Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №600/5911/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Чернівці Справа № 600/5911/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача військову частині НОМЕР_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду позовом, в якому просить:

визнати протиправними та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 146 від 24.05.2025 в частині не зарахування періоду із 04.09.2023 по 25.02.2025 до вислуги років в календарному обчисленні;

зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 зарахувати їй окремим наказом період із 04.09.2023 по 25.02.2025 до вислуги років в календарному обчисленні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що з 21.03.2023 вона проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №103 від 09.04.2023 вона була призначена у порядку просування по службі на посаду «Діловод продовольчої служби логістики військової частини НОМЕР_1 .

01.08.2023 її ознайомили з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 29.07.2023 за №185-РС, відповідно до якого її звільнено з посади діловода продовольчої служби логістики в/ч НОМЕР_1 та призначено діловодом Автомобільної служби логістики військової частини НОМЕР_4 , ВОС-901074А.

Проте, за об`єктивних обставин вона не вибула до військової частини НОМЕР_4 , оскільки у порушення пункту 3-го розділу V Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 під час відправки вона не отримала належним чином оформлені документи, що посвідчують особу військовослужбовця, військово-перевізні документи, припис, продовольчий і речовий атестати, грошовий атестат, а в опечатаному пакеті - обліково-послужну і службову картки, медичну книжку, план переміщення військовослужбовця. Тому, продовжувала перебувати у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 включно до 25.02.2025.

Оскільки, командиром військової частини НОМЕР_1 вакантні посади їй не пропонувалися, то 26.02.2025 вона звернулася до резервного батальйону в/ч НОМЕР_5 військової частини НОМЕР_6 для подальшої військової служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №146 від 24.05.2025 її було виключено із списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. При цьому, їй було нараховано та виплачено: оклад та військове звання, оклад за посадою та надбавку за особливості проходження служби, щомісячну премію за період з 01.05.2025 по 24.05.2025.

Проте, період з 04.09.2023 по 26.02.2025 до вислуги років в календарному обчисленні їй не зарахований, як за час самовільного залишення військової частини або місця служби

З текстом оскаржуваного наказу позивач ознайомилася в електронному суді 21.11.2025 після повідомлення про відсутність матеріалів у електронній справі № 160/19745/25 за її позовом до військової частини НОМЕР_5 , треті особи: військова частина НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_6 про визнання дій протиправними, скасування наказу в частині та зобов`язання вчинити певні дії.

Оскаржуваний наказ позивач вважає протиправним, оскільки військова частина НОМЕР_1 , військова служба правопорядку України, Державне бюро розслідувань, суд ні разу не повідомляли її про самовільне залишення військової частини. На переконання позивача, твердження командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) у наказі №146 від 24.05.2025 про самовільне залишення військової частини є надуманим.

Разом з цим, видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що самовільно залишила військову частину чи місце служби, чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи наведене, позивач просила суд позов задовольнити повністю.

За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач) відзив до суду не надала, правом, передбаченим ст. 162 КАС України, не скористалася, хоча належним чином була повідомлена про призначення справи до розгляду, що підтверджується матеріалами справи.

Військова частина НОМЕР_2 (далі – третя особа) письмові пояснення до суду не надала, правом, передбаченим ст. 165 КАС України, не скористалася, хоча належним чином була повідомлена про призначення справи до розгляду, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи приписи ст. 162, 165 КАС України, суд вважає, що неподання без поважних причин учасниками справи заяв по суті не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/19745/25, яке набрало законної сили 31.08.2026, з 21.03.2023 позивач ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб від 04.10.2023) проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №103 від 09.04.2023 позивач призначена у порядку просування по службі на посаду «Діловод продовольчої служби логістики військової частини НОМЕР_1 .

01.08.2023 позивача ознайомили з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 29.07.2023 за №185-РС, відповідно, до якого її було звільнено з посади діловода продовольчої служби логістики в/ч НОМЕР_1 та призначено діловодом Автомобільної служби логістики військової частини НОМЕР_4 , ВОС-901074А.

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 03.09.2023 № 252 позивач вважалась такою, що справи і посаду здала, вибула до нового місця служби та виключена із особового складу частини, знята з усіх видів забезпечення.

Однак, позивач не потрапила до Військової частини НОМЕР_4 , та продовжувала перебувати у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 включно до 25.02.2025.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/19745/25 встановлено, що 26.02.2025 позивач звернулась до резервного батальйону в/ч НОМЕР_5 військової частини НОМЕР_6 для подальшої військової служби де перебувала включно до 07.06.2025.

Наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 31.05.2025 №1015-рс, позивача призначено на посаду діловода речової служби логістики військової частини НОМЕР_7 .

07.06.2025 позивачем було отримано наказ № 165 командира в/ч НОМЕР_5 (по стройовій частині) та документи на переміщення до військової частини НОМЕР_8 , де наразі і перебуває позивач на відповідній посаді.

Згідно вказаного наказу № 165 командира в/ч НОМЕР_5 (по стройовій частині) справи та посаду позивач здала 07.06.2025 та цього ж дня виключена зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Вислугу років позивачу пораховано станом на 25.05.2025.

При цьому, період із 04.09.2023 по 25.02.2025, до вислуги років в календарному обчисленні взагалі незарахований з посиланням на час самовільного залишення військової частини або місця служби.

Не погоджується з наказом № 165 командира в/ч НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 07.06.2025 в частині щодо не зарахування періоду із 04.09.2023 по 25.02.2025 до вислуги років в календарному обчисленні, позивач звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_5 , треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , Військова частина НОМЕР_6 , в якій просила:

- визнати протиправними та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_5 №165 (по стройовій частині) від 07.06.2025 в частині не зарахування періоду із 04.09.2023 по 25.02.2025 до вислуги років в календарному обчисленні;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_5 зарахувати окремим наказом період із 04.09.2023 по 25.02.2025 до вислуги років в календарному обчисленні, вислугу років порахувати на 07.06.2025.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/19745/25, яке залишене без змін Третім апеляційним адміністративним судом від 31.08.2026, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_5 , треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , Військова частина НОМЕР_6 про визнання дій протиправними, скасування наказу в частині та зобов`язання чинити певні дії – залишено без задоволення.

Розглядом справи по суті також встановлено, що на підставі наказу Начальника Генерального штабу Збройних сил України (по особовому складу) від 21.05.2025 № 953-РС, 24.05.2025 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (по стройовій частині) № 146, яким наказано солдата ОСОБА_3 , діловода продовольчої служби логістики військової частини НОМЕР_1 , призначену наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 21.05.2025 №953-PC на посаду СОЛДАТА РЕЗЕРВУ ВЗВОДУ РЕЗЕРВУ РЯДОВОГО СКЛАДУ РОТИ РЕЗЕРВУ РЯДОВОГО СКЛАДУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_9 , вважати таким по справи та посаду здала і вибула до нового місця служби до військової частини НОМЕР_5 (а.с. 16 на звороті - 17).

Згідно вказаного наказу вислуга років позивача у Збройних Силах України з станом на 24.05.2025 становить: календарна - 00 років 08 місяців 06 дні, пільгова 00 років 00 місяців 00 днів, загальна 00 років 08 місяців 06 дні. При цьому, період із 04.09.2023 по 26.02.2025, відповідно до в. 5 розділу IV наказу Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2008, до вислуги років в календарному обчислені не зарахований час самовільного залишення військової частини або місця служби.

Вважаючи наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 146 від 24.05.2025 в частині не зарахування періоду із 04.09.2023 по 25.02.2025 до вислуги років в календарному обчисленні протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинні на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно ч. 1 - 4 ст. 1 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або Національної гвардії України, бере офіційне зобов`язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов`язки військової служби (ч. 12 ст. 2 Закону № 2232-XII).

Частиною 12 ст. 1 Закону № 2232-XII визначено, що жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час у добровільному порядку. У мирний час жінки можуть бути прийняті на військову службу та службу у військовому резерві тільки в добровільному порядку (за контрактом).

Жінки виконують військовий обов`язок на рівних засадах із чоловіками (за винятком випадків, передбачених законодавством з питань охорони материнства та дитинства, а також заборони дискримінації за ознакою статі), що включає прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, проходження служби у військовому резерві, виконання військового обов`язку в запасі та дотримання правил військового обліку.

Початок, призупинення, продовження і закінчення проходження військової служби, а також час та місце виконання обов`язків військової служби врегульовано ст. 24 Закону № 2232-XII.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 24 ст. 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули (ч. 13 ст. 6 Закону № 2232-XII).

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 78 КАС України врегульовано підстави звільнення від доказування. Так, ч. 4 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 № 6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28.04.2018 у справі №825/705/17, від 06.03.2019 у справі № 813/4924/13-а, від 05.09.2019 у справі № 2340/3396/18.

Беручи до уваги наведену норму процесуального права та встановлені у справі обставини, суд вважає, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 160/19745/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_5 , треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , Військова частина НОМЕР_6 про визнання дій протиправними, скасування наказу в частині та зобов`язання чинити певні дії, яке залишене без змін Третім апеляційним адміністративним судом від 31.08.2026, є преюдиційним для справи, яка розглядається.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 160/19745/25 встановлено, що представником відповідача до суду надано пояснення, у яких зазначає про те, що 04.09.2023 позивач самовільно залишила військову частину НОМЕР_1 .

За фактом самовільного залишення військової частини проводиться службове розслідування, про що зазначив відповідач у відзиві.

Відповідачем до матеріалів справи долучені письмові пояснення позивача з приводу залишення військової частини, згідно яких позивач пояснила про те, що вона дійсно самовільно залишила військову частину НОМЕР_1 з 04.09.2023, у зв`язку із тим, що в неї склались неприязні відносини із командиром частини. У цей період позивач перебувала вдома. Також, позивач пояснила про те, що прибула до військової частини НОМЕР_5 лише 26.02.2025 о 14.00 год. Згідно матеріалів справи за вказаний період з 04.09.2023 по 25.02.2025 грошове забезпечення позивачеві нараховано не було.

На виконання бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 11.05.2024 №7038, розпорядження Головнокомандувача Збройна Сил України від 08.05.2024 №6837, розпорядження начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 04.06.2024 №3649, розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України щодо організації роботи по повернення військовослужбовців, які самовільно залишиш військову частину або місце служби, вчинили дезертирство (далі - СЗЧ або дезертирство) та виявили бажання продовжити проходження військової служби у Збройних Силах України, військова частина НОМЕР_5 визначена як одна із частин яка здійснює приймання вищезазначених військовослужбовців.

На виконання вищезазначених розпоряджень наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) №57 від 26.02.2025, солдата ОСОБА_3 , яка самовільно залишила військову частину НОМЕР_1 зараховано з 26.02.2025 до тимчасового прибулого особового складу та на котлове забезпечення з 27.02.2025.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 160/19745/25 також встановлено, що згідно наданих відповідачем пояснень, позивач прибув до військової частини НОМЕР_5 у супроводі військової служби правопорядку. ВСП надано лист направлення за №684/4584 від 26.02.2025.

24.05.2025 за №1555/2815 до військової частини НОМЕР_5 надійшов витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.05.2025 №146, в якому зазначено, що період із 04.09.2023 по 26.02.2025 відповідно до п. 5 розділу IV наказу МОУ №260 від 07.06.2008 до вислуги років в календарному обчислені незарахований час самовільного залишення військової частини або місця служби про переміщення військовослужбовця солдата ОСОБА_3 та припис №106 від 24.05.2025.

07.06.2025 згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) №165 військовослужбовця за призовом по мобілізації солдата ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_10 , солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу, призначеного наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 31.05.2025 № 1015-рс, на посаду діловода речової служби логістики військової частини НОМЕР_7 , вважати таким, що справи та посаду здала 07.06.2025 і вибула до нового місця служби.

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 160/19745/25 встановлено, що відповідачем суду не були надані докази щодо внесення таких відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, вчинене позивачем, зокрема перебування позивача у СЗЧ.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному наказу № 146 від 24.05.2025 в частині не зарахування позивачу періоду з 04.09.2023 по 25.02.2025 до вислуги років в календарному обчисленні, суд зазначає наступне.

Порядок призупинення та продовження військової служби врегульовано нормами пунктів 144-1 - 144-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. 144-1 Положення № 1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

За приписами п. 144-2 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Відповідно до положень п. 144-3 Положення № 1153/2008 звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.

Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:

видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;

організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;

надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.

Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.

У разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з`ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням. Командування військової частини або орган управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України здійснює супроводження військовослужбовця до органу досудового розслідування (п. 144-4 Положення № 1153/2008).

Відповідно до п. 144-6 Положення № 1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок №260, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 3. Розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Згідно п. 15 Розділу І Порядку №260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Із змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 160/19745/25 видно, що в письмових поясненнях позивач пояснила про те, що вона дійсно самовільно залишила військову частинку НОМЕР_1 з 04.09.2023, у зв`язку із тим, що в неї складись неприязні відносини із командиром частини. У цей період позивач перебувала вдома. Також, позивач пояснила про те, що прибула до військової частини НОМЕР_5 лише 26.02.2025 о 14.00 год. Звертаючись до суду із позовом позивач фактично і не заперечує тих обставин, що у період з 04.09.2023 по 25.02.2025 перебувала у СЗЧ. Встановлено та не спростовано позивачем, що за вказаний період з 04.09.2023 по 25.02.2025 грошове забезпечення позивачеві нараховано не було.

Оскільки самовільне залишення позивачем військової частини є самостійною підставою для призупинення виплати грошового забезпечення, беручи до уваги обставини встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі №160/19745/25, яке набрало законної сили та є преюдиційним для справи, яка розглядається, суд вважає, що приймаючи оскаржуваний наказ № 146 від 24.05.2025 відповідач правомірно не зарахував позивачу до вислуги років в календарному обчисленні час самовільного залишення військової частини з 04.09.2023 по 26.02.2025.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідачів, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та наявні докази, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, приймаючи оскаржуваний наказ діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України, тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Доводи позивача щодо протиправності оскаржуваного рішення суд відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи позивача суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують самовільне залишення нею військової частини.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачами судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-243, 246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача військову частині НОМЕР_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_10 );

відповідач – військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 );

третя особа – військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 ).

Суддя В.К. Левицький