Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №766/20545/21 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/20545/21

н/п 2/766/6754/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м.Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Єпішина Ю.М.,

секретар судового засідання Чабан В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що з відповідачем у справі він перебуває у шлюбі, зареєстрованому 22.10.2008 року, Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис №20. Від шлюбу мають дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначив що шлюбні відносини між сторонами припинено з причин несумісності характерів, різних поглядів на життя, шлюбні відносини фактично припинені, сторони проживають окремо, примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе. Крім того вказує, що рішенням мирового судді судової дільниці №18 Нахімовського судового району м.Севастополя від 18.08.2020 року шлюб між сторонами було розірвано, на підставі чого видано свідоцтво серії НОМЕР_1 від 05.03.2021 року про розірвання шлюбу, однак шлюб розірваний на тимчасово окупованій території та зазначене свідоцтво про розірвання шлюбу є недійсним і не створює правових наслідків. Посилаючись на дані обставини просив розірвати шлюб з відповідачем.

Відповідно до Розпорядження голови Верховного Суду №1/0/9-22 від 06.03.2022 року, враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану, територіальна підсудність справ Херсонського міського суду Херсонської області змінена.

Відповідно до Рішення Вищої ради правосуддя № 566/0/15-23 від 30 травня 2023 року, роботу Херсонського міського суду Херсонської області було відновлено з 1 червня 2023 року, а датою початку процесуальної діяльності визначено 12 червня 2023 року.

Будівля Херсонського міського суду Херсонської області була захоплена військовими рф під час тимчасової окупації м. Херсон.

Після відновлення процесуальної діяльності Херсонського міського суду Херсонської області, відповідно до Наказу № 03-03/39 від 04.08.2023 року проводиться облік наявності та цілісності справ, що перебувають в провадженні Херсонського міського суду Херсонської області.

В ході проведення інвентаризації справ, які перебувають в провадженні Херсонського міського суду Херсонської області, виявлено матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 05.06.2026 року по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися. В матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи без участі позивача та її представника в якій вона просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання у час призначений для розгляду справи за суттю, відповідач повторно не з`явилася. Про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, зокрема шляхом опублікування оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України. Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору не скористалася. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

31.08.2026 року постановлено ухвалу про заочний розгляд даної справи.

За таких обставин, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність сторін, враховуючи згоду позивача на заочний розгляд справи, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів в порядку ст. ст. 280, 281 ЦПК України.

Згідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до статті 1 ЦПК України зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до норми ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За вимогами ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що позивач та відповідач зареєстрували шлюб 22.10.2008 року, про що Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зроблено відповідний актовий запис № 20.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Приписами ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно ч. ч. 2-4ст. 56 СК України, дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів окупаційної влади є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2021 року, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2021 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 08 лютого 2023 року у справі № 369/7885/21.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо розірвання та реєстрації шлюбу, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу.

Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Документи, видані органами та установами (зокрема, закладами реєстрації актів цивільного стану), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток, можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку статті 315 ЦПК України.

У частині другій статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» АРК та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.

Позивачем надано суду копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ним та відповідачем виданого незаконним органом, створеним на тимчасово окупованій території України, у якому зазначено, що шлюб між вказаними особами припинений з 19.09.2020 року, таким чином шлюб між сторонами припинений на тимчасово окупованій території України.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Такі висновки щодо встановлення факту викладені в постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19(провадження № 61-1128св20), від 29 червня 2022 року у справі № 205/6338/21 (провадження № 61-19306св21).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу.

Висновок про можливість розгляду заяви про встановлення факту реєстрації (розірвання) шлюбу в окремому провадження викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 10 грудня 2018 року у справі № 2-о-48/10 (провадження № 61-1217св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 694/332/17 (провадження № 61-26442св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 752/18540/20 (провадження № 61-4695св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 759/1443/22 (провадження № 61-8726св22).

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивач помилково звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, у зв`язку з тим, що шлюб було розірвано незаконним органами на тимчасово окупованій території України. За встановлених обставин вірним способом захисту прав позивача є звернення до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території України, на підставі чого у задоволенні позову необхідно відмовити.

Повний текст рішення складено 08.09.2026 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 19, 76-82, 141, 258-265, 268, 293, 294 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Роз`яснити позивачу право на звернення до суду в порядку окремого провадження.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя: Ю.М.Єпішин