Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №580/663/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року справа № 580/663/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

23.01.2026 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі – відповідач), в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

№0076446-2408-2323-UA71060070000098837 від 22.03.2024 на суму 21628,75 грн;

№0876063-2409-2323-UA71060070000098837 від 31.10.2024 на суму 22294,25 грн;

№0005974-58-2323-UA71060070000098837 від 05.12.2024 на суму 5989,50 грн;

№0149053-2408-2305-UA71060070000098837 від 02.06.2025 на суму 86841,88 грн;

№0149052-2408-2305-UA71060070000098837 від 02.06.2025 на суму 23625,25 грн;

№0231486-2408-2305-UA71060070000098837 на суму 22728,88 грн.

Позов мотивовано тим, що спірним рішенням відповідач нарахував позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на будівлі сільськогосподарського призначення, які відповідно до вимог податкового законодавства не є об`єктами оподаткування.

Позивач вказує, що будівлі, які розташовані на земельній ділянці загальною площею 1,9300 га, (кадастровий номер 7124388000:01:001:0250) та які належать на праві приватної власності, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , позивач використовує виключно для збереження вирощеної власноруч сільськогосподарської продукції та розміщення сільськогосподарської техніки.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі. Вказував, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебувають наступні об`єкти нерухомого майна: адмінбудинок з підвалом та прибудовами загальною площею 266,2 кв.м, ангар під млин І з прибудовами загальною площею 450,6 кв.м, ангар під млин ІІ загальною площею 457,1 кв.м, погріб загальною площею 70,8 кв.метрів, за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлова будівля, млин загальною площею 256,1 кв.метрів, за адресою: АДРЕСА_2 .

Пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність трьох умов, перша з яких власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, друга об`єкт нерухомості (будівля, споруда) віднесено до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", а третя такі об`єкти нерухомості не здається їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

З метою вирішення питання щодо наявності у позивачів права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суду належить встановити не тільки те, чи наділені вони статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, а й встановити факт використання позивачами спірних нежитлових будівель як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Тобто, не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України лише ті будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, які призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Лише належність будівель та споруд до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства не свідчить про безумовну належність їх до об`єктів, які в розумінні пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування, оскільки для отримання права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивачам належить використовувати такі об`єкти за призначенням як об`єкти сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

У матеріалах справи відсутні докази дійсності використання позивачем спірної нежитлової будівлі за призначенням як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб у період, за який сформовані податкові зобов`язання.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (витяг від 18.05.2026) позивач є власником нежитлових будівель:

- адмінбудинок з підвалом та прибудовами загальною площею 266,2 кв.м, ангар під млин І з прибудовами загальною площею 450,6 кв.м, ангар під млин ІІ загальною площею 457,1 кв.м, погріб загальною площею 22.9 кв.метрів, за адресою: АДРЕСА_1 .

Стосовно вказаних об`єктів нерухомого майна відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:

- від 05.12.2024 №0005974-58-2323-UA71060070000098837 на суму 5989,50 грн за 2021 рік;

- від 22.03.2024 №0076446-2408-2323-UA71060070000098837 на суму 21628,75 грн за 2022 рік;

- від 31.10.2024 №0876063-2408-2323-UA71060070000098837 на суму 22294,25 грн за 2023 рік;

- від 02.06.2025 №0149052-2408-2305-UA71060070000098837 на суму 23625,25 грн за 2024 рік;

- від 02.06.2025 №0149053-2408-2305-UA71060070000098837 на суму 86841,88 грн за 2024 рік.

Також, позивач є власником нежитлової будівлі: млин Б-1, загальною площею 256,1 кв. метрів, за адресою: вул. Шевченка Т.Г., буд.64/1, с. Сушківка, Уманський район, Черкаська область.

Стосовно вказаного об`єкту нерухомого майна відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:

- від 04.06.2025 №0231486-2408-2305-UA71060070000098837 на суму 22728,88 грн за 2024 рік.

Не погоджуючись із цими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся в суд з позовом.

Надаючи оцінку спірним рішенням, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі – ПК України) є спеціальним законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Законом України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015, статтю 265 ПК України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, як різновид податку на майно.

Згідно з підп.265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2015) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовим елементом податку на майно, який в силу приписів підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 цього Кодексу, належить до місцевих податків.

Відповідно до під.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1. п.266.2. ст.266 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

На підставі підп.266.6.1. п.266.2 ст.266 ПК України що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно підп.266.3.1. п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до підп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Пункт 266.5.1 ст.266 ПК України передбачає, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 30.1 статті 30 ПК України визначено поняття податкова пільга – передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 статті 30 ПК України).

Отже, податковою пільгою є часткове або повне звільнення осіб від сплати певного податку за наявності передбачених та закріплених юридичних фактів.

За змістом пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (у редакції до 16.03.2024) не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (у редакції з 16.03.2024) не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Суд для вирішення спору враховує висновки Верховного Суду, зокрема у постанові від 04.02.2025 у справі №140/33208/23, в якій вказано, що застосування п.п. «ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України передбачає наявність двох умов, перша з яких:

власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником (юридичною та фізичною особою); друга:

об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Оцінюючи доводи сторін щодо віднесення вказаних вище об`єктів до переліку нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, відповідно до підп. «ж» 266.2.2. п. 266.2. ст.266 ПК України, суд врахував таке.

Підпунктом 14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України визначено об`єкти нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого господарські будівлі – допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (був чинним до 31 грудня 2023 року), який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України.

Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до вказаного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573 затверджено національний класифікатор НК 018:2023 "Класифікатор будівель і споруд", який призначений для застосування органами державної влади та місцевого самоврядування, а також та іншими користувачами для вирішення таких завдань: - проведення робіт із перепису, оцінки та переоцінки вартості і стану будівель та споруд; - проведення соціологічних досліджень із питань будівництва, благоустрою, забезпечення житлом і різними послугами населення України; - розроблення аналітичних показників і прогнозування інвестицій в економіку України; - розроблення державної офіційної статистичної інформації, зокрема щодо результатів будівельної діяльності, змін цін у будівництві тощо; - зіставлення національних статистичних даних із даними Статистичної комісії Європейського Союзу (Євростату) та ООН, статистичних служб окремих країн.

Об`єктами класифікації в НК 018:2023 з кодом 1271 є Нежитлові сільськогосподарські будівлі, до яких віднесено будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Згідно з Розділом 4 Класифікатора НК 018:2023 поділ на класифікаційні одиниці в межах розділів виконується перш за все відповідно до технічних характеристик споруди, які обумовлюються призначенням споруди.

Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є, зокрема, правовий статус будівлі, технічні характеристики та призначення.

Верховний Суд (зокрема постанова від 16 жовтня 2025 року у справі №600/7751/23-а) неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості.

Суд встановив, що нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; вул. Шевченка Т.Г., буд.64/1, с. Сушківка, Уманський район, Черкаська область, - щодо яких нараховані спірні зобов`язання, розташовані на земельних ділянках з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства, які перебувають у власності позивача.

Як установлено, відповідні нежитлові будівлі, які належать позивачу на праві власності (млин, склад, адмінбудинок), за вимогами ДК 018-2000 віднесені до класу (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (корівник), що передбачає застосування пільги згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Стосовно другої умови - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, суд зазначає таке.

Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Положеннями статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» визначено, що сільськогосподарський товаровиробник - це фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство», є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У рішенні Конституційного Суду України № 12-р(II)/2024 від 18 грудня 2024 року у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 51 Цивільного кодексу України (щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців) Конституційний Суд України вказав, що дотримання конституційних гарантій вільного розвитку підприємництва є значущим не лише для ефективного розвитку ринкової економіки, самозайнятості осіб і наповнення Державного бюджету України, а й для зміцнення таких основоположних цінностей конституційного порядку України, як демократія та правовладдя (верховенство права). Відносини держави і підприємництва мають втілювати європейську ідентичність Українського народу, незворотність європейського та євроатлантичного курсу України (абзац п`ятий преамбули Конституції України).

Конституційний Суд України зазначив, що свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, законодавець визначив як одну із загальних засад цивільного законодавства (пункт 4 статті 3 Кодексу). Забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, є загальними принципами господарювання в Україні (абзаци другий, третій статті 6 Господарського кодексу України). Отже, свобода особи, втілена у праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, гарантованому кожному частиною першою статті 42 Основного Закону України, сприяє реалізації низки інших конституційних прав, зокрема права власності (стаття 41 Конституції України).

Конституційний Суд України звернув увагу на те, що основою юридичного статусу фізичної особи є гарантовані Конституцією України людські права і свободи. У випадку реалізації фізичною особою конституційного права на підприємницьку діяльність її юридичний статус додатково набуває правомочностей, які випливають зі статусу підприємця. Водночас юридичний статус підприємця не обмежує фізичну особу щодо обсягу її людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.

Саме на ці підходи Конституційного Суду України звернув увагу Верховний Суд у своїй подальшій практиці, а саме у постанові від 5 лютого 2025 року у справі № 140/33208/23 та підкреслив, що у разі підтвердження засновником Фермерського господарства призначення належного йому на праві власності нерухомого майна для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та визначення сільськогосподарської діяльності, яка здійснюється цим Фермерським господарством, такий засновник не позбавлений можливості бути звільненим від сплати податку на нерухоме майно на підставі підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Наведене також узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 09 травня 2023 року у справі № 380/10802/22, від 26 червня 2025 року у справі № 400/1245/23.

Суд встановив, що позивач не є ні фізичною особою підприємцем, ні засновником або учасником юридичної особи, видом діяльності якого є сільськогосподарське товаровиробництво.

Позивач також не надав жодного доказу здійснення сільськогосподарської діяльності, як фізична особа, зокрема доказів придбання посівного матеріалу, паливо-мастильних матеріалів, збирання урожаю, переробки та реалізації с/г продукції, наявності у власності або оренди сільськогосподарської техніки.

Надані позивачем світлини вищевказаних будівель також не свідчать про використання майна для зберігання с/г продукції, оскільки або є пустими, або хаотично розміщені різного роду речі (меблі, дроти, тощо).

Положеннями частини 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, у цій справі позивачем не доведено належними та достовірними доказами використання вищевказаного нерухомого майна безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спірні рішення є правомірними та не підлягають скасуванню, а позовні вимоги – задоволенню.

Судові витрати не підлягають розподілу згідно зі ст.139 КАС України з огляду на результат вирішення спору.

Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного тексту судового рішення.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ