Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №201/6183/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/6183/26

Провадження № 2/201/4450/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

08 вересня 2026 року суддя Соборного районного суду міста Дніпра Наумова О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів),

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Державного бюджету України (через Державну казначейську службу України) на свою користь безпідставно набуті кошти у розмірі 2122,00 грн, а у разі, якщо кошти не були перераховані до Державного бюджету, стягнути вказану суму солідарно з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради та Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 17.11.2025 у справі № 201/6012/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026, скасовано постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності (серія 1ДІ №600446 та №600438), а провадження у справах про адміністративні правопорушення закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

До моменту скасування зазначених постанов, у межах виконавчих проваджень № 78086453 та № 78085887, відкритих на підставі цих постанов Інспекцією з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, з банківських рахунків позивача було примусово стягнуто грошові кошти у загальному розмірі 2122,00 грн (квитанції про сплату № DEB02018890676202_0 та № DEB42044637657138_0 від 15.05.2025).

Позивач вважає, що у зв`язку зі скасуванням судових рішень (постанов), які були підставою для стягнення коштів у межах виконавчих проваджень, правова підстава для утримання цих коштів відпала, а тому вони є безпідставно набутими відповідачами і підлягають поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про витребування доказів, в якому він просив витребувати у Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі інформацію про стан виконання виконавчих проваджень № 78085887 та № 78086453, а саме куди, на які реквізити та якою датою були перераховані стягнуті з нього кошти; витребувати у Державної казначейської служби України інформацію про надходження на бюджетні рахунки коштів за вказаними квитанціями. В обґрунтування клопотання позивач послався на те, що йому як фізичній особі невідомий точний шлях проходження коштів та їх кінцевий отримувач, у зв`язку з чим він не має можливості самостійно отримати відповідні докази.

Предмет позову

Стягнути на користь позивача безпідставно набуті кошти у розмірі 2122,00 грн, стягнуті в межах виконавчих проваджень № 78085887 та № 78086453.

Заяви учасників процесу по суті справи

Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради в особі представника Чвалюк Н.В. подала відзив на позовну заяву (а.с. 26 – 31), в якому проти позову заперечувала, посилаючись на те, що механізм повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, врегульований спеціальними нормативними актами - Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, та Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787. Для повернення коштів позивачу було необхідно звернутися до Інспекції із заявою про повернення коштів з доданням копії паспорта, реєстраційного номера облікової картки платника податків та розгорнутої квитанції про сплату, за наслідками розгляду якої Інспекція як розпорядник бюджетних коштів ініціює перед органами Казначейства процедуру повернення коштів. Оскільки чинним законодавством передбачено спеціальний позасудовий порядок повернення таких коштів, звернення до суду з позовом про їх стягнення в порядку ст. 1212 ЦК України є передчасним та таким, що не відповідає встановленому законом порядку. На цій підставі відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив (а.с. 36-38), в якій зазначив, що сплачені ним кошти не є помилково або надміру зарахованими платежами, а є коштами, стягнутими примусово на виконання постанов про адміністративні правопорушення, які згодом були скасовані судом. На думку позивача, правова підстава для утримання коштів відпала не в момент їх сплати, а згодом - після набрання законної сили судовим рішенням про скасування постанов, тому спірні правовідносини є цивільно-правовими, а належним способом захисту є позов про стягнення безпідставно набутих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, а не звернення із заявою до Інспекції в позасудовому порядку. Також позивач послався на практику окружних та апеляційних адміністративних судів, якою, на його думку, підтверджується неефективність позасудового порядку повернення коштів. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Рух справи

Ухвалою судді від 04.05.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням малозначності спору (ціна позову 2122,00 грн) відповідно до ст. 274 ЦПК України.

Відповідачем Інспекцією з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради реалізовано право на подання відзиву, позивачем - право на подання відповіді на відзив, які долучено судом до матеріалів справи та враховано при ухваленні рішення.

Інші учасники станом на день розгляду справи правом на подання заяв по суті не скористалися.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 17.11.2025 у справі № 201/6012/25 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради: скасовано постанови про накладення адміністративного стягнення серії 1ДІ №600446 та №600438 від 10.03.2025, а провадження у справах про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП закрито.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 апеляційну скаргу Інспекції залишено без задоволення, а зазначене рішення - без змін.

До набрання законної сили вказаним рішенням, на підставі скасованих згодом постанов, Інспекцією ініційовано виконавчі провадження № 78086453 та № 78085887, у межах яких з банківських рахунків позивача примусово стягнуто грошові кошти у загальному розмірі 2122,00 грн, що підтверджується квитанціями про сплату № DEB02018890676202_0 та № DEB42044637657138_0 від 15.05.2025 і сторонами не заперечується.

Даних про те, що позивач звертався до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі чи до Державної казначейської служби України із заявою про повернення сплачених коштів у порядку, встановленому чинним законодавством, і отримав відмову в такому поверненні, матеріали справи не містять та позивачем суду не надано.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). З цього випливає, що судовому захисту в порядку цивільного судочинства підлягають виключно цивільні за своєю правовою природою правовідносини - засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція – це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктивним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905 гс 17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182 гс 18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21.

Судом встановлено, що спірні грошові кошти у розмірі 2122,00 грн були стягнуті з позивача не за цивільно-правовим зобов`язанням та не у межах приватноправових (договірних) відносин, а примусово, в межах виконавчих проваджень № 78085887 та № 78086453, відкритих державним/приватним виконавцем на виконання постанов суб`єкта владних повноважень (Інспекції) про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Отже, кошти набуто відповідачами у зв`язку зі здійсненням ними владних управлінських функцій у сфері виконання рішень про накладення адміністративних стягнень, тобто в межах публічно-правових, а не приватноправових відносин.

Суд наголошує, що стаття 1212 ЦК України, регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За змістом статті 1212 ЦК України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ст. 11 ЦК України.

Частиною 5 ст. 11 ЦК України, визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати за рішенням суду.

Набуття однією із сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання судового рішення не є безпідставним.

Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, якщо таке майно, у тому числі грошові кошти, передано на виконання судового рішення виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Він можливий лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.

У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129року Конституції Українивказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

Поворот виконання рішення полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням (судовим наказом).

Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати стягнені кошти за скасованим (зміненим) судовим рішенням у разі відсутності обмежень, установлених законом.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 569/15646/16-ц (провадження № 14-375цс19) та постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року у справі № 405/3788/19 (провадження № 61-826св22).

Стаття 380 КАС України передбачає поворот виконання судових рішень. Так, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Суд вирішує питання про поворот виконання, якщо за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

Згідно із частиною сьомою цієї статті якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене згідно із частинами першою - третьою цієї статті, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Отже, поворот виконання рішення можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.

У даній справі відповідачем (Інспекцією) отримані грошові кошти за рішенням суду.

Оскільки грошові кошти отримані на підставі судового рішення, то належним способом захисту порушених прав є звернення до адміністративного із заявою суду про поворот виконання рішення у порядку, передбаченому статтею 380 КАС України, а тому у задоволенні позову про стягнення безпідставно набутих коштів обґрунтовано відмовив.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 2122,00 грн задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання про витребування доказів

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій і третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

За змістом ч. 2 ст. 84 ЦПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено, яке значення для справи мають ці докази, підстави, з яких особа вважає, що ці докази має інша особа, чому вона вважає, що доказ знаходиться саме у цієї особи, а також докази вжиття заходів для отримання цього доказу самостійно, докази неможливості самостійного отримання цього доказу, зокрема, докази надіслання запиту особі, яка ним володіє, та (у разі отримання) відповідь особи на запит.

Отже, чинним процесуальним законом на особу, яка заявляє клопотання про витребування доказів судом, покладено обов`язок довести, що вона вживала самостійних заходів для отримання відповідного доказу (зокрема, зверталася із запитом до особи, яка ним володіє) та отримала відмову або залишення такого запиту без відповіді, тобто підтвердити об`єктивну неможливість самостійного отримання доказу.

Обґрунтовуючи клопотання, позивач послався лише на те, що йому як фізичній особі невідомий шлях проходження коштів та їх кінцевий отримувач. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження того, що позивач самостійно звертався до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі та/або до Державної казначейської служби України із запитом (заявою) про надання інформації про рух сплачених ним коштів і отримав відмову в наданні такої інформації або відповідь не отримав, матеріали справи не містять і до клопотання не додано.

За таких обставин, оскільки позивачем не доведено вжиття ним самостійних заходів для отримання відповідних доказів та об`єктивної неможливості їх самостійного отримання, як цього вимагає ч. 2 ст. 84 ЦПК України, клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі та у Державної казначейської служби України задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку зі сплатою судового збору, відшкодуванню за рахунок відповідачів не підлягають та залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 84, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, ст. 1212 Цивільного кодексу України, суддя,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя О.С. Наумова