Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №200/5643/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року справа №200/5643/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі № 200/5643/25 (головуючий суддя І інстанції Кошкош О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач) про:

- визнання протиправною відмову від 19.07.2025 у звільненні ОСОБА_1 відповідно до пп. “г” п.2 ч.4 ст.26 ЗУ “Про військовий обов`язок та військову службу” через необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з ІІ групою інвалідності;

- зобов`язання звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп. “г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” через необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з ІІ групою інвалідності.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо відсутності права позивача на звільнення його зі служби у зв`язку із необхідністю постійного догляду за дружиною (інвалідом 2 групи), яка наразі у зв`язку із станом здоров`я потребує постійного догляду, що підтверджується висновком ЛКК №97 від 03.10.2024 про наявність порушень функцій організму та потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Вважає, що висновок ЛКК №97 від 03.10.2024 є належним доказом, що дружина позивача потребує постійного догляду, на що не звернув увагу суд першої інстанції.

Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» за сімейними обставинами (у зв`язку з необхідністю постійного догляду за особою, яка потребує такого догляду) неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належних чином.

Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, однак листом суд першої інстанції повідомив про відсутність справи в паперовому вигляді у зв`язку з тим, що справа зареєстрована через підсистему «Електронний суд».

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

21 березня 2024 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 укладено шлюб, який зареєстровано Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що видано свідоцтво серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 ) видано висновок №97 від 03.10.2024 Зачепилівською центральною лікарнею Красноградського району Харківської області про те, що їй рекомендовано соціальні послуги, а саме “отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи”.

Міжрайонною офтальмологічною медико-соціальною експертною комісією м.Донецьк видано довідку № 450678 від 09.09.2013 про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має ІІ групу інвалідності дитинства.

09 липня 2025 року ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення з військової служби у запас за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. До рапорту додано: копії військового квитка, довідки РНОКПП, паспорту громадянина України ОСОБА_1 , свідоцтва про шлюб, паспорту громадянина України ОСОБА_2 , висновку від 03.10.2024 №97.

19 липня 2025 року за результатом розгляду рапорту, Військовою частиною НОМЕР_1 надано правовий висновок, в якому зазначено, що підстави для звільнення відсутні, оскільки висновок №97 від 03.10.2024 не містить жодного посилання на необхідність саме “постійного догляду” за ОСОБА_2 , а лише рекомендацію отримувати соціальну послугу з догляду (не постійного) на непрофесійній основі від фізичної особи.

Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не звільнення його з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, тому звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд погоджує висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України від 03 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).

Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.

Пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), пунктом другим під час дії воєнного стану.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено та діє станом на час розгляду справи.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Отже, з метою звільнення за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII для звільнення з військової служби військовослужбовець повинен довести необхідність постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Відповідно до пункту 40 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 15 листопада 2024 р. № 1338 (діючого на момент спірних правовідносин) за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства: зокрема, потреби у постійному сторонньому догляді.

Відповідно до підпункту 1 пункту 19 Переліку

відомостей, що містяться в рішенні експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Наказом № 2067 Міністерства

охорони здоров`я України від 10 грудня 2024 року (зареєстрованого в Міністерстві

юстиції України 17грудня 2024 року за № 1927/43272) Рішення експертної команди за результатами оцінювання:

1) у разі проведення оцінювання з метою встановлення інвалідності, зміни причини інвалідності, закінчення строку, на який встановлено інвалідність, повторного оцінювання у разі настання змін у стані здоров`я, визначення потреби в постійному догляді та інших соціальних послугах (відомості наводяться в разі, якщо це стосується справи, що розглядалася): зокрема, рішення щодо визначення потреби в постійному догляді, (яке складається у формі рішення або витягу з рішення відповідно до форми, затвердженої Наказом № 2067)

Суд зазначає, що позивачем не надано до рапорту рішення або витягу з рішення відповідно до форми, затвердженої Наказом № 2067 стосовно дружини позивача.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного суд вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги позивача, що висновок ЛКК №97 від 03.10.2024 є належним доказом, що дружина позивача потребує постійного догляду, оскільки наданий позивачем висновок Зачепиліської центральної лікарні Харківської області від 03.10.2024 №97 (форма первинної облікової документації №080-4/о) містить інформацію про те, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Даний висновок надається для одержання грошової компенсації фізичною особою, яка надає спеціальні послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно Закону України від 17 січня 2019 року № 2671-VIII «Про соціальні послуги» та Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.

Таким чином, суд погоджує висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для висновків про протиправність дій (чи протиправну бездіяльність) військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення позивача з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" згідно з поданим рапортом від 19.07.2025.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до військової частини до особового складу якої він включений (зарахований) та в якій проходить військову службу з рапортом про звільнення з військової служби з наданням належних доказів.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі № 200/5643/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі № 200/5643/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 вересня 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

Т.Г. Гаврищук

Е.Г.Казначеєв