Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №520/19962/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

09 вересня 2026 року справа № 520/19962/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

В інтересах ОСОБА_1 до суду звернулася адвокат Глушак Вікторія Едуардівна та просила (з урахуванням уточнених вимог) :

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 гривень ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 гривень ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану».

В обгрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу 09.02.2021 строком на 3 роки, строк дії контракту сплинув 09.02.2024, проте був продовжений понад встановлені строки у зв`язку з введенням воєнного стану, що передбачено ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зазначалося також, що позивач на час звернення до суду перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 за контрактом, 28.06.2023р. його було переведено на посаду командира 2 гармати 1 самохідного артилерійського взводу 1 самохідної артилерійської батареї 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_4 . Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України № 2046 від 26.05.2026 позивач брав безпосередню участь у бойових діях.

В позовній заяві стверджувалося, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті спірної грошової винагороди, про що свідчить лист військової частини від 25.06.2026р. № 2136, наданий на адвокатський запит.

Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся до суду з позовом в цій справі.

Ухвалою суду від 31.07.2026р. відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач позов не визнав та надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідачем зазначалося, що позивач був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану, а тому позивач не відповідає одній із обов`язкових умов для виплати грошової винагороди, встановленій Постановою №153 та фактично ототожнює поняття «прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану» та «проходження військової служби під час воєнного стану». Однак, на думку відповідача, ці поняття мають різну правову природу: перше визначає момент виникнення правовідносин, тоді як друге охоплює їх реалізацію у часі.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно відомостей, зазначених у військово-обліковому документі Серія НОМЕР_5 , 09.02.2021 р. був прийнятий на військову службу за контрактом. Про це свідчить і копія контракту, долучена до матеріалів справи.

Згідно відзиву на позовну заяву відповідач вказану обставину не заперечував.

Також за матеріалами справи вбачається, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях в період з 27.02.2022 по 11.07.2022, 16.07.2022 по 08.08.2022, з 13.08.2022 по 11.10.2022, з 09.04.2023 по 14.12.2023, з 04.01.2024 по 01.04.2024, з 20.04.2024 по 03.12.2024, з 20.12.2024 по 08.12.2025, з 28.12.2025 по 07.04.2026 перебуваючи в Шахівська сільська територіальна громада (далі – ТГр) Покровського району, Бахмутська міська ТГр Бахмутського району, Вугледарська міська ТГр Волноваського району, Слов?янська міська ТГр Краматорського району Донецькоїобласті; Преображенська сільська ТГр, Оріхівська міська ТГр Пологівського р-ну Запорізької обл., Білозерська селищна ТГр Херсонського р-ну Херсонської області, Межівська селищна ТГр, Новопавлівська сільська ТГр Синельниківського р-ну Дніпропетровської області. Станом на час звернення до суду позивач проходить військову службу за контрактом.

Вказані обставини також в цілому сторонами визнаються.

Також судом встановлено з наявних матеріалів справи, що адвокат Глушак В.Е. в інтересах позивача звернулася до командування ВЧ НОМЕР_2 з адвокатським запитом від 22.06.2026р. № 2206/26, в якому просила надати копії певних документів (а.с. 32).

На виконання ухвали суду від 15.07.2026р. адвокатом ОСОБА_2 до суду було надано копію ніби-то того ж самого адвокатського запиту від 22.06.2026р. № 2206/26 (а.с. 42), адресованого до ВЧ НОМЕР_2 через Міністерство Оборони України, але вже зовсім іншого змісту, а саме: адвокат просила забезпечити реєстрацію та розгляд поданого рапорту ОСОБА_1 у встановленому порядку. Також до суду надано і копію рапорту ОСОБА_1 без дати, згідно якого він просив клопотати перед вищим командуванням про виплату йому спірної грошової винагороди згідно Постанови КМУ № 153, а також докази відправлення цих документів на електронну адресу відповідача.

Зважаючи, що відповідач не заперечував згідно наданого відзиву отримання ним листа або адвокатського запиту від адвоката Глушак В.Е., суд приймає зазначені докази до уваги та зазначає, що відомості про реєстрацію рапорту позивача з боку військової частини НОМЕР_2 відсутні. Натомість відповідачем було надано відповідь лише на адвокатський запит, про що свідчить копія листа відповідача від 25.06.2026р. № 2136, в якому зазначено, що позивач не має права на отримання спірної винагороди, оскільки контракт на проходження військової служби позивачем було укладено до початку воєнного стану.

Таким чином, рапорт позивача не було розглянуто належним чином. Так само, відповідачем не досліджувались інші підстави, наявність яких робить можливою нарахування і виплату спірної грошової винагороди та він обмежився посиланням на те, що позивач не має права на виплату. Не досліджувалося відповідачем і питання притягнення позивача до кримінальної відповідальності та/або адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин полягає в наступному.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р., у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в подальшому - Закон 2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону 2232-ХІІ, військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону 2232-ХІІ, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Частиною 6 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Згідно з ч. 14 ст. 2 Закону України № 2232-ХІІ, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII (в подальшому - Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (в подальшому - Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (в подальшому - Порядок).

Згідно з п. 3 Постанови №153, установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до абз. 2 п. 4 Постанови №153, установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Суд зазначає, що метою прийняття Постанови №153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Мотивом визначених заходів є саме залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом, що реалізується шляхом створення додаткових фінансових стимулів та забезпечення відповідного матеріального підґрунтя для підвищення престижу служби. При цьому, йдеться про застосування механізмів, спрямованих на формування належної мотивації для потенційних військовослужбовців у віці до 25 років.

У подальшому постановами Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153» від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942 внесено зміни, зокрема, у пункт 4 Постанови № 153.

Відповідно до абзаців 2-9 пункту 4 Постанови № 153 (в редакції з урахуванням вищенаведених змін) установлено, що:

- громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Аналіз наведених положень пункту 4 Постанови № 153 дозволяє дійти висновку про те, що право на виплату одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень мають громадяни України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які прийняті (в тому числі за контрактом) або призвані на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64, проходили строкову військову службу, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, не притягалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

При цьому, розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вищевказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:

- якщо такий строк за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн. гривень (про що і просить позивач у позовній заяві);

- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн. гривень;

- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Приписами статті 20 Закону № 2232-ХІІ визначено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, зокрема:

особи рядового складу з числа військовослужбовців базової військової служби, які пройшли базову загальновійськову підготовку, проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, фахову передвищу, професійну, повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі та/або пройшли базову загальновійськову підготовку - на військову службу за контрактом осіб рядового складу;

особи сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, які здобули вищу освіту за ступенем не нижче бакалавра, пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, у тому числі ті, які проходять службу у військовому резерві, з одночасним присвоєнням первинного військового звання офіцерського складу - на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

Судовим розглядом встановлено, що 09.02.2021 р. ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом і на той час йому не виповнилося 25 років.

Відповідач посилався у наданому відзиві на те, що позивач не укладав контракт на службу під час дії воєнного стану, що є обов`язковою умовою для виплати одноразової грошової винагороди, яка передбачена Постановою КМУ 153. Згідно позовної заяви вказувалось, що контракт позивача був продовжений понад встановлені строки на підставі п.2 ч.8 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд з такими доводами відповідача не погоджується та зауважує, що перебування позивача станом на 24.02.2022 на військовій службі не впливає на набуття права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, оскільки як в редакції на дату її прийняття, так і в подальшому з урахуванням внесених до неї змін, вказана Постанова не містить таких застережень та/або обмежень у виплаті спірної грошової винагороди щодо осіб, які до введення на території України воєнного стану вже проходили військову службу, а у подальшому під час воєнного стану, перебуваючи на військовій службі, знов уклали контракт про проходження військової служби.

Інше тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153, яке пропонує відповідач у відзиві на позовну заяву, є дискримінаційним відносно осіб, які перебуваючи на військовій службі до 24.02.2022, знов уклали контракт про проходження військової служби вже під час дії воєнного стану, а тому є неприйнятним.

Також суд вважає, що за відсутності у Постанові № 153 окремих застережень щодо таких випадків, коли дію контракту було продовжено наказом командира військового підрозділу, тобто неврегульованості цього питання, яке створює множинне тлумачення умов для виплати спірної грошової допомоги, продовження дії контракту понад встановлені строки слід трактувати на користь особи, прирівнявши до укладення контракту в контексті приписів Постанови № 153.

Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

З огляду на викладене позовні вимоги в цілому є обгрунтованими.

Разом з тим, суд вже вказував вище, що інші обставини для призначення позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, відповідачем не встановлювались, а належного розгляду поданого рапорту взагалі не відбулось.

Посилання адвоката Глушак В.Е. на те, що позивач має усі передбачені Постановою № 153 підстави для виплати спірної грошової допомоги, а тому суд має зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку допомогу, суд вважає безпідставними. При цьому суд зауважує, що, як вказувалося вище, належний розгляд рапорту ОСОБА_3 з приводу виплати спірної грошової винагороди не відбувся, а всі умови, необхідні для її виплати, відповідачем безпосередньо не досліджувалися. Та обставина, що адвокат Глушак В.Е. зверталася з адвокатськими запитами з приводу певних аспектів проходження служби позивачем, свідчать лише про те, що підстави для отримання чи не отримання спірної грошової винагороди досліджувала адвокат Глушак В.Е., проте не Військова частина НОМЕР_2 як компетентний суб`єкт владних повноважень, і адвокат фактично пропонує суду самостійно визначити наявність інших підстав для нарахування і виплати позивачу спірної грошової винагороди поза тієї обставини, що його рапорт з цього питання взагалі не був належним чином розглянутий та на нього не надано належну відповідь.

При вирішенні спору суд бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Оскільки в цій справі належного рішення зі спірного питання відповідачем фактично ухвалено не було, а згідно позовних вимог оскаржується не управлінське рішення, а дії відповідача з приводу відмови у нарахуванні і виплаті грошової винагороди, суд позбавлений можливості перевірити правомірність рішення суб`єкта владних повноважень з урахуванням підстав, зазначених у ньому.

Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

Таким чином зобов`язання судом відповідача виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн. відповідно до п. 4 Постанови № 153 може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність інших підстав для відмови у призначенні та виплаті такої винагороди, які передбачені законом.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки, а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача виплатити позивачеві спірну винагороду, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у її виплаті, може бути необґрунтованим.

У рішеннях у справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Якщо ж для вирішення питання орган влади повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості, усунути розбіжності або використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 420/13975/24 від 08.12.2025.

З огляду на зазначене, вимога про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити спірну грошову винагороду згідно Постанови № 153 не є обгрунтованою та задоволенню не підлягає.

Разом з тим, беручи до уваги приписи частини 2 ст. 9 КАС України, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за належне вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправними дії з неналежного розгляду рапорту Лях М.М. та зобов`язавши відповідача розглянути належним чином рапорт позивача з приводу призначення спірної винагороди та ухвалити за ним рішення з врахуванням висновків суду, що викладені в цьому рішенні.

Суд ураховує, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково, вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 з приводу нарахування та виплати одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 гривень ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 належним чином розглянути рапорт ОСОБА_1 стосовно нарахування та виплатити одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 гривень ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» та ухвалити за ним відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров