Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №460/14325/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 вересня 2026 року м. Рівне№460/14325/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька за участю секретаря судового засідання Т.Р. Саванчук та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Полюхович Р.М.,

відповідача: представник Приданюк А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВідділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

скасування арешту нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулася ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 7008370 від 14.04.2008, накладеного на підставі постанови серія та номер: АА 982879 від 26.06.2002, винесеної Відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції державним виконавцем Бабак Т.Ф та внесення до Єдиного реєстру заборон та відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про припинення обтяження.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 22 квітня 2002 року ОСОБА_1 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у попередніх власників (зокрема, ОСОБА_2 ). Державну реєстрацію права власності в БТІ було проведено 05 червня 2002 року. Згідно з витягом з реєстру речових прав, 14 квітня 2008 року на вказану квартиру було зареєстровано арешт (обтяження № 7008370) на підставі постанови ДВС від 26 червня 2002 року у виконавчому провадженні щодо боржника ОСОБА_2 . Однак, на момент винесення постанови про арешт (26.06.2002 р.) ОСОБА_2 вже не був власником квартири, оскільки право власності перейшло до позивача ще 22.04.2002 р. Державний виконавець не перевірив належність майна боржнику, що призвело до незаконного обмеження права приватної власності позивача (ст. 41 Конституції України, ст. 317 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини). Представник позивача просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначає, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, встановлено, що на підставі постанови № АА 982879 від 26.06.2002 Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, Першою Рівненською державною нотаріальною конторою накладено арешт на квартиру, що належить ОСОБА_2 . Згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження (далі – АСВП) відсутні виконавчі провадження щодо боржника – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , в межах яких виносилась би постанова № АА982879 від 26.06.2002, на підставі якої накладено арешт на майно боржника. Водночас зазначає, що в 2002 році постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виготовлялася за допомогою бланків постанов суворої звітності передбачених Інструкцією про проведення виконавчих дій затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 865/4158, які в подальшому направлялися до Першої Рівненської державної нотаріальної контори для виконання. На сьогодні відсутня можливість надати інформацію про виконавчі провадження, які перебували на виконанні відносно ОСОБА_2 станом на 26.06.2002. Водночас, в судовому засіданні представник відповідача вказала, що будь-яких виконавчих проваджень, в яких боржником є ОСОБА_1 , нема. Вказує, що перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, визначено в ч.ч.4, 5 ст.59 Закону №1404. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Отже, в рамках спірних правовідносин відсутні обставини, визначені ч. 4 ст. 59 Закону для зняття арешту з нерухомого майна позивача, а отже, в даному випадку арешт може бути знятий виключно за рішенням суду.

Ухвалою від 03.08.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 14.08.2026 відкрито провадження у справі за правилами передбаченими статтею 287 КАС України, призначено судове засідання на 08.09.2026.

В судовому засіданні 08.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

22 квітня 2002 року між ОСОБА_2 (що діяв від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (Продавці) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Ковальчук Н.Г. 05 червня 2002 року Рівненським міським БТІ було проведено державну реєстрацію права приватної власності на вказану квартиру за позивачем - ОСОБА_1 (а.с.6-7).

26 червня 2002 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Бабак Т.Ф., на виконання рішення Рівненського місцевого суду м.Рівне (яке набрало законної сили 06.06.2002) за позовом ОСОБА_5 до боржника ОСОБА_2 , було винесено постанову серії АА № 982879 про арешт майна боржника ОСОБА_2 (а.с.9, 10-13).

14 квітня 2008 року на підставі вказаної постанови в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження/арешт № 7008370 щодо квартири АДРЕСА_2 .

Станом на 26 червня 2002 року (дата винесення постанови про арешт) та на 14 квітня 2008 року (дата внесення запису про обтяження до реєстру) боржник ОСОБА_2 вже не був власником або співвласником квартири АДРЕСА_2 , оскільки його право власності припинилося 22 квітня 2002 року внаслідок укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Приписами ч. 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" за № 606-ХІV від 21.04.1999 р. (надалі - Закон № 606-ХІV) та Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII ( надалі Закон № 1404-VIII), який набрав чинності 05.10.2016 р.

Пунктом 7 розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Так само і ч. 3 ст. 18 № 1404-VIII передбачає, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що державний виконавець наділений правом накладати арешт, вилучати та реалізовувати виключно майно боржника у виконавчому провадженні.

Позивач ОСОБА_1 не є і ніколи не була стороною (боржником) у виконавчому провадженні, в межах якого винесено постанову про арешт.

Оскільки на момент накладення арешту (26.06.2002 р.) та його реєстрації право власності на квартиру АДРЕСА_3 вже належним чином перейшло від боржника ( ОСОБА_2 ) до позивача, це майно втратило статус «майна боржника». Відтак, поширення арешту на нерухомість третьої особи суперечить імперативним вимогам закону та є прямим порушенням права приватної власності.

Стаття 59 Закону 1404-VIII (який діє на даний час) визначає, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

А відтак, Закон прямо передбачає, що особа, яка не є боржником, але чиє право власності порушено арештом, має право на судовий захист.

Оскільки випадок накладення арешту на майно особи, яка не є боржником, не належить до переліку підстав для самостійного зняття арешту виконавцем (визначених у ч. 4 ст. 59), застосовується імперативна норма частини 5 статті 59, згідно з якою у всіх інших випадках арешт підлягає зняттю за рішенням суду.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування/зняття арешту з майна, виконавець зобов`язаний винести постанову про зняття арешту не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стало відомо про таке рішення.

Оскільки позивач ОСОБА_1 є законним власником квартири, та не є боржником у виконавчому провадженні, єдиним належним та ефективним способом відновлення її порушених прав є ухвалення судом рішення про скасування (зняття) арешту, яке згідно з ч. 2 та ч. 5 ст. 59 Закону є безумовною підставою для припинення даного обтяження.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Згідно ст.4 цього ж закону державній реєстрації прав підлягають також і обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме: заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека; тощо.

Відповідно до частини 2 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:

1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили, у тому числі постанови господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання боржника банкрутом - щодо припинення всіх обтяжень прав на майно боржника (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні);

2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості;

4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, чи його дубліката;

5-1) договору купівлі-продажу неподільного об`єкта незавершеного будівництва/майбутнього об`єкта нерухомості (перший продаж), договору про участь у фонді фінансування будівництва, на виконання яких сплачено частково ціну майбутнього об`єкта нерухомості;

5-2) заяви про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на всі майбутні об`єкти нерухомості, що є складовими частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва, та обтяження речових прав на майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки;

5-3) заяви про зміну гарантійної частки (у тому числі у зв`язку із зміною проектної документації на будівництво);

6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості;

7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Суд зазначає, що в рамках даного спору не встановлено існування на час звернення позивача до суду будь-яких обставин або чинних рішень, які б могли бути підставою для відкриття відносно позивача виконавчого провадження та/або проведення державної реєстрації обтяжень його речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, на час розгляду судом даного спору відсутні правові підстави для існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису за № 7008370 від 14.04.2008 року про арешт нерухомого майна – квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Оскільки арешт нерухомого майна боржника є обтяженням, яке підлягає державній реєстрації згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», то слід також враховувати і положення статті 10 цього закону, відповідно до якої державний, приватний виконавець є державним реєстратором виключно у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 28.08.2024 у справі №947/36027/21 (провадження №61-12849св23), в постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 753/12589/23 (провадження № 61-5186св24), відповідно до яких збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.

З огляду на встановлені судом обставини суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, зняти арешт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 7008370 від 14.04.2008, накладений на підставі постанови серія та номер: АА 982879 від 26.06.2002, винесеної Відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції державним виконавцем Бабак Т.Ф та зобов`язати Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести до Єдиного реєстру заборон та відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про припинення обтяження.

Прийняття судом такого рішення буде відповідатиме закріпленому в ст.6 КАС України принципу верховенства права та направлено на досягнення завдань адміністративного судочинства, яким є ефективний захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, адже в рамках даного спору судом не встановлено наявність будь-яких цивільних зобов`язань позивача, виконання яких забезпечувалось би спірним обтяженням (арештом) належної позивачу нерухомості, а тому питання припинення такого обтяження знаходиться в суто публічно-правовій сфері, та має бути вирішено шляхом прийняття відповідного рішення адміністративним судом.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази відповідача на підтвердження правомірності свого рішення, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1331,20 грн., що підтверджується платіжним документом від 30.07.2026 р.

Враховуючи, що позов задоволено, тому сплачений судовий збір за подачу цього позову, внаслідок його задоволення, підлягає компенсації за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Зняти арешт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 7008370 від 14.04.2008, накладений на підставі постанови серія та номер: АА 982879 від 26.06.2002, винесеної Відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції державним виконавцем Бабак Т.Ф та зобов`язати Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Українивнести до Єдиного реєстру заборон та відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про припинення обтяження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 09 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Замкова, 22А,м. Рівне,Рівненський р-н, Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 35007146)

Суддя С.М. Дуляницька