000 грн. строком на 13 днів. 18 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 74728282, за умовами якої сторони домовились збільшити суму позики на 2000 грн., в результаті чого сума наданого кредиту складає 5000 грн. Відповідач зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту або достроково та сплатити кредитодавцю проценти від суми кредиту. Відповідач свої зобов`язання щодо повернення коштів та сплати процентів не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. На даний час право вимоги до відповідача за договором позики № 74728282 від 06 січня 2022 року перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп», а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 червня 2026 року справу за вказаним позовом передано до Деснянського районного суду м. Чернігова за територіальною юрисдикцією (підсудністю).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Відповідач відзив на позов не подав. Проте, надіслав до суду клопотання, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач пропустив строк позовної давності. Також, позивачем не доведено перехід права вимоги та відсутній належний розрахунок заборгованіості.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, просила проводити розгляд справи без її участі, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву , в якій просив справу розглядати без його участі, з урахування його додаткових пояснень.

Згідно із частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

06 січня 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики № 74728282, згідно з умовами якого кредитодавець зобов?язався передати позичальнику у власність грошові кошти (кредит) на погоджений умовами договору строк (строк кредиту), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов?язався повернути кредитодавцеві таку ж суму грошових коштів, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту (а.с. 16 на звороті-21).

Відповідно до пункту 2 договору сума кредиту – 3000 грн.; строк кредитування (строк договору) – 13 днів; знижена процентна ставка/день – 1,99% та відповідно додатку до договору позики № 74728282 складає 776 грн. 10 коп. (а.с. 17).

18 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 74728282, за умовами якої сторони домовились збільшити суму позики на 2000 грн., в результаті чого сума наданого кредиту складає 5000 грн. (а.с. 17 на звороті).

Згідно витребуваної судом інформації з АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 . На зазначену картку у період з 06.01.2022 по 09.01.2022 та з 18.01.2022 по 21.01.2022 здійснено перекази коштів у розмірі 3000 грн. та 2000 грн. відповідно.

04 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 025-040122, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 74728282 від 06.01.2022 (а.с. 33 на звороті - 36).

Копією платіжної інструкції № 561 від 28.09.2022 року підтверджується сплата ТОВ «Сіроко Фінанс» Товариству з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» фінансування (ціну придбання), яка визначена умовами договору факторингу (а.с. 39).

З копії Реєстру прав вимог № 0.06/22 від 10 червня 2022 року слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» набуло права грошової вимоги, зокрема, до відповідача за договором № 74728282 від 06 січня 2022 року в сумі 9397 грн. 90 коп. (а.с. 37-38).

05 грудня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (клієнт) укладено договір факторингу № 05/12/25-01, за умовами якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна придбання) за відповідний реєстр за плату в передбачений цим договором спосіб (а.с. 40-43).

Копією платіжної інструкції № 579945385.1 від 25 травня 2026 року підтверджується сплата позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» фінансування (ціну придбання), яка визначена умовами договору факторингу (а.с. 46).

З копії Реєстру прав вимог № 26/02/26 від 26 лютого 2026 року слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» набуло права грошової вимоги, зокрема, до відповідача за договором № 74728282 від 06 січня 2022 року в сумі 9397 грн. 90 коп. (а.с. 44-45).

Відповідно до пункту першого частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 512 Цивільного кодексу України передбачає, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частинами першою, другою статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб`єкт електронної комерції - суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання за договором позики № 74728282 належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість у сумі 9397 грн. 90 коп., з яких: 5000 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; 4397 грн. 90 коп. – сума заборгованості за відсотками (а.с. 14 на звороті-16).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

При цьому, суд враховує, що за умовами договору та додаткової угоди відповідач отримав кредит строком на 13 днів у сумі 5000 грн.

Пунктом 2.2 договору визначено, що кредит надається строком на 13 днів з 06.01.2022.

Матеріали справи не містять доказів, що строк користування відповідачем кредитом продовжувався. Також, матеріали справи не містять доказів, що до вказаного договору позики укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Тобто, сторони визначивши строк користування кредитом у вказаному договорі погодили строк виконання зобов`язання.

Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У даній справі умови договору щодо сплати процентів за весь період користування кредитом розташовані у пунктах договору, які регулюють порядок нарахування процентів, тобто правомірну поведінку сторін.

При цьому, вказаний договір також містить окремі пункти та розділ, що регулюють відповідальність позичальника.

Таким чином, вказані умови договору суд не може розцінити як нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування.

За умовами договору орієнтовна загальна вартість позики разом з процентами складає 3776 грн. 10 коп. (3000 грн. – сума кредиту, 776 грн. 10 коп. – проценти за користування кредитом).

За умовами додаткової угоди до договору позики № 74728282 від 06.01.2022 збільшено суму позики на 2000 грн., в результаті чого сума наданого кредиту склала 5000 грн.

З розрахунку заборгованості за даним договором, наданого позивачем, слідує, що проценти за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним.

З урахуванням наведеного та строку користування кредитом, визначеного вказаним договором (13 днів), доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.

А тому, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором в сумі 5815 грн. 90 коп. (5000 грн. – сума кредиту, 815 грн. 90 коп. – проценти за користування кредитом), у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Заява відповідача про застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах є необгрунтованою з огляду на таке.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) з 12.03.2020 на всій території України запроваджено карантин. Дія карантинних заходів у подальшому неодноразово продовжувалася відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392, від 11.03.2020 № 211, від 22.07.2020 № 641, від 09.12. 2020 №1236, а загалом безперервно до 30.06.2023.

Відповідно до Закону України від 30.03.2020 № 540-IX до ЦК України внесені зміни, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Окрім цього на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022, розпочав діяти воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє наразі.

Водночас, відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX (зі змінами) до ЦК України внесені зміни, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

За таких обставин, враховуючи, що перебіг строків позовної давності законодавцем було зупинено, а тому позивачем строк позовної давності при пред`явлені даного позову не пропущено.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Звертаючись до суду, представник позивача згідно вимог статті 134 ЦПК України, в позовній заяві зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складається з витрат на правову допомогу та становить 4500 грн., на підтвердження понесення яких долучив до позовної заяви договір про надання правничої допомоги № 22-08/25/ДІЛ від 22 серпня 2025 року та витяг з а Акту № 3-ДІЛ приймання-передачі наданої правничої допомоги договору № 22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025.

22 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» та адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною укладено договір про надання правничої допомоги № 22-08/25/ДІЛ. Предметом вказаного договору є здійснення адвокатом комплексу заходів, спрямованих на стягнення належної до сплати клієнту заборгованості боржників за договорами позики, право вимоги за якими належить клієнту у судовому порядку, а також у здійсненні захисту прав та інтересів клієнта, пов`язаних із стягненням заборгованості з боржників у спорах, що виникли внаслідок заходів, вжитих як клієнтом, так і адвокатом, по стягненню заборгованості у судовому порядку (а.с. 46 на звороті-49).

Згідно витягу з а Акта № 10-ДІЛ приймання-передачі наданої правничої допомоги договору № 22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025, складеного 03.04.2026 року та підписаного сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» прийняло послуги, надані ОСОБА_2 , в т.ч. вивчення наявних у клієнта документів та аналіз документів, аналіз судової практики вартість, якої складає 500 грн.; підготовка позовної заяви до боржника за договором позики, вартість якої складає 4000 грн. (а.с. 49 на звороті).

Згідно витягу з а Акту № 10-ДІЛ приймання-передачі наданої правничої допомоги договору № 22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» сплачує ОСОБА_2 винагороду за надані послуги з правничої допомоги у розмірі 94500 грн.

Відповідно частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Оскільки сторонами документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне стягнути їх пропорційно до задоволених позовних вимог.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 279, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Садова, 31/33, офіс 40/3, м. Ірпінь, Бучанський р-н, Київська обл.; ідентифікаційний код – 44280974) заборгованість у сумі 5815 грн. 90 коп. (п`ять тисяч вісімсот п`ятнадцять грн. 90 коп.).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» 1647 грн. 76 коп. судового збору та 2785 грн. 05 коп. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 09.09.2026.

Суддя