Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №552/5779/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 р.Справа № 552/5779/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 07.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Яковенко Н.Л., м. Полтава, повний текст складено 07.08.26 року у справі № 552/5779/26

за позовом ОСОБА_1

до Інспектора взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Шостацького Артема Івановича , Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції

про визнання протиправною та скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до Київського районного суду м. Полтави з позовом до Інспектора взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Шостацького Артема Івановича (далі - відповідач 1, Інспектор взводу 4 роти 1 батальйону УПП в Хмельницькій області), Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач 2, УПП в Хмельницькій області ДПП), в якому просила суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову інспектора 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Шостацького Артема Івановича серії ЕНА №7413037 від 21.06.2026 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн;

- провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити.

Позовна заява обґрунтована тим, що 21 червня 2026 року близько 09-00 год. позивач, керуючи транспортним засобом Lexus RX 350, державний номер НОМЕР_1 рухалася автомобільною дорогою М-30 Стрий-Ізварине у напрямку м. Полтави. Наближаючись до населеного пункту с. Пирогівці Хмельницького району Хмельницької області вона, побачивши дорожній знак 5.49 "Початок населеного пункту", зменшила швидкість руху транспортного засобу відповідно до вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР). Попри це, її транспортний засіб було зупинено працівниками патрульної поліції, які перебували за поворотом дороги та здійснювали контроль швидкісного режиму за допомогою приладу TruCam, який знаходився в руках одного з інспекторів. Надалі інспектором 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Шостацьким А.І. було винесено відносно неї постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП за порушення швидкісного режиму в населених пунктах та накладено штраф в розмірі 1700 грн.

З даною постановою позивач не погоджується, вважає, що наведені в ній дані про швидкість руху транспортного засобу є недоведеними належними та допустимими доказами. Зазначає, що швидкість руху вимірювалась приладом TruCam ТC 000570. Під час вимірювання, інспектор, який безпосередньо здійснював фіксацію швидкості, тримав прилад в своїх руках без стаціонарного закріплення приладу, що спричинило виникнення вібрації, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля. Також зазначила, що на вказаній ділянці дороги був відсутній дорожній знак 5.70, який інформує про здійснення фото та відео фіксації порушень ПДР із використанням спеціальних технічних засобів, а також має значення для належного інформування учасників дорожнього руху. Вказане стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідач, УПП в Хмельницькій області ДПП подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, а також такими, що не підлягають задоволенню. Пояснив, що позивач перевищила обмеження швидкості руху в населеному пункті, рухаючись з швидкістю 112 км/год. при дозволеній швидкості 50 км/год. Правопорушення зафіксовано за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС 000570). Факт руху автомобіля позивача зі швидкістю 112 км/год підтверджується фотознімком, здійсненим за допомогою лазерного вимірювача швидкості, та відеозаписом.

В обґрунтування своєї позиції відповідачем, окрім іншого, було надано свідоцтво про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки, а саме лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС 000570), за результатами якої встановлено, що засіб вимірювальної техніки відповідає вимогами технічної документації на вимірювач. Крім того, відповідач зазначив, що можливість використання приладу TruCam в ручному режимі прямо передбачена свідоцтвом про повірку приладу, а також самою конструкцією приладу (наявність рукоятки для утримання та плечового упору).

В зв`язку з вищевикладеним просив суд відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

21.07.2026 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголосила, що постанова інспектора 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Шостацького Артема Івановича серії ЕНА №7413037 від 21.06.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки матеріали, які були покладені інспектором поліції в основу оскаржуваної постанови, не підтверджують належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Вимірювання швидкості здійснювалося приладом TruCam, який перебував у руках працівника поліції, а не був закріплений стаціонарно на службовому транспортному засобі, однострої чи іншому об`єкті. Вказана обставина, на думку позивача, викликає обґрунтовані сумніви щодо дотримання встановленого законом порядку використання такого технічного засобу та достовірності отриманих результатів вимірювання.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 07.08.2026 позов ОСОБА_1 до УПП в Хмельницькій області ДПП, інспектора 2 взводу 4 роти 1 батальйону УПП в Хмельницькій області Шостацького Артема Івановича про визнання протиправною та скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначила, що суд першої інстанції всупереч вимогам статті 242 КАС України не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин адміністративної справи, а також фактично не надав належної оцінки доводам сторони позивача, викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив. Суд першої інстанції фактично не спростував основного доводу позивача щодо неправомірності використання TruCAM у ручному режимі, а лише навів позицію відповідача та послався на технічні характеристики приладу. Також, на думку апелянта, суд не навів мотивів відхилення доводів позивача щодо застосування статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), не спростував наведеного позивачем тлумачення зазначеної норми, не надав оцінки судовій практиці та не обґрунтував, з яких саме правових підстав вважає допустимим.

Натомість суд фактично виходив із того, що оскільки прилад є ручним за своєю конструкцією, то його використання в руках працівником поліції є правомірним. Проте такий висновок не містить належного правового обґрунтування та не відповідає суті доводів позивача, які були поставлені перед судом.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення щодо розподілу тягаря доказування та фактично поклав на позивача обов`язок спростовувати правомірність постанови, хоча відповідно до вимог КАС України саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок довести правомірність прийнятого ним рішення. Суд першої інстанції фактично ототожнив наявність у матеріалах справи певного показника швидкості з доведеністю факту адміністративного правопорушення, не перевіривши належним чином усі обставини, за яких такий показник був отриманий.

Крім того, на переконання апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки достовірності та достатності доказів, покладених в основу висновку про перевищення позивачем швидкості руху. Суд першої інстанції не здійснив належного дослідження зазначених обставин, а фактично обмежився констатацією того, що прилад TruCAM є технічно справним, пройшов повірку та зафіксував відповідний показник швидкості. Разом з тим наявність чинної повірки технічного засобу підтверджує лише його відповідність встановленим метрологічним вимогам та не свідчить автоматично про достовірність кожного результату вимірювання, отриманого за його допомогою за будь-яких обставин. Саме тому суд мав встановити не лише факт проходження приладом повірки, а й оцінити конкретні обставини здійснення спірного вимірювання, у тому числі спосіб застосування приладу, умови його використання та інші обставини, які можуть впливати на достовірність отриманого результату. Водночас судом першої інстанції цього зроблено не було.

Департамент патрульної поліції подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зауважив, що норми закону не містять обов`язкової вимоги щодо роботи технічних приладів лише в автоматичному режимі та в них відсутні слова «стаціонарно вмонтованим», «не може утримуватися в руках», а тому пояснення позивача в цій частині є лише власним трактуванням норми Закону та нічим не обґрунтовані, в той же час прилад TruCam (серійний номер ТС 000570) був розміщений по зовнішньому периметру дороги шляхом тримання у руці, а відтак відсутнє порушення норм статті 40 Закону №580-VIII. На доданому до відзиву фото - «1782033446_w8000_0621_091726» (Додаток №5) та відеозаписі – «1782033446_w8000_0621_091726» (Додаток №1), здійснені приладом TruCam серійний номер ТС000570, на яких зафіксовано, що автомобіль позивача рухався зі швидкістю 112 км/год., а також вказано географічні координати місця розташування приладу TruCam в момент фіксації, тобто міститься інформація про обставини події, які підтверджують скоєння позивачем адміністративного правопорушення, тому даний файл має розглядатись судом як доказ і оцінюватись у визначений процесуальним законом спосіб. Зазначений доказ відповідає критеріям належності та допустимості, оскільки одержаний з дотриманням закону та, як зазначалось вище, містить інформацію про обставини, які мають значення для справи. Крім того, на відеозаписі з нагрудного відеореєстратора інспектора (Додаток №1, DVD-R-диск, файл «clip-0») зафіксовано, як інспектор представився, повідомив суть скоєного правопорушення, та ознайомив водія з нормами ст.63 Конституції України та ст.ст. 268, 289, 307, 308 КУпАП. В той же час, водій жодних клопотань щодо ознайомлення з доказами правопорушення на приладі TruCam, щодо ознайомлення з документами що підтверджують повірку приладу і т.д. не заявлялось. Враховуючи вищенаведене, на переконання Департаменту, розглядаючи дану справу, інспектор діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та КУпАП, про що й зазначив суд 1-ї інстанції, а тому постанова інспектора та рішення суду є такими, що не підлягають скасуванню, в той же час, позивач звернулася з апеляційною скаргою, пояснення в якій є необґрунтованими.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянт, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання відповідач, Інспектор взводу 4 роти 1 батальйону УПП в Хмельницькій області ДПП Шостацький Артем Іванович, не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, УПП в Хмельницькій області ДПП, просив здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 268, частини 2 статті 313 КАС України, справа розглядається за відсутності осіб, які не прибули.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши рішення суду, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 21.06.2026 інспектором 2 взводу 4 роти 1 батальйону УПП в Хмельницькій області Шостацьким Артемом Івановича було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7413037 про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП та накладено на неї стягнення у виді штрафу в розміру 1700 грн.

Відповідно до постанови, 21.06.2026 09:16:00 водій, керуючи транспортним засобом LEXUS RX 350 НОМЕР_1 в населеному пункті с. Пирогівці, вул. Центральна, 8, А/Д М-30 Стрий – Ізварине 287 км рухався зі швидкістю 112 км/год при дозволеній швидкості 50 км/год в межах населеного пункту, позначеного дорожнім знаком 5.49 «Початок населеного пункту», чим перевищив встановлене обмеження швидкості на 62 км/год. зафіксоване приладом TruCam ТС 000570, відео з бодікамери 476389, 475870, чим порушив п. 12.4 ПДР - порушення швидкісного режиму в населених пунктах.

Непогодившись з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії від 21.06.2026 серії ЕНА №7413037, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, залишаючи позов без задоволення, виходив з того, що застосування відповідачем приладу вимірювання швидкості Trucam ТС 000570 відповідає завданням, покладеним на органи Національної поліції, зокрема в частині забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснювалось затвердженим до відповідної роботи засобом вимірювання швидкості, та в межах повноважень посадової особи. Лазерний вимірювач швидкості Trucam ТС 000570 засвідчує порушення швидкісного режиму та є придатним до використання та конструктивно створений для тримання в руках під час вимірювань. На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідач надав суду роздруковану фотокартку лазерного вимірювача швидкості TruСam 000570 із зображенням автомобіля Lexus RX 350, державний номер НОМЕР_1 на автодорозі М-30 на 287 км. та зазначенням швидкості 112 км/год.

Дослідивши долучені відповідачем до матеріалів справи фотознімки та відеофіксацію приладу Trucam 000570, яким здійснювалося вимірювання процесу порушення швидкісного режим, судом встановлено, що вказані фотознімки та відеофіксація підтверджують вчинення позивачем правопорушення. Зокрема, з долученого до матеріалів справи відеофіксації порушення зафіксований географічні координати з яких вбачається, що фіксування швидкісного режиму відбувалось в населеному пункті с. Пирогівці, тобто позивачем перевищено встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на понад 50 км/год.

Відтак, твердження позивача, що використання лазерного вимірювача TruCam LTI20/20 (серійний номер ТС000570) в ручному режимі впливає на точність вимірювання швидкості руху транспортного засобу спростовується дослідженими судом доказами.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

За приписами пункту 11 частини 1 статті 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 23 Закону №580-VIII у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Згідно зі статтею 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів, зокрема, передбачені частиною 2 статті 122 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень.

Використання у зазначених вище нормах формулювань "від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення", "розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст. 222 - 244-20 КУпАП" вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 у справі за №724/716/16-а.

Згідно з пунктами 1-5 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №73 ДПП є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.

Повне найменування - Департамент патрульної поліції, скорочена назва - ДПП.

Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції).

Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позов до Інспектора взводу 4 роти 1 батальйону УПП в Хмельницькій області, УПП в Хмельницькій області ДПП.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 03.07.2026 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до УПП в Хмельницькій області ДПП, Інспектора взводу 4 роти 1 батальйону УПП в Хмельницькій області ДПП про скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності.

За результатами розгляду справи судом ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення, при цьому відповідачами у справі зазначено УПП в Хмельницькій області ДПП, Інспектора взводу 4 роти 1 батальйону УПП в Хмельницькій області ДПП Шостацького Артема Івановича.

Натомість, при розгляді справ про адміністративні правопорушення інспектори, які є посадовими особами відповідного органу, чи управління, які є структурними підрозділами відповідного органу, діють не як самостійні суб`єкти владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, а саме Департаменту патрульної поліції.

Відповідно до частини 3 статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 43 КАС України Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції, як територіальний (структурний) підрозділ ДПП, не є окремою юридичною особою, отже, не має адміністративної процесуальної правосуб`єктності, а тому не може виступати відповідачем по цій справі. З огляду на те, що інспектор Управління патрульної поліції в Хмельницькій області є посадовою особою відповідного територіального (структурного) підрозділу ДПП та діяв у межах цього підрозділу, він також не є самостійним суб`єктом владних повноважень і не наділений адміністративною процесуальною правосуб`єктністю, необхідною для участі як відповідача у цій справі.

Натомість, належним відповідачем, рішення якого оскаржує позивач, у даній справі має бути Департамент патрульної поліції, тобто, відповідний суб`єкт владних повноважень від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, проте, останній не був визначений позивачем, як відповідач у цій адміністративній справі, та не залучений судом першої інстанції в якості співвідповідача.

Отже, позивачем, заявлено позов до неналежних відповідачів, а судом першої інстанції, в свою чергу, залишено вказане поза увагою.

З приводу наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

За змістом частини 3 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина 4 статті 48 КАС України).

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

Колегія суддів зауважує, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач вказує відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України.

За правилами частини 7 статті 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості здійснювати заміну неналежної сторони у справі або залучати до участі у справі другого відповідача.

Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.

Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права, зокрема, була висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі №2040/5355/18.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє фізична особа, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб`єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір.

Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).

З огляду на викладене, враховуючи предмет даного позову, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог процесуального закону, вирішуючи спір про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 21.06.2026 серії ЕНА №7413037, не з`ясував належність відповідачів у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежних відповідачів на належного або залучити до участі у справі третього відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень, встановлених статтею 48 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 листопада 2019 року у справі №826/12172/18.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягає у нез`ясуванні питання щодо належного відповідача у справі та невирішенні питання про його заміну або залучення належного відповідача до участі у справі. У зв`язку з цим доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє часткове підтвердження.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи встановлені порушення норм процесуального права, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Водночас, з огляду на відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог до визначених позивачем відповідачів, апеляційна скарга, з урахуванням її змісту та заявлених у ній вимог, підлягає частковому задоволенню - в частині скасування рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Київського районного суду м. Полтави від 07.08.2026 у справі №552/5779/26 прийнято з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 07.08.2026 у справі № 552/5779/26 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий

Повний текст постанови складено 09.09.2026 року