Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №560/19877/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/19877/25

РІШЕННЯ

іменем України

09 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати Рішення № 222430004565 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 4 роки.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 4 роки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії, тому у зв`язку із досягненням 56-річного віку звернулась до відповідача із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням відмовлено у такому призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю інформації про період проживання у зоні добровільного відселення. Вважає, що факт проживання у зоні добровільного відселення підтверджено довідками, які були надані до заяви про призначення пенсії. Просить позов задовольнити.

Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі №560/19877/25 за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.07.2026 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області до участі у справі №560/19877/25 як другого відповідача.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (перший відповідач) подало відзив на позовну заяву, в якому не погодилося із заявленими позовними вимогами, посилаючись на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №222430004565 від 09.04.2025 відмовлено позивачу в призначенні пенсії, оскільки первинними документами (довідками від 17.12.2018 №3015/03-59, від 19.02.2025 №05-07/120-121, від 11.02.2025 №05-07/121, від 06.09.1991 №826 та від 01.09.1992 №8561) не підтверджено факт проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993. Посилання позивачки на Чорнобильське посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.09.1993 як на документ, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, відповідач вважає необґрунтованим, оскільки, на його думку, обов`язковою умовою для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку є підтвердження проживання чи роботи саме в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач також просив розглянути справу в судовому засіданні з викликом сторін.

Вирішуючи зазначене клопотання, суд враховує, що частиною шостою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи те, що ця справа є незначної складності, характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, тому у задоволенні клопотання необхідно відмовити.

Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (другий відповідач), належним чином повідомлене про розгляд справи, правом на подання відзиву на адміністративний позов у наданий йому судом строк не скористалося, жодних документів до суду не подало.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові та відзиві, суд встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою потерпілою від наслідків аварії на ЧАЕС (категорія 3), що підтверджується посвідченням громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення серії Б №212430 від 14.09.1993, видане Київською облдержадміністрацією.

Згідно з копією довідки №10172, виданої Поліською державною адміністрацією, позивач постійно проживала на території зони безумовного обов`язкового та гарантованого добровільного відселення на день аварії або на 01 січня 1993 року проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років у селі Діброва Поліського району Київської області.

Відповідно до довідки №826, виданої виконавчим комітетом Дібровської сільської ради народних депутатів Поліського району Київської області, позивач під час аварії на Чорнобильській АЕС проживала в с. Діброва Поліського району Київської області, яке відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР № 228 від 26.08.1990 знаходиться в зоні жорсткого радіаційного контролю і підлягає відселенню та навчалася в 10 класі Дібрівської середньої школи. Відповідно до копії атестата про середню освіту від 15.06.1986 позивач у 1986 році закінчила повний курс Дібрівської середньої загальноосвітньої школи.

Згідно з довідкою №8561 від 01.09.1992, виданою виконавчим комітетом Поліської районної міської ради народних депутатів Київської області, позивач постійно працює або працювала, проживає або проживала на території зони безумовного/обов`язкового та гарантованого добровільного відселення в селі Діброва Поліського району Київської області.

Згідно з архівною довідкою, виданою архівним відділом Вишгородської районної військової адміністрації, позивач станом на 01.01.1986 навчалась у 10 класі Дібрівської СШ та вибула в 1986 році в Хмельницьку область, що підтверджується погосподарською книгою.

Згідно з копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Дібрівською сільською радою Поліського району Київської області, позивач 06.09.1986 року уклала шлюб.

02.04.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Розгляд заяви за принципом екстериторіальності здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №222430004565 від 09.04.2025 відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у зв`язку із тим, що документами (довідками від 17.12.2018 №3015/03-59, від 19.02.2025 №05-07/120-121, від 11.02.2025 №05-07/121, від 06.09.1991 №826 та від 01.09.1992 №8561) не підтверджено відомостей про період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років. Позивача повідомлено, що страховий стаж становить 32 роки 07 місяців 08 днів.

Позивач, вважаючи протиправною відмову у призначенні їй пенсії, звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Приписами статті 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Пунктом першим частини першої статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

За нормами статті 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 11 Закону №796-ХІІ встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, з-поміж іншого: 1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов`язкового) і гарантованого добровільного відселення; 2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій до категорії 3 належать, з-поміж іншого, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій.

Суд звертає увагу, що зазначена норма визначає категорію 3 як єдину категорію для осіб, які на день аварії проживали на територіях обох зон відселення (як безумовного, так і гарантованого добровільного) без розрізнення в самому статусі, до якої саме із цих двох зон належала конкретна особа. Натомість розмір зменшення пенсійного віку за статтею 55 Закону №796-XII прямо залежить від того, до якої саме зони відселення відноситься територія, де проживала особа: зона безумовного (обов`язкового) відселення дає право на базове зниження пенсійного віку на 4 роки, а зона гарантованого добровільного відселення - на 3 роки. Тому сама лише належність позивача до категорії 3 (яку підтверджує посвідчення потерпілої) не дає відповіді на питання, яка саме величина зниження пенсійного віку їй належить, і потребує встановлення конкретної зони відселення, до якої віднесено населений пункт проживання позивача.

Так, за нормами частини другої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, - пенсійний вік знижується на 4 роки та додатково на 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше ніж на 9 років; особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, - пенсійний вік знижується на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше ніж на 6 років.

При цьому в примітці до вказаної норми зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Тобто, в розумінні вимог частини другої статті 55 Закону №796-XII та примітки до неї, право на початкову (базову) величину зниження пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, мають, зокрема, особи, які постійно проживали чи постійно працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, без потреби додаткового підтвердження дворічного строку проживання станом на 1 січня 1993 року.

Доводи відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (викладені в оскаржуваному рішенні №222430004565 від 09.04.2025) та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (викладені у відзиві на позовну заяву), про те, що обов`язковою умовою для призначення позивачу пенсії із зниженням пенсійного віку є виключно підтвердження проживання чи роботи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993, суд відхиляє, оскільки відповідачі під час розгляду заяви позивача не з`ясували та не оцінили належним чином альтернативну підставу для зниження пенсійного віку, передбачену частиною другою статті 55 Закону №796-XII щодо зони безумовного (обов`язкового) відселення, до якої, як встановлено судом, фактично відноситься населений пункт проживання позивача на момент аварії.

Суд встановив, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 01.01.1986 навчалась у 10 класі Дібрівської середньої школи та 15.06.1986 закінчила повний курс Дібрівської середньої загальноосвітньої школи, що підтверджується копіями архівної довідки, виданої архівним відділом Вишгородської районної військової адміністрації, та копією атестата про середню освіту, виданого Дібрівською середньою школою. Згідно з копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Дібрівською сільською радою Поліського району Київської області, позивач 06.09.1986 року уклала шлюб. Згідно з адресним листком вибуття позивач 06.12.1986 вибула з с. Діброва Поліського району Київської області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" с. Діброва Поліського району Київської області відноситься до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

Отже, зазначені документи підтверджують факт постійного проживання позивача саме у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії (26.04.1986) по 31 липня 1986 року, що відповідно до примітки до частини другої статті 55 Закону №796-XII є самостійною і достатньою підставою для застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 4 роки та не потребує додаткового підтвердження тривалості такого проживання, зокрема станом на 1 січня 1993 року.

За таких обставин та з огляду на те, що право на зниження пенсійного віку за статтею 55 Закону №796-XII визначається за однією зоною відселення без підсумовування різних зон, встановлений судом факт належності території проживання позивача саме до зони безумовного (обов`язкового) відселення є самостійним і достатнім правовим обґрунтуванням заявленого позивачем зниження пенсійного віку на 4 роки, а відсутність у відповідачів інформації про проживання позивача саме в зоні гарантованого добровільного відселення (інша, не застосовна у цьому випадку зона) не могла бути правомірною підставою для відмови у призначенні пенсії.

Враховуючи, що на момент аварії позивач постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку та наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Оскільки судом встановлено факт проживання позивача з моменту аварії по 31 липня 1986 року, що не потребує додаткового підтвердження часу проживання або роботи в цей період, у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, що не було враховано відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, з метою повного та ефективного захисту права позивача на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яке ухвалило оскаржуване рішення та здійснювало розгляд заяви позивача за принципом екстериторіальності, повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням обставин, встановлених судом у даному рішенні.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України, якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Оскільки остаточне призначення пенсії потребує здійснення відповідачем розрахунків та перевірки інших умов призначення пенсії, які не були предметом цього спору, належним способом захисту права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не довело правомірності прийнятого рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії, а доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, викладені у відзиві, зазначених висновків суду не спростовують.

Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн необхідно стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 222430004565 від 09.04.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 4 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 4 роки, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29005 , код ЄДРПОУ - 21318350) Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А,м. Кропивницький,Кіровоградська обл., Кропивницький р-н,25009 , код ЄДРПОУ - 20632802)

Головуючий суддя В.К. Блонський