Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №520/7006/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 р. Справа № 520/7006/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету цивільного захисту України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026, (головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М.) по справі № 520/7006/26

за позовом ОСОБА_1

до Національного університету цивільного захисту України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;

- стягнути з Національного університету цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 108 455,51 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що при звільненні зі служби відповідач не провів з ОСОБА_1 повний розрахунок, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення в належному розмірі. Вказані кошти виплачені відповідачем лише 27.02.2026 на виконання судового рішення у справі № 520/4072/25, отже у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Національного університету цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 107 776,76 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Національний університет цивільного захисту України (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що у день звільнення позивача зі служби цивільного захисту відповідач провів повний розрахунок та виплатив йому грошове забезпечення в повному обсязі у відповідності до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України 20.07.2018 № 623.

У зв`язку з викладеним, вважає, що ОСОБА_1 не набув права на стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Щодо розміру середнього заробітку, вказує, що суд першої інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц щодо застосування принципів співмірності та пропорційності при визначенні розміру відшкодування.

Крім того, зауважує, що позивачем подано аналогічний позов по справі № 520/470/26. Вважає, що подання декількох позовів свідчать про зловживання ОСОБА_1 своїми правами згідно ч. 2 ст. 45 КАС України, що є недопустимим.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту в Національному університеті цивільного захисту України до 08.01.2025, звільнений у зв`язку зі скороченням штату, виключений з кадрів ДСНС та зі списків особового складу Університету згідно наказу Національного університету цивільного захисту України від 08.01.2025 № 16.

Під час проходження служби та при звільненні, НУ ЦЗ України не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в належному розмірі.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі №520/4072/25, яке за наслідками апеляційного перегляду набрало законної сили 30.01.2026 зобов`язано НУ ЦЗ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення:

з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;

з 01.03.2018 по 31.12.2019 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 у фіксованому обсязі на рівні 73 588,59 грн за вирахуванням раніше сплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

27.02.2026 на виконання судового рішення, НУ ЦЗ України виплатив позивачу недоплачену частину індексації грошового забезпечення в загальному розмірі 147 519,49 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 27.02.2026 № 527.

Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за стягненням середнього заробітку.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України.

Визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції застосував принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті та вважав належним розміром середнього заробітку 107 776,76 грн.

Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Судом встановлено, що на час звільнення позивача зі служби цивільного захисту - 08.01.2025 з ним не проведено повний розрахунок, а саме - не виплачено індексацію грошового забезпечення в належному розмірі.

За наслідками судового оскарження, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі №520/4072/25 зобов`язано НУ ЦЗ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення:

з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;

з 01.03.2018 по 31.12.2019 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 у фіксованому обсязі на рівні 73 588,59 грн за вирахуванням раніше сплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

27.02.2026 на виконання судового рішення, НУ ЦЗ України виплатив позивачу недоплачену частину індексації грошового забезпечення в загальному розмірі 147 519,49 грн.

Отже, період прострочення щодо виплати позивачу належних сум грошового забезпечення тривав з наступного дня після його звільнення 09.01.2025 по день повного фактичного розрахунку 27.02.2026.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно зазначив, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачених ст. 117 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку, враховуючи, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем при звільненні та виплатив йому грошове забезпечення в повному обсязі у відповідності до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України 20.07.2018 № 623 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судовим рішенням у справі №520/4072/25 встановлено факт невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в належному розмірі під час проходження служби.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів зауважує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як наслідок, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, грошового забезпечення) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Наведена правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 06.02.2020 у справі №806/305/17, від 06.08.2019 у справі №826/9793/18, від 20.02.2020 у справі №821/723/17, від 02.09.2020 у справі №804/7733/16, від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 19.05.2022 у справі № 1640/3365/18, від 27.07.2023 у справі № 420/436/22.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо безпідставності застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України не знайшли свого підтвердження.

Розмір середнього заробітку визначений судом першої інстанції з розрахунку за шість місяців із врахуванням принципу співмірності та методики розрахунку, зазначеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Щодо доводів апелянта про не співмірність стягнутої судом суми середнього заробітку із недоплаченою часткою грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно абз.3 п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з п. 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Інструкції № 623 вбачається, що грошове забезпечення працівників служби цивільного захисту обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Судом встановлено, що періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних ОСОБА_1 сум, є проміжок часу з 09.01.2025 (наступний день після звільнення) по 27.02.2026 (день остаточного розрахунку) включно.

Здійснюючи розрахунок, судом враховано грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці перед звільненням зі служби: листопад 2024 р. – 31 144,25 грн., грудень 2024 р. – 31 144,25 грн, що підтверджується довідкою про розрахунок грошового забезпечення від 08.04.2026.

Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення складає – 1 021,12 грн (62 288,50 грн / 61 календарний день).

Періодом затримки належних позивачу сум при звільненні за період з 09.01.2025 до 27.02.2026 є 182 календарні дні або шість місяців як це передбачено ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX).

Таким чином, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за 182 дні за висновками суду першої інстанції становить 185 822,00 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що зазначена сума середнього заробітку є надмірною та підлягає зменшенню з огляду на наступне.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, викладеної в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

При визначенні розміру середнього заробітку, суд першої інстанції вважав за можливе застосувати розрахунок суми середнього заробітку виходячи з відсоткового співвідношення недоплаченої частини індексації грошового забезпечення до виплачених сум при звільненні.

Так, при звільненні позивачу виплачено грошове забезпечення в розмірі 106 008,39 грн, сума, виплачена на виконання рішення суду у справі № 520/4072/25 становила 147 519,49 грн.

Отже, загальний розмір належних при звільненні виплат становив 253 527,88 грн (147 519,49 грн + 147 519,49 грн).

Враховуючи наведене, невиплачена на день звільнення сума у розмірі 147 519,49 грн складає 58,19% від загального розміру належних при звільненні виплат у сумі 253 527,88 грн.

З урахуванням принципу пропорційності 58% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 09.01.2025 до 27.02.2026 складає суму 107 776,76 грн.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності, розмір простроченої заборгованості, тривалість затримки та необхідність забезпечення справедливого балансу між сторонами, суд першої інстанції вважав за можливе визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 107 776,76 грн.

Колегія суддів погоджується з розміром стягнутого на користь позивача середнього заробітку та вважає його таким, що відповідає обставинам справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму.

Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, сформованою у постановах від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 23.10.2025 у справі № 280/6214/23, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 07.10.2025 у справі № 520/7611/22, від 29.09.2025 у справі № 460/4387/24, від 18.09.2025 у справі № 160/2237/22, від 11.09.2025 у справі № 320/4309/21, від 05.09.2025 у справі № 200/5212/23, від 18.08.2025 у справі № 380/20130/23, від 18.08.2025 у справі № 160/20803/22, від 18.08.2025 у справі № 200/3986/23.

Під час визначення періоду затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції обґрунтовано враховано висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, щодо компенсаційного характеру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не проведення відповідачем своєчасного та повного розрахунку з позивачем при звільненні та наявність підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі, визначеному судом.

Доводи апелянта про те, що стягнення значної суми середнього заробітку може понести негативні наслідки для бюджетного процесу з огляду на воєнний стан на території України, колегія суддів враховує, втім зазначає, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, метою адміністративного судочинства є, перш за все, захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб від свавільних дій держави.

З огляду на те, що під час розгляду цієї справи встановлено порушення прав позивача з боку суб`єкта владних повноважень, суд не може відмовити в задоволенні позовних вимог лише з тієї причини, що це матиме негативний вплив на економічний стан держави в умовах воєнного стану, оскільки це суперечить завданням адміністративного судочинства та нівелюватиме приписи статті 3 Конституції України, відповідно до якої держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Щодо доводів апелянта про зловживання позивачем своїми процесуальними правами через подання тотожного позову про стягнення середнього заробітку, за яким суд відкрив провадження у справі 520/470/26.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом за стягненням з Національного університету цивільного захисту України на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 110 325,43 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 у справі № 520/470/26, яке станом на момент розгляду цієї справи ще не набрало законної сили, зобов`язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 111 683,69 грн.

Зі змісту судового рішення вбачається, що ОСОБА_1 звертався за стягненням середнього заробітку за недоплачене при звільненні грошове забезпечення, яке фактично виплачене 05.12.2025.

Натомість, в межах справи, що розглядається, позивач звернувся за стягненням середнього заробітку за недоплачену при звільненні індексацію грошового забезпечення, яка фактично виплачена 27.02.2026.

Тобто, підстави позову в межах вказаних справ не є тотожними.

Верховний Суд у постанові від 17 липня 2025 року у справі № 160/18656/22 дійшов висновку, що кожне з наведених порушень (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення на суму 84 638,95 грн та несвоєчасна виплата грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2020 рік на суму 127 724,15 грн) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.

Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про наявність подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період є помилковим, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта щодо зловживання позивачем своїми правами з огляду на нетотожність позовів.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 по справі № 520/7006/26 в частині задоволення позову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц