Суд: Чернігівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 08 вересня 2026 р.
Справа: №620/7731/26
Суддя: Дар'я ВИНОГРАДОВА
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 вересня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/7731/26
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просить:
визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що набув право на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», водночас відповідач спірну виплату не провів, чим, на думку позивача, допустив протиправну бездіяльність, тим самим порушив його права.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Витребувано у відповідача інформацію про сумарну кількість днів безпосередньої участі позивача в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153; відсутність чи наявність у позивача випадків притягнення до дисциплінарної, адміністративної відповідальності.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому не погоджується з поданим позовом та просить відмовити у його задоволенні. Відповідач зазначив, що станом на день введення в Україні правового режиму воєнного стану (24 лютого 2022 року) позивач вже був діючим військовослужбовцем ЗСУ. Постанова КМУ №153 імперативно визначає, що право на виплату мають особи, які були прийняті або призвані на військову службу саме під час воєнного стану.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , 06.07.2021 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.
Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.07.2022 № 207 позивачу продовжено дію контракту понад встановлений строк на період оголошення демобілізації з 30.07.2022.
Відповідно до довідки від 29.06.2024 № 7062/94 встановлено, що ОСОБА_1 , дійсно в період з 21.07.2023 по 01.10.2023, з 13.10.2023 по 06.01.2024, з 24.01.2024 по 12.02.2024, з 02.03.2024 по 03.03.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в м. лиман, Донецька область, смт. Борова, Харківська область.
Згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» сформованого станом на 20.06.2026 встановлено, що відомості про притягнення до кримінальної відповідальності – відсутні, відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості – відсутні, відомості про розшук – відсутні.
У подальшому, позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Листом від 24.03.2026 № 2877/94 командування військової частини НОМЕР_1 відмовило позивачу у виплаті зазначеної винагороди, мотивуючи відмову тим, що право на отримання винагороди мають особи рядового, сержантського і старшинського складу, які на момент набрання чинності Постанови №153 були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тобто у період з 24 лютого 2022 року до 13 лютого 2025 року. Військовослужбовцям, які станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі, виплата винагороди не передбачена умовами Постанови №153.
Тож, позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень відповідно постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану »від 11.02.2025 № 153, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022 та № 58/2023 від 06.02.2023, строк дії воєнного часу продовжувався та триває і на даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі також Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 2 статті 2 Закону № 2232-XII, визначено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 4 статті 2 Закону № 2232-XII).
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі також Постанова № 153) якою також затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.
Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що: 1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби; 2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони; 3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
Суд зазначає, що абзац 2 та 4 пункту 4 Постанови № 153, як в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлює 5 (п`ять) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:
1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;
2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою № 153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;
3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україн`і;
4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;
5. (абзац 2 пункту 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (11 лютого 2025 року); (абзац 4 пункту 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (11 лютого 2025 року) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).
Суд звертає увагу, що метою прийняття Постанови № 153 слугувало підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Суд також виходить із того, що норма пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 має спеціальний та виключний характер, а тому підлягає буквальному застосуванню без розширеного тлумачення. Вказана норма прямо визначає коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової винагороди, а саме військовослужбовців, які були прийняті або призвані на військову службу саме під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022.
Досліджуючи викладені вище умови, яким має відповідати військовослужбовець для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», суд зважає на таке.
Матеріалами справи встановлено, що позивач був прийнятий на військову службу до досягнення 25-річного віку, продовжує проходити військову службу, брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій протягом строку, визначеного Постановою № 153, а отже відповідає усім критеріям, необхідним для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди.
Відповідач вважає, що позивач не набув права на виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, оскільки контракт щодо проходження військової служби був укладений позивачем до моменту введення воєнного стану.
Судом встановлено, що 06.07.2021 позивачем укладено контракт, який пролонговано 30.07.2022 до оголошення демобілізації.
За таких обставин вирішальне значення має не дата укладення первісного контракту, а факт того, що на момент виникнення правовідносин, які регулюються Постановою № 153, позивач проходив військову службу на підставі контракту, дія якого була продовжена під час воєнного стану, та відповідав усім іншим умовам, визначеним пунктом 4 вказаної Постанови.
Водночас положення Постанови № 153 не містять вимог, які б виключали право на отримання одноразової грошової винагороди у разі, якщо первинний контракт був укладений до введення воєнного стану, а його строк надалі був продовжений відповідно до законодавства, що регулює проходження військової служби в особливий період. Так само Постанова № 153 не пов`язує виникнення права на виплату виключно з фактом укладення першого контракту під час воєнного стану.
Ураховуючи наведене, позивач відповідає усім передбаченим Постановою № 153 умовам для отримання одноразової грошової винагороди, а доводи відповідача є необґрунтованими та спростовуються встановленими судом обставинами справи.
На переконання суду, оскаржувана бездіяльність відповідача не відповідає меті прийняття Постанови № 153, а саме підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та має ознаки дискримінації.
Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на будь-яке передбачене законом право, а й навіть ширше (Союз церков Слово життя та інші проти Хорватії (Savez crkava Rijeи ћivota and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.
Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу (Біао проти Данії (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; Д.Г. та інші проти Чеської Республіки (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; Сампаніс та інші проти Греції (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу (Г`ю Джордан проти Сполученого Королівства (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; Хогендейк проти Нідерландів (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов`язково вимагає дискримінаційного наміру (Біао проти Данії (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; Д.Г. та інші проти Чеської Республіки (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми (Хогендейк проти Нідерландів (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації (Зарб Адамі проти Мальти (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76) або з політики (Тапаєва та інші проти Росії (Tapayeva and Others v. Russia), 2021, § 112).
Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений статтею 3 Конституції України, статтею 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил».
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Повний текст рішення виготовлено 09 вересня 2026 року.
Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА
Оригінал: reyestr.court.gov.ua