Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №520/1122/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Шевченко О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 р. Справа № 520/1122/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/1122/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач1, ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач2, ГУ ПФУ у Львівській області) , в якому просив суд:

- визнати противоправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівської області №2204650025376 від 19.12.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком в частині незарахування страхового стажу у періоди роботи з 01.01.2004 року до 30.05.2005 року, роботи на ОАО «Завод ім. Фрунзе» (зараховано до страхового стажу 2 місяці 11днів, не зараховано до страхового стажу 1 рік 2 місяці 19 днів): з 18.09.2020 року по 23.08.2023 року, робота на Приватному Акціонерному Товаристві «Харківський тракторний завод» зараховано до страхового стажу один рік 8 місяців 12 днів. (не зараховано до страхового стажу 11 місяців 6 днів); з 09.08.2019 року до 05.05.2020 року, робота у ТОВ «Техноком», ЕДРПОУ:30511780, зараховано до страхового стажу 4 місяці 12 днів, (не зараховано до страхового стажу 4 місяці 18 днів); з 01.07.1997 року по 30.12.1998 року, робота на ТОВ «Агенство СТМ,ЛТД» не зараховано до страхового стажу 1 рік 6 місяців, з 02.02.2003 року пo 03.03.2003 року, роботи у ТОВ «Яна-1», не зараховано страховий стаж 1 місяць;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , від 10.12.2025 щодо призначення пенсії за віком зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховані до страхового стажу 1 рік 2 місяці 19 днів роботи на ОАО «Завод ім. Фрунзе» у період з 01.01.2004 року по 30.05.2005 року; не зараховано місяців 6 днів роботи на ПАТ «Харківський тракторний завод" у період роботи з 18.09.2020 року по 23.08.2023 року; не зараховані до страхового стажу 4 місяці 16 днів роботи у ТОВ «Техноком» за період з 09.08.2019 року до 05.05.2020 року; не зараховані по страхового стажу 1 рік 6 місяців ТОВ «Агенство СТМ.ЛТД» за період 01.07.1997 року по 30.12.1998 року; не зараховані до страхового стажу 1 місяць роботи у ТОВ «Яна-1» за період 02.02.2003 року по 03.03.2003 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що пенсійним органом протиправно відмовлено йому у призначенні пенсії за віком, оскільки безпідставно не зараховано до страхового стажу певних періодів роботи.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №2204650025376 від 19.12.2025 року "Про відмову у призначенні пенсії за віком".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.12.2025 року про призначення пенсії за віком зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1997 року по 30.12.1998 року на посаді інженера в ТОВ «Агенство СТМ, ЛТД», з 02.02.2003 року пo 03.03.2003 року на посаді експедитора в ТОВ «Яна», з 01.12.2019 року по 30.04.2020 року на посаді налагоджувальника автоматичної лінії в ТОВ «Техноком», з 01.05.2022 року по 31.07.2023 року в ПрАТ «Харківський тракторний завод», та за результатами розгляду заяви прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду в даній справі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1331 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885).

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що трудову діяльність, є трудова книжка. Згідно записів трудової книжки, з 01.07.1997 року по 30.12.1998 року позивач працював інженером в ТОВ «Агенство СТМ, ЛТД», з 02.02.2003 року пo 03.03.2003 року - експедитором ТОВ «Яна», з 09.08.2019 року до 05.05.2020 року - налагоджувальник автоматичної лінії в ТОВ «Техноком», з 18.09.2020 року по 23.08.2023 року працював в ПрАТ «Харківський тракторний завод».

Однак згідно даних пенсійної справи позивача, періоди роботи з 01.07.1997 року по 30.12.1998 року, з 02.02.2003 року пo 03.03.2003 року взагалі не зараховано до страхового стажу позивача, а періоди з 09.08.2019 року до 05.05.2020 року, з 18.09.2020 року по 23.08.2023 року частково зараховані: зараховано з 09.08.2019 по 30.11.2019, з 01.05.2020 по 05.05.2020, з 18.09.2020 по 30.04.2022, з 01.08.2023 по 23.08.2023. Не зараховані періоди роботи: з 01.12.2019 по 30.04.2020, з 01.05.2022 по 31.07.2023.

Також суд вважав, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Крім того, суд встановив, що згідно даних пенсійної справи позивача, період роботи з 01.01.2004 року до 30.05.2005 року зараховано до страхового стажу позивача, відтак, тому в цій частині позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що слід визнати протиправним та скасувати спірне рішення пенсійного органу, зобов`язати зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1997 року по 30.12.1998 року, з 02.02.2003 року пo 03.03.2003, з 01.12.2019 року по 30.04.2020, з 01.05.2022 року по 31.07.2023 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.12.2025 року про призначення пенсії за віком.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач 2, ГУ ПФУ у Львівській області) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 у справі №520/1122/26 в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 19.12.2025 №204650025376 вік заявника 60 років 10 місяців 12 днів. Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону №1058 становить 32 роки. Страховий стаж позивача становить 27 років 03 місяці 24 дні.

Вказує, що для зарахування записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу починаючи з січня 2028 року від 25 до 35 років, та після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату згідно підтверджених документів 04.02.2028. У разі повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами право на пенсійну виплату буде переглянуто.

Згідно поданих документів право на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у ОСОБА_1 відсутнє.

Також вказує, що судом не враховано те, що періоди роботи не зараховано позивачу до страхового стажу, оскільки відсутні дані про нараховані та сплачені внески в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Дане твердження підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форми ОК-5), які долучені управлінням до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 .

Вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у призначенні пенсії позивачу є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству України.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Позивач повідомлений про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду рекомендованими листами, які відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення ним отримано. Відповідачі повідомлені шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених вимог, апеляційним судом не надається оцінка рішенню суду в частині відмови.

Розгляд апеляційної скарги здійснюється з урахуванням перебування головуючого судді Мінаєвої К.В. у період з 27.07.2026 по 21.08.2026 у щорічній відпустці відповідно до наказу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 №2.2-06/268.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення”.

Заяву позивача про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за результатами розгляду якої рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №2204650025376 від 19.12.2025 року "Про відмову у призначенні пенсії за віком" позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж (а.с. 32).

В обґрунтування відмови в рішенні зазначено: " Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років. Вік заявника 60 років 10 місяців 12 днів. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України № 1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 32 роки. Страховий стаж особи становить 27 років 03 місяці 24 дні.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період з 01.07.1997 по 30.12.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_2 - відсутня назва підприємства в записі про прийняття;

- період з 02.02.2003 по 03.03.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_3 - відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Індивідуальних відомостях про ЗО та про страхувальників ЗО).

Згідно пункту 2 статті 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Для зарахування записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки.

У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу починаючи з січня 2028 року від 25 до 35 років, та після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років."

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Визначення поняття страхового стажу та періоди, з яких складається страховий стаж, наводить стаття 24 Закону № 1058-IV. Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом першим частини другої цієї ж статті визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 31 грудня 2017 року не менше 15 років.

Як встановлено судом, позивач по досягненню пенсійного віку звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком та отримав рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №2204650025376 від 19.12.2025 про відмову у такому призначенні з огляду на відсутність необхідного страхового стажу 32 роки.

З рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №2204650025376 від 19.12.2025 судом встановлено, що до страхового стажу позивача не враховано

- період з 01.07.1997 по 30.12.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_2 - відсутня назва підприємства в записі про прийняття;

- період з 02.02.2003 по 03.03.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_3 - відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Індивідуальних відомостях про ЗО та про страхувальників ЗО).

Крім того, відповідно до даних пенсійної справи позивача, періоди роботи з 09.08.2019 року до 05.05.2020 року, з 18.09.2020 року по 23.08.2023 року частково зараховані: зараховано з 09.08.2019 по 30.11.2019, з 01.05.2020 по 05.05.2020, з 18.09.2020 по 30.04.2022, з 01.08.2023 по 23.08.2023. Не зараховані періоди роботи: з 01.12.2019 по 30.04.2020, з 01.05.2022 по 31.07.2023.

За позицією ГУ ПФУ у Львівській області зазначеною у відзиві на позов до страхового стажу позивачу не зараховано частково період роботи з 18.09.2020 по 23.08.2023 (зараховано з 18.09.2020 по 30.04.2022, та з 01.08.2023 по 23.08.2023) та період роботи з 09.08.2019 по 05.05.2020 (зараховано з 09.08.2019 по 30.11.2019, та з 01.05.2020 по 05.05.2020), оскільки відсутні дані про нараховані та сплачені внески в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача вказаних періодів роботи, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Згідно пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкція № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).

Під час дослідження трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 03.02.1965 встановлено, що:

- запис №30 - 01.07.1997 прийнятий на посаду інженера по маркетингу (Пр. №9 від 01.07.199);

- запис № 31 - 30.12.1998 звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (Пр. №15 від 30.12.1998). Підпис директора ОСОБА_2 та печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенство СТМ, ЛТД";

- запис №37 - 02.02.2003 прийнятий на посаду експедитора. Директор ТОВ "Яна" (Пр. №9 від 02.02.2003)

- запис №38 - 03.03.2003 ТОВ "Яна" звільнений за згодою сторін (Пр. №16 від 03.03.2003);

- запис №57 - 09.08.2019 прийнятий налагоджувальником автоматичної лінії в ТОВ «Техноком» (Нак. №1443/к від 08.08.2019);

- запис № 58 - 05.05.2020 звільнений за згодою сторін (Нак. №1376/к від 05.05.2020);

- запис №59 - 18.09.2020 ПрАТ «Харківський тракторний завод» прийнятий до механоскадального цеху налагоджувальником верстатів (Розп. №.364 від 16.09.2020);

- запис №60 - переведений налагоджувальником верстатів і маніпуляторів 5 розряду (Розл. № 467 від 31.08.2021);

- запис №61 - 23.08.2023 звільнений за згодою сторін (Розп. №169 від 23.08.2023).

При цьому всі записи в трудовій книжці зроблені послідовно, виконані достатньою мірою розбірливо для однозначного розуміння змісту написаного та виключення інших варіантів розуміння.

Дослідивши зміст трудової книжки колегія суддів вказує, що дійсно запис №30 від 01.07.1997, де зазначено, що позивач прийнятий на посаду інженера по маркетингу (Пр. №9 від 01.07.199) не містить назви підприємства.

Проте наступний запис трудової книжки № 31 від 30.12.1998 в якому зазначено, що ОСОБА_1 звільнено за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням (Пр. №15 від 30.12.1998) має підпис директора ОСОБА_2 та печатку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенство СТМ, ЛТД".

Тобто із вказаних записів трудової книжки можливо встановити, що у період з 01.07.1997 по 30.12.1998 позивач працював на посаді інженера по маркетингу у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Агенство СТМ, ЛТД".

Крім того позивач не може і не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, де працював позивач.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, тому відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки не може бути покладена на позивача та призводити до позбавлення його права на врахування періодів роботи, який враховується для призначення пенсії.

У розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивачка наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Відтак, колегія суддів підсумовує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв`язку з чим спірний період роботи позивача був протиправно не зарахований до його страхового стажу.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 02.02.2003 року пo 03.03.2003 року на посаді експедитора в ТОВ «Яна», з 01.12.2019 року по 30.04.2020 року на посаді налагоджувальника автоматичної лінії в ТОВ «Техноком», з 01.05.2022 року по 31.07.2023 року в ПрАТ «Харківський тракторний завод» налагоджувальником верстатів і маніпуляторів 5 розряду з огляду на відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування апеляційний суд зауважує наступне.

Приписами статті 1 Закону України №1058-IV визначено, що страхові внески – це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Статтею 20 Закону України №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Згідно частиною третьою статті 44 Закону України №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Крім того, частиною першою статті 101 Закону України № 1788-ХІІ також передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Також відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі №439/1148/17, від 03.10.2018 р. у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 у справі №681/813/17, від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 10.07.2018 у справі №709/1360/17.

Колегія суддів зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Наданою до пенсійного органу трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 03.02.1965 підтверджується, що позивач з 02.02.2003 року пo 03.03.2003 року працював на посаді експедитора в ТОВ «Яна», з 01.12.2019 року по 30.04.2020 року працював на посаді налагоджувальника автоматичної лінії в ТОВ «Техноком», з 01.05.2022 року по 31.07.2023 року в ПрАТ «Харківський тракторний завод» налагоджувальником верстатів і маніпуляторів 5 розряду. Вказані записи є чіткими, зрозумілими та не підлягають подвійному тлумаченню, виконані належним чином посадовими особами, засвідчені їх підписами та скріплені печатками підприємства.

Враховуючи наведене, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду його роботи з 02.02.2003 року пo 03.03.2003, з 01.12.2019 року по 30.04.2020, з 01.05.2022 року по 31.07.2023 до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцем, оскільки згідно з Законом України №1058-IV відповідальність за неподання звітності та за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Аналогічні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/434/17, від 25.11.2019 у справі №242/2088/17.

Таким чином, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування позивачу періодів його роботи з 02.02.2003 року пo 03.03.2003, з 01.12.2019 року по 30.04.2020, з 01.05.2022 року по 31.07.2023 через несплату підприємством страхових внесків до Пенсійного фонду України.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Таким чином, під час офіційного працевлаштування, маючи відповідні записи у трудовій книжці, позивач мав правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, йому буде призначено пенсію за віком.

Враховуючи наведене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №2204650025376 від 19.12.2025 року "Про відмову у призначенні пенсії за віком".

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивач, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.12.2025 року про призначення пенсії за віком зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1997 року по 30.12.1998 року на посаді інженера в ТОВ «Агенство СТМ, ЛТД», з 02.02.2003 року пo 03.03.2003 року на посаді експедитора в ТОВ «Яна», з 01.12.2019 року по 30.04.2020 року на посаді налагоджувальника автоматичної лінії в ТОВ «Техноком», з 01.05.2022 року по 31.07.2023 року в ПрАТ «Харківський тракторний завод», та за результатами розгляду заяви прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Враховуючи оскарження пенсійним органом рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, судом апеляційної інстанції не надається рішенню в частині відмови.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного, вказані в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на помилковому та довільному тлумаченні скаржником норм процесуального права.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 по справі № 520/1122/26 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко