Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №440/15476/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 р.Справа № 440/15476/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод", Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2026, повний текст складено 20.04.2026, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба по справі № 440/15476/25

за позовом Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод"

до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Карлівський машинобудівний завод" (надалі - позивач, ПрАТ "КМЗ") звернулось до суду з позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (надалі - відповідач, Управління), у якому позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.08.2025 №№ 401/3500070123, 402/3500070123, 403/3500070123 та від 28.10.2025 № 556/3500070123.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод" задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2025 №№ 401/3500070123, 403/3500070123. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2025 №402/3500070123 та від 28.10.2025 №556/3500070123 відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4118,85 грн (чотири тисячі сто вісімнадцять гривень вісімдесят п`ять копійок) та 12000,00 грн (дванадцять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Приватне акціонерне товариство "Карлівський машинобудівний завод", не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2025 №402/3500070123 та від 28.10.2025 №556/3500070123. Подало апеляційну скаргу . Вважає , що суд першої інстанції не врахував, що спірні об`єкти є складовими частинами єдиного виробничого (цілісного майнового) комплексу ПрАТ, який має виробниче призначення та використовується Товариством у господарській діяльності. Контролюючий орган безпідставно оцінив окремі складові такого комплексу ізольовано, виходячи переважно з їх функціонального найменування та класифікаційних кодів, без урахування їх фактичного призначення та функціонального зв`язку з виробничою діяльністю заводу. Відповідно до пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначальним є використання будівель за функціональним призначенням у виробничій діяльності. Аналогічний підхід щодо врахування фактичного використання будівель для забезпечення виробничої діяльності промислового підприємства викладений Верховним Судом у постановах від 26.03.2020 у справі № 820/4681/16, від 17.01.2024 у справі № 520/2239/21, від 22.05.2024 у справі № 816/1434/18 та від 16.01.2025 у справі № 500/4582/22. Вважає, що суд мав оцінити спірні об`єкти не відокремлено, а з урахуванням їх належності до єдиного виробничого комплексу, їх функціонального призначення та фактичного використання для забезпечення діяльності ПрАТ. Однак, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам Товариства щодо цілісного виробничого характеру майнового комплексу та не навів мотивів їх відхилення, у зв`язку з чим не з`ясував усіх обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Вважає як висновок суду так і податкового органу про наявність об`єктів оподаткування та правомірність донарахування податку передчасним та необґрунтованим. Просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 440/15476/25 в частині відмови у задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2025 №402/3500070123 та від 28.10.2025 №556/3500070123 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.08.2025 №402/3500070123 та від 28.10.2025 №556/3500070123, в іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 440/15476/25 залишити без змін.

Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2025 №401/3500070123, №403/3500070123, подало апеляційну скаргу. Вважає , що суд першої інстанції неправильно застосував положення пп. 14.1.47, пп. 14.1.257, пп. 163.1.1, пп. 164.1.1, пп. «ґ» пп. 164.2.17, пп. 168.1.1 ПК України та п. 176.2 ст. 176 ПК України, оскільки помилково ототожнив статус контрагентів як ФОП із відсутністю у них оподатковуваного доходу. Предметом спору є не факт первинного перерахування авансових платежів ФОП, а подальше списання безнадійної дебіторської заборгованості, за якої товари, роботи чи послуги не були отримані, кошти не повернуті, а фактично залишилися у розпорядженні фізичних осіб. З моменту списання такі кошти втратили характер авансу та набули ознак безповоротно отриманих коштів (додаткового блага), що підлягають оподаткуванню ПДФО та військовим збором. Сам по собі статус ФОП не виключає можливості виникнення у фізичної особи доходу, а відображення первинної виплати за ознакою доходу «157» підтверджує лише факт перерахування коштів самозайнятій особі, але не подальше виконання нею договірних зобов`язань чи повернення коштів. Також, вважає помилковим висновок суду про те, що відображення списаної дебіторської заборгованості в податковому обліку з податку на прибуток виключає податкові наслідки з ПДФО та військового збору. Податок на прибуток та ПДФО мають різні об`єкти оподаткування, а тому відображення операції в обліку підприємства не звільняє його від виконання функцій податкового агента. Отже, суд не надав належної оцінки економічній суті операцій та факту отримання фізичними особами економічної вигоди внаслідок списання заборгованості, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача обов`язку нарахувати, утримати та сплатити ПДФО і військовий збір. Просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 року по справі №440/15476/25 в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2025 №401/3500070123, №403/3500070123 та прийняти нову постанову, якою в задоволені позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Карлівський машинобудівний завод» відмовити у повному обсязі.

Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків подало до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 року по справі №440/15476/25 в частині залишення без задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень від 06.08.2025 №402/3500070123, від 28.10.2025 №556/3500070123 є повністю законним та обґрунтованим, із дослідженням та наданням оцінки всім обставинам на які посилаються сторони, прийнято у відповідно до ст.242 КАС України

ПрАТ «КМЗ» подало до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає, що судом першої інстанції в повній мірі дотримано вимог процесуального Закону під час прийняття рішення та правильно вирішено спір по суті. Вважає, що судом першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2025 №401/3500070123, №403/3500070123 було прийнято законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 242 КАС України та яке потрібно залишити в силі.

Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків пояснення, в яких вказує , що пільга, передбачена пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, застосовується до конкретних об`єктів нерухомості, а не до промислового підприємства в цілому. Віднесення окремих будівель до єдиного майнового комплексу не змінює їх самостійного функціонального призначення. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 у справі № 500/4582/22, саме використання будівлі у господарській діяльності заводу не є тотожним її належності до будівель промисловості. Посилання Товариства на форму № 20-ОПП із зазначенням типу об`єкта «213 — Завод» також не підтверджує право на пільгу щодо кожної складової частини майнового комплексу. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано оцінив спірні будівлі окремо, з урахуванням їх функціонального призначення та класифікаційних характеристик, і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до них пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків подало до суду додаткові пояснення на вимог суду апеляційної інстанції, в яких вказує , що Податковий орган уточнює, що зазначена під час попереднього судового засідання сума 494 900,00 грн стосується операцій саме з ФОП ОСОБА_1 та не вичерпує загального обсягу встановленого перевіркою порушення. Загальна сума списаної ПрАТ безнадійної дебіторської заборгованості за операціями з фізичними особами-підприємцями становить 1 179 954,06 грн. Перевіркою встановлено, що ПрАТ перерахувало ФОП авансові платежі за договорами поставки товарів, виконання робіт та надання послуг, однак договірні зобов`язання не були виконані, товари, роботи чи послуги не отримані, а аванси не повернуті. У подальшому відповідна дебіторська заборгованість була визнана безнадійною та списана. За позицією податкового органу, унаслідок невиконання договорів та неповернення авансів кошти фактично залишилися у розпорядженні фізичних осіб, у зв`язку з чим у них виникла майнова вигода, яку контролюючий орган кваліфікує як додаткове благо відповідно до пп. 14.1.47 та пп. «ґ» пп. 164.2.17 ПК України. Отже, податковий орган вважає, що зазначена майнова вигода підлягала оподаткуванню ПДФО та військовим збором, а ПрАТ як податковий агент було зобов`язане нарахувати, утримати та сплатити відповідні платежі до бюджету.

ПрАТ «КМЗ» подало до суду пояснення , в яких вказує , що в частині акту перевірки, де безпосередньо встановлено порушення, контролюючий орган посилається на списання у грудні 2024 року дебіторської заборгованості за операціями з ФОП ОСОБА_1 у сумі 494 900,00 грн, яку кваліфіковано як безповоротну фінансову допомогу фізичній особі. Водночас посилання контролюючого органу на загальну суму 1 179 954,06 грн ґрунтується на зведених даних щодо списання дебіторської заборгованості по інших фізичних особах, наведених у додатку №16 до акта перевірки. Вважає, що контролюючий орган не навів у частині акта, де встановлено порушення, належного обґрунтування кваліфікації операцій з іншими ФОП на загальну суму 1 179 954,06 грн як отримання фізичними особами додаткового блага та об`єкта оподаткування ПДФО і військовим збором.

Сторони по справі повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги та обґрунтування своєї апеляційної скарги , заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги та обґрунтування своєї апеляційної скарги , заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши, в межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга ПрАТ «КМЗ» підлягає задоволенню, апеляційна скарга Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено , що ПрАТ "КМЗ" у визначеному законом порядку зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний номер 14311169; як платник податків перебуває на обліку в Управлінні.

Управлінням у період з 19.05.2025 по 04.07.2025 проведена планова виїзна документальна перевірка ПрАТ "КМЗ", результати якої відображені в акті від 04.07.2025 №293/35-00-07/14311169 /т. 1, а.с. 10-117/.

Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог:

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 12 547 340 грн, у тому числі: за грудень 2021 року - 2 120 412 грн, червень 2023 року - 1 698 978 грн, березень 2024 року - 2 256 750 грн, червень 2024року - 6 471 200 грн;

- пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.1 п.164.1, пп. 164.2.17 "ґ" п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 "а" ст. 176 Податкового кодексу України, а саме: неутримання, неперерахування податку па доходи фізичних осіб на суму 212 391,73 грн, в тому числі: за грудень 2019 року - 13 933,44 грн; за березень 2020року - 7 548,19 грн; за червень 2020 року - 5 842,44 грн; за вересень 2020 року - 10 692,00 грн; за грудень 2020 року -13 208,40 грн; за грудень 2023 року - 2 556,00 грн; за грудень 2024 року -158 611,26 грн;

- пп. 1.2, пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення", п. 163.1 ст. 163, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, а саме: неутримання, неперерахування військового збору на загальну суму 48 540,39 грн, в тому числі: за грудень 2019 року 1 161,12 грн; березень 2020 року - 629,02 грн; червень 2020року - 486,87 грн; вересень 2020 року - 891,00 грн; грудень 2020 року - 1100,70 грн; грудень 2023 року - 213,00 грн; грудень 2024 року - 44 058,68 грн;

- пп. 266.1.1 п. 266.1, пп. 266.2.1 п. 266.2, пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, встановлено заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 320 769,53 грн, в тому числі: за 4 квартал 2019 року на суму 12 147,08 грн, за 1-4 квартали 2020 року на суму 84 670,40 грн, за 1-4 квартали 2021 року на суму 47 481,00 грн, за 1-4 квартали 2022 року на суму 51 437,75 грн, за 1-4 квартали 2023 року на суму 53 020,45 грн, за 1-4 квартали 2024 року на суму 56 185,85 грн, за 1 квартал 2025 року на суму 15 827,00 грн.

22.07.2025 ПрАТ "КМЗ" подано заперечення №20250722/1-1 до Акта перевірки від 04.07.2025 №293/35-00-07/14311169 (вх. від 23.07.2025 №1950/6), за результатами розгляду яких листом від 04.08.2025 №2631/6/35-00-07-02-10 "Про розгляд заперечень від 22.07.2025 №20250722/1-1 (вх. від 23.07.2025 № 1950/6)" позивача повідомлено про залишення заперечень без задоволення, а висновків Акта перевірки без змін /т. 1, а.с. 118-140, 141-155/.

На підставі висновків Акта перевірки Управлінням 06.08.2025 сформовані та надіслані платнику податків податкові повідомлення-рішення:

- № 401/3500070123, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, пені з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 279 032,84 грн, з яких: за основним платежем - 212 391,73 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 43 775,18 грн та 22 865,93 грн пені /т. 1, а.с. 156-160, 161/;

- № 402/3500070123, яким збільшено суму грошового зобов`язання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 364 709,22 грн, з яких: за основним платежем - 320 769,53 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями - 43 939,69 грн /т. 1, а.с. 162-167, 168/;

- № 403/3500070123, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, пені з військового збору на суму 64 204,62 грн, з яких: за основним платежем - 48 540,39 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 358,20 грн та 4 306,03 грн пені /а.с. 169-172, 173/;

- № 404/3500070123, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених товарів (робіт, послуг) на суму 15 684 175,00 грн, з яких: за основним платежем 12 547 340,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 3 136 835 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення позивач оскаржив до ДПС України /т. 1, а.с. 174-212/, яка рішенням від 22.10.2025 №30549/6/99-00-06-01-01-06 скасувала податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 №404/3500070123, залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 06.08.2025 №№ 401/3500070123, 402/3500070123, 403/3500070123, а також зобов`язала Управління сформувати податкове повідомлення-рішення на суму збільшення штрафних (фінансових) санкцій зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 3 801,05 грн з урахуванням приписів п. 52-1, п. 69.2 підрозд. 10 розд. XX ПК України) /т. 1, а.с. 213-229/.

На виконання рішення ДПС України від 22.10.2025 №30549/6/99-00-06-01-01-06 відповідач сформував та надіслав платнику податків податкове повідомлення-рішення від 28.10.2025 №556/3500070123, яким збільшив суму грошового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за штрафними (фінансовими) санкціями на 3 801,05 грн /т. 1, а.с. 233-235, 236/.

Не погодившись з правомірністю прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Задовольняючи частково позовні вимоги , суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність донарахування ПДФО та військового збору, оскільки списана ПрАТ «КМЗ» дебіторська заборгованість виникла за господарськими операціями з ФОП, які є самостійними платниками податків та самостійно відповідають за декларування і сплату податків. Суд встановив, що контролюючий орган не дослідив та не встановив припинення відповідними ФОП підприємницької діяльності, а тому не довів виникнення у них саме як фізичних осіб нового оподатковуваного доходу у вигляді додаткового блага внаслідок списання заборгованості. Крім того, ПрАТ «КМЗ» відобразило відповідні виплати ФОП у додатку 4ДФ за ознакою доходу «157», а суми списаної заборгованості врахувало у податковому обліку з податку на прибуток та сплатило відповідний податок. Отже, суд дійшов висновку, що списання дебіторської заборгованості саме по собі не свідчить про надання ФОП додаткового блага, а негативні наслідки можливого неналежного декларування отриманого доходу мають застосовуватися до відповідних ФОП, а не до ПрАТ «КМЗ» як податкового агента.

Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині , суд першої інстанції виходив з того , що пільга, передбачена пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, застосовується до конкретних будівель, а не до промислового підприємства чи цілісного майнового комплексу в цілому. Суд виходив із функціонального призначення окремих спірних об`єктів та їх класифікації за ДК 018-2000, зазначивши, що прохідна, медпункт, оранжерея, гаражі та інші об`єкти не належать до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125), а тому не відповідають умовам застосування пільги. При цьому, суд вважав, що саме використання таких будівель на території заводу та їх включення до складу єдиного майнового комплексу не змінює їх самостійного функціонального призначення та не є достатньою підставою для звільнення від оподаткування. На цій підставі суд визнав донарахування податку на нерухоме майно правомірним та відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Так , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2025 №№ 401/3500070123, 403/3500070123, виходячи з наступного.

Контролюючий орган виходив з того, що внаслідок списання позивачем дебіторської заборгованості за непоставлені товари (роботи, послуги) відповідні фізичні особи – підприємці фактично отримали безповоротну фінансову допомогу, яка, на думку відповідача, є додатковим благом таких осіб, у зв`язку з чим у позивача виник обов`язок податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб і військового збору.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага – це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку, крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу.

Згідно зі статтею 18 Податкового кодексу України податковим агентом є особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з доводом контролюючого органу про те, що саме по собі списання позивачем дебіторської заборгованості свідчить про надання відповідним фізичним особам – підприємцям безповоротної фінансової допомоги та, як наслідок, про отримання ними додаткового блага.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, спірна дебіторська заборгованість виникла у зв`язку з виконанням договірних відносин та здійсненням позивачем попередньої оплати за товари (роботи, послуги), які у подальшому контрагентами поставлені (виконані) не були. Отже, підставою виникнення відповідної заборгованості були господарські договірні відносини, а її подальше списання позивачем не свідчить само по собі про передачу фізичним особам – підприємцям коштів у вигляді безповоротної фінансової допомоги.

Сам факт списання кредитором дебіторської заборгованості не є тотожним наданню безповоротної фінансової допомоги та не може автоматично свідчити про отримання боржником доходу у вигляді додаткового блага. Для такого висновку контролюючий орган мав установити конкретні обставини, які б свідчили про фактичне отримання відповідними фізичними особами – підприємцями доходу, що відповідає ознакам додаткового блага, а також належним чином обґрунтувати його розмір та правову природу.

Водночас фізична особа – підприємець відповідно до положень Податкового кодексу України є самостійним платником податків та самостійно виконує покладені на неї податкові обов`язки, зокрема щодо декларування отриманих доходів та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час проведення перевірки контролюючим органом не встановлено припинення відповідними фізичними особами – підприємцями підприємницької діяльності у встановленому законом порядку, а також інших обставин, які б свідчили про втрату ними статусу самостійних платників податків.

За змістом пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб – підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, підлягають оподаткуванню такими особами у встановленому цим Кодексом порядку, а об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід.

Отже, кошти, отримані фізичними особами – підприємцями від позивача як передоплата за товари, роботи чи послуги, підлягали включенню такими особами до складу доходів відповідних податкових періодів та оподаткуванню відповідно до вимог податкового законодавства. При цьому контролюючим органом не доведено, що списання позивачем відповідної дебіторської заборгованості створило для таких осіб новий дохід, який виник саме внаслідок списання боргу та має ознаки додаткового блага.

Окремо колегія суддів враховує обсяг фактично встановлених контролюючим органом під час перевірки обставин.

Так, із пояснень представника контролюючого органу, наданих під час розгляду справи, вбачається, що порушення було конкретно встановлено та досліджено щодо взаємовідносин позивача з ФОП ОСОБА_1 на суму 494 900,00 грн. Водночас представник контролюючого органу уточнила, що зазначена сума стосується саме операцій з ФОП ОСОБА_1 , тоді як загальна сума списаної позивачем безнадійної дебіторської заборгованості за операціями з фізичними особами – підприємцями становить 1 179 954,06 грн.

Таким чином, сама по собі наявність в акті перевірки загальної суми списаної дебіторської заборгованості у розмірі 1 179 954,06 грн не свідчить про встановлення контролюючим органом відповідного порушення щодо кожного з фізичних осіб – підприємців, з якими позивач перебував у господарських відносинах.

При цьому матеріали справи не містять належного документального підтвердження того, що щодо інших фізичних осіб – підприємців контролюючим органом було досліджено первинні документи, умови відповідних договорів, обставини виникнення заборгованості, її списання, а також встановлено обставини, необхідні для кваліфікації відповідних сум як безповоротної фінансової допомоги чи додаткового блага.

За таких обставин посилання контролюючого органу на загальну суму 1 179 954,06 грн не може бути достатньою підставою для висновку про наявність порушення у зазначеному розмірі, оскільки податкове правопорушення має бути доведено щодо конкретних операцій та конкретних платників податків на підставі належних і допустимих доказів.

Водночас колегія суддів бере до уваги, що позивач відображав відповідні господарські операції та їх наслідки у податковій звітності.

Так, відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, визначений шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на різниці, передбачені цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування збільшується, зокрема, на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач у податковій звітності з податку на прибуток за відповідні податкові періоди задекларував збільшення фінансового результату до оподаткування на суми списаної дебіторської заборгованості, у зв`язку з чим такі суми були враховані при визначенні його податкових зобов`язань з податку на прибуток.

Крім того, на виконання вимог пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України позивачем було нараховано компенсуючі податкові зобов`язання з податку на додану вартість щодо відповідних операцій.

Також позивачем відповідні суми були відображені у податковій звітності за формою 4ДФ із зазначенням ознаки доходу «157», що підтверджується Додатком 16 до акта перевірки.

Наведене, у свою чергу, свідчить про те, що позивач не приховував відповідні господарські операції та відображав їх податкові наслідки у встановленій законодавством звітності.

При цьому відповідно до принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення податкового законодавства негативні наслідки невиконання або неналежного виконання податкового обов`язку мають покладатися саме на того платника податків, який допустив відповідне порушення. Тому можливе невідображення фізичними особами – підприємцями отриманих доходів або неналежне виконання ними власних податкових обов`язків саме по собі не може бути підставою для покладення відповідальності за такі порушення на позивача.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для кваліфікації списаної позивачем дебіторської заборгованості як доходу фізичних осіб – підприємців у вигляді додаткового блага та, відповідно, для покладення на позивача обов`язків податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору.

Отже, висновок суду першої інстанції про безпідставність відповідних донарахувань є правильним, оскільки контролюючим органом не доведено належними та допустимими доказами ані факту отримання фізичними особами – підприємцями додаткового блага внаслідок списання дебіторської заборгованості, ані наявності у позивача обов`язку податкового агента щодо відповідних сум.

Відповідно, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність визначення ПрАТ «КМЗ» грошових зобов`язань з ПДФО та військового збору.

Доводи апеляційної скарги контролюючого органу зводяться до іншого тлумачення встановлених обставин, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними доказами.

За таких обставин апеляційна скарга Північного міжрегіонального управління ДПС у цій частині задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо ПДФО та військового збору підлягає залишенню без змін.

При цьому , колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2025 №402/3500070123 та від 28.10.2025 №556/3500070123, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, а об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об`єктами нежитлової нерухомості.

Відповідно до ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п/п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п/п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Згідно з п.п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України).

Відповідно до п/п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Згідно з п. 5.3 ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

При цьому, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17 зазначила, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Судова палата вважає, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Судова палата також зазначила, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Відтак, застосування п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України містить перелік об`єктів, які не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, юридична техніка даного підпункту по різному визначає такі об`єкти.

Дана норма не містить формулювання, яке б давало можливість зробити однозначний висновок про те, що не є об`єктом оподаткування лише ті будівлі промисловості, які належать промисловим підприємствам.

Виходячи з граматичної конструкції цього підпункту, можна зробити висновок, що він виключає з об`єктів оподаткування множину об`єктів, які відносяться до будівель промисловості.

Окрім цього, даний підпункт містить приклади такого роду об`єктів, які наведені після слова «зокрема», при цьому, такий перелік не має значення вичерпності, а припускає можливість його продовження й розширення в рамках категорії будівель промисловості (а прислівник «зокрема» є тотожним «серед іншого», «наприклад»). Тобто, не відносяться до об`єктів оподаткування не лише «виробничі корпуси, цехи, складські приміщення», а й інші будівлі промисловості.

Таким чином, словосполучення з підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України «промислових підприємств» відноситься лише до наведеного законодавцем невичерпного переліку прикладів будівель промисловості, який допускає його розширення в рамках категорії «будівель промисловості».

При цьому, податкове законодавство України ґрунтується, в тому числі, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

В свою чергу, згідно з пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, для виключення певного об`єкта з кола об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за нормами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України достатнім є віднесення відповідного нерухомого майна до категорії будівель промисловості, позаяк, це в очевидний спосіб випливає з конструкції даної правової норми, підтверджується аналогічними положеннями Податкового кодексу України та відповідає юридичній техніці цього нормативного акта, а припущення щодо двоякого трактування цієї норми не може погіршувати становище платника податків у силу відповідного принципу.

Суд першої інстанції погодився з думкою податкового органу , що пільга передбачена пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України застосовується до кожної конкретної будівлі, а не до цілісного майнового комплексу в цілому, та врахував класифікаційні характеристики окремих складових та виділив окремі об`єкти нерухомого майна , зокрема: оранжерея заводу (теплиця) площею 319,7 кв.м.; прохідна №2 з прибудовою відділу кадрів площею 194,8 кв.м.; гараж для автобусів площею 661,3 кв.м.; гараж легкових автомобілів площею 175,4 кв.м.; будівля медпункту, воєнблок площею 231,5 кв.м. , що за функціональним призначенням не належать до будівель промисловості для цілей звільнення від оподаткування податковим на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими.

Так, з матеріалів справи вбачається , що ПрАТ "КМЗ" належить на праві власності згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.07.2008, серія САС № 028008 промислові будівлі та споруди загальною площею 21724,2 кв.м., що розташовані за адресою: Полтавська область, Карлівський район, м. Карлівка, вул. Пархоменка (нині – Сергія Нігояна), будинок 2з /т. 1, а.с. 241-245/.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ПрАТ "КМЗ" 12.08.2013 на підставі вказаного свідоцтва про право власності зареєстровано право власності про об`єкт речових прав, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 184108353216, а саме: промислові будівлі та споруди загальною площею 21724,2 кв.м., що розташовані за адресою: Полтавська область, Карлівський район, м. Карлівка, вул. Пархоменка (нині – Сергія Нігояна), будинок 2з /т. 1, а.с. 241-245/.

У вказаному Витязі наведені відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна, зокрема: оранжерея заводу (теплиця) площею 319,7 кв.м.; прохідна №2 з прибудовою відділу кадрів площею 194,8 кв.м.; гараж для автобусів площею 661,3 кв.м.; гараж легкових автомобілів площею 175,4 кв.м.; будівля медпункту, воєнблок площею 231,5 кв.м.та виснував, що з об`єкта нерухомого майна "промислові будівлі та споруди" загальною площею 21724,2 кв.м.

Відповідно до копії форми 20-ОПП «Повідомлення про об`єкти оподаткування, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться господарська діяльність» (реєстраційний номер документа 916266302 від 17.06.2021р.) у рядку 24 якої позивач декларує, що будівлі використовуються як виробничий об`єкт- тип об`єкта оподаткування 213 « Завод».

До вищевказаного цілісного майнового комплексу (єдиного виробничого комплексу) входять, в тому числі, й оранжерея заводу (теплиця) площею 319,7 кв.м.; прохідна №2 з прибудовою відділу кадрів площею 194,8 кв.м.; гараж для автобусів площею 661,3 кв.м.; гараж легкових автомобілів площею 175,4 кв.м.; будівля медпункту, воєнблок площею 231,5 кв.м.

Відтак, спірні об`єкти складають комплекс промислового призначення, придатний для промислового виробництва, та за своїми ознаками дані об`єкти відповідають класу будівель промисловості.

Зазначений підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 березня 2024 року у справі № 540/943/20, відповідно до якого пільга, передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, може поширюватися не лише на безпосередньо виробничі будівлі (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а й на інші будівлі, які входять до складу промислового комплексу та за своїм функціональним призначенням і класифікаційними ознаками належать до будівель промисловості.

Верховний Суд у справі № 540/943/20 також дійшов висновку, що адміністративні будівлі та їдальня, які входять до складу цілісного майнового комплексу промислового призначення та відповідають ознакам будівель промисловості, не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Колегія суддів погоджується з тим, що для застосування пільги необхідно враховувати функціональне призначення конкретного об`єкта. Водночас це не означає, що окремі складові частини виробничого комплексу можуть оцінюватися виключно за їх формальною назвою або кодом Класифікатора без дослідження їх фактичного використання та функціонального зв`язку з виробничою діяльністю підприємства.

З матеріалів справи вбачається , що основним видом діяльності Позивача за КВЕД - 28.30 Виробництво машин і устатковання для сільського та лісового господарства, який відноситься секції С «Переробна промисловість».

Спірні об`єкти входять до складу цілісного майнового комплексу (єдиного виробничого комплексу) ПрАТ "КМЗ" та розташовані на території підприємства на підставі свідоцтва на право власності № 43621184 від 10.09.2015 на земельну ділянку кадастровий номер 5321610100:50:005:0288, адреса вул. Пархоменка (нині - Сергія Нігояна) 2 «з», цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості площею 12,2269 га.

Щодо використання наступних об`єктів позивач пояснив , що у гаражі для автобусів, вантажних автомобілів інв. № 002074 та гаражі для легкових автомобілів інв. № 002077 розміщується транспортна дільниця , що відноситься до допоміжного виробництва та забезпечує безперебійну роботу підрозділів основного виробництва. Безпосередньо, за допомоги автонавантажувачів, ескалаторів одноковшевих, крану автомобільного, та іншого транспорту, здійснює перевезення/ переміщення деталей у середині цехів та між ними; переміщення матеріалів, комплектуючих, напівфабрикатів та готової продукції між цехами підприємства та складами ; перевезення штампів, пристосувань, інструменту , що безпосередньо використовуються у процесі виробництва. У підтвердження до матеріалів справи надано: Інвентаризаційний опис необоротних активів по транспортній дільниці за 2019, 2020, 2023, 2024 рр. Арочна будівля ЗМ 1-01 з розміщенням магазину, прибудова велостоянки ( в обліку: будівля велостоянки інв. № 002246, будівля ЗМ-1-0 складу інв. № 002047) використовується як складальна дільниця Відділу автоматизації та електропостачання ,що є одним із основних виробничих підрозділі ПрАТ «КМЗ». Дільниця обладнана виробничим обладнанням, а саме: прес гідравлічний для згинання струмопровідних шин, навчальний стенд програмування, кліщі для обпресування кабельних наконечників, Кліщі струмові, акумуляторні дрилі, шуруповерти та ін. та займається виробництвом наступних видів продукції: шафи управління ШУ, шафи датчиків температури ШДТ, пультів управління, пульт шнека зачисного ПУ, лотки кріпильні та ін. За період з 01.10.2019 р. по 31.03.2025 р. підрозділом Відділ автоматизації та електропостачання виготовлено та реалізовано готової продукції на загальну суму 36 146,0 тис. грн., що задекларовано у звіті 1П-НПП « Звіт про виробництво та реалізацію продукції» за відповідні періоди, у складі рядка « Частини машин, зазначених в позиціях 28.933.17.13-.28.93.17.70 з кодом продукції НПП 28.93.32.00». В подальшому, з метою розширення виробничої площі та збільшення обсягів виробництва, було здійснено об`єднання будівлі велостоянки інв.№002246 та будівлі ЗМ-1-0 складу інв. №002047. У підтвердження надано: Інвентаризаційний опис необоротних активів по Відділу автоматизації та електропостачання за 2019,2020,2023, 2024 р., Акт модернізації будівлі ЗМ-1-0 складу інв. 002047. Прохідна № 2 з прибудовою відділу кадрів ( в обліку Будівля розмножувальної техніки інв. №002076 та будівля прохідної №1 інв.№ 002035) використовується як прохідна заводу та медпункт. Посилається на те , що відповідно до норм охорони праці та ДБН на підприємства з чисельністю понад 50 осіб повинні бути обладнані спеціалізованим приміщенням для надання першої та невідкладної допомоги працівникам. У Будівлі диспетчерської адміністрації ( в обліку будівля контори центрального складу і пождепо інв. № 002025) розміщується одне з приміщень Складу ЛКМ, ПММ, будматеріалів, спецодягу. У побутових приміщеннях С-1 ( в обліку Склад №2 комплектуючих і матеріалів інв. № 002080) розміщено склад готової продукції, де до моменту реалізації та відвантаження замовникам, зберігається готова продукція вироблена на підприємстві. Щодо надвірного туалету БК-1 ( в обліку зовнішній туалет заготівельного цеху інв. №003067) вказує , що згідно санітарно гігієнічних норм дані приміщення повинні бути обов`язково. Заготівельний цех - це основний виробничий підрозділ що займається виготовленням заготовок, напівфабрикатів ,що входять до складу готової продукції, виробів з металу та інше. Заготівельний цех оснащений наступними основними засобами, що використовуються в процесі виробництва : Ваги товарні платформні, вальці семивалкові, вальці профільно-гнульні, Верстат електричний шліфувальний,Верстат лазерної різки з ЧПУ, Верстат плазмової різки, Верстат стрічкопильний , вертикально-свердлильний станок, Гильотина гідравлічна та ін. У підтвердження гадано Інвентаризаційний опис необоротних активів по заготівельному цеху за 2019,2020, 2023, 2024 рр. Стосовно Оранжереї заводу (теплиця) вказує , що на даний час верхня частина демонтована, а на території розміщено склад готової продукції. Мийка автомобілів И-1 використовується як склад готової продукції. Стосовно сховища ЦО (для однієї особи) посилається на норми Кодексу цивільного захисту України, що затверджений 02.10.2012 р. за номером 5403^1 та наказу №579 МВС України від 15.07.2018 р. , згідно яких підприємства повинні бути обладнанні об`єктами фонду цивільного захисту. Будівля медпункту інв. 2615 на даний час знаходиться в аварійному стані, що підтверджує Технічний звіт за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій (елементів) будівлі медпункту та воєнблоку від 2025 року. Об`єкти нежитлової нерухомості, що зазначені вище, обліковуються у бухгалтерському обліку на рахунку 103 «Будинки та споруди», 117 «Інші необоротні матеріальні активи», на об`єкти нежитлової нерухомості нараховується амортизація, яка щомісячно переноситься на вартість виготовленої продукції.

Тобто , вищевказані об`єкти нерухомості використання позивачем як цілісний майновий комплекс (єдиний виробничий комплекс) за функціональним призначенням (промислове виробництво).

Колегія суддів також враховує правовий висновок Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 500/4582/22 про необхідність розмежування статусу промислового підприємства та функціонального призначення конкретної будівлі. Однак , наведений висновок не звільняє контролюючий орган від обов`язку довести конкретні обставини, які свідчать про невідповідність спірних об`єктів умовам пільги.

У цій справі податковий орган фактично обмежилася віднесенням окремих складових об`єкту до відповідних класифікаційних груп, не надавши належної оцінки доказам ПрАТ "КМЗ" щодо їх фактичного використання як складових єдиного виробничого комплексу.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки судом першої інстанції доказів, наданих на підтвердження виробничого призначення спірних приміщень та їх функціонального зв`язку з діяльністю заводу, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним доказам у їх сукупності та не навів достатніх мотивів щодо їх відхилення, що призвело до неправильного встановлення обставин, які мають значення для вирішення спору.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2025 №402/3500070123 та від 28.10.2025 №556/3500070123 підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині – задоволенню.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на положення частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у додатковій постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20 та постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 760/6496/17.

Згідно з п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18.

За позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.

Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20 та у постановах від 5 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 1 серпня 2019 року у справі № 915/237/18.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу є витратами, що пов`язані з розглядом справи і такі підлягають розподілу в залежності від результату розгляду справи по суті. Розмір витрат на правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

З матеріалів справи вбачається , що між ПРАТ «КМЗ» та Адвокатом Мельніковою Іриною Геннадіївною укладено договір про надання правової допомоги № 03/11-2025 від 03 листопада 2025 року з метою представництва інтересів ПРАТ «КМЗ» в суді щодо оскарження податкових повідомлень рішень від 06.08.2025 №401/3500070123; №402/3500070123 №403/3500070123, та інших, прийнятих Північним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків на підставі Акту перевірки від 04.07.2025 № 293/35- 00-07/14311169.

Згідно до пункту 3.1 договору про надання правової допомоги № 03/11-2025 від 03 листопада 2025 року оплата праці адвоката(гонорар) встановлюється у розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок та включає повний юридичний супровід процедури судового оскарження податкових повідомлень-рішень, зазначених в п.1.1. цього договору, в суді першої інстанції без врахування додаткових витрат, пов`язаних із відрядженням Адвоката до відповідного суду, в якому Адвокат приймає участь в судовому засіданні.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.01.2025 року у справі № 240/32993/23 від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд, враховуючи заперечення відповідача, зазначає, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2023 у справі № 345/136/18, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, розумність гонорару та витрачений адвокатом час, Суд, за відсутності клопотання іншої сторони, самостійно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу внаслідок їх непропорційності.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на зміст ч. 4 ст. 134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у такому випадку.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Також, судом наголошено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі №227/2301/21 щодо розподілу судових витрат дійшла наступних висновків: «….. 12.33. У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.».

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 16 березня 2023 року у cправі № 927/153/22 щодо того, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням установлених обставин справи.

Колегія суддів звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу є не лише компенсацією стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених нею витрат, але й у певному сенсі має спонукати іншу сторону, особливо, якщо мова йде про суб`єкта владних повноважень, утримуватися від подання безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, зокрема у сфері публічно-правових відносин (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, від 24.10.2019 у справі № 820/4280/17, від 25.10.2019 у справі № 826/13270/16, №826/841/17 від 05.09.2019).

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді як першої так і апеляційної інстанціях.

Колегією суддів досліджені наявні в матеріалах справи докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу та застосовано принцип співмірності щодо заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, з огляду на ступінь складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 6000,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ ВП 44131658) на користь Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод" (код ЄДРПОУ 14311169).

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому відповідно до частини шостої цієї статті, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи справу на новий розгляд, змінює судове рішення або ухвалює нове, він відповідно змінює і розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а позовні вимоги підлягають задоволенню в більшому обсязі, наявні підстави для нового розподілу судових витрат.

Враховуючи наведене, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ ВП 44131658) на користь Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод" (код ЄДРПОУ 14311169) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5527,65 грн , за подання апеляційної скарги у розмірі 6633,18 грн.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316,317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод" задовольнити.

Апеляційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 по справі № 440/15476/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2025 №402/3500070123 та від 28.10.2025 №556/3500070123.

В цій частині прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2025 №402/3500070123 та від 28.10.2025 №556/3500070123.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 по справі № 440/15476/25 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ ВП 44131658) на користь Приватного акціонерного товариства "Карлівський машинобудівний завод" (код ЄДРПОУ 14311169) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5527,65 грн , за подання апеляційної скарги у розмірі 6633,18 грн та 6000,0 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко

Повний текст постанови складено 09.09.2026 року